Чимало українців-діаспорян користуються мовою своїх пращурів, ведуть різноманітну культурологічну діяльність, укладають книжки українською, в тому числі й природничого пізнавального змісту, де оповідають про тваринний і рослинний світ екзотичних країн. У таких виданнях часто йдеться про види, зокрема птахів, українські назви яких авторам не відомі, і вони звертаються по консультацію до вітчизняних фахівців-орнітологів, маючи впевненість, що в українській лексиці просто не може не бути системи національних назв тварин і рослин світу. Наведення суто наукових латинських назв не сприймається цими авторами як достатнє і природне в кириличному тексті науково-популярного змісту.

Національні системи назв птахів є не лише у світових мовах, мовах міждержавного спілкування. Орнітологи сусідніх країн, населення яких, порівняно з нашою країною, менше, але консолідованіше, зокрема у Польщі та Словаччині, вже розробили такі системи. …далі »

Кілька останніх зимових сезонів погода в нашій країні діяла дуже провокаційно. Похолодання у кінці листопада і першій половині зими якщо й накочувалися, то не надовго і незначні. Морозна погода не встановлювалася, тому помітна кількість птахів, не спонукана холодами, залишалася зимувати там, де за погодних умов раніше їх не можна було побачити. Але квола зима десь у середині січня все ж починала показувати свій справжній норов, міцніючи сильними морозами впродовж тижнів, замітаючи поля й ліси глибоким снігом. І птахи, збиті з пантелику м’якістю погоди в першій половині зими, потрапляли у морозну засніжену пастку другої частини зимового сезону.

Здається, чому птаству, захопленому підступністю погоди, хоча б у другій половині січня не відлетіти південніше на один-півтора місяця, поки до справи візьметься весна. Та саме в цей час виникають своєрідні природно-погодні лещата. Погода наче наказує відлітати, де тепліше і ситніше, а збільшення світлої частини доби говорить птахам про те, що невдовзі треба починати повертатися на місця гніздування, які на півночі. …далі »

Суспільство починає по-справжньому усвідомлювати екологічні проблеми переважно лише тоді, коли інформацію про стан довкілля подають методично й цілеспрямовано, а найпевніше через створення чітких однозначних образів-символів.

Упродовж кількох десятиліть пропагування охорони видового різноманіття рослин і тварин у нашій державі таким символом охорони природи стала Червона книга України-Русі. Про неї, мабуть, чули у найвіддаленіших селах і навіть хуторах. Коли котрийсь з двох фоліантів цього представницького видання потрапляє вперше до рук звичайної людини, то нерідко стає помітним захоплення, зацікавлення ним, а то й благоговіння. І хоча є немало тих, що незворушні, в їхньому розумінні, до якихось там негараздів з квіточками, кущиками, комашками чи пташечками, сформоване загальне уявлення про значущість Червоної книги для збереження рідкісних видів, на щастя, не слабне. Безумовно, цьому сприяє і спеціально прийнятий Закон України-Русі «Про Червону книгу України», який врегульовує порядок ведення самої книги й встановлює вимоги та обов’язки з охорони червонокнижних видів.

Під час загального ознайомлення зі змістом цього особливого видання не кожен і не одразу звертає увагу на те, що видам, яких включено до книги, надано різний природоохоронний статус. Власне, через присвоєння певного статусу фахівці практично одним словом вказують, які з видів є наразі відносно віддалені від межі зникнення, а які вже стоять на ній або й перетнули її.

У третій редакції Червоної книги України-Русі (2009) в описах птахів згадано …далі »

Пізньої осені природа втрачає свої яскраві барви. Листопад то починає мрячити дрібним дощем, то заходиться жбурляти мокрим снігом в обличчя. Настрій пригнічений. Пригніченість особливо відчувається там, де літньої пори милували твоє око квіти і трави, сповнюючи повітря пахощами, де лунали голосні й тихі, тріскотливі та мелодійні, дзвінкі й меланхолійні голоси птахів. Мабуть, у кожної людини є свій куточок природи, з яким пов’язані спогади про літо.

Чарівно мальовничі місця знаходяться біля Чернечої гори, що поблизу Канева, на якій поховано славетного Кобзаря. Тут напоєна сонцем мрійлива далечінь близького степу поєдналася з прохолодою дніпровського плеса і густою зеленню заповідних грабових лісів. …далі »

Реєстрація нового виду у фауні регіону чи країни завжди сприймається як невелика сенсація, яка ставить перед науковцями різні питання, головне з яких – що є причиною появи незвичної тварини. Останнім часом нові види птахів потрапляють до наc природним чином і здебільшого як рідкісні залітні. Обставини спостережень за ними можуть бути різноманітними.

З часу виходу польового визначника “Птахи фауни України” (2002), який дотепер залишається найповнішим з подібних публікацій і де містяться відомості про всі види птахів, яких будь-коли спостерігали у нас, минуло лише кілька років, а до нашої фауни вже можна зараховувати 4 нових види птахів.

Про одного з цих видів відомо, що його спостерігали в Криму – це щеврик Anthus richardi. З якихось причин Ю. Костін не навів його у книжці “Птицы Крыма” (і983), відтак цей вид не потрапив у згаданий визначник. …далі »

У напрочуд багатому світі пернатих навряд чи є хоча б один вид птахів, який у когось з людей викликав би відразу. Птахи можуть бути чудернацькими, дивними, кумедними, трохи недоладними, в чомусь незграбними, та зазвичай – милими, чудовими, чарівними, зворушливими. Найвишуканіші з них отримують особливе звання – птах-красень, в українській мові, як синонім, – птах-білозір. Білий – це не тільки сучасне означення кольору, в минулому так нерідко називали гарні, приємні речі. Білозорий – отже красивий, приємний для ока. У нашій фауні – кілька сотень видів птахів, проте за яскравістю і вишуканістю забарвлення не кожен здатний претендувати на це звання.

Іноді одного з таких красенів помічаєш не завдяки оригінальному кольору оперення, я через його неабиякий спів. І трапляється це в не дуже мальовничому місці…

Років зо два тому почистили старий меліоративний канал. Екскаватором повивертали на береги купи мулу, подекуди вирубали вільшняк, щоб було легше проїхати, згорнули рештки гілок чи-то в копиці, чи-то в стоси. Скрізь кричущий хаос, так би мовити, творчої діяльності людини. І все це почало швидко заростати верболозом. Але саме в такому місці весняного сонячного ранку раптом чуєш напрочуд дзвінку, мелодійну пісню, тривалу, з частими змінами ритму, іноді тріскотливу, в якій вгадуються уривки з пісень інших співочих птахів. Крадькома підходиш до поки що непоміченого співака. Аж ось бачиш, що на вершечку напівобламаної козячої верби сидить маленька пташина. Хвіст трохи піднятий догори, крила – трохи опущені, пір’я на волі і грудях не притиснуте, а трохи розпушене, наче виставлене на показ. Птаха виспівує, висвистує, лише не витьохкує. …далі »

Зі створенням мережі повітряних ліній електропередачі (ЛЕП) виникла проблема впливу птахів на них. Ця проблема дедалі більше загострюється, тому об’єднання зусиль електроенергетиків і природоохоронців – необхідна умова як для безвідмовного функціонування електромереж, так і для подолання гострих проблем в охороні навколишнього природного середовища, складовою частиною якого є птахи.

Характер дії повітряних ліній електропередачі на птахів може бути подвійний – по-перше, механічний, коли відбувається зіткнення птахів з дротами електромережі, по-друге, електричний, тобто через ураження струмом, коли птах одночасно торкається струмового дроту і будь-якої іншої частини електромережі, що проводить електрострум.

Водночас негативний вплив контанку птахів на повітряні електролінії виражається, як правило, у короткому замиканні, через що знеструмються окремі ділянки електромережі.

Серед природних систем нашої планети водно-болотні угіддя займають особливе місце. Якщо ліси вважають легенями біосфери Землі, то річкову мережу континентів можна назвати кровоносною системою наземних екосистем, завдяки якій відбувається обіг значної частини речовин, що забезпечують їхню життєдіяльність.

Водними угіддями вважають усі типи внутрішніх, континентальних водойм – озера, ставки, водосховища, річки, струмки тощо, а також морські акваторії, на яких глибина під час відпливу не перевищує 6 м. А от болота виокремлюють в особливий тип територій, що мають надмірний рівень зволоженості. Вони виконують функцію накопичувача надлишку води у природних ландшафтах. У бездощові періоди болота поступово віддають свою воду річкам, річечкам і струмкам, не даючи їм обміліти або й зовсім пересохнути. Гідрологічний режим верхових боліт зумовлений атмосферними опадами, а низинних – грунтовими водами. Загалом, водні і заболочені простори з трав’яною і деревною рослинністю на них нерозривно поєднані у цілісні комплекси водно-болотних угідь. У цих угіддях зосереджене чи не найбільше видове різноманіття фауни і флори Земної кулі.

Навесні над річками, луками, лісами летять птахи, линуть до своєї батьківщини, а восени відлітають у вирій. Великих, ширококрилих птахів ми помічаємо часто. Не обминає наш погляд і скупчені зграї дрібних пташок – разом вони наче одна велика дуга, стрічка, куля на тлі неба. Малі пташки, які летять поодинці або розрідженими групами, губляться, вони непомітні у височині неба, розчиняються серед безлічі деталей краєвиду. Лише під час перепочинку дрібні птахи стають помітнішими, збираються біля водойм, в чагарниках, на узліссях.

Йдучи лісовою просікою, вздовз краю лісу, парком чи садом, мимоволі помічаєш, як тут і там по гілках перепурхують якісь невеличкі пташки. Шукають поживу. Ось до однієї майже впритул підлітає інша, і починається своєрідна гра “спробуй, наздожени”. Ганяються одна за одною, то злітаючи до вершечка невисокої сосни, то пірнаючи всередину крони сусідньої молодої берізки, метушаться на одному місці, нікуди не летять. Коли підходиш ближче, одна з пташок прудко зникає, а друга лишається на гілці черемхи, що трохи вища за людину. Розсіяне сонячне світло відбивається в її карих очах, і птаха, яка менша й тендітніша за горобця, наче каже: “Я ось така, а хто ти, що підійшов так близько? Познайомитись хочеш?”.

Мала гуска – найменший з усіх видів гусей, поширених в Європі. Загальна довжина її тіла не набагато більша за півметра, розмах крил дещо більший 1 метра. Заселяє мала гуска північну частину тайги, лісотундру і чагарникову тундру від Кольського півострова до Анадирської затоки. Зимує в Західній Європі, Малій Азії, Південно-східному Закавказзі, в країнах Південно-східної Азії. Колись неперервна смуга гніздування малої гуски нині перетворилася на ізольовані фрагменти. У багатьох місцях, де ця гуска колись була звичайною, тепер вона вже не трапляється.

Протягом останніх 50 років світова популяція цього птаха невпинно зменшувалась, і натепер перебуває на критично низькому рівні. Ще 20–25 років тому у світі налічували біля 130 тис. гусей цього виду, на сьогодні їх залишилося ледве 30 тис. Особливо катастрофічним було зменшення чисельності в Північній Європі: нині європейська популяція загалом становить 2–3 тис. птахів. У найуразливішому стані популяція малої гуски в Скандинавії: тут, за даними обліків, гніздиться лише 30–35 пар. Залежно від умов гніздування в конкретному році в кінці сезону розмноження в Норвегії, Швеції та Фінляндії реєструють тільки 100–200 малих гусок. Для порівняння зазначимо, що в 1950-х роках гніздова популяція виду в країнах Скандинавії сягала біля 10 тис. птахів.