У побутовому спілкуванні, коли хочемо підкреслити винятковість чогось, часто використовуємо слово «рідкісний». Це, як правило, вказує на незначну кількість того, про що розповідаємо або показуємо, а тому має привернути увагу оточуючих. Проте у певних законодавчих природоохоронних актах зазначено, що рідкісність є лише проміжною ланкою у потраплянні видів тварин чи рослин у ще критичніший стан. Вразливі, зникаючі, зниклі у природі види визнано такими, що перебувають перед значно більшим ризиком цілковитого зникнення порівняно з рідкісними видами.

У законі „Про Червону книгу України” наведено таке визначення: „Рідкісні – види, популяції яких невеликі і натепер не належать до категорії зникаючих чи вразливих, хоча їм і загрожує небезпека”. Про рідкісних червонокнижних птахів нашої фауни як раз і йтиметься у цій оповіді. До них належать 32 види – найбільша група з 87 видів, яким надано особливий природоохоронний статус саме у національній Червоній книзі.

Понад чверть цієї групи становлять нові види, яких вперше включили до Червоної книги, у її третє, чинне видання 2009 року. Чисельність кожного з них дуже різна, об’єднує їх те, що усі вони належать до гніздових птахів нашої фауни. У більшості цих видів відбувається значне зменшення чисельності. Так, за оцінками науковців, популяція качки-нерозня різко скоротилася до 650–1400, черні червонодзьобої – до 150–550, чоботаря – до 5–7 тисяч, крячка малого – до 2,5–4 тисяч, сови болотяної – до 850–1700, совки-сплюшки – 2–4 тисяч, дятла білоспинного – 570–930 пар. У деяких видів за останнє десятиліття гніздові угруповання на нашій території скоротилися у 3–4 рази. Будь-який з цих птахів або, можливо, усі вони, якщо не припиниться швидке скорочення їхньої чисельності, у майбутньому виданні Червоної книги можуть опинитися серед вразливих чи навіть зникаючих видів.

На думку природолюба, науковця-натураліста, мабуть, кожен біологічний вид заслуговує на увагу і збереження, бо природні системи втрачають частину своєї стабільності зі зникненням будь-якого виду. Такий підхід у підтриманні біологічного різноманіття застосовано Конвенцією про охорону дикої флори і фауни та природних середових існування в Європі, яку було відкрито для приєднання в 1979 році в м. Берні (Швейцарія), через що її також називають Бернською конвенцією. Вона є чинною і в нашій країні. Конвенція містить Додаток ІІ і Додаток ІІІ, в першому з яких перелічено види тварин, що мають бути під особливою охороною, а в другому – види, які підлягають охороні згідно загальних норм збереження природи. Прикметно, що із 431 виду птахів вітчизняної фауни лише 11 не включено до цих додатків, тобто з позиції Бернської конвенції їм нічого не загрожує, вони знаходяться у цілком задовільному стані. Поміж них є кілька видів, що у нас гніздяться: припутень, ворона сіра, грак, галка звичайна, сойка звичайна, горобець хатній, сорока звичайна, шпак звичайний, а ще три види трапляються або тільки під час міграцій, або є залітними – мартин чорнокрилий, мартин сріблястий, мартин морський.

Проте часто в різних інформаційних повідомленнях стосовно охорони природи згадують, як правило, не зазначену конвенцію, що було б слушно, а пов’язують майже все з Червоною книгою України. Власне, як-то кажуть, не зморгнувши оком, оголошують червонокнижними види, яких науковці ніколи навіть не пропонували включити до цього виняткового значення видання. …далі »

У середовищі міст і сіл оселяється велика кількість видів птахів. Вони різні як за зовнішнім виглядом, так і за поведінкою, зокрема за характером розміщення гнізд. Серед них окрему групу складають птахи, які в природних умовах гніздяться в дуплах дерев, щілинах, нішах скель. У містах вони залюбки оселяються на всіляких спорудах, влаштовуючи гнізда або на зовнішніх конструкціях, або нерідко всередині приміщень з відкритим доступом, – це ластівки міська і сільська, горихвістка чорна, плиска біла, одуд, мухоловка сіра, серпокрилець чорний….

Але нам з цієї групи чи не найбільше знайомі горобець хатній і голуб сизий. Вони, а також синиця велика без особливого остраху залітають і в закриті приміщення, потрапляючи туди крізь відчинені двері, вікна, кватирки, розбиті шибки. Мабуть, багатьом доводилось бачити чи горобця, чи голуба, які, проворно ухиляючись від ніг перехожих, підбирали крихти хліба або ще якість їстівні рештки на підлозі вокзалів, кафе, магазинів. …далі »

Назви, прізвиська, прізвища, імена. По світу їх безліч. Як вони виникають, з чим пов’язана їхня поява? Як потрапляють з однієї мови до іншої? Для повної відповіді на перше запитання лише стосовно автентичних назв у нашій мові, безперечно, потрібне багатотомне етимологічне видання. Відповідь на друге питання, можливо, буде дещо коротшою, а то й ні. Найвірогідніше, в іноземних мовах існують особливості означення видів колібрі, їх названо якимись власними іменами. Як ці іменування використовувати в нашій мові? Як видозмінюються назви, потрапляючи в іншу мову? Про це теж можна було б дізнатися багато цікавого.

Для відтворення власних назв однієї мови в іншій встановлено певні граматичні правила. В цілому правила граматики, мабуть, можна розділити на органічні й умовні. До органічних належить, наприклад, правило обов’язкового написання «ї» після голосної в корені слова, бо таким способом позначають звукосполучення «й + і». А от правила написання власних назв, які перейнято з іноземних мов, можна вважати певним чином умовними, і не завжди тих умов вдається дотриматись, навіть за найзатятішого бажання. Не звертатимемося до прикладів транскрипції з латиниці на кирилицю в українській мові, наведемо дещо з іншого, а саме з практики переймання між кириличними мовами – відтворення деяких українських власних назв, зокрема прізвищ, у російській. …далі »

Екологічні проблеми в Києві поглиблюються, вони дедалі більше зачіпають усіх киян. У міському зеленому довкіллі поки що оселяються птахи, але вони можуть махнути крилом і полетіти геть, якщо збайдужілі люди занапастять сквери, сади і парки міста.

Протягом попереднього столітнього періоду у теперішніх адміністративних межах Києва виявлено приблизно 320 видів птахів. Тож у фауні столиці формально представлено три чверті усього складу птахів нашої країни, до якого наразі входять 432 види. Переконлива більшість. Та чи так вже затишно птахам у стольному місті?

Лише половина з усіх видів птахів нашого міста є гніздовими, інші – залітають зрідка або трапляються тільки під час міграцій. Основу гніздової фауни птахів Києва становлять дендрофільні види, тобто ті, що оселяються в лісах, садах і парках, їх понад вісімдесят.

До оцінки використання зелених зон у Києві, мабуть, можна долучити думку звичайного киянина, який захоплений красою рідного міста від народження, який майже шістдесяти років ходить звивистими вулицями Печерська, завжди у захваті оглядає парки на схилах біля Дніпра, радіє тополиним бульварам Центру, всотує прадавню історію мальовничих Гори і Подолу, зачаровується дібровами і суборами Пущі-Водиці, милується краєвидами Кончі-Заспи, щодня спостерігає зелені території Дарниці. Тож, які його враження, чи складається на краще ситуація із зеленим вбранням нашого красеня Києва?

…далі »

Дніпро – славетна ріка, символ України-Русі, оспівана в народних піснях, прославлена поетами. З ним пов’язана історія східнослов’янських народів. З усіма своїми притоками він уособлює дерево життя, що підтримує існування всього, що його оточує.

Саме від північних кордонів нашої країни Дніпро стає широкою, глибоководною рікою. Довжина Дніпра на території України перевищує 1100 км. Він служить головною водною артерією країни. На його мальовничих берегах розташувалася не лише столиця – Київ, але ще чотири обласні центри – Черкаси, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон, а також інші великі населені пункти, серед них шанований всіма українцями Канів.

Вода Дніпра – джерело водопостачання промисловості та сільського господарства не лише Придніпров’я, але й Криму та Донбасу. Через значні потреби у воді та електроенергії на Дніпрі збудовано шість великих водосховищ довжиною від 100 до 220 км кожне. В межах України незарегульованими залишились тільки 100 км у пониззі Дніпра, нижче Нової Каховки. У минулому сторіччі Дніпро, його широка заплава зазнали докорінних перетворень, які не могли не позначитися на фауні та флорі Придніпров’я. …далі »

«Ой у вишневому садочку, там соловейко щебетав…»

Таку ідилічну етнографічну картинку стану природи, яка відображена в українському фольклорі, ще можна побачити в Києві десь на Татарці, Совках чи у Протасовому яру, де в зеленому оточенні парків-лісів залишилися звичайні садиби з вишнями-черешнями. Та чи довго такі місця збережуться?

Соловейко – уособлення співучої країни, образ чарування звуками: йдеться про соловейка східного, який трапляється у нас на гніздуванні майже по усій території, крім Карпат і більшої частини Криму. Парки і сади, де можна сховатися у розвинутому чагарнику, знайти затишне місце, щоб не виставляти себе на огляд, – це соловейчині «райські кущі».

Не кажучи вже про парки міста на схилах біля Дніпра, Гідропарк, Труханів острів, довкілля навколо Лісового житлового масиву, соловейка можна почути і у велилюдніших місцях. Наприклад, у кінці 1990-х рр. він тримався у старому яблуневому саду на території Зоопарку, між двома гамірливими асфальтованими доріжками.

Найчастіше солов’ї оселяються на вогких ділянках біля струмків, боліт, джерелець, де поміж густих кущів і заростей кропиви є місцини відкритої землі. Не обминають вони й сухіші куточки, утім на них обов’язково мають бути щільні захаращені чагарники з затінком, серед яких птахам легко ховатися. …далі »

Яким би метушливим не було життя в місті, весняні зміни в природі не проходять поза увагою городян. Після зимової скутості багато хто з нас помічають приліт шпаків, їхню першу пісню, що найчастіше символізує в місті початок весни. Ще галасливіше про повернення птахів до міста сповіщають серпокрильці. Найчастіше спершу чуєш їхній різкий, пронизливий крик, який на мить розтинає прозору блакить. Самі ж птахи настільки стрімкі, що в той же час вже десь там, поза вашим поглядом. Підвівши голову, поводиш всюдибіч очима, та птахів не бачиш. Минає ще кілька днів, і повітряний простір над центральною частиною міст починає заповнюватися блискавичними гомінливими серпокрильцями. Коли б не календарний початок травня, на який, як праило, припадає їхній приліт, можна було б говорити, що з поверненням серпокрильців до міст приходить літня пора: буяння зелені, цвітіння садів, масова поява комах.

Десь на околицях міста ще можуть з’явитися вивільги і сорокопуди, бджолоїдки і деркачі, та в багатоповерхових забудовах з перелітних птахів серпокрильці повертаються останніми. Їх нерідко плутають з ластівками, не менш маневровими в польоті і за обрисами дещо схожими. Утім якщо у ластівок політ і легкий, і тріпотливий, то серпокрильці, здавалося б, на майже нерухомих крилах стрілами літають у височині, ніби крають небо на шматочки, в нестримному русі подаючи свій войовничий крик, сповнений наснагою життя. У пошуках поживи серпокрильці можуть за добу долати сотні кілометрів і на відміну від ластівок живляться також вночі на значних висотах, куди розігріте повітря захоплює дрібних комах. …далі »

На високих міжнародних форумах визнають, що в Україні-Русі ще збереглися такі недоторкані куточки природи і таке багатство видів тварин і рослин, на які вже не натрапити у довкіллі індустріально розвинутих західноєвропейських країн. Наша країна приєдналася до міжнародних конвенцій, спрямованих на збереження природної спадщини та поліпшення її стану, і моніторинг змін у довкіллі нині має стати елементом державної політики.

Основою для усвідомлення суспільством нагальної потреби збереження природи стали знання, накопичені не такою вже й великою громадою вчених та інших природозновців. Були сподвижники і у вітчизняній орнітології, які доклали своїх зусиль для вивчення видового складу птахів нашої країни, дослідження їхньої біології та екології. …далі »

“Телегіз-телегіз – кидай сани, бери віз!”, – згадуєш приказку, коли сонячного лютневого дня, йдучи вулицею міста, раптом чуєш мелодійний спів птаха, якого спочатку не помітив. Пісня обірвалась, а з-за рогу вулиці вилетіла сірувато-бура пташина, сіла на засніженій дорозі, підтюпцем пробігла зо два метри, зупинилася, щось поклювала в придорожньому смітті, потупцювала ще трохи. Несильний, але колючий зимовий вітер пограв перед нею снігом. Вона ж одразу покруглішала: ще більше розпушила пір’я, наче розгорнула плечі і груди, втягнула свою округлу голівку в плечі. На голові чубчик, то притиснутий до тім’я, коли вітер дужчає, то, тихої години, задерикувато піднятий вгору.

Познайомтесь – це жайворонок чубатий, або посмітюха. В одній назві вказується на зовнішність птаха, в другій – на його звичку шукати собі взимку поживу серед усілякого придорожнього пороху. …далі »