Опорою лісового господарства в світі і Україні, зокрема, є думка, що ліс, при досягненні деревами дорослого віку, потребує вирубування, інакше він, за словами лісників, підлягатиме масовому зараженню короїдами, личинками деревогризучих комах, грибами, що призведе до його суцільного всихання, загнивання і цілковитої загибелі. А лісники, як вони вважають, рятують вирубками ліс від цієї катастрофи. Ця думка настільки глибоко засіла в голови людей, що її вважають за істинну не лише лісники, а і 90% людей взагалі. Фрази про те, що ліс «загниває», можна почути навіть від офіційних осіб, керівників природоохоронних (!) структур. Про той факт, що ліси існували ще до появи людини, і, між іншим, якось відновлювались і не згнивали без її втручання, лісова наука делікатно умовчує, бо цей логічний висновок вщент розбиває підвалини лісового господарювання.
Псевдорятівникам лісу, себто лісникам, було б корисно знати, що не дивлячись на багаторічні зусилля зі знищення вікових лісів, навіть в нашій освоєній країні збереглись праліси та ліси, умовно наближені до них. Це ділянки лісу, які багато років не підлягали ні суцільним, ні вибірковим «санітарним» рубкам (слово «санітарні» взято в лапки зі гіркою іронією, адже, як видно нижче, від них лише шкода для лісу), і мають природній процес поновлення деревостану. Ці ліси є еталонними, показовими, адже ілюструють природні процеси і показують хибність наших лісівничих правил, зокрема (і передусім!) – Санітарних правил в лісах України. Вони дуже яскраво заперечують брехню, що якщо ліс не рубати, то він «всохне і згниє». За показниками біологічного різноманіття, а також за своєю естетичною красою, жоден з «доглянутих» людиною лісів не може і близько порівнятись з нерубаними пралісами. Декілька таких шматків лісу збереглись в Карпатах, частина їх (але на жаль не всі) занесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО і охороняється в заповідниках і національних парках; це єдиний природний об’єкт України, занесений до цього списку. І мало хто знає, що принаймні один праліс зберігся і на рівнинній Україні, де начебто все давно вже освоєно. І ім’я цього пралісу – Поясківський ліс.
Розташований він на півночі Житомирщини, в Олевському районі, серед безкрайніх заболочених лісів басейну приток річки Прип’яті. Попри віддаленість і важкодоступність краю, навіть тут ліси сильно трансформовані людською діяльністю. Про це свідчать хоча б назви багатьох навколишніх сел – Рудні, Гути, Буди… Їх мешканці колись виробляли залізо з болотяної руди, скло, поташ, на виробництво яких йшло чимало лісу. І хоч зараз ці промисли відійшли у минуле, на зміну їм прийшло планове лісове господарство, неодмінною складовою якого є видалення всього сухостою з лісу, в тому числі і на заповідних ділянках, і знесення дорослих деревостанів. Що призвело до занесення в Червону книгу України сили-силенної видів, існування яких неодмінно пов’язане з останніми. Але, на щастя, в 1926 році лісники виділяють один квартал лісу, площею 113 га, для наукових цілей, а саме – вивчення природного росту лісу без втручання людини. Таким чином, було заборонено проведення будь-яких санітарних рубок. У 1974 році відбулось законодавче закріплення охоронюваного статусу, і цей квартал оголошено Поясківським заказником загальнодержавного значення. І на разі, завдяки попередньому рішенню від 1926 року, Поясківський заказник – ЄДИНИЙ відомий нам заказник, де дотримується Закон України «Про природно-заповідний фонд України», і не проводиться жодна господарська діяльність, яка може принести шкоду лісу. Зокрема, не проводяться і санітарні рубки. Результат – вражаючий.
Перше, що кидається у вічі в Поясківському лісі, окрім високих кремезних дерев – це величезна кількість впалих стовбурів, які вкрились товстим шаром моху, поросли лишайниками і грибами, і придають незвичайного шарму дикості і споконвічності, чого давно вже позбавлена решта лісів.
Могутні старі дуби-велетні, не потривожені людськими пилами, спокійно доживали свого віку, потроху всихали і падали під впливом вітру чи то своєї ваги.
Проте вони давали початок новому життю: їх тіло ставало домівкою для тисяч комах, зокрема личинок таких рідкісних жуків, як жуки-олені, жуки-носороги чи дубові вусачі (всі в Червоній книзі), ставало основою існування тисяч грибів, чиї грибниці оплутували все тіло впалих велетнів, а плодові тіла чудернацькими виростами прикрашали стовбури ззовні.
З часом впалий велетень весь вкривався мохом, на ньому з’являлись паростки папороті, кислиць, багатьох інших рослин, які знаходили трухлявий стовбур чудовим поживним середовищем.
Рік за роком стовбур просідав, все більше обростав рослинністю і ховався під опалим листям. Так, за десятки років, він повністю згнивав і назавжди зникав від людських очей, переродившись у родючий гумус, щоб стати джерелом життя для інших дерев. Коло життя, розірване у господарських лісах, замикається.
В Поясківському лісі можна побачити всі стадії перетворення впалих деревних монстрів – від недавніх повалених вітром велетнів, чия поламана крона ще височіє над землею, до заростаючих мохом дерев, чиї гілки вже пообламувалися і зникають під опалою листвою, і аж до суцільно вкритих мохом та іншою рослинністю стародавніх стовбурів, від крони яких і сліду не лишилося.
Дуже гарно виглядають старі, порослі мохом, сосни-велетні з покрученими гілками. Такого не побачиш за межами Поясківського пралісу!
І тут важливо особливо наголосити – наявність такої кількості мертвої деревини абсолютно не призводить до загнивання і загибелі всього лісу! Натомість, впалі велетні створюють вікна, куди потрапляє світло, що сприяє інтенсифікації росту молодого підросту, і лісовий полог знову замикається!
Все відбувається гармонійно і природно. Велика кількість комах, в тому числі короїдів, яких так бояться лісники, слугує гарною поживою для численних лісових птахів, в тому числі різних видів дятлів та інших дуплогніздників. В свою чергу, старі всихаючі і дуплисті дерева, які в інших лісах підлягають терміновому видаленню, слугують справжніми «багатоквартирними будинками» для вищезгаданих птахів, а також білок, сонь та інших лісових мешканців. Таким чином, знову природне коло життя замикається: більше старих сухих дерев – більше короїдів та інших комах – більше птахів, що харчуються на сухих деревах і мешкають в дуплах в тих самих деревах. Місця для лісників в цьому колі життя немає.
Показовим є наявність в цьому пралісі неймовірно величезних дерев, які не “згнили”, як це мало б трапитись за логікою лісівників. На фото нижче зображені сосна з обхватом під 4 м і дуб, з обхватом під 6 м!
Сосон такого розміру багато в Дзвінківському заказнику, але там вони підлягають вирубці у зв’язку із всиханням; а тут вони спокійно доживають до похилого віку, і, впавши, стають підгрунтям для існування надзвичайно рідкісного гриба – спарасиса кучерявого.
Він відсутній у вищезгаданому Дзвінківському заказнику через інтенсивну господарську діяльність в ньому. Дуб, обхват якого сягає майже 6 м, просто вражає уяву. Дуже мало таких дерев лишилось в Україні…
Заказник є домівкою дуже багатьох рідкісних рослин. Навіть пізньої осені можна знайти квітконоси гніздівки – рідкісної орхідеї, що мешкає 9 років під землею, перед тим як вийти назовні (що відбувається не щороку).
Неймовірним дивом є факт збереження цього унікального лісу, який дає чітке уявлення, як має виглядати СПРАВЖНІЙ ЛІС. Саме так мають виглядати всі лісові заказники, проте, на жаль, цього не спостерігається через всюдисущість санітарних рубок. Навіть в абсолютній більшості національних природних парків і заповідників ми не можемо побачити таку картину, через заангажованість їх керівництва лісівничими міфами. Тому Поясківський ліс – це унікальний ліс. Лишається сподіватись, що лісники Білокоровицького лісгоспу і надалі ретельно оберігатимуть його від злочинних зазіхань (а такі випадки були, коли в 2009 році невідомими особами було спиляно кілька десятків вікових дубів) і пильнуватимуть незайманість цього лісового масиву. Активісти Громадського руху за збереження лісів у природному стані моніторитимуть надалі цей ліс і намагатимуться врешті решт досягти, щоб і в решті лісових заказників припинили санітарні вирубки і ліс набував природних рис.
Андрій Плига. Фото автора
Молодці хлопці!!