До доволі великого переліку тему, в яких розбирається кожен українець останніми місцями здається додалась і нова тема – це рубки лісу. ЗМІ заполонили сотні статей на цю тему, громадські діячи та депутати (навіть ті, що проблемою лісів ніколи раніше не займались) роздають тисячі коментарів. І професійні та якісні журналістські розслідування, думки експертів часто губляться на фоні популізму, брехні та маніпуляцій. І нажаль, останнім часом з шпальт ЗМІ це все стало переходити до конкретних рішень. Від непрацюючих мораторіїв на деякі види рубок, які останніми місяцями прийняла низка обласних рад, до нещодавньої заяви Прем’єр-міністра Гройсмана та міністра екології Семерака про заборону санітарних рубок під час засідання Уряду!
І хоча автору, як і будь-якому природоохоронцю, хочеться, в ідеалі, взагалі заборонити суцільні рубки на всій території України, але приказка «благими намірами вислана дорога в пекло» – перевірена життям та роками. Тому швидкі, необдумані дії , особливо в такій складній галузі як лісове господарство можуть призвести до сумних наслідків, «розхлябувати» які прийдеться роками.
Наприклад хороша та зрозуміла всім ідея повної заборони полювання в національних парках (реалізована в 2010 році) призвела до позитивних наслідків в приблизно половині існуючих національних парків , повністю пересварила з місцевими громадами іншу половину та також фактично заблокувала процес створення нових національних природних парків.
А, судячи з останніх новин, саме до таких швидких і необдуманих дій все йде. Перебуваючи під пресом громадськості та ЗМІ за сумнівне призначення корупціонерів та непрофесіоналів на посади заступників міністра Семераку та Гройсману потрібні швидкі «перемоги», а т.в.о. голови Держлісагенства України (ДАЛРУ) Христина Юшкевич не буде захищати інтереси галузі, бо більше переживає за власну «голову» після скандального звільнення колишнього голови ДАЛРУ Ковальчука.
Ну а про публічну підтримку лісників з боку громадськості чи ЗМІ говорити взагалі смішно – напевно гіршу репутацію в суспільстві, чим вони, мають хіба що судді чи прокурори…
І винні в першу чергу в цьому звісно самі лісники! На всьому рівні – від рядових працівників лісгоспів до керівників ДАЛРУ. Якщо навіть розглядати суто природоохоронну сторону «лісового питання» то за останні роки маємо сумну та безпросвітну ситуацію!
Лісники практично не погоджують створення нових або розширення існуючих об’єктів природно-заповідного фонду. Інколи це йде всупереч логіці та здоровому глузду. Наприклад вони не хочуть погоджувати включення в межі національного природного парку (НПП) лісових земель
- коли вони вже мають статус об’єкту природно-заповідного фонду нижчого рівня (НПП «Дніпровська-Деснянський», «Нобельський»)
- коли мова йде про культурно-історичну спадщину українського народу (НПП «Холодний Яр»),
- коли мова йде про справжні праліси (розширення національних природних парків в Карпатах).
Не віддають лісники до національних парків і ті заболочені та невигідні в економічному плані ліси, які приносять лісгоспу лише збитки, т.як на утримання належного стану насаджень йде набагато більше коштів, ніж отримується внаслідок проведення рубок!
Навіть за заболочені острови та за чахлі посадки сосни на Херсонщині (які врешті-решт увійшли до складу НПП «Нижньодніпровський») екологи фактично «воювали» з ДАЛРУ і змогли їх «вибити» лише завдяки тиску з боку Херсонської ОДА та народних депутатів.
Заболочені острови дельти Дніпра які ДП «Херсонське ЛМГ» на протязі 5 років відмовлялись включити до складу НПП «Нижньодніпровський»
Автор не раз чув від голів лісгоспів та керівників обласних управлінь лісового мисливського господарства у відповідь на просте прохання навести конкретні причини, з яких лісники проти створення національного парку, відповідь в стилі Портоса, «ми не хочемо, тому що ми не хочемо».
Лісники роками тягнуть процедуру передачі земель новоствореним національним паркам. Це призводить до абсурдної і неможливої в правовій державі ситуації коли державна установа (національний природний парк) оскаржує в державному ж суді дії державного контролюючого органу (Держфінінспекції). Яка проводить перевірки та нараховує величезні суми штрафів нацпаркам тільки через те що інше державне підприємство (лісгосп) не хоче виконувати рішення держави України про створення національного парку. Все це звісно – за гроші платників податків.
Система Держлісагенства як і раніше де-факто закрита і непублічна. На сайті ДАЛРУ й досі немає повних текстів всіх НПА, які регулюють роботу галузі. А свою сторінку у ФБ лісники закрили десь рік з тому Звісно, публікація рядом ОУЛМГ планів рубок на своїх сайтах це позитивний знак, але ця інформація зрозуміла хіба шо спеціалістам. Та й там вони трохи «лукавлять» – наприклад вік дерев, які планують рубати в цих таблиця чомусь не вказують.
Не краще ситуація і з доступом до інформації. Посилаючись на якісь безглузді совкові норми лісгоспи досі відмовляють у ознайомленні з матеріалами лісовпорядкування. Толку з того, що громадськість може дізнатись, що планується санітарні рубка в 2 виділі 5 кварталу якогось там лісгоспу. Бо фізично цей місце, до проведення рубки знайти майже неможливо. Бо карта виділів – це, на думку лісників, «секретна» та «службова» інформації.
Про ставлення нинішніх лісників до збереження біорізноманіття та рекреаційних ресурсів вже написані напевно тисячі статей. Автор не бачить сенсу повторюватись. Хіба що для ілюстрації можна навести свіжий приклад з практики – коли комісія в складі керівництва Львівського ОУЛМГ та лісових науковців дала висновок що лісовідновні рубки в старовіковому природному буковому лісі в межах заказнику «Чортові Скелі», в 5 км від площі Ринок в місті Львів проводяться…з метою збереження букового лісу (саме це є метою створення заказнику «Чортові скелі»).
А до проблеми санітарних рубок можна додати ще той факт, що протягом останніх років про це кричали і експерти проекту ФЛЕГ на круглих столах, і народні депутати, і природоохоронці. Але реакції з боку ДАЛРУ так і не було.
Окремо варто відмітити сурову адміністративну вертикаль в системі ДАЛРУ. Яка фактично перетворила значну частину звичайних працівників лісгоспів на рабів. І ладно, якби система про них дбала. Але керівництво лісової системи дбає лише про власні інтереси. Навряд чи це можна ілюструвати яскравіше, аніж ситуацією з недофінансуванням степових лісгоспів в 2016 році. Про цю проблему знали ще в грудні, перед прийняттям держбюджету. Про це заявляли на круглих столах, депутати, деякі ОДА та природоохоронні НГО були готові спробувати ДАЛРУ «повоювати» з Мінфіном та повернути собі ці кошти. Але лісники від підтримки відмовились. І отримали результат у вигляді невиплат заробітних плат працівникам степових лісгоспів, скорочення їх штату і збільшення темпів рубок лісів на Півдні України. Які переважно, хоча і не є цінним ( а інколи навіть шкідливими) з точки зору відновлення корінних екосистем, але є дуже важливими для місцевих мешканців. І зараз, замість масової акції в Києві десятків тисяч лісівників в Києві – ми отримуємо поодинокі акції по обласним центрам. А з Мінфіном зараз пробують «воювати» ті самі депутати та активісти, від допомоги яких ДАЛРУ в свій час відмовилась.
Звісно, такі дії з боку ДАЛРУ викликають відповідну реакцію протилежної сторони. Тому, наприклад Мінприроди та профільні департаменти ОДА затягують погодження лімітів на проведення рубок в природно-заповідному фонді. А природоохоронці вимушені пробувати вирішувати проблеми лісової галузі через ЗМІ. Бо інших інструментів у них, на жаль не залишилось.
Це, враховуючи непрофесіоналізм частини журналістів та бажання окремих депутатів та громадських діячів пропіаритись на лісовій тематиці призводить і до формування міфів. Треба, визнати що до частини з них доклав свою руку, нажаль і автор!
«Треба заборонити в Україні (Карпатах, Полісся) взагалі рубати ліс» – в Україні фінансовий стан сотні тисяч людей прямо чи непрямо залежить від лісової галузі. І мова йде не тільки про працівників лісгоспів, деревообробних підприємств та членів їх родин. Мова йде і про місцеві бюджети, які в деяких регіонах наповнюються переважно завдяки податкам з рубок. Автор був свідком, коли на сході одного села на березі Черемоша мешканці піднімали питання перед лісгоспом про збільшення обсягів легальних рубок в адміністративних межах їх сільської ради, бо інакше в місцевому бюджеті не стане грошей. Зрозуміло, що грошей у держави аби компенсувати заборону рубок зараз немає, і навряд чи вони з’являться в найближчий термін.
«Треба заборонити всі рубки в межах природно-заповідного фонду» – насправді в частину об’єктів природно-заповідного фонду входять в тому числі і зони, створені з метою забезпечення господарської діяльності населення. В них можна рубати ліс ( в тому числі і з метою продажу), але не можна наприклад будувати котеджі, кар’єри, заводи. Заборона рубок в таких об’єктах призведе до наслідків аналогічних попередньому пункті, але в менших масштабах. Більше того, є такі об’єкти природно-заповідного фонду де рубка лісу просто необхідна в якості природоохоронного заходу (наприклад з метою відновлення корінних деревостанів). А можна ще згадати про села, всі ліси навколо яких мають статус природно-заповідного фонду. Звідки їм брати дрова, будівельні матеріали? Доречи, в межах ПЗФ рубають ліс і за кордоном.
«За кордоном ліс не рубають, от в Румунії взагалі вирубку лісу прирівняні до тероризму». Рубають, в тому числі і в самих високорозвинених та екологічних країнах ЄС, наприклад в Швеції. А в Румунії рубають настільки багато, що в 2015 році місцевий парламент був вимушений приймати спеціальний закон, який би обмежив жахливе нищення лісів.
«Всі санітарні вирубки – вигадані». Звісно, коли чуєш історії про лісопатологів які визначають хворість лісу на відстані 5 км у бінокль , або коли на власні очі обстежуєш місце рубки і бачиш що хворими чомусь виявляються саме старі дерева з діловою деревиною то хочеться згодитись з цим твердженням. Але в Україні є місця де дійсно ліс хворий або всохлий. І який вимагає санітарної рубки. Є різні фактори які це спричиняють – штучність цих насаджень і відповідно невідповідність умов породі (ялина на межі Лісостепу та на місці буку в Карпатах), непрофесіоналізм лісівників, природні умови (зміна клімату останніх років), антропогенний фактор (наприклад нелегальний видобуток бурштину)
Пошкоджений бурштинокопачами ліс
«Заборона санітарних рубок вирішить проблему» – лишаються рубки головного користування та рубки формування. Якими так само будуть нищитись гектари лісів. Деякі знайомі автору лісівники у відповідь на прохання надати консультацію відносно правомірності призначення лісовідновної рубки відразу пояснюють, що в наших реаліях це фактично комерційна рубка і її призначають там, де ліс треба вирубати, але з якихось причин неможливо провести суцільну санітарну чи рубку головного користування.
«Відбуваються масштабні санітарні рубки без лімітів в порушення законодавства» – насправді порушення тут формальне, через недолугі зміни до законодавства в 2013 досі немає органів, які б могли встановлювати ліміти на рубки в межах об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. Та й природоохоронна користь від цієї додаткової процедури доволі сумнівна – наприклад Мінприроди затверджує відповідні ліміти на рубки в межах національних природних парків суто по документам, без виїзду на місце. А таким чином виявити чи дійсно конкретна ділянка лісу потребує санітарної рубки неможливо! А от корупційну складову та бюрократії існування лімітів додає..
«Треба заборонити рубки в місцях зростання рослин з Червоної книги України» – деякі рослини з ЧКУ настільки поширені, що така умова в принципі рівноцінна повній забороні на рубку лісу. Напевно самий яскравий приклад – це ведмежа цибуля (черемша) яка в деяких районах Черкащини росте в лісі фактично усюди
Черемша на Черкащині
«Треба провести децентралізацію, хай громади відповідають за ліси, вони їх будуть берегти» – така ідея гарно виглядає хіба що з київських кабінетів. Автор протягом останніх років приблизну п’яту частину свого життя проводить «в лісі» і може впевнено сказати- що саме місцеві мешканці одні з найбільших браконьєрів та незаконних лісорубів. В усіх куточках України регулярно можна зустріти селян які тягнуть кіньми чи трактором по 1-2 ділових стовбури. А в будь-якому поліському чи карпатському селі ви неодмінно знайдете по 2-3 лісопилки. І якщо хоча б одна з них буде працювати на легальній деревині – значить вам пощастило. Працівники Черемського природного заповідника розповідали взимку цього року повчальну історію : коли лісники Маневицького лісгоспу почали боротись з нелегальними рубками – то місцеві мешканці просто підпалили ліс…
Жахливі масштаби рубок останніх років, закритість та бездіяльність лісників, ці та інші міфи і призводять до низки нелогічних, незрозумілих та інколи юридично безграмотних рішень органів влади всіх рівні. Від ВРУ, яка приймає «лісові» закони на свій розсуд, без широкого громадського обговорення та залучення спеціалістів, до обласних рад, які клепають фактично недіючі «мораторії на вирубки», не маючи для цього необхідних юридичних підстав. Та й широке обговорення не завжди гарантує позитивний результат, як наприклад було з законом про мораторій на вивіз лісу-кругляка.
Що робити?
Вічне українське питання. На думку автора варто :
- Перестати шукати миттєве вирішення складної проблеми лісової галузі
- Приймати будь-які нормативні зміни на всіх рівнях комплексно і лише після їх широкого публічного обговорення
- Якнайшвидше провести прозорий конкурс на нового голову ДЛАРУ (на щастя, це вимагає тепер нове законодавство на державну службу)
- Зібрати разом представників ДАЛРУ, Мінприроди, нардепів профільного комітету ВРУ, громадських активістів, науковців і виробити «дорожню карту» реформ в лісовій галузі, з чіткими термінами та зобов’язаннями (як базу можна використовувати напрацювання по цій тематиці екоНУО та проекту ФЛЕГ). І почати її негайно реалізовувати
Бо наслідки ігнорування проблем лісової галузі будуть відчутні не тільки нам і нашим дітям, але й нашим внукам.
П.С. Стаття відображає особисту думку автора і не є думкою організацій, які автор представляє
Петро Тєстов