|
|||||
|
В результаті тривалих досліджень спецслужби визначили стан природоохорони в Україні та взагалі стан справ у державі. Інформацію у зашифрованому вигляді передано куда надо. Якщо ви зможете прочитати запис, ні у якому разі не розголошуйте його зміст! А то вороги зможуть дізнатися. До речі, пара американських славістів намагалася розшифрувати повідомлення. Не змогли… На полтавському критому ринку прямісінько по центру стоїть павільйон, де торгують білоруською провізією. Якого там краму тільки немає! І макаронні вироби з кукурудзяними пластівцями, і рибні й овочеві консерви, і цукерки, і печиво. Донедавна тут торгували і м’ясо-молочною продукцією, та після повідомлень у пресі, що в останніх виявлено чи то антибіотики, чи то ознаки якоїсь скотячої хвороби, молочка з ковбасами та сосисками зникла. Щоправда, черги до павільйону навіть після цього не зменшились. Люди купують ті товари, на торгівлю якими заборони немає. Не буду читача дратувати, розповідаючи про смак білоруських цукерок чи рибних консервів, скажу лише, що і те, і те Сонце пригріває, літній оздоровчий сезон наближається. Кому вдастся цього року скористатися цілющими факторами української природи? І чи вдастся взагалі? Я про це думаю кожного разу, як згадую чотирирічної давності історію про спробу роздерибанити чудовий профспілковий санаторій під Одесою. А скільки таких дерибанів відбулося і ще відбудеться – поки при владі усе ті ж мародери – не має значення, під прапорами якого кольору вони удуть на грабіж… Війна за золотий пісок До одного із санаторіїв «Укрпрофоздоровниці» у селищі Затока (Одеська обл.) зайшли три десятки чоловіків у камуфляжі. У руках – автомати Калашникова, на поясах – кобури з пістолетами. Увірвались до дирекції, 
Завдяки наполегливості і принциповості селяни захистили свої пасовища та сіножаті від бандитського дерибану Як це було Про цю історію «Селянська правда» розповідала двічі: у № 107 за 13 вересня минулого року (матеріал називався «Червона земля») і у № 125 від 25 жовтня 2011 року («Землю не віддавати!»). Нагадаємо про неї ще раз: маємо якраз той випадок, коли «повторення – мати навчання». Отож, у селі Червоне Сумського району селяни впродовж багатьох десятиліть користувалися громадськими сіножатями і пасовищами, розташованими вздовж Псла. Місцевість по-народному називається Гусинцями. Розповідають, ще не так давно річка бігла під |
|||||