Archive for the ‘Нове’ Category

Птахи на марках “Укрпошти”

Вівторок, 20 Вересня, 2022

Марки на тему охорони природи випускають оператори поштового зв’язку різних країн. Найчастіше на них зображають види флори і фауни, що є характерними для якихось територій. Такі марки стають дуже бажаними для філателістів, котрі колекціонують поштові зображення з цієї теми. Вітчизняне державне підприємство „Укрпошта” також не становить винятку.

Установу „Укрпошта” організовано майже 30 років тому – на початку 1994 р. Уже в рік свого створення вона випустила дві марки із зображеннями птахів: на одній бачимо журавля сірого, на іншій – сокола сапсана. Обидва види включено до Червоної книги України ще в 1980 р., у її першій редакції. Відтоді зображення саме червонокнижних видів птахів почали домінувати на українських орнітофауністичних марках, що є зрозумілим. Малюнки обох видів створив Юрій Логвин, автограф якого пощастило отримати через його сестру Ірину. Зрештою не дивно, що на марках „Укрпошти” з усього різноманіття тварин першими зображено птахів. Знайомство людини з царством тварин часто починається якраз із них. Крім того, ці два види птахів, що зображено на марках, можна вважати одними з орнітологічних символів нашої країни. Сокіл і журавель неодноразово згадано в нашому пісенному та оповідному фольклорі.

Наступного 1995 р. вийшла марка із зображенням лелеки білого, присвячена події „Європейський рік збереження природи”. Птаха намальовано у стилізований спосіб, але впізнати його легко. Лелека білий не є червонокнижним видом, утім він також належить до птахів-орнітосимволів України й гніздиться у багатьох населених пунктах. У марці наче сказано, що довіра птаха до людей не має бути обманутою ними. (більше…)

Птах-урбаніст – ластівка міська

Вівторок, 9 Серпня, 2022

Старий Печерськ. Один з найдавніших історичних осередків Києва. З давніх-давен, ще до заснування Києво-Печерської лаври, там в урочищі Берестовому була розташована заміська літня резиденція великих київських князів. На тисячоліття пізніше, нині з одного боку тамтешньої вулиці Лаврської вже віддавна постала Лавра, а з іншого – значно молодший за неї виставковий комплекс „Мистецький арсенал”, в споруді якого раніше існував завод з ремонту військової техніки, який в народі називали „другий арсенал”.

Щонеділі одинадцятирічним хлопчаком ходив до тодішнього клубу (щось на зразок будинку культури) на території цього заводу на заняття із сольфе́джіо для опанування вмінням читати ноти. Повертався теплої весняної пори вулицею із занять, врешті так і не оволодівши тією музичною премудрістю, і звертав увагу на особливу обставину у київському зеленому довкіллі.

Хоча вулиця і тротуари були заасфальтовані, чи то після дощу, чи після щедрого поливання на вільному від трави клаптику широкого газону стояла невелика калюжа, а навколо неї була розмокла глиниста земля. До неї метушливо зліталися вже знайомі мені ластівки міські. Кожна сідала біля калюжі, швиденько брала у дзьоб грудочку тієї землі і злітала з нею. Навколо освітленої сонцем калюжі ластівки тріпотіли крилами подібно до великих метеликів. Від їхнього метушливого польоту виникав ефект різкої й швидкої зміни кольорів: переважав то чорних колір верхньої частини оперення, то білий колір низу і попереку. Створювався своєрідний мерехтливий калейдоскоп, що привертав увагу особливо. Після кількох хвилин споглядання цього „танцю” ластівок біля калюжі спало на думку подивитися, куди пташки відносять в’язку землю. (більше…)

Кулик-плавунець на київському озері

Субота, 11 Грудня, 2021

На Київському лівобережжі за кілька сотень метрів від Дніпра є озеро Те́льбін. Якщо середмістям Києва вважають Хрещатик і прилеглі до нього вулиці та площі, а історичним центром – так звану Гору, що включає Замкову і Старокиївську гори з навколишнім горбогір’ям, і низинний Поділ, то озеро Тельбін розташоване майже в нинішньому географічному центрі міста. З трьох боків його обступили багатоповерхівки житлового масиву Березняки, а з півдня воно обмежене високим земляним насипом, який з’єднаний з південним залізничним мостом, що неподалік і є головним шляхопроводом у залізничній мережі міста. Вода в озері чиста, на берегах обладнано піщані пляжі, діє прокат човнів і катамаранів для водних прогулянок. Навколо озера створено парк. З усього зрозуміло, що до Тельбіна щодня навідується чимало людей, особливо навесні, влітку й теплі дні осені.

А у жовтні 2019 р. озеро стало прямо-таки місцем паломництва спостерігачів за птахами – птахува́льників, або, як їх ще називають, бьодво́тчерів (від англ. birdwatcher), котрі з інтернет-повідомлень дізналися про надзвичайну новину. Найпершим ту несподіванку виявив киянин Сергій Любченко, він став і фотохроністом тієї події. (більше…)

Між найпершими в переліку птахів фауни України

Неділя, 10 Жовтня, 2021

У класифікаційних схемах спорідненості різних груп птахів першими наводять ті з них, які є найдавнішими, а що ближче до завершення переліку, тим певні групи вважають молодшими за часом виникнення. Серед вітчизняної фауни птахи, котрі належать то ряду Куроподібних, є одними з еволюційно найстарших. У цілому їх вісім видів, а ще одного – куріпку даурську (Perdix dauurica) – в середині ХХ ст. намагалися інтродукувати в Україні, та ці спроби виявилися невдалими. Тож цей вид не варто включати до нашої фауни.

Куроподібні птахи ведуть переважно наземне життя, хоча деякі з них взимку часто тримаються на деревах. Політ у всіх них не надто швидкий і важкий. Вони не пристосовані до тривалого польоту і потребують частого перепочинку. Гнізда влаштовують здебільшого на землі. Споживають переважно різні рослинні корми, аде їхні пташенята, які одразу після вилуплення живляться самостійно, у кілька перших днів життя здобувають виключно дрібних безхребетних: жуків, коників, павуків, молюсків тощо. Зростаючи, поступово переходять до рослинного раціону. Майже всі куроподібні види нашої фауни є осілими, крім одного перелітного і одного залітного. Усіх їх представлено на марках Укрпошти, що їх випущено нещодавно у 2021 р. як продовження філателістичної серії „Птахи України”.

Серед них виділяються дві групи з відмінними рисами в зовнішньому вигляді й поведінці. До однієї з них належать чотири види тетерукових птахів. У одних із них пір’я вкриває ногу до пальців, у інших воно дещо не доходить до пальців або взимку вкриває й пальці. Самці усіх цих видів мають червоні шкірясті брови, які стають більшими у шлюбний період. Взимку, коли випадає багато пухкого снігу і сильні морози, вони ночують і відпочивають вдень у зроблених ними порожнинах під поверхнею снігу.

У цю групу входить вид, самці якого є найважчими з усіх наших куроподібних, – це глушець білодзьобий (Tetrao urogallus). Маса самця може досягати 5,5 кг, а в інших країнах, територія яких входить до ареалу цього виду, навіть до 6,5 кг. Самки значно легші і за забарвленням значно відрізняються від самців, що можна побачити на відповідній марці. (більше…)

Люба оку синиця чубата

Четвер, 16 Вересня, 2021

У лісі серед зими можна почути не так вже й багато птахів. Інколи над верхівками дерев закряче крук, звіддалік приглушено простукотить дятел, закричить дратівливо сойка, а у другій половині зимової пори в не надто морозну, сонячну погоду починає подавати своє голосне шлюбне вітькання повзик і дзвінко виголошувати весняну мелодію синиця велика. Та над усіма звуками живого володарює шум вітру в кронах, до якого додаються то поскрипування надламаних великих гілок, то шарудіння галузок, що від рвучких поривів вітру зачіпають одна одну. Поодинокі пташині голоси більше підкреслюють панування завмерлості в природі, ніж натякають на її скресання.

О цій порі сосновий або мішаний ліс здається затишнішим і більш наповненим життям порівняно із суто листяним, що став безлистим й від того наче зовсім зубожілим. На стиглих ділянках розрідженого бору дерева за висотою різні, і на багатьох із них живі гілки ростуть низько, тож простір там заповнений пухнастими сіро-зеленими голчастими „шубами”. Між ними видно стовбури сосен з тонкою корою усіх відтінків вохристого кольору. Похмурої днини наприкінці зими навіть ця тепла барва, котра в нижній гладенькій частині стовбура вкрита сіруватими тонкими пластинками, наче гасне. Величаві й простіші сосни, голчасті „шуби” й вітер, вітер… (більше…)

Самоцвітний рибалочка

Понеділок, 12 Липня, 2021

Присвячую моєму другові Юрію Янішу,
путивлянину за родом і мрією

Згадуючи юнацькі роки, походи й мандрівки в природу з університетськими однокурсниками, які залишаються мені друзями й донині, ніяк не омину подумки легкі, сяйливі дні перебування в Путивлі, що на Сумщині, який, наче Київ біля Дніпра, стоїть на нагірному правому березі Сейму. А з низинного лівобережного лучного простору, як і Лавру в столиці на кручах, здалеку видно Мо́лченський монастир. Путивль – зменшена подоба Києва, з незайманим лівобережжям.

Мабуть, про Путивль знає або має знати кожен житель України-Русі – він назавжди пов’язаний з образом княгині Ярославни, про яку з трагічною ліричністю оповідає унікальний, неперевершений руський, власне давньоукраїнський, епічний твір „Слово о полку Ігоревім”. Надзвичайний поетичний талант його автора засвітив над Путивлем сяйво легендарності й історичної значущості такої сили, що нині москвофінським зайдам та їхнім посіпакам кортить мало не фізично перетягти це місто собі. Та воно з початку свого існування, як і тисячолітній сусідній Курськ, не зрушило із землі слов’ян сіверців, котрі від утворення Русі на обширі Києва, Чернігова на півночі та Переяслава на півдні стали її невід’ємною частиною. Порівняно з Києвом, Путивль – не таке вже й старе місто, хоча найперша писемна згадка про нього датована першою половиною ХІІ століття – майже 900 років тому, тобто за три-чотири століття до виникнення знавісніло облудної Московії, яка в намаганні здаватися цивілізованішою тільки останні три соті років вимагає позначати себе грецькою назвою Ρωσία (Росія), хоча їй до скону залишатися дрімучою, а через це – наднебезпечною для усіх. (більше…)

Непоборний сорокопуд терновий

Середа, 2 Червня, 2021

Мало який вид птахів не тільки у вітчизняній, але й у світовій фауні отримав чи то українську, чи латинську назву, зміст якої вказує на його бойовий, навіть войовничий характер. Деякі з цих видів у нас називають сорокопудами. У назві сорокопу́д вказівка на схильність птаха до рішучих дій нині є дещо завуальованою, оскільки ця назва пов’язана з лексикою, що певною мірою стала архаїчною. Назву утворено з двох слів: сорока як означення добре знайомого нам птаха і пу́дити – первинно означає гнати, лякати. У деяких регіонах України, наприклад на Буковині, й дотепер вживають слова перепу́джитися, перепу́дитися, тобто перелякатися. Утім нині слово пудити частіше використовують не для означення вольової дії, якою лякають, що відповідало би його первинному змісту, а навпаки: напу́дити – вже не те саме, що й налякати, а часто вказує на переляк – стан підневільності, непідвладності самому собі, що… може призводити до сечовиділення, особливо у немовлят. Означення сили перетворилося на означення слабкості.

До української мови залучали й залучають немало іншомовних слів, однак і з нашої мови використовують певні слова в іноземних мовах. Так, в одній із них є слово сорокопут і пояснення, що походить воно від того, що птаха путають, тобто плутають із сорокою. У назві від нерозуміння причини її виникнення змінено тільки одну літеру і, як наслідок, загублено її первинне значення. (більше…)

Містичний мартин жовтоногий

Четвер, 17 Грудня, 2020

Жили у приміському селищі з оригінальною назвою Ігре́нь, що нині стало частиною міста Дніпра, двоє хлопчаків – Андрій і Володя. Один одному були вони далекими родичами – братами, тож прізвища у них були різними. Володимир мав прізвище Кунченко. Однолітки називали його по-приятельськи – Куня. Доволі миролюбно й жартівливо як для підлітків. Тісного спілкування між братами не було, оскільки різниця у віці між ними була у понад десять років.

Сталося так, що молодшому Андрію трапився незнайомий односелець, старший за віком юнак Сергій, котрий ще хлопчиком захопився природою – спостерігав за птахами на волі. Потім став тримати їх удома, а в армії тримав кількох навіть у солдатській казармі. Хіба могли командири йому відмовити в цьому, почувши, як цікаво і з яким ентузіазмом розповідає він про своїх пернатих улюбленців.

Познайомившись із Сергієм, Андрій прямо таки «прилип» до нового товариша. Мабуть, то вроджена риса – небайдужість до живого світу. Володимир теж цікавився птахами, тому спільний інтерес врешті також звів його із Сергієм і поглибив стосунки з братом. Утрьох або й дещо більшим гуртом вони почали виходити на екскурсії в навколишні балки, до сусідніх водойм. Спостерігали, нотували у своїх записничках, згодом стали мітити птахів з науковою метою кільцями від вітчизняного центру кільцювання, отримавши на те офіційний дозвіл як знавці птахів. (більше…)

На вершині екологічних взаємозв’язків

Неділя, 29 Листопада, 2020

Діяльність людини може впливати на ланки різних рівнів будь-яких екосистем, та в підсумку вона найбільше позначається на видах, які займають найвищі сходинки піраміди живлення у довкіллі. До таких видів належать тварини, котрих називають хижаками. Саме з ними людина вступає в пряму конкуренцію і зазвичай завдає їм нищівного удару. Денні хижі птахи, на жаль, не стали винятком. Кілька десятиліть тому на території України їх цілеспрямовано масово знищували, що призвело до зникнення деяких із них з гніздування і замалої їхньої чисельності нині.

Донедавна цих птахів об’єднували в один ряд, оскільки вважали найбільш спорідненими. Нині окремо виділяють ряд Яструбоподібних (Accipitriformes), що включає яструбів, скоп, орлів, шулік, лунів тощо, котрі генетично спорідненіші з чаплями, пеліканами та совами, і ряд Соколоподібних (Falconiformes), що охоплює соколів, боривітрів, кібчиків та інші види, які за походженням ближчі до дятлів та папуг. Серед гніздової вітчизняної орнітофауни 50 % із 6 видів соколоподібних і понад 80 % із 24 видів яструбоподібних нині потрапили до Червоної книги України, із них 8 зображено на марках за темою «Червоної книга України. Хижі птахи».

Боривітер степовий, лунь степовий і канюк степовий належать до групи чи не найвразливіших видів. У самих їхніх назвах вказано, в яких угіддях вони можуть існувати. Степи людина змінила докорінно, що радикально порушило умови їхнього перебування. У результаті, лунь степовий взагалі перестав гніздитися в Україні й у незначній кількості трапляється тільки під час міграції, а боривітер степовий зник майже скрізь, де гніздився раніше, і лише кілька пар періодично спостерігають на г. Опук, що на Керченському півострові в Криму. У обох видів самці, що на марках, відрізняються забарвленням від самок. До змінених умов поступово певною мірою зміг пристосуватися тільки канюк степовий, тож його чисельність дещо зростає, і її оцінено приблизно у понад 800 пар. (більше…)

Полохлива горлиця звичайна

Четвер, 18 Червня, 2020

Ой, гарна я, гарна, як тая горлиця

Українська народна пісня

 

Починаючи оповідь про нашого пташиного персонажа, варто одразу наголосити, що йтиметься виключно про горлицю звичайну, яка віддавна щовесни повертається до нашої країни. Упродовж століть й тисячоліть вона була єдиним видом горлиць, що гніздився на усій території нашої країни. Та із середини ХХ ст. з Балкан з’явився інший вид – горлиця садова, або кільчаста, котра загніздилася спочатку на Закарпатті, а потім поширилася у нас також скрізь. Новий для України вид горлиці заселяє населені пункти, спокійно ставиться до присутності людей, гніздиться по сусідству, і хоча цей птах є доволі сторожким, та полохливою горлицю садову не назвеш, тому нині саме вона, а не горлиця звичайна, частіше потрапляє нам на очі. Утім, познайомімося ближче не з горлицею, що вселилася, а з нашою звичнішою горлицею, яка стала певною мірою птахом-символом у народній культурі!

Що ж то за птах наша не така вже й звичайна горлиця звичайна? Хіба даремно в народній пісні дівочу вроду порівнюють з красою горлиці?

(більше…)