Archive for the ‘Нове’ Category

Самоцвітний рибалочка

Понеділок, 12 Липня, 2021

Присвячую моєму другові Юрію Янішу,
путивлянину за родом і мрією

Згадуючи юнацькі роки, походи й мандрівки в природу з університетськими однокурсниками, які залишаються мені друзями й донині, ніяк не омину подумки легкі, сяйливі дні перебування в Путивлі, що на Сумщині, який, наче Київ біля Дніпра, стоїть на нагірному правому березі Сейму. А з низинного лівобережного лучного простору, як і Лавру в столиці на кручах, здалеку видно Мо́лченський монастир. Путивль – зменшена подоба Києва, з незайманим лівобережжям.

Мабуть, про Путивль знає або має знати кожен житель України-Русі – він назавжди пов’язаний з образом княгині Ярославни, про яку з трагічною ліричністю оповідає унікальний, неперевершений руський, власне давньоукраїнський, епічний твір „Слово о полку Ігоревім”. Надзвичайний поетичний талант його автора засвітив над Путивлем сяйво легендарності й історичної значущості такої сили, що нині москвофінським зайдам та їхнім посіпакам кортить мало не фізично перетягти це місто собі. Та воно з початку свого існування, як і тисячолітній сусідній Курськ, не зрушило із землі слов’ян сіверців, котрі від утворення Русі на обширі Києва, Чернігова на півночі та Переяслава на півдні стали її невід’ємною частиною. Порівняно з Києвом, Путивль – не таке вже й старе місто, хоча найперша писемна згадка про нього датована першою половиною ХІІ століття – майже 900 років тому, тобто за три-чотири століття до виникнення знавісніло облудної Московії, яка в намаганні здаватися цивілізованішою тільки останні три соті років вимагає позначати себе грецькою назвою Ρωσία (Росія), хоча їй до скону залишатися дрімучою, а через це – наднебезпечною для усіх. (більше…)

Непоборний сорокопуд терновий

Середа, 2 Червня, 2021

Мало який вид птахів не тільки у вітчизняній, але й у світовій фауні отримав чи то українську, чи латинську назву, зміст якої вказує на його бойовий, навіть войовничий характер. Деякі з цих видів у нас називають сорокопудами. У назві сорокопу́д вказівка на схильність птаха до рішучих дій нині є дещо завуальованою, оскільки ця назва пов’язана з лексикою, що певною мірою стала архаїчною. Назву утворено з двох слів: сорока як означення добре знайомого нам птаха і пу́дити – первинно означає гнати, лякати. У деяких регіонах України, наприклад на Буковині, й дотепер вживають слова перепу́джитися, перепу́дитися, тобто перелякатися. Утім нині слово пудити частіше використовують не для означення вольової дії, якою лякають, що відповідало би його первинному змісту, а навпаки: напу́дити – вже не те саме, що й налякати, а часто вказує на переляк – стан підневільності, непідвладності самому собі, що… може призводити до сечовиділення, особливо у немовлят. Означення сили перетворилося на означення слабкості.

До української мови залучали й залучають немало іншомовних слів, однак і з нашої мови використовують певні слова в іноземних мовах. Так, в одній із них є слово сорокопут і пояснення, що походить воно від того, що птаха путають, тобто плутають із сорокою. У назві від нерозуміння причини її виникнення змінено тільки одну літеру і, як наслідок, загублено її первинне значення. (більше…)

Містичний мартин жовтоногий

Четвер, 17 Грудня, 2020

Жили у приміському селищі з оригінальною назвою Ігре́нь, що нині стало частиною міста Дніпра, двоє хлопчаків – Андрій і Володя. Один одному були вони далекими родичами – братами, тож прізвища у них були різними. Володимир мав прізвище Кунченко. Однолітки називали його по-приятельськи – Куня. Доволі миролюбно й жартівливо як для підлітків. Тісного спілкування між братами не було, оскільки різниця у віці між ними була у понад десять років.

Сталося так, що молодшому Андрію трапився незнайомий односелець, старший за віком юнак Сергій, котрий ще хлопчиком захопився природою – спостерігав за птахами на волі. Потім став тримати їх удома, а в армії тримав кількох навіть у солдатській казармі. Хіба могли командири йому відмовити в цьому, почувши, як цікаво і з яким ентузіазмом розповідає він про своїх пернатих улюбленців.

Познайомившись із Сергієм, Андрій прямо таки «прилип» до нового товариша. Мабуть, то вроджена риса – небайдужість до живого світу. Володимир теж цікавився птахами, тому спільний інтерес врешті також звів його із Сергієм і поглибив стосунки з братом. Утрьох або й дещо більшим гуртом вони почали виходити на екскурсії в навколишні балки, до сусідніх водойм. Спостерігали, нотували у своїх записничках, згодом стали мітити птахів з науковою метою кільцями від вітчизняного центру кільцювання, отримавши на те офіційний дозвіл як знавці птахів. (більше…)

На вершині екологічних взаємозв’язків

Неділя, 29 Листопада, 2020

Діяльність людини може впливати на ланки різних рівнів будь-яких екосистем, та в підсумку вона найбільше позначається на видах, які займають найвищі сходинки піраміди живлення у довкіллі. До таких видів належать тварини, котрих називають хижаками. Саме з ними людина вступає в пряму конкуренцію і зазвичай завдає їм нищівного удару. Денні хижі птахи, на жаль, не стали винятком. Кілька десятиліть тому на території України їх цілеспрямовано масово знищували, що призвело до зникнення деяких із них з гніздування і замалої їхньої чисельності нині.

Донедавна цих птахів об’єднували в один ряд, оскільки вважали найбільш спорідненими. Нині окремо виділяють ряд Яструбоподібних (Accipitriformes), що включає яструбів, скоп, орлів, шулік, лунів тощо, котрі генетично спорідненіші з чаплями, пеліканами та совами, і ряд Соколоподібних (Falconiformes), що охоплює соколів, боривітрів, кібчиків та інші види, які за походженням ближчі до дятлів та папуг. Серед гніздової вітчизняної орнітофауни 50 % із 6 видів соколоподібних і понад 80 % із 24 видів яструбоподібних нині потрапили до Червоної книги України, із них 8 зображено на марках за темою «Червоної книга України. Хижі птахи».

Боривітер степовий, лунь степовий і канюк степовий належать до групи чи не найвразливіших видів. У самих їхніх назвах вказано, в яких угіддях вони можуть існувати. Степи людина змінила докорінно, що радикально порушило умови їхнього перебування. У результаті, лунь степовий взагалі перестав гніздитися в Україні й у незначній кількості трапляється тільки під час міграції, а боривітер степовий зник майже скрізь, де гніздився раніше, і лише кілька пар періодично спостерігають на г. Опук, що на Керченському півострові в Криму. У обох видів самці, що на марках, відрізняються забарвленням від самок. До змінених умов поступово певною мірою зміг пристосуватися тільки канюк степовий, тож його чисельність дещо зростає, і її оцінено приблизно у понад 800 пар. (більше…)

Полохлива горлиця звичайна

Четвер, 18 Червня, 2020

Ой, гарна я, гарна, як тая горлиця

Українська народна пісня

 

Починаючи оповідь про нашого пташиного персонажа, варто одразу наголосити, що йтиметься виключно про горлицю звичайну, яка віддавна щовесни повертається до нашої країни. Упродовж століть й тисячоліть вона була єдиним видом горлиць, що гніздився на усій території нашої країни. Та із середини ХХ ст. з Балкан з’явився інший вид – горлиця садова, або кільчаста, котра загніздилася спочатку на Закарпатті, а потім поширилася у нас також скрізь. Новий для України вид горлиці заселяє населені пункти, спокійно ставиться до присутності людей, гніздиться по сусідству, і хоча цей птах є доволі сторожким, та полохливою горлицю садову не назвеш, тому нині саме вона, а не горлиця звичайна, частіше потрапляє нам на очі. Утім, познайомімося ближче не з горлицею, що вселилася, а з нашою звичнішою горлицею, яка стала певною мірою птахом-символом у народній культурі!

Що ж то за птах наша не така вже й звичайна горлиця звичайна? Хіба даремно в народній пісні дівочу вроду порівнюють з красою горлиці?

(більше…)

Журавлині шляхи на Вкраїні

Понеділок, 6 Квітня, 2020

Ще вдосвіта, пройшовши чимало поліською пущею, підходиш до великого осушеного безлісого болота, яке після зими поки що не почало оновлюватися зеленню трав і низьких кущів. Умощуєшся в засідці за невеликим квартальним стовпом, ховаючи під плащем фоторушницю. Початок квітня – пора, коли у одних птахів саме розпал шлюбних церемоній, а у багатьох інших настає час масової міграції.

Щільна темрява ночі стала, здається, прозорішою. Крізь імлисту ковдру туману, що накриває землею, світанок набирає сили неквапливо. Ранок більше схожий на осінній, ніж на весняний. Праворуч – широкий затуманений простір болота, ліворуч – невелике його відгалуження, яке клином врізається в стіну лісу і переходить у широку просіку. На те, що все відбувається таки весною, вказують інтенсивне бурмотіння і чухикання тетеруків, які токують неподалік на болоті, намагаючись привернути до себе увагу подруг. Саме тетеруки є об’єктом цього весняного фотополювання, але їх ховає покривало туману. Бурмотіння розпалених пристрастю тетеруків посилюється, та птахів не можна побачити. Тож ті звуки сприймаєш як голосне таємниче чаклування поліських лісовиків і перелесників. Іншого не чути.

Якоїсь миті ліворуч у проміжку просіки із-за обрію вигулькує червоний серпик сонця, швидко перетворюється в перевернуту донизу розпечену мідну чашу і одразу починає набувати обрисів червоного кола. Туман приглушує яскравість сонячних променів. Раптом на тлі сонця, що сходить, виникає силует птаха. Досі його ховав туман. На забілено-жовтогарячому кольорі сонця на кілька казкових секунд окреслюється його граційна довга шия, гордовита постава, верх довгих ніг. Птах нагнувся і його довгий дзьоб майже зник у нижньому шарі туману. Наче на вишуканій японській мініатюрі, сонце вималювало журавля. (більше…)

Дивовижний дрімлюга звичайний

Вівторок, 6 Листопада, 2018

Прямуючи навпростець через осінній уже напівзвільнений від листя ліс, придивляєшся до порослих дрібними осиками і березами місцин з надією натрапити на сироїжки, рядовки, бабки або підосичники. Серед такого низькорослого рідколісся купкуються й мухомори з яскраво-червоними шапками, обсипаними білими круглими плямами. Під осіннім спохмурнілим небом відчуваєш особливе задоволення від „полювання” на гриби. Та зненацька в розміреність пошуку вривається зовсім несподіване: майже біля галявини із гурту осик, серед яких сподівався знайти гриба, щось здійнялося і полетіло. Схоже, то справді птах, він летить перед очима лише кілька секунд. Від раптовості появи птаха помічаєш тільки його розміри завбільшки з дрозда, довгі крила й хвіст, а також що за забарвленням він ніяковісінький. Ще хвилька – він зникає, однак залишивши сумнів, що, може, то й не птах, а хтось невидимий жбурнув шматок кори, щоб відволікти увагу від збирання грибів. Уява вже малює в побаченому привид лісу, який на мить матеріалізувався. Та то таки птах – дрімлюга.

Зовсім не кожний орнітолог може похвалитися, що добре знає цього птаха, оскільки активним він стає після заходу сонця і перед його сходом, власне, у нічний час доби подібно до сов. Тож щоб дізнатися про дрімлюгу більше, треба проводити нічні спостереження.

(більше…)

Передмова та післямова до книжки „Вітчизняна номенклатура птахів світу” (Українська-руська система назв птахів світу)

Понеділок, 22 Жовтня, 2018

Сукупність назв об’єктів, явищ і понять становить основу будь-якої мови. Неможливо обійтися без них і в науці, бо передусім предмет дослідження треба назвати, а вже потім, за необхідності, розтлумачити цей термін. Наукове називництво стосовно біологічних видів вирізняється дуже характерною особливістю: в наукових текстах будь-якою мовою для означення видів вживають латинські назви, обрання яких підпорядковане певним правилам. Утім коли починається інший етап пізнання – популяризація знань, тоді латинські назви, власне з неживої мови, зазвичай важко сприймаються широким колом користувачів, бо вони є чужорідними, переважно незрозумілими для носіїв рідної живої мови. Через те або латинські назви пристосовують до рідної мови завдяки транслітерації, або перекладають їх, або використовують існуючі іншомовні автентичні назви, або ж на ґрунті своєї мови утворюють нові назви як відповідники латинських.

Чим більше в національній спільноті накопичено знань про котрусь групу тварин, тим докладніше в її мові розроблено склад назв різних видів цієї групи. Вивченість птахів у світі в цілому є однією з найбільших, тому національні системи їх назв є найрозвинутішими, наприклад у багатьох європейських мовах.

У нашій мові також існує реальна потреба формування складу національних назв птахів світу. Насамперед вони необхідні в музейній справі. Фондові колекції вітчизняних природничих музеїв містять багато екзотичних видів птахів, з якими відвідувачі можуть ознайомитися на стендових експозиціях, і кожен експонований вид мав би бути представлений не лише латинською, а й українською назвою. Національні назви птахів як спеціальні терміни є невід’ємним атрибутом наукових праць за результатами зоологічних досліджень, у тому числі тих, які стосуються не лише території нашої країни. Широкого використання вітчизняної номенклатури птахів світу вкрай потребують орнітологія, біогеографія, зокрема зоогеографія. (більше…)

Українолюбний дятел сирійський

Середа, 20 Червня, 2018

Віддавна до фауни гніздових птахів нашої країни належали вісім видів з характерною зовнішністю і поведінкою. Стукотіння по сухих гілках для отримання лунких звуків замість голосної шлюбної пісні та пересування по вертикалі стовбурів з опорою на цупкий хвіст одразу вказують, що перед нами птахи, яких ми називаємо дятлами або жовнами. Дятли забарвлені строкато – переважно у чорний і білий кольори, а для жовн характерним є однотонніше забарвлення – чорне, жовтувато-зелене, зеленкувато-сіре.

Та в середині ХХ століття, в 1948 році, на Закарпатті вперше зареєстрували гніздування нового виду птахів – дятла сирійського, який науковцям відомий під латинською назвою Dendrocopos syriacus. Не знаючи історії першоопису цього виду науковцями, можна здивуватися, чому дятел з видовим означенням «сирійський» вперше з’явився у нас з боку Центральної Європи, що на заході, тоді як країна Сирія, з якою пов’язана назва птаха, розташована на південь від нас.

Новий вид дятлів, котрий раніше не був відомий сучасній науці, вперше описали німецькі натуралісти Фридрих Гемприг та Христіан Еренберг у 1833 році. Спостерігали птахів у Ліванських горах, які того часу входили до складу Великої Сирії, що була під владою Османської імперії з адміністративний центром у сучасній Туреччині. З волі авторів першоопису в його латинській назві закріпилося означення syriacus, котре згодом запозичили багато європейських мов. (більше…)

Шпачиний норов

Середа, 22 Листопада, 2017

Початок зими з його найкоротшими днями в році позначений похмурістю й навіть тужливістю, і думкою вже прагнеш весни. Може, тому що хочеться відновити колишні враження від радісних змін у природі, що настають після зимових холодів. У цих спогадах майже неодмінно виникне образ одного з перших весняних вісників – шпака, пролунає в уяві його знайома метушлива пісня.

Для жителів міст і сіл нашої країни чи не в першу чергу саме шпак здавна є ознакою приходу весни, бо він може повертатися до наших садів і парків вже наприкінці лютого, але найчастіше – у першій половині березня.

Шлюбне, весняне вбрання шпака привертає до себе увагу особливим металічним пурпурово-синьо-зеленим полиском на чорному оперенні та жовтим кольором дзьоба, схожого на пінцет. Полиск у самця значно виразніший, ніж у самки, оскільки його пір’я майже суцільно чорне. (більше…)