Вишукана й «проблемна» бджолоїдка звичайна

Одного разу в передосінній час трапилося побачити дуже незвичне барвисте видовище, створене птахами. На невеликому пологому оголеному глинистому схилі біля підніжжя стрімкого урвища, що неподалік гирла р. Ворскли, наче припавши до землі, зібралася зграя пташок з кольоровим оперенням. Вони сиділи доволі щільно одна до одної й утворювали щось на кшталт квітчастого «килима» з клаптиків жовтого, золотаво-жовтого, різних відтінків каштанового, зеленкувато-блакитного й синювато-зеленого кольорів. Пташки чепурилися, всівшись на схилі, й через їхні рухи ці барви переміщувалися, наче мерехтіли, а непомітний вітерець немов обвівав цей «килим». Птахи були низьконогими, тому складалося враження, що яскравий ошатний «килим» розстелено просто на землі. Незвичне барвисте видовище було захопливим. Та за якусь мить щось налякало зграю, і живий «килим» здійнявся вгору, розпавшись на окремих пташок, кожна з яких була втіленням рухливих кольорів. Незабутнє килимове враження створила передміграційна зграя бджолоїдок звичайних.

Бджолоїдка звичайна – один з найбарвистіших, найвишуканіших видів птахів, які гніздяться у нас. Розмаїття кольорів у її оперенні більшою мірою властиве тропічним птахам, ніж тим, що поширені в наших, помірних широтах. Порівняно із самками кольори в оперенні самців є яскравішими й більш насиченішими. Крім того, у самців пара видовжених центральних стернових пер довша й помітніше виходить за обріз хвоста. Молоді бджолоїдки звичайні мають неяскраве, зеленкувате оперення, й хвіст у них без видовжених пер.

На теренах України-Русі на бджолоїдок звичайних можна натрапити майже скрізь. У період гніздування цих птахів немає хіба що серед суцільних лісових масивів Полісся, а найбільше їх спостерігають у степовій та лісостеповій смугах. Загалом же область гніздового поширення виду охоплює південну частину Європи, захід і центральні райони Центральної Азії, Малу Азію, Північно-західну й частково Південну Африку.

Із часів шведського вченого Карла Ліннея в міжнародному науковому обігу вид отримав латинську назву Merops apiaster. У ній обидва слова мають однакове значення, що цілком відповідає правилам утворення латинських назв тварин і рослин. Перше слово merops (ме́ропс) – латинізоване з давньогрецької, що в перекладі й означає бджолої́дка, друге слово apiaster (апіа́стер) є латинським з тим самим значенням.

Можна припустити, що утворення українського означення цього птаха спричинене саме його латинською назвою, тобто наше слово бджолоїдка – це прямий переклад з латини. Вона чітко, але водночас доволі звужено вказує на кормові уподобання птаха. Бджолоїдки полюють на значно більшу кількість різних видів комах.

Синонімами загальновживаного означення є ціла група співзвучних між собою назв – щур, щу́рка, щуро́к, а також чхур. Усі вони тісно пов’язані з власним іменем Щур та його варіантами Чур, Цур і Шур, якими давні слов’яни-українці називали бога домашнього вогнища. Для людей – це заступник, добрий дух роду, родинного затишку, добробуту. Сам вогонь у хаті вважали одним із проявів бога Щура. І найвірогідніше, у слові щур відтворено ті звуки, що їх вчуває людина в хатньому оточенні, – шарудіння, шурхотіння, шкрябання тощо. На думку людини, ці звуки подавав бог Щур.

За уявленнями людей, особливою рисою бога Щура було те, що у прадавніх слов’ян він єдиний з усіх язичницьких божеств міг спускатися під землю в пекло, де володарював бог Пек. Там бог Щур відвойовував у бога Пека добрі душі померлих, щоб повернути їх до світу живих або перенести до вирію, тобто до раю. Ймовірно, бога Щура могли уявляти і як істоту, котра щілинами або норами спускалася у підземелля й поверталася звідти. І поступово цю здатність божества пов’язали з певними тваринами і назвали їх його іменем. Зокрема, нерідко слово щур подають як синонім слова пацю́к, хоча вчені-теріологи застерігають, що ці назви із зоологічного погляду стосуються не одного й того самого, а різних видів гризунів.

Щодо птахів, то означенням щур і його похідними позначають тих з них, які або викопують нори й у них гніздяться, – бджолоїдка звичайна та ластівка берегова, або потрапляють крізь щілини до своїх гнізд у порожнинах споруд і крізь отвір до дупел, – серпокрилець чорний, або ліплять із землі кулясте гніздо із вхідним отвором, наче із входом до нори, – ластівка міська. Усі ці види можна вважати наче нинішнім утіленням прадавнього божества.

З-поміж синонімів до назви бджолоїдка є й звуковідтворювальні. Для цих птахів дуже характерним є лише їм властивий приглушений крик «пррюп» або «прріп». Як наслідок виникли назви хлюро́к і фюро́к. Крім того, дві назви-синоніми є асоціативними, тобто вони пов’язані з іншими видами птахів. Так, означення шпак бджільни́й виникло не випадково, оскільки за загальними розмірами бджолоїдка звичайна подібна до шпака звичайного, хоча в нього хвіст помітно коротший, але трапляється, що він гніздиться в сусідніх із бджолоїдками норах. Виникнення ж означення бджільний є безперечно зрозумілим. Ще один синонім до назви бджолоїдка краси́воронок. Вона – зменшувальна форма від назви краси́ворон, що є означенням для птаха сиворакші євразійської. У цій назві вказано на подібність сиворакші до воронових птахів за зовнішніми пропорціями, от тільки якщо вона й нагадує ворону, то оперення у неї, як і у бджолоїдки, є доволі красивим. Сиворакші й бджолоїдки нерідко гніздяться у порах по-сусідству.

У Європі та Азії бджолоїдка звичайна належить до перелітних птахів, які навесні з’являються на завершальних етапах сезонних перельотів – наприкінці квітня або на початку травня. У цей час дерева вже починають вкриватися листям, і в довкіллі стає достатньо комах, на яких полюють бджолоїдки. Вони оселяються або у відкритих ландшафтах поблизу лук і пасовищ з розрідженою деревно-чагарниковою рослинністю, і саме там, де неподалік річок є піщані, глинисті й щебенисті прибережні урвища, або по ярах зі стрімкими обривами і кар’єрах, у яких птахи риють нори для гніздування. Лише в напівпустельних районах поза нашою країною ці бджолоїдки можуть викопувати нори на майже рівній, трохи похилій поверхні землі.

Бджолоїдки є колоніально-гніздовими птахами і тримаються зграями різного розміру. Утворені ними колонії становлять від двох до кількох сотень гніздових пар. Лише зрідка трапляються поодинокі нори, в яких живе одна пара. Певні стабільні оголені урвища можуть слугувати птахам для гніздування упродовж десятиліть. Біля них вони з’являються майже одразу після повернення навесні. Припускають, що прилітають бджолоїдки вже сформованими парами, якими тримаються під час сезонних перельотів і на зимівлі. Унаслідок кільцювання принаймні встановлено, що птахи однієї пари зберігали вірність один одному впродовж кількох років.

а початку періоду викопування нір настає час залицяння. Самець ловить якусь велику комаху, знерухомлює її ударами об присід, де вмостилася пара, і передає здобич самці. Вона приймає пригощання й з’їдає. Якщо самцеві вдається упіймати лише малу комаху, то її він з’їдає сам. Обраниця має отримати не дрібненьке, а вагоме приношення.

Невдовзі після прильоту із зимівлі бджолоїдки починають триматися в колоніях і облаштовувати нори. Зазвичай до тих самих колоній повертаються ті самі птахи, які гніздилися там у попередні роки, тож у них добре розвинуте явище філопатрії – прив’язаності до певних місць розмноження. За деякими свідченнями, основну роботу з викопування нори виконує самець, якому самка лише допомагає, за іншими – участь самки в копанні нори є головною. Під час будівництва гніздової нори птахи можуть поряд викопати додатково кілька коротких нір для відпочинку. Довжина свіжовиритої повноцінної нори сягає від 70 см до понад 2 м, і влаштування її триває від кількох днів до двох тижнів.

Якщо за час відсутності птахів протягом осені й зими урвище не обвалилося, то бджолоїдки займають старі нори й оновлюють їх. У кінці кожної житлової нори є широка гніздова камера, що її птахи використовують лише впродовж одного гніздового сезону. Зайнявши стару нору вдруге, вони обов’язково подовжують її й у такий спосіб переміщують гніздову камеру вглиб урвистого схилу.

Найчастіше птахи нічим не вистеляють гніздову камеру, та інколи в ній трапляється вистілка з трави. Там упродовж десяти днів вони відкладають 5–8 яєць білого кольору. Насиджування кладки триває 3–4 тижні. Більшу частину часу на ній проводить самка, самець її інколи змінює й регулярно підгодовує, коли вона вигріває яйця.

Якщо самка гине незадовго до закінчення терміну насиджування, то самець може сам завершити вигрівання кладки і потім самотужки вигодувати пташенят. Доглядаючи потомство, він настільки виснажується, що значно втрачає власну масу. І жоден з таких зареєстрованих самців наступного року до колонії не повертався, ймовірно, через те, що вони врешті гинули внаслідок виснаження. В інших випадках парі птахів допомагають догодовувати пташенят бджолоїдки-помічниці. Можливо, цю роль виконують деякі статевонезрілі самки.

Після перебування у гнізді впродовж чотирьох тижнів молоді бджолоїдки його покидають і приєднуються до загальної зграї своєї колонії. Наступного року лише третина з них повертається до місця, де вони народилися. До осінньої міграції бджолоїдки кочують зграями над луками і пасовищами, ловлячи поживу на льоту в повітрі або з поверхні рослин. Відлітати на зимівлю вони починають уже в серпні й зникають на більшій частині України-Русі в першій половині вересня, хоча в Криму можуть траплятися протягом жовтня, проте в його другій половині значно рідше. Місця зимівлі бджолоїдок звичайних розташовані в африканських саванах, до яких птахи мігрують переважно вночі.

Мабуть, у жодного іншого птаха нашої фауни вишукане барвисте забарвлення оперення не поєднане з іншою характерною рисою бджолоїдки звичайної, особливо проблемною для людини. І цю «проблемність» відображено в її назві – бджолоїдка. Справді, здобиччю цього птаха стають медоносні бджоли, через що до них дуже вороже ставляться пасічники. Утім ці птахи відловлюють не лише бджіл, а й ос, шершнів, жуків, клопів, цикад, бабок, джмелів, метеликів, мух, коників, серед яких є шкідники польового і лісового господарства.

Та чи такою вже проблемною є бджолоїдка звичайна?

Науковцями встановлено, що у гніздовий період за звичайних погодних умов співвідношення різних комах у здобичі бджолоїдок є таким самим, як в угіддях, де птахи полюють. Цілеспрямовано саме медоносних бджіл вони не ловлять: побільшає бджіл у навколишньому середовищі, коли вулики вивезуть, наприклад, на луки, – більше їх відловлюватимуть бджолоїдки, а ні – то й у впольованому птахами кормі бджіл поменшає. За нормальних погодних умов птахи не намагаються зосереджуватися біля пасік.

Інша річ, якщо погода стає екстремальною. За тривалого холодного й дощового періоду в мисливських угіддях бджолоїдок комах літає менше, вони стають пасивними, як наслідок птахам не вистачає поживи. У такому разі бджолоїдки можуть спеціально з’являтися на пасіках; вони нерідко підлітають до вуликів і ловлять бджіл безпосередньо на льотку, коли мляві від холодної погоди бджоли все ж виходять назовні.

Подібною напастю для бджолоїдок і зрештою для бджіл стають й протилежні за екстремальністю погодні умови – тривалий посушливий період з високою температурою повітря, під час якого трав’яна рослинність вигоряє. Свіжий рослинний корм, що потрібний комахам, зникає, і їхня чисельність різко зменшується. У цей час відсутність поживи для бджолоїдок може посилити обробіток агроугідь різними пестицидами, від чого кількість комах стає ще меншою. До того ж домашні медоносні бджоли можуть масово гинути саме від застосування цих хімікатів. Зазнаючи нестачу корму, птахи змушені злітатися до пасік як до місць його потенційно стабільного джерела.

Бджолоїдки інколи з’являються на пасіках і за сприятливих погодних умов, але таке буває лише впродовж їхнього масового осіннього прольоту. У цей час їхня чисельність помітно зростає після вильоту з гнізд молодих птахів. Зазвичай перелітні зграї затримуються біля пасік ненадовго і прямують далі за міграційним маршрутом.

Через суперечливе ставлення бджолярів до бджолоїдок було виконано низку спеціальних досліджень. З’ясувалося, що за час перебування птахів у районах гніздування вони відловлюють менш ніж 1 % медоносних бджіл від загальної кількості цих комах, котрі загинули природним чином.

Врешті є способи послабити негативний уплив бджолоїдок на домашніх медоносних бджіл. Розміщуючи пасіку серед квітучих польових і лучних угідь, не потрібно наближати її до місць гніздування бджолоїдок, тобто не пропонувати їм доступну поживу. У пошуках корму птахи віддаляються від колонії максимально на відстань 12 км, та й то за дуже несприятливих погодних умов. Не варто виставляти вулики поблизу дерев або під дротами ліній електропередачі, оскільки вони слугують присідом для птахів, і з них дуже зручно чатувати на комах.

Бджолоїдок звичайних дуже легко вважати причиною масової загибелі медоносних бджіл, хоча вони можуть бути непричетними до цього. Зникнення цілих бджолиних сімей трапляється навіть у досвідчених пасічників і в середині осені, коли бджолоїдки вже відлетіли, тож не вдасться звинуватити їх ще й у цьому.

Унаслідок господарської діяльності людина знищує майже половину усіх загиблих за рік бджолоїдок, причому значну частину становить пряме переслідування птахів. Адже так просто перебільшено звинуватити значно меншого й слабшого за себе і не зважати на те, що головна причина негараздів криється в іншому.

Бджолоїдки потребують дружнього ставлення до себе!

Геннадій Фесенко

Один коментар to “Вишукана й «проблемна» бджолоїдка звичайна”

  1. Юрій Роговий:

    Добридень,шановний Геннадію Васильовичу! Вибачаюсь, та “приколисаний довгенькою нез”явою” нового на Вашій сторінці, прозівав новий Ваш матеріал про любих мені бджолоїдок! Каюсь і поспішаю прочитати. Жаль, що власна назва цих птахів і стала однією із причин їхнього зникнення з НАШИХ небесних просторів… Спасибі Вам велике, що згадуєте про них добрим словом! Тримаймося! Все буде УКРАЇНА!

Написати коментар