Нові види птахів фауни України-Русі
Реєстрація нового виду у фауні регіону чи країни завжди сприймається як невелика сенсація, яка ставить перед науковцями різні питання, головне з яких – що є причиною появи незвичної тварини. Останнім часом нові види птахів потрапляють до наc природним чином і здебільшого як рідкісні залітні. Обставини спостережень за ними можуть бути різноманітними.
З часу виходу польового визначника “Птахи фауни України” (2002), який дотепер залишається найповнішим з подібних публікацій і де містяться відомості про всі види птахів, яких будь-коли спостерігали у нас, минуло лише кілька років, а до нашої фауни вже можна зараховувати 4 нових види птахів.
Про одного з цих видів відомо, що його спостерігали в Криму – це щеврик Anthus richardi. З якихось причин Ю. Костін не навів його у книжці “Птицы Крыма” (і983), відтак цей вид не потрапив у згаданий визначник.
Утім підстави для включення цього щеврика до вітчизняної фауни все-таки є. Про нього у книжці, присвяченій птахам Криму, згадує Т. Блекістон (1857), який під час Кримської війни 1855–1856 рр. служив у англійській армії, що окупувала частину півострова. У своїй праці він посилається на У. Карта, який мав у колекції щеврика вказаного виду, здобутого в Криму. Згодом опудало цього птаха потрапило до музею Королівського дублінського товариства. Уривок з праці Т. Блекістона наведено в журналі “Бранта” (Кинда и др., 2003). Інших доказів перебування цього щеврика на території України-Русі відтоді не було, хоча в країни Західної Європи, зокрема до Великобританії (Fraser et all, 1999), він залітав неодноразово.
У російській мові, з якої в українську найчастіше запозичують назви залітних птахів, указаний вид називають “конёк степной”. Але не варто поспішати переймати означення “степовий” для цього щеврика. У тій-таки російській мові слово “степной” вживають і для іншого виду щевриків. Так склалося: спочатку цю назву дали одному виду щевриків, а потім виявилося, що в цей вид були об’єднані два окремі види. І тепер в російській мові існує деяка плутанина у використанні назви „степовий” стосовно щевриків, яку не бажано вносини в українську. Крім того, означення “степовий” не зовсім правильно вказує на місця перебування щеврика, якого бачили в Криму. Він дійсно тримається відкритих просторів, але, за описами, наведеними в довідниках (del Hoyo J., Elliott A., Sargatal J, 2004; The Birds of the Western Palearctic…, 1994), однаково полюбляє і луки біля річок, і заболочені території. В українській мові новий вид краще називати щевриком азійським (Anthus richardi), позаяк місця його гніздування розташовані в північній частині Азії, а області зимівлі – у Південно-східній та Південній Азії.
Тож про щеврика азійського можна сказати, що він поновлений у фауні України-Русі, хоча й потрібні додаткові відомості про його перебування у нас.
Подібна ситуація склалася й з іншим видом птахів, якого ніби-то спостерігали в Криму ще у ХІХ столітті, але не здобували. Йдеться про берестянку Hippolais olivetorum. Нещодавно описано обставини нової реєвтрації цього виду (Кинда и др., 2003): його у 2001 році на території зоопарку Одеси відловив Б. Олександров і тримав у вольєрі близько півтора року. Видову належність птаха визначив відомий орнітолог Й. Черничко.
Обираючи українську назву для цієї берестянки, як і для нового виду щеврика, не варто орієнтуватися виключно на російський варіант. У російській мові її називають “пересмешка средиземноморская”, мабуть, через те, що вона гніздиться на середземноморському узбережжі Малої Азії та Балканах, зимує ж у південній частині Африки. В українських назвах птахів означення “середземноморський” справді трапляється: буревісник середземноморський (Calonectris diomedea), мартин середземноморський (Larus melanocephalus), очеретянка середземноморська (Cettia cetti), кропив’янка середземноморська (Sylvia melanocephala). Указані назви мають такими й залишатися, бо їх можна вважати цілком усталеними. Внесення будь-яких змін спричинятиме плутанину. Втім означення “середземноморський” досить довге в написанні. Тому для нового виду птахів доцільно обрати коротшу, зручнішу назву – берестянка оливкова (Hippolais olivetorum), Така назва відповідає латинському слову “olivetorum” – той, що існує серед заростей олив (маслин).
Повідомлення про третій новий вид птахів в Україні-Русі опубліковано невдовзі після виходу згаданого вище визначника. Незвичного для нашої країни птаха на початку травня 2004 року відловили на о. Зміїному, що в Чорному морі (Корзюков, Кивганов, 2004). Йдеться про сорокопуда Lanius nubicus. У російській мові його називають “сорокопут маскированный”. В українській мові найприйнятніший для використання варіант перекладу – “сорокопуд маскований” (Маркевич, Татарко, 1983), але найточніший – “сорокопуд, якого замаскували”, тобто однозначного варіанта перекладу, який відповідав би і змісту, і бажаній однослівній формі, нема.
Якщо звернутися до латинського слова “nubicus”, то птаха можна було б назвати “нубійський”, тобто такий, що поширений в Нубії. Земля з такою історичною назвою розташована в Африці на території нинішнього Судану. Втім у Африці цей птах лише зимує, а гніздиться в регіонах, значно ближчих до нас, – на Балканах, Близькому Сході, в Малій Азії та Месопотамії.
Отже – якою мовою, російською чи латинською, птаха охарактеризовано найвдаліше?. Яку назву обрати в українській мові? У нового виду сорокопуда дуже прикметним є білий лоб – ознака, що притаманна лише йому, тепер уже з 5 видів сорокопудів, які трапляються у нас. А ще – на противагу сорокопуду чорнолобому (Lanius minor), більш-менш звичайному в Україні-Русі, рідкісного нового птаха варто назвати сорокопудом білолобим (Lanius nubicus).
Четвертий новий вид птахів зареєстрований також у 2004 році, але в Криму на півострові Тарханкуті (Попенко и др., 2006). У травні орнітологи відловили кропив’янку Sylvia mystacea, гніздовий ареал якої розташований вздовж західного узбережжя Каспійського моря, в Центральній Азій і Месопотамії, а зимує вона на Аравійському півострові та в Африці понад західним узбережжям Червоного моря. У російській мові цей вид називають “славка белоусая”. Така назва пояснюється тим, що у самців цієї кропив’янки, які трапляються у Прикаспійському регіоні та Центральній Азії, між темно-сірим кольором голови і рожевуватим горлом проходить вузька білувата смуга, подіба до “вусів”, яка більше або менше помітна в різні пори року. Саме такого птаха було відловлено в Криму. В українській мові новий вид правомірно називати кропив’янкою біловусою (Sylvia mystacea). Таке запозичення з російської є цілком виправданим.
Нам відомо про обставини реєстрації лише 3 нових видів. Двох з них, сорокопуда білолобого і кропив’янку біловусу, відловили в період весняної міграції. Ці птахи в стані міграційної активності перетнули регіони свого традиційного гніздування й опинилися за сотні кілометрів на північ від них. Кропив’янка біловуса навіть відхилилася на північний захід від прямого маршруту між районами зимівлі та гніздування. А берестянка оливкова потрапила до нас восени, і напрямок її руху був протилежний до напрямку її осінньої міграці. Після завершення гніздового періоду, до початку інтенсивної міграції птахи, особливо молоді, включаються у так звану післягніздову дисперсію, тобто вони часто розлітаються в різних напрямках, навіть протилежних до напрямку осіннього відльоту (Соколов, 1991). Найімовірніше, що саме в стані дисперсії й була відловлена берестянка оливкова. Місця гніздування щеврика азійського, як і місця його зимівлі, розташовані за тисячі кілометрів від України-Русі (del Hoyo J., Elliott A., Sargatal J, 2004). І хоча обставини спостережень за ним нам не відомі, можна припустити, що здобутий птах потрапив до Криму саме у післягніздовий період внаслідок занадто тривалої дисперсії.
Якщо брати за час відліку рік, коли побачив світ польовий визначник “Птахи фауни України” (2002), то до 2012 року до нашої вітчизняної фауни додалися не тільки ті 4 види, про яких йшлося вище.
Вже 2007 року у виданні „Анотований список…” (Фесенко, Бокотей, 2007) зроблено посилання на виявлення інших 4 нових видів. Наведемо уривок з цього видання:
„До частини з обґрунтування вибору назв додано пояснення по … додаткових видах, а саме по побережнику арктичному (Calidris melanotos (Vieill.), якого спостерігали на Дніпропетровщині (Сижко, Бредбір, 2005); мартину східному (Larus heuglini Bree), зареєстрованому на Донеччині (Коханов, 2003; усне повід. Д. В. Пилипенка); щеврику оливковому (Anthus hodgsoni Richm.), відловленому у Львівській області (усне повід. І. Г. Горбаня); … синьохвосту тайговому (Tarsiger cyanurus (Pall.), зареєстрованому на Донеччині (Коханов, 2000, 2005).”
Згодом надійшли повідомлення про виявлення на території України-Русі ще 3 нових видів. У фондах Національного науково-природничого музею, що в Києві, зберігається екземпляр щеврика американського (Anthus rubescens (Tunst.), здобутого в Криму ще у 1979 році, видова належність якого визначена лише доволі недавно (Каталог…, 2008); на Хмельниччині у 2006 році зареєстровано заліт вівчарика шелюгового (Phylloscopus borealis (Blas.), якого автор спостереження назвав вівчариком арктичним (Новак, 2006), переклавши англійську назву Arctic Warbler; на території Полтавщини у 2011 році впіймано кобилочку тайгову (Locustella fasciolata G.R.Gray) (Полуда, 2011).
Видовий склад нашої орнітофауни збільшився за рахунок ще однієї форми. Раніше у Криму були виявлені зальоти мухоловки кавказької (Ficedula semitorquata (Hom.) (Костин, 1983), яку багато дослідників вважають окремим видом, зокрема і у виданні „The Howard and Moore Complete Cheklist of the Birds of the World” (2003), а не підвидом іншого виду мухоловки. Гніздування мухоловки кавказької зареєстровано нещодавно також на Кримському півострові (Аппак, 2013).
Стосовно нового виду вівчарика і кобилочки у цьому повідомленні вжито українські назви, що наведені у словнику О. П. Маркевича та К. І. Татарка (1983), тому у назві вівчарика видовий прикметник інший, ніж той, що навів автор спостереження. Видове означення в українській назві нового виду щеврика запозичено з російської мови (Степанян, 1990), а для означення мухоловки зроблено нововведення «кавказька» через те, що райони її постійного гніздування, найближчі до України-Русі, розташовані у Кавказькому регіоні (The Howard and Moore…, 2003).
Отже, можна стверджувати, що наразі у фауні нашої країни зареєстровано 428 видів птахів. Вона й надалі поповнюватиметься новими залітними видами, велика вірогідність цього підкріплюється спостереженнями останнього десятиліття. Для деяких раніше негніздових видів, можливо, будуть виявлені й випадки гніздування.
Література
Аппак Б. А. Первый случай гнездования полуошейниковой мухоловки, Ficedula semitorquata (Aves, Passeriformes), в Крыму // Вестник зоологии. – 2013. – 47(2). – С. 172.
Каталог коллекций Зоологического музея ННПМ НАН Украины. Птицы. Вып. 4. Воробьинообразные – Passeriformes (Alaudidae, Motacillidae, Prunellidae, Sylviidae, Regulidae, Paridae, Remizidae, Sittidae, Tichodromadidae, Certhiidae, Aegithalidae, Passeridae, Emberizidae) / Пекло А. М. – Киев : Зоомузей ННПМ НАН Украины, 2008ю – 410 с.
Кинда В. В., Бескаравайный М. М., Дядичева Е. А., Костин С. Ю, Попенко В. М. Ревизия редких, малоизученных и залетных видов воробьинообразных (Passderiformes) птиц в Крыму // Бранта: Сборник научных трудов Азово-Черноморской орнитологической станции. – 2003. – Вып. 6. – С. 25–58.
Корзюков А., Кивганов Д. Новый вид орнитофауны Украины – маскированный сорокопут // Птах: Інформаційний бюлетень Українського товариства охорони птахів. – Жовтень 2004, № 3. – С. 13.
Костин Ю. В. Птицы Крыма. – Москва : Наука, 1983. – 240 с.
Коханов В. Д. К итогам полувекового изучения орнитофауны окрестностей Красногоровки близ Донецка // Птицы бассейна Северского Донца. – Донецк, 2000. – Вып. 6–7. – С. 40–48.
Коханов В. Д. Новые сведения по орнитофауне Красногоровки (близ Донецка) // Птицы бассейна Северского Донца. – Харьков , 2003. – Вып. 8 : Материалы 7–10 конференции «Изучение и охрана птиц бассейна Северского Донца». – С. 38–40.
Коханов В. Д. К истории распространения и характеру пребывания синехвостки Tarsiger cyanurus в Восточной Европе // Русский орнитологический журнал. – 2005. – Т. 14, экспресс-вып. 281. – С. 212–214.
Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Термінологія і номенклатура. – К.: Наук. думка, 1983. – 410 c.
Новак В. О. Перше спостереження арктичного вівчарика в Україні. – Беркут. – 2006. – Т. 15, вип. 1–2. – С. 209.
Полуда А. М. Таёжный сверчок, Locustella fasciolata (Aves, Sylviidae), – новый вид для орнитофауны Украины // Вестник зоологии. – 2011. – 45(6). – С. 512.
Попенко В. М., Форманюк О. А., Баухингер У., Трост Л. Новые сведения о редких видах (подвидах) птиц на полуострове Тарханкут (АР Крым) // Бранта: Сборник научных трудов Азово-Черноморской орнитологической станции. – 2006. – Вып. 9. – С. 194–196.
Сижко В. В., Бредбір П. Нові види птахів Дніпропетровщини // Беркут. – 2005. – Т. 14, вип. 2. – С. 173–179.
Соколов Л. В. Почему перелетные птицы возвращаются домой. – Москва : Наука, 1991. – 176 с.
Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. – М. : Наука, 1990. – 727 с.
Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Анотований список українських наукових назв птахів фауни України (з характеристикою статусу видів). – Київ–Львів, 2007. – 112 с.
Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України: польовий визначник. – К., 2002, – 416. с.
Blakiston T. The Birds of Crimea // Zoologist. – 1857. – Vol. 4. – P. 5502 – 5515.
del Hoyo J., Elliott A., Sargatal J. eds. Handbook of the Birds of the World. Larks to Wagtails. – Barcelona: Lynx Edicions, 2003. – Vol. 9. – 760 p.
Fraser P. A., Lansdown P. G., Rogers M. J. Report on Scarce Migrant Birds in Britain in 1996 // British Birds. – January 1999. – Vol. 92, №. 1. – P. 3 – 35.
The Birds of the Western Palearctic. Flycatchers to Shrikes / Chief Ed. S. Cramp. – Oxford. New York, 1994. – Vol. 8. – 899 p.
The Howard and Moore Complete Cheklist of the Birds of the World / Ed. E. C. Dickinson. – 3rd Edition. – London : Christopher Helm, 2003. – 1040 p.
Геннадій Фесенко
