Ширяєва Дарія, Дружина охорони природи “Зелене майбутнє”
Василюк Олексій, Національний екологічний центр України
Створено для конкурсу “Правозастосування та управління у лісовому секторі України”.
Одна з найбільш палких дискусій, пов’язаних із охороною природи у лісах, зосереджена на простому питанні: яка саме частка українських лісів має увійти до складу природно-заповідного фонду? Господарський підхід лісівників тут суттєво відрізняється від позиції більшості науковців-біологів та природоохоронців. Якщо для перших ліс — це матеріальний ресурс, який має якомога ефективніше використовуватись, то для других він є цінним осередком збереження біорізноманіття і стабілізатором кліматичних умов, що потребує збереження. Юридично затверджених норм заповідності лісів не існує, а отже дискусії щодо цього питання не вщухають. В цій статті ми спробуємо визначити частку лісів, має стати заповідною відповідно до законодавства.
Норми заповідності
Станом на початок 2015 року 5,5% суходільної площі України займають об’єкти природно-заповідного фонду. Така цифра дещо відрізняється від офіційних даних за звітностями Міністерства екології та природних ресурсів України — 6,05%, в які входять, окрім іншого, ділянки морських акваторій у складі природно-заповідного фонду. Натомість загальна площа України вираховується за її суходольними територіями і внутрішніми водоймами. Отже, правильнішим є обчислення відсотку заповідності з використанням відповідних площ — заповідності українського суходолу і внутрішніх водойм та загальної площі таких територій. У такому випадку отримуємо лише 5,5%.
Наступним кроком мусимо визнати, що заповідних природних земель в Україні насправді ще менше, оскільки до складу багатьох природно-заповідних об’єктів входять антропогенно трансфомовані території — забудови, сільськогосподарські землі, штучні монокультурні насадження. З точки зору норм Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) до природоохоронних територій взагалі не допускається включення земель без природної цінності. Подальші процеси євроінтеграції найближчим часом мають привести до переобрахунку частки заповідності країни відповідно до категорій МСОП шляхом вилучення з площі природно-заповідного фонду неприродних територій. Відтак, у подальшому варто прагнути до заповідання лише природних територій.
Водночас, навіть показники заповідності порядку 6,05 % є недостатніми як за європейськими нормами, так і українською законодавчою базою в сфері заповідної справи. Відповідно до Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» (прийнятий в 2011 році), частка природно-заповідних територій в Україні є недостатньою і значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де частка площ природоохоронних територій становить у середньому 15 відсотків. Також Закон зазначає, що завданнями у сфері припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття, окрім інших засобів, є розширення площі природно-заповідного фонду до 10 відсотків від загальної території країни у 2015 році, та до 15 відсотків — у 2020 році. 2015 рік вже прийшов, проте до необхідних 10% природно-заповідного фонду нам ще далеко. Тому виникли нові нормативні документи, що мають сприяти активізації процесів заповідання — вже на регіональному рівні. Тепер, відповідно до Державної стратегії регіонального розвитку України, в 2017 році частка заповідності має сягнути 11%, в 2021 році – вже 15% площі держави.
Чому саме ліси?
Далеко не будь-яка ділянка може стати природоохоронною територією за європейськими стандартами — пріоритетними є території, що мають природне походження і не змінені в значній мірі людиною або засиллям видів-інтродуцентів. Такої незайманої природи в Україні залишилося дуже мало. Пасовища і сіножаті, якщо це не природні степи або луки, не мають особливої природної цінності. Аналогічно, ставки і водосховища здебільшого вони не є вдалим варіантом для заповідання. З іншого боку знаходяться степові схили, кам’янисті ґрунти та осипи і, звичайно, болота – практично всі вони потребують охорони. Таких територій в Україні сумарно не більше 7,3%, і частина з них вже зараз заповідана. Природні ландшафти, що спотворені чужорідними рослинами, антропогенним забрудненням та іншими негативними впливами, теж непридатні до включення у склад заповідних об’єктів за європейськими нормами.
Отже, основним резервом для розширення природно-заповідного фонду залишаються ліси, адже вони складають понад 2/3 всіх природних і напівприродних територій в Україні. 15,7% від всієї площі лісів вже зараз віднесено до природно-заповідного фонду, завдяки чому 44,8% сучасних заповідних територій знаходиться на землях держлісфонду. Нерідко лісівники дорікають біологам, мовляв забагато лісу прагнуть заповідати. Чи справді це так?
Для досягнення передбачених законодавством показників заповідності, що мають гарантувати гідну участь України у стратегічних європейських процесах охорони біологічного та ландшафтного різноманіття, у найближчі роки необхідно залучити до природно-заповідного фонду значно більші площі лісових земель. Якщо пропорційно заповідати природні території з наявних в країні лісів, водно-болотяних угідь та степових ділянок, то до 2017 року у склад природно-заповідного фонду слід додатково віднести 13% всіх лісових земель, а до 2021 року – ще 26,5% лісів. За таким сценарієм розвитку заповідної справи до 2017 року загальна площа віднесених до природно-заповідного фонду лісів складатиме 29%, а до 2021 року – 55,3%.
Одне з найбільш проблемних питань у галузі охорони лісів — збереження старовікових лісів — першочергово потребує вирішення шляхом чіткого розділення лісів господарського та природоохоронного призначення. Саме в лісах, які з віком припинили швидкий приріст деревини і не є прибутковими з господарської точки зору, спостерігаються найвищі показники біорізноманіття і формування природної багатоярусної структури. Старовікові насадження надають велику кількість можливих сховків для тварин завдяки наявності великої кількості мертвої деревини у вигляді всихаючих дерев, сухостою, а також впалих дерев та хмизу. Саме такі території є найбільш придатними для створення лісових об’єктів природно-заповідного фонду. Проте лісівнича наука вважає “справою честі” знищення подібних лісів ще до їх появи точки зору деревостанів.
У наданні землям лісфонду заповідного статусу можна знайти не лише конфлікти. Компромісом між об’єктивними побажаннями біологів і господарськими інтересами лісівників може стати створення охоронюваних об’єктів у заболочених або заплавних лісах. Очима працівників лісової галузі такі території — частина їх земель, хоча гідрологічні умови не дозволяють залучати їх до реального ведення лісового господарства. А з точки зору природоохоронців болота і заплави — це важливі для збереження природного різноманіття території.
З чого починати?
Як бачимо, в найближчі роки пропозиції до створення нових заказників і пам’яток природи у лісових болотах та на клаптиках старовікових лісів мають виникнути сотнями, якщо не тисячами. Є забагато факторів, що можуть вплигнути на створення кожної з цих майбутніх природоохоронних територій, але де ж вони мають з’явитись в першу чергу? Відповідь на це питання знову можуть надати вже прийняті державні рішення.
З 1994 по 2008 рік в Україні прийнято низку документів загальнодержавного рівня, за якими 167 цінна природна територія була зарезервована для подальшого заповідання або розширення (ми вважаємо ці події рівнозначними). За ландшафтним складом 82 з них, або 49%, є повністю лісовими. Решта 85 територій представляють інші ландшафти, а якщо в них є лісова частина, то вона займає дуже незначну частину. Бачимо, що ліси та інші ландшафти представлені приблизно порівну, хоча серед всіх природних територій більшість є лісовими. Це ще одне підтвердження для лісників: природоохоронці не тиснуть на лісову галузь вибірково, а лише намагаються створити об’єкти природо-заповідного фонду на найбільш цінних природних ділянках, не зосереджуючись на одному різновиді ландшафтів.
З всіх зарезервованих об’єктів загальнодержавного значення станом на початок 2015 року створено (або розширено) 98 — це 59%, тобто трохи більше половини. З цих щасливих об’єктів повністю лісових — 47, або 48% від загальної кількості створених. Відповідно, нестворені об’єкти також розподілені приблизно порівну: 35 — повністю лісові, 34 — решта. Проте останні виконання рішень про резервування датуються 2010 роком (НПП «Слобожанський», НПП «Цуманська Пуща» тощо). З того часу і досі українська заповідна справа перебуває у стані очікування нової хвилі розвитку. І важливим кроком до цього має стати виконання рішень про резервування територій і переведення їх у природно-заповідний фонд загальнодержавного значення.
Лісові об’єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, що очікують на створення чи розширення, розосереджені по 19 областях України, тобто майже всій її території. Проте є і лідуючі області: Львівська — 5 об’єктів, Закарпатська — 4, Волинська і Дніпропетровська — по 3.
Нижче наводимо перелік лісових заповідних об’єктів та законодавчі акти, що передбачають їх створення, з такими позначеннями: Указ Президента України N 79/94 від 10.03.1994 – «a», Постанова Верховної Ради України №177/94-ВР від 22.09.1994 р. – «b», Закон України від 21.09.2000 «Про Загальнодержавну програму формування національної екомережі України на 2000-2015 роки» – «c», Окреме доручення Мінприроди №111-од від 4.04.2008 – «d», рішення Комітету №14/2 від 21.05.2008– «e», Указ Президента № 774/2008 від 27.08.2008 р. – «f», Указ Президента України № 1129/2008 від 1.12.2008 р. – «g».
Отож, на загальнодержавному рівні заплановано створеннянаціональних природних парків «Розточанська місцевість» (a, Львівська обл.), НПП «Сіверсько-Донецький» (Кремінські ліси» (b, c, d, g, Луганська обл.), «Черкаський Бір» (b, e, Черкаська обл.), «Свидовецький» (c, Закарпатська), «Центрально-Подiльський» (c, e, Хмельницька), «Самарський бір» (a, c, e, Дніпропетровська обл.), «Передкарпатський» (c, Івано-Франківська), «Диканькiвський» (c, Полтавська обл.), «Трахтемирiвський» (c, Київська та Черкаська обл.), «Нижньоднiпровський» (c, g, Херсонська обл.), «Савранський ліс» (c, Одеська обл.), «Чатир-Даг» (c, АР Крим), «Великий бір» («Шосткинський») (d, f, Сумська обл.), «Міжрічинський» («Дніпровсько-Деснянське Міжріччя») (e, g, Чернігівська обл.), «Західне Побужжя» (g, Волинська обл.), «Дніпровсько-Тетерівський» (g, Київська обл.), «Буковина» (g, Чернівецька обл.), «Донецький кряж» (c, Донецька обл.), «Мис Айя» і «Байдарський» (e, g, м.Севастополь), заказників «Мар’їний ліс» (a, Дніпропетровська обл.), «Потік “Оса”» і «Річка Біла Тиса» (a, Закарпатська обл.), «Золочівський масив», «Словітські ліси» і «Роздільські діброви» (a, Львівська обл.), «Прудищанський ліс» (a, Донецька обл.). Крім того, рішеннями передбачене розширення існуючих природних заповідників «Полiський» (c, g, Житомирська обл.), «Черемський» (g, Волинська обл.), «Днiпровсько-Орiльський» (c, Дніпропетровська обл.), та національних природних парків «Шацький» (b, g, Волинська обл.), «Ужанський» (c, Закарпатська обл.), «Прип’ять-Стохід» (g, Рівненська обл.), «Яворівський» (g, Львівська обл.), «Ічнянський» (g, Чернігівська обл.), «Мис Мартьян» (b, АР Крим).
Це лише об’єкти загальнодержавного значення. Ще 605 територій є зарезервованими для заповідання рішеннями обласних рад і також досі не створеними. Скільки з них розміщено на лісових замлях? Те, мабуть, невідомо і обласним Департаментам екології та природних ресурсів — установам, що мають опікуватись створенням нових заповідних об’єктів місцевого значення.
Насамкінець варто згадати положення Лісового кодексу про основне завдання лісової політики – екологічне. Адже вагомим аргументом до заповідання саме лісів є їх зростаюче значення в сучасному світі урбанізації: вони мають водо- та грунтозахисні функції, зв’язують вуглекислий газ та важкі метали атмосферного повітря, виділяючи при цьому кисень, стабілізують кліматичні умови — локально та у масштабах всієї планети. До того ж, лісові екосистеми на території України ще зберігають ознаки врівноваженості і є одним з останніх форпостів біорозмаїття.
Чи бути природно-заповідному фонду на лісових землях? Це залежатиме від того, про чиї інтереси думатимуть лісівники, чиновники, науковці, громадські діячі — свої, приватні, які “ближче до тіла”, або природні? Створення кожного заповідного об’єкту залежить від написання обгрунтувань, погодження території, прийняття державних рішень, а отже — від волі всіх перелічених людей і навіть пересічних громадян. І — це вже напевно — від кожного з нас залежить, чи побачимо ми українські ліси різноманітними та багатими на життя через десятиліття.