Ширяєва Д., Василюк О.
Коли мова заходить про охорону природи, багато хто уявляє собі лісові масиви, старі дерева, галявини, вкриті першоцвітами, приховані під пологом лісу орхідеї і, звичайно, лісових мешканців – ратичних, хижаків, птахів, багатьох інших представників лісового біорізноманіття. Традиційно, у художній і природничій літературі образ природного лісу підкріплюють згадками про сов, рись, ведмедя. Ліси посідають чимале місце у фольклорі і в народних промислах. Це не дивно, адже досі в Україні лісовкриті площі складають близько 17% від площі держави (в т.ч. 15,7% – території, що знаходяться у складі земель дежлісфонду). Тож більшість українців знайомі з лісами — штучними, природними або напівприродними. Це стосується і тих, хто живе у степовій зоні, адже там можна знайти як природні байрачні ліси (в яких, між іншим, мешкають найбільші сови України – пугачі, оспівані у народних піснях), так і штучні лісові насадження. Але першочергове значення ліси мають для жителів Карпат і Полісся, все життя яких побудовано на лісових промислах. Проте не так багато людей замислюється, який вплив людина чинить на природні території.
Лісові території займають приблизно 30% від загальної суходільної площі Європи та мають вагоме значення у широкому спектрі соціальних, економічних та екологічних питань, в тому числі — ключове значення для збереження біорізноманіття. Проте історія лісівництва зосереджена на промисловому використанні лісів, внаслідок чого у багатьох країнах Європи масштабні рубки протягом 19-20 ст. спровокували стрімке зниження рівня лісистості до критичного, а природна структура лісових масивів була трансформована майже повсюдно. Останні десятиліття все більше глобальних і європейських угод у сфері сталого ведення лісового господарства наголошують на пріоритетності збереження біорізноманіття лісів, що впливає на розробку законодавства та встановлення політичних трендів. Результати такої уваги до лісових ресурсів у європейських країнах наочні — площа лісів, як земельних ділянок, більше не зменшується, ліси старіють і, отже, стають більш цінними для збереження різноманіття видів, лісові господарства проходять сертифікацію зі сталого ведення лісового господарства. Тим не менш, залишається необхідним вирішення таких питань, як фрагментованість лісових середовищ існування, визначення допустимого рівня рубок у старовікових (стиглих) лісах, зміни клімату та спрощення лісових біотопів в деяких країнах внаслідок інтенсифікації лісокористування. Одне з найскладніших завдань, що стоять перед лісовим сектором, є поєднання економічних функцій лісів зі збереженням біорізноманіття. Адже в сучасних умовах стає зрозуміло, що цього навряд чи можна досягнути за допомогою стратегій, які спеціалізуються виключно на захисті невеликих ділянок ключових біотопів або потребах кількох пріоритетних видів і спрямуванні економічної активності на решту лісових земель.
Рубки і фрагментація лісів, лісозаготівля і сільське господарство сприяють збільшенню інтенсивності лісових пожеж. Крім того, вирубка лісу впливає на місцевий клімат через зменшення об’єму евапотранспірації, що може в посушливі роки значно погіршувати ситуацію, збільшувати частоту пожеж і спричинювати ще більших втрат зміненому лісовому ландшафту по сценарію позитивного оберненого зв’язку. Вибіркова рубка призводить до істотного впливу на ліс шляхом прокладання доріг, очищення ділянок лісу, пошкодження та загибелі дерев, що не предназначені для рубки, ерозії грунту, випадкового знищення підліску та рідкісних видів нижнього ярусу, заростання вирубок травою, мікрокліматичних змін тощо. До того ж, вибіркові рубки спрошують структуру лісів.
Історія використання лісових ресурсів на території України триває тисячоліттями, проте останнє століття цей процес відбувається особливо бурхливо: революційні події, військові дії, інтенсифікація промисловості і розвиток побутового споживання енергії збільшили навантаження на природні ресурси. У 1921 році видатний український зоолог М.В. Шарлемань розпочав свою оглядову книгу про охорону природи в світі і Україні з наслідків війни для природи в Україні, і, передусім, знищення щонайменше половини площі лісів України за цей період (Шарлемань, 1921). Ці дані підтверджують і інші дослідники: О. Ференець надає таку оцінку: лише за 1918–1920 рр. в Україні було знищено 667 тис. га лісів (Ференець, 2010).
Сьогодні є можливість в ретроспективі оцінити втрати лісовкритих площ, що відбулись під час Першої світової війни та революційних часів, а також під час Другої світової війни. Адже планомірні роботи зі створення лісових насаджень розпочались лише у в 60-х роках XX ст. Тому ми запрошуємо читачів у мандрівку тривалістю у 100 років одним лісовим масивом Київщини. Цим шляхом можна побачити негаразди, з якими ліс стикався у недалекому минулому, а також відчути його актуальні проблеми.
Українські ліси сконцентровані переважно на Поліссі та у Карпатському регіоні. Лісові екосистеми Українського Полісся протягом XX століття потерпіли значного скорочення площ за рахунок свавільного використання ресурсів і заміни лісовкритих площ ландшафтами антропогенного походження — сільськогосподарськими (поля, сади) та селітебними (території населених пунктів). Розуміння характеру таких перетворень можуть допомогти у справі вироблення пріоритетів в охороні природних ділянок або заходів із підтримання біорізноманіття. Проте найбільш суттєвий вплив на сучасні ліси спричиняє не сільське господарство і розвиток населенних пунктів, а організоване лісівництво, яке докорінно трансформує природні ліси. Ця тенденція стосується не лише українського законодавства. Розвинена мережа лісових доріг робить доступними для промислової заготівлі і транспортування майже всі лісові масиви Європи. Фактично, експлуатація лісів стає все більш інтенсивною, а її наслідки найбільш руйнівні в малонаселених районах, які донедавна експлуатувались переважно місцевим населенням і тому не відчували суттєвих перетворень.
Матеріалами для нашого дослідження стали німецькі військові карти (1:50000, 1943 рік), залучені відкриті відомості ресурсу «Global Forest Watch», що містять растрові дані про втрати лісового покриву протягом 2000-2013 років. Крім того, були залучені матеріали лісовпорядкування 2003 року (ДП «Укрдержліспроект»).
Оцінки втрат лісових площ проведені для лісових масивів обрису прямокутної форми, який повністю охоплює Клавдієвський лісгосп на Київщині та частково — ділянки прилеглих лісгоспів в межах зазначеного прямокутника. Прямокутник обраний нами довільно, як пілотна територія, проте його розмір обрано для повного охоплення території Клавдієвського лісового господарства, в межах якого проаналізовано знищення суцільними рубками фрагментів стиглих лісів. За походженням територія пілотної ділянки є типовою для Київського Полісся. На її території розміщені великі лісові масиви, що частково заболочені, а також містять в своєму складі відкриті болота. Також пілотну ділянку перетинають долини двох середніх річок (Здвиж, Ірпінь) і трьох малих (Рокач, Буча та Козка) з характерною для регіону широкою заболоченою заплавою.
Відправною точкою став 1890 рік. За австрійськими топографічними картами того часу (3rd Military Mapping Survey of Austria-Hungary) в межах досліджуваної ділянки розміщувалось 48259,67 га лісів, що становило 48,95% від її площі. Інші 51,05% площі були зайняті відкритим водним простором (2 річки,озера), заплавами і вологими луками, пасовищами, населеними пунктами. Лісові масиви на цей час представлені лише 14 фрагментами.
Наступні десятиліття можна охарактеризувати революцією, війною, періодом інтенсифікації споживання ресурсів при становленні радянської влади, початком другої війни… Все це не могло не відобразитись на лісах: станом на 1942 рік їх площа скоротилася до 16710,4 га, тобто до 16,95% від загальної площі ділянки. Таким чином, 50 років стихійного використання лісових ресурсів залишили всього 34,63% площі лісів, які існували станом на 1890 рік. При цьому видно, що лісовкриті площі скорочувались по периферійних ділянках, тобто планового лісокористування було відсутнім. Масові вирубки периферійних частин лісів здійснювались спонтанними лісокористувачами на ділянках, доступних для рубки та легкого вивезення деревини. Таке масштабне периферійне скорочення ділянок лісів призвело до фрагментації колись цілісних лісових ділянок: лісовий масив при цьому виявляється розбитим на 96 фрагментів.
Рис. 1. Зміни обрисів лісових масивів протягом 1890-1943 рр. 1 — обриси досліджуваної ділянки; 2 — лісовкриті території станом на 1890 р.; 3 — лісовкриті території станом на 1943 р.
Рис. 2. Зміни обрисів лісових масивів протягом 1943-2013 рр. 1 — обриси досліджуваної ділянки; 2 — лісовкриті території станом на 1943 р.; 3 — землі лісового фонду за даними лісовпорядкування 2003 р. Також показано дороги, що є фактором фрагментації лісових екосистем.
Рис. 3. Зміни обрисів лісових масивів протягом 1890-2013 рр. 1 — обриси досліджуваної ділянки; 2 — лісовкриті території станом на 1890 р.; 3 — землі лісового фонду за даними лісовпорядкування 2003 р. Також показано дороги, що є фактором фрагментації лісових екосистем.
У післявоєнні часи налагоджується сучасна система ведення лісового господарства: відбувається часткове відновлення втрачених лісів і поєднання їх фрагментів, здебільшого шляхом «вирівнювання» меж пошкоджених лісових масивів і надання їм геометрично рівних обрисів, рубки ведуться більш впорядковано і розподіляються по всій площі лісового масиву. Контури лісових масивів, відновлені в перші післявоєнні десятиліття, переважно лишаються незмінними до нинішнього часу.
Початок 20 століття зустрічає нас іншими умовами. Станом на 2003 рік відбувається збільшення площі земель держлісфонду (за даними лісовпорядкування 2003 року) до 32840,36 га, що складає 68% від площі лісових масивів у 1890 році. Проте такий обрахунок площі лісовкритих земель є дещо хибним, адже він враховує площі рубок та молодих монокультурних лісонасаджень.
Дуже важливо розуміти, що підхід до складання лісових карт сильно відрізняється у минулому та сьогодні. Раніше на картах зображали лише те що реально є лісом. Сьогодні ж (і передусім на картах лісовпорядкування) до контуру «лісу» віднесено все що є землями держлісфонду. Проте, коли третина площі лісгоспу знищена рубками і на їх місці лише висаджені молоді не зімкнуті культури… ця територія не може виконувати більшість функцій справжніх лісів. Для оцінки площ земель держлісфонду, які фізично не є лісами (рубки, молоді насадження) ми використали дані, що відображають покриття ділянки суцільними рубками за період з 2000 року по 2013 включно. Так, з 2000 по 2013 рік в межах пілотної ділянки лише суцільними рубками знищено 4943,74 га лісів, що становить 15,05% від загальної площі земель держлісфонду. Такі втрати знижують частку лісистості досліджуваної ділянки з 33,3% до 28,3%, а частку сучасних лісів від їх площі станом на 1890 рік — з 68% до 57,8%. Лісовий масив при цьому розбитий сільськогосподарськими ландшафтами та населеними пунктами на 47 фрагментів.
Рис. 4. Втрати лісового покриву земель лісового фонду внаслідок суцільних рубок 2000-2013 рр.: зеленим кольором показані землі лісового фонду за даними лісовпорядкування 2003 р.; червоним – ділянки стиглих лісів; світлим відтінком – втрати лісового покриву за 2000-2013.
У 20 столітті на формування сучасних меж лісових масивів почали впливати нові фактори. Якщо раніше через лісові масиви проходили лише грунтові лісові дороги, над якими лишався зімкнутий полог лісу, тепер їх також розмежовують асфальтовані дороги загального користування. Для їх прокладання роблять підсипку ділянки (що для Полісся означає зміну гідрологічного режиму ділянок) та вирубку дерев на відстані від дороги, безпечній для руху автотранспорту. Такі дороги, прокладені між розбудованими за останні десятиліття населеними пунктами, а також широкі просіки, прокладені для спорудження повітряних ліній електропередач (ЛЕП), утворюють додаткові розриви лісових масивів, значно посилюючи їх фрагментацію. Асфальтовані дороги та ЛЕП значною мірою збільшують фрагментацію лісовкритих територій в межах досліджуваної території — до 193 фрагментів.
Планове ведення лісового господарства передбачає зосередження рубок на найбільш цінних в економічному плані ділянках стиглих лісів. Спробуємо оцінити цей бік лісівництва на прикладі 5 лісництв Клавдієвського лісового господарства, загальною площею 19714,55 га. Лісовий масив, утворений лісництвами, роздроблено лінійними перешкодами та антропогенними ландшафтами на 45 фрагментів, найбільший з яких — площею 18452,61 га — займає 93,6% всієї площі. На цій території станом на 2003 рік стиглі дубові масиви були відсутні зовсім, а стиглі соснові — представлені 261 фрагментом загальною площею 1640,41 га, тобто 8,3% від всієї площі лісів. Всі фрагменти стиглих лісів, крім одного, зосереджені в найбільшій лісовій ділянці — у тих її частинах, що були найменш порушеними станом на 1942 рік. І останнє десятиліття (2003-2013 рік) демонструє, що рубки у лісовому масиві орієнтовані переважно на стиглі старовікові ліси. Так, рубками за період останні 10 років знищено 63% всіх стиглих лісів Клавдієвського лісгоспу, при цьому майже кожний фрагмент стиглого лісу (240 з 261) в тій чи іншій мірі був пошкоджений суцільними рубками.
Бачимо, що за XX століття лісові масиви в межах ділянки, що досліджувалась, зазнали істотних антропогенних перетворень. За 1890-1942 рр. загальна лісовкрита площа зменшилась на 65,4% і, хоча згодом відбулось її відновлення на 33,4%, інтенсивність сучасного ведення лісового господарства продовжує знижувати показники лісистості. І особливо страждають від господарського підходу старовікові (стиглі) ліси, які спочатку доводяться до мінімальної повноти деревостану санітарними заходами, і потім знищуються повністю суцільними рубками. Цінність найстарійших дерев для збереження біорізноманіття при цьому не враховується.
Дивлячись на сучасні туристичні, топографічні та лісівничі карти, ми бачимо зелені полігони різної форми – ліси. Проте сьогодні ми не можемо бути впевненими, що за цим зеленим полігоном дійсно «приховано» ліс. Наше дослідження, що показало на прикладі довільного поліського лісгоспу, що лісу в реальності може виявитись менше, ніж зображено на картах.
Тож, чи варто озвучувати красиву державну статистику площі лісів і говорити про досягнення будь-яких показників лісистості, коли у звіти потрапляють площі, які насправді не є лісом. До того ж, незважаючи на наявність у цілях та завданнях Держлісагенства “екологічних пунктів”, його пріоритетами лишаються фінансові прибутки, як і десятки років тому.