16 вересня в Україні відзначається професійне свято лісівників – День працівника лісу. Ми вважаємо що це й день не менш ніж, наприклад 26 квітня, має бути екологічним трауром в Україні. Адже саме від лісової галузі дика природа в усіх областях України потерпає більше всього. Лісова галузь дивиться на природу лише як на джерело заробітку. Міф, який ми чули ще зі шкільної лави, про те, що лісник – людина яка ростить і береже ліс, є повною протилежністю до дійсності. Ми не хочемо жодним чином образити лісівників, які живуть поряд з лісом і мабуть люблять його. Проте політика лісової галузі така, що будь-який ліс вирубається, а все що в ньому існує – вимирає.
На нашу думку, політика Держлісагенства – один з головних залишків совкового світогляду у сучасній політиці України. Європейські політики жахнулись би, якби знали, як до природи ставляться українські лісівники.
Майже вся природа в Україні знаходиться у віданні лісників. Це майже всі ліси, лісові озера та болота, а останнім часом і останні залишки степів, які передають лісникам для безперспективного створення нових лісів. На цих землях, які складають майже всю українську природу, ведеться лісове господарство, і ведеться воно винятково з точки зору заробляння грошей – прямого заробітку на рубках деревини і на отриманні бюджетних коштів на посадку лісу, боротьбу з шкідниками і інше. Те, що українську природу населяє понад 70 000 видів живих організмів, нікого не хвилює. Лісове господарство не рахується з ними.
Більшість видів, що потрапили сьогодні до Червоної книги України, стали зникаючими тому, що середовище їхнього існування знищене. Проте сьогодні всі ці види можуть остаточно вимерти, якщо лісове господарство вестиметься далі так, як ведеться сьогодні.
Ми вважаємо, що лісова галузь не відповідає визначеним у міжнародному та українському законодавстві задачам охорони природи і тому потребує негайного перегляду та реформування.
З головних претензій до ідеології цієї галузі виділяємо таке:
- Лісове господарство повністю ігнорує флору і фауну, що населяє ліси та є причиною їх вимирання. Жодною нормою не передбачена відмова від рубок, якщо на ділянці лісу знаходяться рідкісні види.
- Лісовпорядкування не виявляє рідкісні види, в результаті офіційно їх не існує взагалі. Лісовий кодекс у ст..46 передбачає необхідність враховувати наявність рідкісних видів при лісовпорядкуванні. Лісовпорядкування – це детальне обстеження лісів та планування заходів у них; згідно з лісовпорядкуванням відбуваються всі роботи у лісах. Проте реально в жодному з лісгоспів Україні ніколи не залучали біологів для обстеження лісу для виявлення рідкісних рослин і тварин. Ми написали звернення до всіх лісгоспів України і в жодного з них не виявилось матеріалів лісовпорядкування, які включають детальну інформацію де саме є рідкісні види. Таким чином, червона книга говорить, що 60% всіх зникаючих видів населяють ліси, а лісники говорять що їх немає взагалі.
- Кількість деревини, вирубаної під час санітарних рубок, значно більша ніж під час рубок головного користування. Офіційна статистика Держлісагенства України говорить, що більшість всієї вирубаної в Україні деревини, зрубано під час санітарних рубок. Система санітарних рубок побудована так, що будь-який ліс можна знести санітарною рубкою: його спочатку проріджують, вибирають незручні дерева.. і це триває аж поки ліс стає надто розрідженим і його слід знести суцільно-санітарною або лісовідновною рубкою. Деревина, вирубана санітарними рубками, проходить як дрова, проте здорові дерева навряд чи хтось продає на дрова.
- Система лісового господарства не передбачає збереження старовікових природних лісів. Старовікові ліси, які є найціннішими для збереження біологічного різноманіття в Україні, не можуть бути збереженими, оскільки всі ліси в Україні доглядаються згідно єдиних санітарних правил, що не допускають збереження старих і тим більше дуплистих дерев.
- Система лісового господарства винищує більшість оселищ у лісах. Різноманіття живих організмів природного ліс населяє різні екологічні ніші – крони дерев, дупла та тріщини кори, мертву деревину, підлісок та лісову підстилку. Проте санітарні правила в лісах України та насадження «рядочків» монокультури сосни в більшості областей України призводять до того, що ні дуплистих дерев, ні підліску, ні мертвої деревини в більшості лісів не лишається, від чого значна частина мешканців лісу просто не має де жити. І хоча пересічна людина сприйматиме цю територію як ліс, насправді вона лишатиметься практично мертвою зоною.
- Лісове господарство в Україні не визнає потребу накопичувати в лісі мертву деревину та примножує парниковий ефект. Загиблі дерева та рослинний опад в лісах є природним механізмом утворення грунту та накопичення атмосферного вуглецю на землі. Без цього неможливо протидіяти глобальним змінам клімату та парниковому ефекту. Попри європейські стандарти, які вимагають збереження 20-30 кубометрів мертвої деревини на 1 гектарі лісу, в Україні її накопичення взагалі заборонено. Посилаючись на совкові ідеали того, що гнилий стовбур на землі є «розсадником зарази», лісники вичищають і спалюють мертву деревину в лісі, примножуючи парниковий ефект. Те саме роблять і з порубочними рештками дерев, які лишаються після рубок.
- Кожного року колосальні території лісів протруюють від шкідників, знищуючи все живе. Зміни клімату та посадки монокультури сосни природним чином стають причиною спалахів шкідників лісу, як правило групи соснових пильщиків. Боротьбу з цими шкідниками здійснюють, оприскуючи ліси вірусними і хімічними препаратами. Достатньо переглянути інструкції до хімічних препаратів, які використовують лісники, щоб зрозуміти, що вони знищують всіх комах та інших безхребетних у лісі, а з ними і всіх тварин які ними харчуються. Щороку оприскують до 50 000 га в кожній областей. При цьому нерідко виявляється, що сезон оприскування співпадає з отруєннями людей грибами, які ефективно накопичують в собі отруту. Щоправда жодного офіційного факту отруєння через протравку лісу не оприлюднено.
- Щоб отримати підстави для санітарної рубки, лісники підпалюють ліси. Хоча офіційно не було доведено жодного випадку підпалів, існують десятки випадків, що свідчать протилежне – працівники лісових господарств влаштовують пожежі, аби мати підстави вирубати і продати якісну деревину», бо низовою пожежею пошкоджується лише нижня частина стовбура. Так подекуди знищуються цілі лісові масиви, як Самарський ліс на Дніпропетровщині. Подекуди ці пали виходять з-під контролю, внаслідок чого маємо, наприклад, суцільно спалений ліс Кінбурнської коси на Миколаївщині.
- Попри вимоги законодавства, лісники проводять рубки на територіях природно-заповідного фонду. 14% всіх лісів мають природно-заповідний статус. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» забороняє здійснення дій, що шкодять природним комплексам, флорі та фауні заповідних територій. Попри це, рубки проводяться В УСІХ категоріях природно-заповідного фонду України. Контролюючі органи ігнорують це і не притягають лісників до відповідальності згідно з ст. 252 Кримінального кодексу України за пошкодження території природно-заповідного фонду, а органи Мінприроди погоджують такі рубки. Підпорядковані Держлісагенству національні парки діють як звичайні лісгоспи і не соромляться називати своєю основною статтею бюджету – рубки.
- Лісагенство призначає директорами національних парків людей, налаштованих знищити їх. Яскравим прикладом є призначення навесні 2012 року директором національного природного парку «Гомільшанські ліси» на Харківщині І.О.Сіверіна – людину, яка 2 роки тому домагалась скасування цього національного природного парку. Донедавна Гомільшанські ліси були єдиним нацпарком, в якому не проводились рубки протягом останніх 5 років. Сьогодні директор публічно обіцяє масштабні санітарні рубки та вже почав прокладати дороги через особливо цінні ділянки парку. Господарювання в парку ведеться без погодження з Мінприроди.
- Окрім знищення природи лісів, лісники знищують і останні степи. Програма «Ліси України» передбачає створення на площі 5% України нових лісів, які заплановано посадити в областях степової зони. Всі сільськогосподарські землі в Україні розпайовані, тому створення лісів в степовій зоні здійснюють лише на останніх залишках степів, які сьогодні збереглись лише на схилах і в балках. Рішення саджати ліси тут пояснюють необхідністю боротись з ерозією. Проте ерозія відбувається на полях у зв’язку із втратою вітрозахисних лісосмуг, створенням і відновленням яких останні 30 років ніхто не займається. Тому ліс, посаджений в балці ніяк не може зупинити ерозію на полі зверху. Проте степи є найбільш зникаючим ландшафтом в Європі. В Україні лишилось не більше 1% степів від їх колишньої площі. Кожен третій вид Червоної книги – степовий. Тому будь-яке знищення степів неприпустиме. Крім того, через кліматичні умови степової зони, ліси тут ростуть дуже погано, саме вони вважаються найбільш пожежонебезпечною категорією лісів та такою, що росте найгірше. при цьому щороку можна просити гроші на посадку їх наново.
Отже, якщо ми не хочемо втрачати можливість милуватися красою наших лісів, лісове господарство потрібно радикальним чином змінювати. І робити це треба зараз, бо інакше буде пізно.