Урочище розташоване в Бородянському районі Київської області, між селами Мирча, Великий Ліс, Стара Буда і Коблиця. Найбільшу цінність урочища становить лісовий масив в південній половині урочища, на південь від дороги Великий Ліс-Мирча. Цей великий шматок листяного лісу добре видно на супутникових знімках, де він різко контрастує з темними сосновими лісами далі на північ. Саме про нього і піде надалі мова.
Власне, це і є найбільший масив листяних лісів Київської області.
На мапі ХІХ ст. ліси урочища займають величезну площу – села навколо є нічим інакшим, як дрібними вкрапленнями серед безкраїх лісових просторів. Нам зараз важко уявити тогочасний ліс. Слабке господарське освоєння (порівняно з нинішнім інтенсивним ведення лісового господарства), великі заболочені площі, майже повна відсутність доріг (тим паче мова йде лише про ґрунтові дороги, які з дощами стають суцільним болотом) дають підстави казати, що ліс міг бути дещо схожим на праліси – первісні ліси. Очевидно, що ліс і тоді вирубали для задоволення потреб в деревному вугіллі, випалення болотяної руди чи виробництва скла (звідси і численні назви поліських сіл – Буда, Рудня, Гута), але, ймовірно, в лісі мало бути вдосталь вікових велетенських дерев та велика кількість різної мертвої деревини – у вигляді гнилих, оплетених папороттю стовбурів, хмизу, тощо.
Фото 1. Карта урочища «Великий Ліс» всередині ХІХ ст.
Проте з роками йшла інтенсифікація ведення лісового господарства, а також розширення площ сільськогосподарських земель. На німецьких мапах років Другої світової велика частина Великого лісу і його околиць вже була зведена під поля. Цей процес тривав і після війни.
Фото 2. Карта урочища «Великий Ліс» напередодні Другої світової війни.
Тим не менш, нинішня площа збереженої південної, листяної частини урочища становить не менше 700 га.
Ще років з 40 тому Великий Ліс цілком виправдовував свою назву не лише площею, а і розмірами дерев. Якби його тоді оголосили заказником, він на разі міг нагадувати Поясківський ліс, який є еталонним листяним лісом Полісся, із великою кількістю мертвої деревини і дубами та соснами, що мають 5,7 та 3,7 м в обхваті відповідно . Проте Поясківському у 1974 році повезло із заповіданням, а Великому Лісу – ні.
Тому всі наступні роки рік за роком тривала вирубка старовікових дубових ділянок. Триває рубка і досі.
На разі, чіткі супутникові знімки показують строкату мозаїку різновікових, переважно молодих ділянок лісу, і лише декілька маленьких, прорубаних вузько лісосічними рубками старих дубових гаїв.
Фото 3. Сучасний космознімок Великого Лісу
Це все, що залишилось від колишньої величі Великого лісу.
Навколо знищення однієї з ділянок кілька років тому розпалився скандал. Тоді під вирубку потрапила частина діброви, із популяцією рідкісних орхідей – зозулиних сльоз яйцевидних. Були підготовлені відповідні звернення до лісових і природоохоронних установ, від землекористувача – Клавдієвського лісгоспу – до Міністерства екології і природних ресурсів України, з вимогою відкликати лісорубний квиток через велику природну цінність вказаної ділянки. До звернення долучались висновки науковців, що проводили обстеження лісу. Також було підготовлено обґрунтування на створення ботанічного заказника місцевого значення «Великий ліс», до складу якого мали увійти залишки збережених дібров у 57 і 72 кварталах Шибенського лісництва, в т.ч. і діброва, що підлягала вирубці. На території проектованого заказника, окрім згаданих орхідей, зростали любка дволиста, лісова лілія та чорна береза, що разом з місцями їх зростання підлягають охороні згідно Закону України «Про Червону книгу України».
Втім, на всі запити і звернення було отримано ідентичні відповіді, що ліс перестійний, всихаючий, досяг критичної повноти, і сенсу у його заповіданні, і, тим паче, відкликанні лісорубного квитка, немає. На аргумент, що мова йде про місцезростання рідкісних видів рослин, у тому числі орхідей, була отримана геніальна відповідь, що, згідно Лісового кодексу України, дерева і чагарники Червоної книги України в рубку не призначались. На маленьке зауваження, що, орхідеї – це не зовсім дерева і чагарники, а трав’янисті рослини, які потребують збереження лісових біотопів, прийшла відписка, що на повторні звернення відповідь не надається.
Власне, цей шматок діброви потім було вирубано, і притягнути до відповідальності винуватців незаконної рубки, що порушує Закони України «Про Червону книгу України» , «Про охорону навколишнього природного середовища України» та «Про рослинний світ України» так і не вдалось.
Фото 4. Вирубка 200-річної діброви у Великому Лісі
Зрубали також і чорні берези, які, згідно відповіді, у вирубку не призначались.
З тих пір пройшло 3 роки, – час, під час якого не можна проводити нові примикаючі рубки головного користування. Отже, із проходженням цього часу, рештки діброви у 57 кварталі, про яку йшла мова, і якій, згідно матеріалів лісовпорядкування, 238 років, знову опиняються під загрозою. Так само на лезі сокири знаходяться шматок 149-ти річної діброви у 72 кварталі, декілька 139-ти річних вузьких дубових смуг, розмежованих вузьколісосічними рубками у все тому ж 57 кварталі і у 148-и річних – у 84 кварталі. Подальшими подібними рубками були майже знищені рештки 139-ти річної діброви у 59 кварталі. Відношення Клавдієвського лісгоспу до вікових дерев настільки упереджене, що він відмовляється навіть надати погодження на окремі вікові дерева! З чим не виникає проблем, наприклад, у Житомирській області. Натомість спроба заповісти хоча б один віковий дуб, найбільший серед знайдених, обхватом біля 4 м, закінчилась листом-відповіддю, що це дерево з ознаками фаутності і ослаблення, тому ніякої цінності для заповідання воно не представляє. Але дуби здатні жити більш ніж 1000 років, а найстарішому дубу України – 1300 років, обхват якого становить майже 10 м! І всихати дерева можуть століттями, проте всі ці століття будуть живими і надаватимуть прихисток сотням видів комах, птахам, кажанам, різноманітним мохам, грибам і лишайникам. Але як це донести до працівників лісгоспу, вихованих на ресурсному підході до лісу?
Фото 5 і 6. Дуб, названий в честь повстанського отамана Орлика.
На вирубках у більшості випадків відбувається інтенсивне природне поновлення за рахунок грабового підросту, що вегетативно розмножується з коріння зрубаних дерев, а також за рахунок самосіву берези та осики. Через декілька років після вирубки місцевість вкривається надзвичайно щільними, ледь не непрохідними заростями грабу, берези, осики, верб на вологіших ділянках, висотою в декілька метрів. Так поступово формується молодий листяний ліс. Власне, більша частина площі Великого Лісу вкрита саме молодими та середньовіковими лісами на різних стадіях лісовідновлення. Проблемою, яку не можна до кінця пояснити, є недостатнє дубове поновлення в підростаючих лісах. У молодих і середньовікових лісах, що виросли на місці колишніх вікових дібров, відсутні або майже відсутні дуби. Така ситуація характерна для багатьох місць Київщини, а також лісостепових регіонів, зокрема Харківщини. Припущення висувались найрізноманітніші, але очевидно одне – що ми досі дуже мало знаємо про усі тонкощі лісових екосистем і механізми, які забезпечують гармонійне функціонування їх складових, тому маємо дбайливо ставитись до уцілілих фрагментів вікових лісів і підходити до них з точки зору охорони, а не використання в якості ресурсів.
Тим паче, якщо мова йде про Київське Полісся, де домінують соснові і дубово-соснові ліси, а справжніх дібров не так вже і багато.
Проте не лише дубовими лісами цікаве дане урочище. Тут також зосереджені ділянки ясеневих лісів, що є зовсім не характерними для Полісся.
Мова про Великий Ліс буде не повною, якщо не згадати про болота. Саме завдяки численним болотам та заболоченим вільшаникам цей ліс досі зберіг свою неприступність і великою мірою саме завдяки ним подекуди виглядає справжнім пралісом – тут дуже важко і незручно проводити санітарні вирубки, а особливо, ліквідацію захаращення, тому численні заломи впалих дерев створюють враження перебування у первісному лісі.
Фото 7. Типовий дуб Великого Лісу
Фото 8. Впале дерево у віковій діброві. Мертва деревина – один з ключових компонентів пралісів.
Фото 9. Звичайна ґрунтова дорога Великого Лісу після дощів.
Власне, поєднання цих факторів докупи – важкодоступність, заболоченість, наявність старовікових фрагментів – спричинила високе біорозмаїття даного лісового масиву, що і привертає до нього увагу біологів та екологів. Так, окрім вже зазначених вище видів, тут трапляється ще одна лісова орхідея – гніздівка, яка є сапрофітом і своїм скромним видом аж ніяк не стикується з усталеними поняттями про орхідеї як райські квіти. А цікава ця квітка тим, що проводить до дев’яти років під землею, перед тим як викине квітконосний пагін.
Фото 10. Гніздівка звичайна (фото з інтернету http://flo.com.ua/forum/).
На гілках кремезних дубів влаштовує гнізда чорний лелека, що, на відміну від білого побратима, мешкає лише у віддалених від людини місцях. Для облаштування гнізд йому потрібні гілки, які суворо перпендикулярно йдуть від стовбура, а дерев з такими гілками небагато. І ті вирубають…
Фото 11. Залишки покинутого гнізда чорного лелеки у Великому Лісі.
Кажани влаштовують колонії у великих дуплах і під відсталою корою старих дубів. Голуби-синяки – і ті раді оселитися в дуплах. Для таких видів збережені діброви – є справжньою оазою серед «океану» господарськи освоєних лісів. Велика кількість комах також приурочена до вікових дібров, але їх вивчення та складання видових списків Великого Лісу потребує окремих досліджень. Якщо, звісно, буде що досліджувати…
На разі над Великим Лісом нависла нова загроза – проведення лінії ЛЕП. На щастя, це має бути не потужна 750 кВ лінія, під яку вирубали 10 квадратних кілометрів лісу смугою завширшки в півтори сотні метрів на Рівненщині, Житомирщині і Київщині, а «всього-навсього» 330 кВ лінія, що має йти від Київської підстанції в Макарівському районі Київщини до Демидова, під яку просіка має бути вужчою. Але! За попереднім проектом, ЛЕП має пройти якраз через останні ділянки вікових дібров, які досі збереглись від вирубки!
Фото 12. Фрагмент проходження карти ЛЕП.
За телефонною розмовою взимку з юристом лісгоспу, лісгосп сам не зацікавлений у проведенні ЛЕП через цей ліс, так як він заболочений і розчистка просіки через болото завдає багато клопоту. Проте, про створення заказника задля уникнення вирубки цього масиву лісгосп категорично чути не хоче, адже, за їх словами, це означатиме надмірну мороку для проведення санітарних рубок! Мовляв, якби не так важко було погодити ліміти на проведення рубок в заказниках, вони тільки за його створення, але поки їх важко отримати – ні про який заказник мова йти не може!
Висновок звідси витікає подвійний: з однієї сторони, складність отримання лімітів на проведення санітарно-оздоровчих заходів є тим чинником, що дещо стримує знищення наших заказників, з другої сторони, абсолютно відсутнє розуміння сенсу створення лісових заказників і ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», в якому чітко сказано, що «На землях природно-заповідного фонду … забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних … комплексів», а, так як рубка лісів так чи інакше призводить, згідно Червоної книги України, до зникнення 107 видів тварин і 148 видів рослин і грибів, санітарні рубки в заказниках безумовно є такими, що можуть негативно впливати на стан природних комплексів.
Виходить патова ситуація: найбільший листяний масив лісу на Київщині, населений численними рідкісними видами рослин і тварин Червоної книги України, втрачає останні правікові ділянки внаслідок промислових рубок, з другої сторони – ризикує втратити частину вікових ділянок внаслідок прокладання лінії ЛЕП. До цього всього додається складність відновлення власне дубових лісів. Потреба в збереженні і вивченні екосистем очевидна, втім, на заваді збереженню стоїть, по-перше сам Клавдієвський лісгосп, який категорично проти створення заказника на даних теренах, а по-друге, сумнозвісна адмінреформа Януковича, згідно якої в 2013 році були розформовані обласні управління екології і тепер ніхто не має повноважень створювати заказники! Це просто юридично не можливо.
Виняток становлять заказники загальнодержавного значення, створені указом Президента України.
Зрештою, саме створення такого заказника може забезпечити збереження унікальних лісів урочища Великий Ліс. Причому мова вже йде не про окремі вікові діброви, а про всю площу листяного масиву Великого Лісу, так як лиш це гарантуватиме (знову ж таки, за умови вдосконалення нашого природоохоронного законодавства) збереження середньовікових лісів, що найближчим часом досягнуть пристигаючого та стиглого віку, а також молодих лісів, яких це очікуватиме в подальшому майбутньому. Також це буде логічним кроком з огляду на те, що багатий тваринний та рослинний світ приурочений не тільки до вікових ділянок лісу, а і до молодих порослевих лісів, що завдяки заболоченості та важко доступності якісно відрізняються від одного з ними віку лісових культур в інших лісах. Але, враховуючи відношення Клавдієвського лісгоспу до проблеми створення заказника, єдиним можливим шляхом має бути принципова позиція нового керівництва Державного лісового агентства України по відношенню до збереження біорізноманіття і врахування думки екологічної громадськості та природоохоронного законодавства. Лише позиція нового керівництва Держлісагенції може змусити Клавдієвський лісгосп піти на зустріч природоохороні. На разі готуються відповідні звернення; хочеться сподіватись на позитивне вирішення долі Великого Лісу.
Важливим моментом також є те, що Великий Ліс фактично є однією з ключових територій Тетерівського екологічного коридору – регіонального екологічного коридору, до якого входить правобережний лісовий масив понад річкою Тетерів, що тягнеться від Чорнобиля на південь майже до Житомира. Цей лісовий екологічний коридор має виключне значення для поширення багатьох раритетних лісових видів Полісся, що давно були знищені або стали мало чисельними в наших теренах, але з часом проникли з півночі до Чорнобильської зони відчуження, де знайшли сприятливі для себе умови, а зараз поступово розселяються Тетерівським коридором на південь. Серед таких видів варто назвати, зокрема, рись. Потреба охорони Великого Лісу постає в двох аспектах – з однієї сторони, як однієї з ключових територій важливого екологічного коридору, з другої – з точки зору необхідності збільшення відсотку територій природно-заповідного фонду до 10% до 2015 року згідно Закону України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000-2015 року» . Нинішній відсоток заповідності становить, за офіційними даними, лиш 6%; при збільшенні цього відсотка будуть братися до уваги найцінніші території; у Київській області, відсоток заповідності якої всього лиш 4%, важко знайти більш цінну територію за Великий Ліс.
У ще більш далекій перспективі, згідно Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» , передбачається розширення заповідних площ за європейськими нормативами до 15% до 2020 року. У Київській області цьому розширенню в ідеалі відповідатиме створення Тетерівського національного парку, що має охопити весь лісовий масив понад р.Тетерів і, в ідеалі, продовжуватись далі в Житомирську область. Заповідними ядрами майбутнього національного парку мають стати болота і заболочені листяні масиви, і один з них – урочище Великий Ліс. Іншими заповідними ядрами мають стати вже заповідані болота Бурковиця, Гайдамацьке Болото, а також заболочені ліси понад р. Таль , угіддя Дніпровсько-Тетерівського мисливського господарства, яке до недавно було окуповано Януковичем, та ряд інших важливих для збереження біорізноманіття місць. Створення національного парку забезпечить збалансоване природокористування і, відповідно, повноцінне виконання екологічним коридором покладених на нього функцій. А створення заказника «Великий Ліс» стане першим кроком у подальшій справі охорони біорізноманіття басейну річки Тетерів, яка пригальмувала за останні 5 років.
Великий Ліс буде заповідним!
Текст і фото: Андрій Плига.