Чимало українців-діаспорян користуються мовою своїх пращурів, ведуть різноманітну культурологічну діяльність, укладають книжки українською, в тому числі й природничого пізнавального змісту, де оповідають про тваринний і рослинний світ екзотичних країн. У таких виданнях часто йдеться про види, зокрема птахів, українські назви яких авторам не відомі, і вони звертаються по консультацію до вітчизняних фахівців-орнітологів, маючи впевненість, що в українській лексиці просто не може не бути системи національних назв тварин і рослин світу. Наведення суто наукових латинських назв не сприймається цими авторами як достатнє і природне в кириличному тексті науково-популярного змісту.

Національні системи назв птахів є не лише у світових мовах, мовах міждержавного спілкування. Орнітологи сусідніх країн, населення яких, порівняно з нашою країною, менше, але консолідованіше, зокрема у Польщі та Словаччині, вже розробили такі системи. (більше…)

Кілька останніх зимових сезонів погода в нашій країні діяла дуже провокаційно. Похолодання у кінці листопада і першій половині зими якщо й накочувалися, то не надовго і незначні. Морозна погода не встановлювалася, тому помітна кількість птахів, не спонукана холодами, залишалася зимувати там, де за погодних умов раніше їх не можна було побачити. Але квола зима десь у середині січня все ж починала показувати свій справжній норов, міцніючи сильними морозами впродовж тижнів, замітаючи поля й ліси глибоким снігом. І птахи, збиті з пантелику м’якістю погоди в першій половині зими, потрапляли у морозну засніжену пастку другої частини зимового сезону.

Здається, чому птаству, захопленому підступністю погоди, хоча б у другій половині січня не відлетіти південніше на один-півтора місяця, поки до справи візьметься весна. Та саме в цей час виникають своєрідні природно-погодні лещата. Погода наче наказує відлітати, де тепліше і ситніше, а збільшення світлої частини доби говорить птахам про те, що невдовзі треба починати повертатися на місця гніздування, які на півночі. (більше…)

Суспільство починає по-справжньому усвідомлювати екологічні проблеми переважно лише тоді, коли інформацію про стан довкілля подають методично й цілеспрямовано, а найпевніше через створення чітких однозначних образів-символів.

Упродовж кількох десятиліть пропагування охорони видового різноманіття рослин і тварин у нашій державі таким символом охорони природи стала Червона книга України-Русі. Про неї, мабуть, чули у найвіддаленіших селах і навіть хуторах. Коли котрийсь з двох фоліантів цього представницького видання потрапляє вперше до рук звичайної людини, то нерідко стає помітним захоплення, зацікавлення ним, а то й благоговіння. І хоча є немало тих, що незворушні, в їхньому розумінні, до якихось там негараздів з квіточками, кущиками, комашками чи пташечками, сформоване загальне уявлення про значущість Червоної книги для збереження рідкісних видів, на щастя, не слабне. Безумовно, цьому сприяє і спеціально прийнятий Закон України-Русі «Про Червону книгу України», який врегульовує порядок ведення самої книги й встановлює вимоги та обов’язки з охорони червонокнижних видів.

Під час загального ознайомлення зі змістом цього особливого видання не кожен і не одразу звертає увагу на те, що видам, яких включено до книги, надано різний природоохоронний статус. Власне, через присвоєння певного статусу фахівці практично одним словом вказують, які з видів є наразі відносно віддалені від межі зникнення, а які вже стоять на ній або й перетнули її.

У третій редакції Червоної книги України-Русі (2009) в описах птахів згадано (більше…)

Пізньої осені природа втрачає свої яскраві барви. Листопад то починає мрячити дрібним дощем, то заходиться жбурляти мокрим снігом в обличчя. Настрій пригнічений. Пригніченість особливо відчувається там, де літньої пори милували твоє око квіти і трави, сповнюючи повітря пахощами, де лунали голосні й тихі, тріскотливі та мелодійні, дзвінкі й меланхолійні голоси птахів. Мабуть, у кожної людини є свій куточок природи, з яким пов’язані спогади про літо.

Чарівно мальовничі місця знаходяться біля Чернечої гори, що поблизу Канева, на якій поховано славетного Кобзаря. Тут напоєна сонцем мрійлива далечінь близького степу поєдналася з прохолодою дніпровського плеса і густою зеленню заповідних грабових лісів. (більше…)

Реєстрація нового виду у фауні регіону чи країни завжди сприймається як невелика сенсація, яка ставить перед науковцями різні питання, головне з яких – що є причиною появи незвичної тварини. Останнім часом нові види птахів потрапляють до наc природним чином і здебільшого як рідкісні залітні. Обставини спостережень за ними можуть бути різноманітними.

З часу виходу польового визначника “Птахи фауни України” (2002), який дотепер залишається найповнішим з подібних публікацій і де містяться відомості про всі види птахів, яких будь-коли спостерігали у нас, минуло лише кілька років, а до нашої фауни вже можна зараховувати 4 нових види птахів.

Про одного з цих видів відомо, що його спостерігали в Криму – це щеврик Anthus richardi. З якихось причин Ю. Костін не навів його у книжці “Птицы Крыма” (і983), відтак цей вид не потрапив у згаданий визначник. (більше…)

У напрочуд багатому світі пернатих навряд чи є хоча б один вид птахів, який у когось з людей викликав би відразу. Птахи можуть бути чудернацькими, дивними, кумедними, трохи недоладними, в чомусь незграбними, та зазвичай – милими, чудовими, чарівними, зворушливими. Найвишуканіші з них отримують особливе звання – птах-красень, в українській мові, як синонім, – птах-білозір. Білий – це не тільки сучасне означення кольору, в минулому так нерідко називали гарні, приємні речі. Білозорий – отже красивий, приємний для ока. У нашій фауні – кілька сотень видів птахів, проте за яскравістю і вишуканістю забарвлення не кожен здатний претендувати на це звання.

Іноді одного з таких красенів помічаєш не завдяки оригінальному кольору оперення, я через його неабиякий спів. І трапляється це в не дуже мальовничому місці…

Років зо два тому почистили старий меліоративний канал. Екскаватором повивертали на береги купи мулу, подекуди вирубали вільшняк, щоб було легше проїхати, згорнули рештки гілок чи-то в копиці, чи-то в стоси. Скрізь кричущий хаос, так би мовити, творчої діяльності людини. І все це почало швидко заростати верболозом. Але саме в такому місці весняного сонячного ранку раптом чуєш напрочуд дзвінку, мелодійну пісню, тривалу, з частими змінами ритму, іноді тріскотливу, в якій вгадуються уривки з пісень інших співочих птахів. Крадькома підходиш до поки що непоміченого співака. Аж ось бачиш, що на вершечку напівобламаної козячої верби сидить маленька пташина. Хвіст трохи піднятий догори, крила – трохи опущені, пір’я на волі і грудях не притиснуте, а трохи розпушене, наче виставлене на показ. Птаха виспівує, висвистує, лише не витьохкує. (більше…)

Зі створенням мережі повітряних ліній електропередачі (ЛЕП) виникла проблема впливу птахів на них. Ця проблема дедалі більше загострюється, тому об’єднання зусиль електроенергетиків і природоохоронців – необхідна умова як для безвідмовного функціонування електромереж, так і для подолання гострих проблем в охороні навколишнього природного середовища, складовою частиною якого є птахи.

Характер дії повітряних ліній електропередачі на птахів може бути подвійний – по-перше, механічний, коли відбувається зіткнення птахів з дротами електромережі, по-друге, електричний, тобто через ураження струмом, коли птах одночасно торкається струмового дроту і будь-якої іншої частини електромережі, що проводить електрострум. (більше…)

Серед природних систем нашої планети водно-болотні угіддя займають особливе місце. Якщо ліси вважають легенями біосфери Землі, то річкову мережу континентів можна назвати кровоносною системою наземних екосистем, завдяки якій відбувається обіг значної частини речовин, що забезпечують їхню життєдіяльність.

Водними угіддями вважають усі типи внутрішніх, континентальних водойм – озера, ставки, водосховища, річки, струмки тощо, а також морські акваторії, на яких глибина під час відпливу не перевищує 6 м. А от болота виокремлюють в особливий тип територій, що мають надмірний рівень зволоженості. Вони виконують функцію накопичувача надлишку води у природних ландшафтах. У бездощові періоди болота поступово віддають свою воду річкам, річечкам і струмкам, не даючи їм обміліти або й зовсім пересохнути. Гідрологічний режим верхових боліт зумовлений атмосферними опадами, а низинних – грунтовими водами. Загалом, водні і заболочені простори з трав’яною і деревною рослинністю на них нерозривно поєднані у цілісні комплекси водно-болотних угідь. У цих угіддях зосереджене чи не найбільше видове різноманіття фауни і флори Земної кулі.

Про важливе значення водних і болотних екосистем та про кончу потребу їх охорони йдеться в Конвенціїї про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як місця перебування водоплавних птахів. Вона ще відома як Рамсарська конвенція, її ратифіковано в нашій країні. Такі угіддя розташовані, як правило, в заплавах великих річок, в їхніх дельтах, на узбережжі морів.

Утім слід зазначити, що 60 % водних ресурсів нашої країни формуються в басейнах малих річок. Наша держава належить до маловодних країн, незважаючи на, здавалося б, потужну систему водосховищ на Дніпрі, який посідає третє місце серед річок Європи. Згадаймо лише гостру проблему водозабезпечення на Донбасі та в Криму.

Назви великих приток Дніпра, Дністра, Дунаю відомі, мабуть, усім жителям нашої країни. А от про річки Іква, Жовта, Лисогір, Базавлук, Унава, Оконка, Кільчень, Ревун, Саксагань, Боковенька, Тарапунька, Бахмут…. знають хіба що ті, хто мешкає в містечках і селах, якими вони протікають. Вони належать до приток третього або й нижчого порядку. Таких малих річок-приток в Україні-Русі десятки тисяч: лише тих, що мають довжину до 10 км, близько 63 тисячі.

Вода саме таких малих річок тамує спрагу людей, що оселилися на їхніх берегах, задовольняє потреби невеликих промислових підприємств, сільськогосподарського виробництва, малої енергетики. Але бездумно експлуатуючи малі річки, без міри розбираючи воду на свої потреби, засмічуючи і розорюючи береги, знищуючи заплавні ліси, людина дуже часто знекровлює їх. І тоді ці річки самі стають спраглими, починають пересихати і, не дочекавшись допомоги, зникають. Про такі річки у Ліни Костенко є віршовані рядки:

Ще назва є, а річки вже немає.

Усохли верби, вижовкли рови,

І дика качка тоскно обминає

Рудиментарні залишки багви.

До пересихання малих річок призводить здебільшого осушувальна меліорація, якою передбачається спрямленням русел і відведення води з боліт у заплавах. Мала річка з вузьким прямим річищем, відкрити берегами, де випасають худобу, стає непривабливою для більшості водно-болотяних тварин, зокрема для птахів, які складають левову частку серед наземних хребетних фауни України-Русі.

У нашій фауні налічують 428 видів птахів, з яких близько 270 видів є гніздовими. Понад 100 видів, що гніздяться, виводять своє потомство у внутрішніх водно-болотних угіддях. А ще майже 80 видів спостерігаються в періоди сезонної миграції, регулярної зимівлі або під час зальотів.

Коли річка звивиста, з затонами, вода підтоплює береги, заплава поросла чагарником або деревами, улоговини поблизу річки заболочені й купинисті, тоді таке біотопне багатство притягує до себе велику кількість коловодних птахів. Запаси корму в таких угіддях відчутно більші, ніж в біотопно збіднених заплавах. Різноманіття коловодних біотопів може зростати і за рахунок створення на малих річках ставків і водосховищ, де навколо відкритих плес починають розвиватися значні зарості надводної рослинності, в яких птахи знаходять умови для гніздування, а також захист.

Різні види птахів серед водно-болотних угідь найлегше виявити у шлюбний період, коли весь простір над річками, ставками і болотами сповнений їхніми голосами. Найактивніше птахи співають перед світанком, на світанку або ввечері. У ці години десь з плес долинають кахкання качки, квекання пірникози великої, дзвінкі трелі пірникіз чорношийої і малої, вереск і стогін пастушка; на верхівках очерету виголошує свою гучну тріскотливу пісню очеретянка велика, а в негустому очереті, в його середині, щебече очеретянка ставкова, якій з гущавини чагарників відповідають своєрідним сюрчанням кобилочки солов’їна і річкова.

Якщо пощастить, на осокових болотах, площа яких внаслідок меліорації наразі катастрофічно скоротилася, можна натрапити на очеретянку прудку. В нашій країні на початку ХХІ століття налічували лише 3,5–4,1 тис. співаючих самців цього виду птахів (через полігамію виду підраховують лише самців у період співу). Він занесений до Червоної книги України-Русі.

Весняної пори на ставках, озерах, болотах, що заросли очеретом і рогозом, мабуть, найприкметнішими є гудіння бугая і хльосткий свист погонича звичайного. Голоси цих коловодних птахів чути здалеку.

На берегах водойм, у низинах заплав, на острівцях серед боліт влаштовують гнізда так звані благородні качки – крижень, чирянки велика й мала, шилохвіст, широконіска. Свої гнізда ці качки розмішують нерідко за кілька сотень метрів від води. А попелюх, чернь чубата і рідкісна чернь білоока гніздяться лише на плавах, заломах очерету, старих пеньках, невеликих острівцях посеред плес і поряд з ними.

В останні десятиліття на ставках і озерах майже по усій нашій країні почали гніздитися гуска сіра і лебідь-шипун, котрі ще в середині минулого, ХХ століття заселяли тільки дельти Дунаю, Дністра і Дніпра.

З пастушкових птахів дуже характерними для водно-болотних угідь є курочка водяна і лиска. Очеретяно-рогозові зарості, що чергуються з чистими плесами, – найулюбленіші місця їх оселення. В таких заростях лиски подекуди утворюють групові поселення, відстань між сусідніми гніздами в яких лише 3–8 метрів.

Взагалі, колоніальність дуже властива для коловодних птахів. На мілководних озерах і болотах, що в заплавах малих річок, влаштовують невеликі колонії крячки чорні і білокрилі, будують свої благенькі плаваючі гнізда в кількох десятках сантиметрах одне від одного. Серед густих заростей очерету на штучних водосховищах, особливо на півдні країни, гніздяться колоніально чаплі руді, а чаплі сірі утворюють власні галасливі колонії як на чагарниках і деревах, так і на заломах очерету на великих ставках і озерах. На окремих зарослих надводною рослинністю водоймах, де з решток рослин утворюються драглисті плави, великими щільними колоніями гніздяться мартини звичайні та крячки річкові, поряд з якими дуже часто виводять своїх пташенят пірникози й черні.

Болота і зволожені ділянки лук є місцями оселення багатьох видів куликів – коловодника звичайного, баранця звичайного, грицика великого, кульона великого, чайки та інших. При значній кількості всі вони можуть утворювати напівколоніальні поселення. Квиління чайки в польоті і шурхітливий звук, що виникає від руху повітря між стерновими перами баранця звичайного, коли він стрімко летить над лукою, – невід’ємні складові весняного звукового фону у водно-болотних угіддях, особливо в Лісостепу і Поліссі.

На зволожених ділянках лук, які майже завжди трапляються навколо водойм і боліт, гніздиться плиска жовта, а на півдні приморських областей України-Русі – і плиска чорноголова. Жовтоголова ж плиска полюбляє купинясті ділянки лук і болітця.

Після закінчення розмноження значна кількість водоплавних і коловодних птахів залишають місця гніздування на малих річках, озерах і ставках та переселяються на великі водойми. Водно-болотні угіддя малих водойм неначе порожніють. Та саме в цей, передвідлітний, час біля таких угідь формуються великі спільні зграї ластівок, берегових, сільських і міських, а також шпаків. Ластівки здобувають собі комах, літаючи над луками, а шпаки – в траві, на ночівлю ж ці птахи влаштовуються в заростях очерету та чагарниках.

Навесні та восени над долинами малих річок проходять шляхи міграції багатьох видів птахів, зокрема куликів-побережників та деяких видів куликів-коловодників, які гніздяться за межами нашої країни. Над плесами водосховищ і озер інколи можна побачити мігруючу скопу, рибоїдного хижого птаха, якого занесено до Червоної книги України-Русі. По долинах малих річок, які у нас орієнтовані здебільшого з півночі на південь або з північного сходу на південний захід, відбувається денна міграція не лише коловодних, але й більшості лісових птахів.

Певна господарська діяльність людини створила умови для зимівлі коловодних птахів у деяких водно-болотних угіддях, які раніше птахи залишали після гніздування і міграції. На окремих водосховищах, споруджених на малих річках, завдяки роботі теплоелектростанцій протягом усієї зими зберігаються значні за площею вільні від криги акваторії. На цих великих ополонках та поблизу них знаходять собі притулок на зиму лиски і качки, лебеді і мартини, іноді навіть гуси, чаплі, бугаї, пастушки, рибалочки та інші види птахів.

Геннадій Фесенко

Навесні над річками, луками, лісами летять птахи, линуть до своєї батьківщини, а восени відлітають у вирій. Великих, ширококрилих птахів ми помічаємо часто. Не обминає наш погляд і скупчені зграї дрібних пташок – разом вони наче одна велика дуга, стрічка, куля на тлі неба. Малі пташки, які летять поодинці або розрідженими групами, губляться, вони непомітні у височині неба, розчиняються серед безлічі деталей краєвиду. Лише під час перепочинку дрібні птахи стають помітнішими, збираються біля водойм, в чагарниках, на узліссях.

Йдучи лісовою просікою, вздовз краю лісу, парком чи садом, мимоволі помічаєш, як тут і там по гілках перепурхують якісь невеличкі пташки. Шукають поживу. Ось до однієї майже впритул підлітає інша, і починається своєрідна гра “спробуй, наздожени”. Ганяються одна за одною, то злітаючи до вершечка невисокої сосни, то пірнаючи всередину крони сусідньої молодої берізки, метушаться на одному місці, нікуди не летять. Коли підходиш ближче, одна з пташок прудко зникає, а друга лишається на гілці черемхи, що трохи вища за людину. Розсіяне сонячне світло відбивається в її карих очах, і птаха, яка менша й тендітніша за горобця, наче каже: “Я ось така, а хто ти, що підійшов так близько? Познайомитись хочеш?”. (більше…)

Мала гуска – найменший з усіх видів гусей, поширених в Європі. Загальна довжина її тіла не набагато більша за півметра, розмах крил дещо більший 1 метра. Заселяє мала гуска північну частину тайги, лісотундру і чагарникову тундру від Кольського півострова до Анадирської затоки. Зимує в Західній Європі, Малій Азії, Південно-східному Закавказзі, в країнах Південно-східної Азії. Колись неперервна смуга гніздування малої гуски нині перетворилася на ізольовані фрагменти. У багатьох місцях, де ця гуска колись була звичайною, тепер вона вже не трапляється.

Протягом останніх 50 років світова популяція цього птаха невпинно зменшувалась, і натепер перебуває на критично низькому рівні. Ще 20–25 років тому у світі налічували біля 130 тис. гусей цього виду, на сьогодні їх залишилося ледве 30 тис. Особливо катастрофічним було зменшення чисельності в Північній Європі: нині європейська популяція загалом становить 2–3 тис. птахів. У найуразливішому стані популяція малої гуски в Скандинавії: тут, за даними обліків, гніздиться лише 30–35 пар. Залежно від умов гніздування в конкретному році в кінці сезону розмноження в Норвегії, Швеції та Фінляндії реєструють тільки 100–200 малих гусок. Для порівняння зазначимо, що в 1950-х роках гніздова популяція виду в країнах Скандинавії сягала біля 10 тис. птахів. (більше…)