Птах-урбаніст – ластівка міська

Старий Печерськ. Один з найдавніших історичних осередків Києва. З давніх-давен, ще до заснування Києво-Печерської лаври, там в урочищі Берестовому була розташована заміська літня резиденція великих київських князів. На тисячоліття пізніше, нині з одного боку тамтешньої вулиці Лаврської вже віддавна постала Лавра, а з іншого – значно молодший за неї виставковий комплекс „Мистецький арсенал”, в споруді якого раніше існував завод з ремонту військової техніки, який в народі називали „другий арсенал”.

Щонеділі одинадцятирічним хлопчаком ходив до тодішнього клубу (щось на зразок будинку культури) на території цього заводу на заняття із сольфе́джіо для опанування вмінням читати ноти. Повертався теплої весняної пори вулицею із занять, врешті так і не оволодівши тією музичною премудрістю, і звертав увагу на особливу обставину у київському зеленому довкіллі.

Хоча вулиця і тротуари були заасфальтовані, чи то після дощу, чи після щедрого поливання на вільному від трави клаптику широкого газону стояла невелика калюжа, а навколо неї була розмокла глиниста земля. До неї метушливо зліталися вже знайомі мені ластівки міські. Кожна сідала біля калюжі, швиденько брала у дзьоб грудочку тієї землі і злітала з нею. Навколо освітленої сонцем калюжі ластівки тріпотіли крилами подібно до великих метеликів. Від їхнього метушливого польоту виникав ефект різкої й швидкої зміни кольорів: переважав то чорних колір верхньої частини оперення, то білий колір низу і попереку. Створювався своєрідний мерехтливий калейдоскоп, що привертав увагу особливо. Після кількох хвилин споглядання цього „танцю” ластівок біля калюжі спало на думку подивитися, куди пташки відносять в’язку землю. Вони прямували до сусіднього багатоповерхового будинку, летіли до найвищого поверху, над яким виступав невеликий карниз як архітектурна прикраса. Там вже було вимощено кілька гнізд-напівкуль з отвором-льотком угорі, а поряд ластівки почали будувати основу для інших гнізд. Птахи виявилися цікавішими за сольфеджіо.

Значно тіснішим знайомство з ластівками міськими стало на літній практиці в Канівському природному заповіднику Київського національного університету імені Тараса Шевченка після другого курсу університету. Аспірантка нашого професора саме проводила експериментальне дослідження з го́мінгу ластівок. Назва гомінг походить від англійського слова home (фонетично – го́ум), що означає рідний дім, домівка. Вона запропонувала кільком із нас проводити ще вдосвіта відлов ластівок біля гнізд, наносити на білі частини оперення кольорові мітки різними нешкідливими речовинами, після цього завозити птахів за кілька десятків кілометрів у зовсім незнайомі для них місцевості, там випускати і стежити біля колонії, коли вони повернуться до своїх гнізд. Майже завжди птахи поверталися у день відлову, лише окремі – наступного дня, і дуже зрідка зовсім не поверталися. Так досліджували здатність ластівок запам’ятовувати географічне положення колонії та їхнє вміння визначати правильний напрямок польоту з місця випуску до рідної домівки. Маю фотографію від того часу, на якій з моєї руки щойно випурхнула ластівка міська, пролетіла не більше двох метрів, і її білий поперек контрастно виділяється на чорному фоні інших частин оперення верху. Пташина саме опустила крила донизу, зробивши ними перший помах.

Тож ще зі студентських років добре знав латинську назву ластівки міської – Delichon urbicum. Назва ця – особлива. Серед латинських назв птахів нашої фауни, вона, ймовірно, є чи не єдиним прикладом так званої анагра́ми, коли для утворення зовсім нового слова у широковідомому іншому слові певні літери на власний розсуд міняють місцями. Оскільки у латині слово hirundo (гіру́ндо), що означає ластівка, раніше вже використали для позначення інших видів ластівок, то зробили запозичення з грецької мови із застосуванням прийому анаграми. Давньогрецьке χελιδών (лат. chelīdōn – фонетично хелі́дон, або хелідо́н), що у прямому перекладі значить ластівка, перетворили на delīchōn, помінявши місцями літери ch (укр. х) і d. Видовий елемент urbicum (у́рбікум) у двослівній назві означає – міський, він є прямим відповідником в українській назві цього виду ластівок.

Мабуть, мало кого здивує те, що слово ластівка є дуже давнім. І зазвичай у такому випадку витоки слова ховаються у прадавності, тому й немає однозначності в поясненнях його походження. Щодо цього слова як означення усіх відповідних видів птахів європейської фауни, і ластівки міської зокрема, то у варіантах його походження мовознавці зауважили усі три їхніх найвиразніші риси: особливості забарвлення, здібність до швидкого і верткого польоту, особливості голосу.

По-перше, назву ластівка виводять від праслов’янського слова lasъ (лас), яким позначали контрастність у забарвленні – темний з білим черевом або грудьми. Майже усі види ластівок забарвлені саме так. У ластівки міської білі не тільки черево і груди, а також воло і горло, тобто оперення всього низу. По-друге, як можливе джерело виникнення наводять слова балтійських народів, якими позначають особливу рухливість птахів: литовське lakstýtiлітати, lakstùsшвидкий, прудкий; латиське lakstîtстрибати, бігати вперед і назад. Швидкий і маневровий політ властивий усім видам ластівок. По-третє, його пов’язують зі праслов’янським словом lapotati (лапота́ті) – швидко говорити, подібно до лепета́ти, що значить швидко й нерозбірливо вимовляти. Прискорене неголосне щебетання є дуже властивим ластівкам. А перевагу найчастіше віддають першому з трьох пояснень.

За словником Миколи Шарлеманя (1927), синонімом назви ластівка міська є назва ластівка ку́ца. Причина його виникнення є достатньо зрозумілою. Мабуть, означення ластівка почали використовувати найперше стосовно ластівки сільської, у якої загальна довжина хвоста велика через значно видовжені коси́ці – довгі крайні стернові пера, що надає хвосту вилоподібної форми. У ластівки міської зовнішні стернові пера не настільки довгі, тому хвіст у неї помітно куці́ший, коротший – вирізаний. Два інші синоніми – щу́рик і щуро́к походять від слова щу́р, котре вказує на істот, місцем перебування яких є підземелля, звідки вони вилазять наче з потойбіччя, зробивши нору. Гніздо ластівки міської має форму півкулі з льотком, подібним до отвору нори. Воно ще й із землі зліплене, і птахи то залітають у це „підземелля”, то вилітають з нього. Походження синоніму мурі́вка також легко пояснити, поза як ця ластівка ліпить-вимуровує собі дім для гніздування.

Ластівка міська поширена на гніздуванні на більшій частині Євразії, у її помірній і субтропічній кліматичних смугах. У Європі вона не гніздиться лише на півночі Приуралля, а зимують птахи європейського походження в Африці від південної межі пустелі Сахари до найпівденніших районів цього континенту.

На півдні України весняну появу ластівок міських реєструють іноді вже в березні, та найчастіше приліт перших птахів відбувається у другій половині квітня, тільки в Криму – зазвичай у першій декаді цього місяця. Невдовзі починається масове повернення птахів до місць гніздування.

Власне, ластівки повертаються тоді, коли дерева починають вкриватися молодим листям. Прямої залежності прильоту птахів від позеленіння деревостанів немає. Причиною цього зв’язку є весняне пробудження і початок масового розмноження комах, якими живляться ластівки міські, котрі здобувають переважно літаючих безхребетних. Свіжі листочки стають поживою попелицям та іншим дрібним комахам, які у свою чергу є кормом для птахів. З’являється належний корм – з’являються і ластівки. Свою поживу ластівки міські ловлять під час польоту, і тільки інколи вони підхоплюють з гілок повислих на павутинні павуків та гусениць. Дуже зрідка збирають здобич, сидячи на деревах або землі.

Із чотирьох гніздових видів ластівок вітчизняної фауни ластівка міська полює за здобиччю на найбільшій висоті, може злітати настільки високо, що стає непомітною для неозброєного біноклем ока.

Кормову поведінку цього птаха зумовлює наявність у повітрі комах. У сонячну погоду навіть за значного вітру птахи здобувають корм і тоді, коли температура повітря досить низька – + 2–5 °С. А похмурої погоди зі штормовим вітром вони припиняють полювати вже за температури + 15–16 °С.

З кормовою поведінкою ластівок пов’язана одна з найвідоміших прикмет, за якою у народі передбачають погоду на наступні один-два дні: якщо ластівки літають низько над землею, то завтра неодмінно буде дощ або принаймні негода. І в цьому разі посередником між ластівками і погіршенням погоди є ті ж таки комахи. Зазвичай перед зміною погоди із сонячної на хмарну вологість повітря збільшується, і на поверхні тіла комах конденсуються дрібненькі крапельки води, через що їхня маса збільшується, і їм стає важко літати, тому вони юрмляться низько над землею. Тож за комахами до кількасантитметрового шару повітря над землею прямують і ластівки. Проте ця прикмети здійснюється не стовідсотково.

Затяжні періоди негоди, що нерідко трапляються навесні після прильоту ластівок міських, можуть надовго позбавити їх їжі. Для подолання таких ситуацій у птахів виникла характерна адаптація – ночами вони можуть впадати в оціпеніння; температура їхнього тіла суттєво знижується, що зумовлює уповільнення обмінних процесів у організмі. У такий спосіб птахи зберігають свою енергію. За сприятливих умов вночі температура тіла ластівок у спокої становить трохи більше 38 °С, а вдень під час польоту – до 43 °С. У стані оціпеніння вона може спадати до 30–35 °С, зменшуючись на 19–32 %.

Для ластівки міської дуже властиво гніздитися колоніями, які вона розміщує на будівлях різних населених пунктів. Трапляються її поселення і в природному довкіллі, серед скельних масивів під карнизними навісами або в розщелинах, зокрема в Криму. Великими вважають ті колонії, в яких налічують 50 і більше гнізд ластівок міських. Але існують колонії й у кілька сотень гнізд. У Харкові в 1942 р. тільки на споруді Держпрому нарахували 1800 гнізд, хоча поселення було більшим, оскільки на сусідніх будівлях, а саме в радіусі 100 м, також гніздилися ці ластівки. Суперколонію із 3–4 тис. гнізд виявили свого часу на о. Сицилії.

Завдяки спостереженням встановлено, що більшість ластівок міських повертаються навесні до гніздових колоній вже сформованими парами. Утім приблизно десяту частину від птахів усієї колонії становлять самці-одинаки, які худко беруться до гніздобудування – обирають якісь торішні порожні гнізда, підремонтовують їх або починають ліпити нову. До обраного місця або гнізда ці самці намагаються привернути увагу незайнятих самок, що з’являються в колонії. Самець голосними покликами звертається до кожної, щоб котрась із них підлетіла до вподобаного ним гніздового місця. Якщо пара таки сформувалася, то птахи, що її утворили, часто щебечуть, підтримуючи так контакт між собою. Коли самка кудись ненароком відлітає, то залишений нею самець починає її закликати, щоб вона повернулася, чергуючи гучні поклики зі щебетанням. Птахи возз’єднаної пари спілкуються один з одним тихим щебетом. У більшості пар самця від самки можна розрізнити за особливостями їхнього голосу – у самця поклик різкий і нижчий за тональністю, у самки він дзвінкіший і мелодійніший. Не усім холостим самцям вдається привабити партнерку. Ті з них, що довгий час не знаходять пари, закличними криками звертаються до дрібних птахів інших видів і навіть до великорозмірних метеликів. Що то значить відчай.

На зовсім новому місці ластівки, аби причепитися до рівної поверхні стіни і влаштувати гніздо, використовують не тільки гострі кігтики, а й хвіст. Перші грудочки розмоклої землі вони приліплюють до стіни, обов’язково обіпершися на неї хвостом, тіло ж птаха може бути розташоване в будь-якому положення, хоч і головою донизу. Інколи парі птахів удається вимурувати нове гніздо за один-два дні, та частіше на гніздобудування вони витрачають 7–11 днів. Досліджено, що у перші дні спорудження гнізда більшу частину будівельної роботи виконує самець, а згодом внесок обох партнерів у цих клопотах стає однаковими. Аби спорудити нове гніздо, птахам потрібно принести від 700 до приблизно 1500 грудочок розмоклої землі. Відстань від колонії до будь-якої водойми, де ластівки беруть таку землю, інколи сягає 150 м.

У сільській місцевості проблему пошуку будматеріалів можуть вирішити свіжі кізяки, залишені коровами недалеко від колонії. Рослинні неперетравлені рештки в них слугують чудовим кріпильним каркасом у мурованому гнізді, подібно до того як для валькування традиційної української хати-мазанки використовують вимішану з кінськими кізяками глину або глинисту землю. Утім ластівки почали використовувати кізяки для мощення свого дому значно раніше за людину.

Спорудження гнізда – трудомісткий процес, тому іноді між господарем гнізда та іншим самцем-зайдою, котрий не має наміру витрачати сили на ліплення, виникають бійки. Трапляється, що переможцем у них стає чужинець. Один із таких випадків простежили і з’ясували, що самка врешті залишилася з переможцем. Квартирне питання, виявляється, буває вагомою причиною для зміни партнера й у птахів.

Окрім бійок між сусідами, що не дивно для щільних поселень птахів, ластівки міські можуть вдаватися до вистілкової клептоманії. У зліплене гніздо птахи зазвичай приносять сухий і свіжий мох, дрібні рослинні рештки – корінці й соломинки, паклю, вату, голубине і куряче пір’я. Трапляється, що котрась пара старанно шукає потрібний матеріал для вистілки, а ластівки із сусіднього гнізда можуть поцупити його, коли господарі, що так старанно усе те збирали, залишають своє гніздо без нагляду. Причому, залізши до чужого гнізда, крадій переносить до себе все потрібне не дрібними порціями, а намагається вхопити у дзьоб якомога більше решток з вистілки. Доки не повернулися господарі грабованого гнізда, чужинець може зробити на нього кілька швидких нальотів.

Повна кладка ластівки міської містить зазвичай 4–7 яєць. Дослідникам траплялися кладки із 9 яєць, але вважають, що такі кладки було утворено двома самками. У період, коли в колонії відбувається масове відкладання яєць, деякі самки через схожість гнізд випадково відкладають яйця в чужі. Обігрівають яйця почергово обидва птахи, і їхня участь в насиджуванні є майже однаковою. Інкубація триває 12–16 діб.

Іноді вже за один-три дні до вилуплення пташенят дорослі ластівки починають приносити у гніздо корм. Вони залітають всередину гнізда і особливим тихим криком сповіщають, що вони вже готові годувати пташенят. Між дорослою ластівкою і ще невилупленими пташенятами налагоджується голосове спілкування. Врешті порцію корму дорослий птах з’їдає.

За деякими даними, пташенята ластівки міської можуть вперше вилетіти з гнізда вже у віці 16 днів. Проте, найімовірніше, так трапляється, якщо птахів щось дуже налякало. У безпечній обстановці молоді ластівки здійснюють свій перший політ, коли їм виповнюється 24–26 днів. Ще понад десяти днів дорослі ластівки підгодовують свій молодняк, який на ночівлю повертається до гнізда. Але таке відбувається не з усіма молодими ластівками. Частина з них залишає батьків у день першого вильоту з гнізда. Інші ж, навпаки, тримаються біля батьківського гнізда, вже ставши зовсім незалежними від дорослих, і допомагають вигодовувати пташенят другого виводка, своїх молодших братів і сестер. З’ясовано, що самці більшою мірою, ніж самки, прив’язані до колонії, в якій гніздилися чи вивелися. Невдовзі після вильоту з гнізда закільцьованих молодих самок виявляли за кілька десятків кілометрів від рідної колонії, а наступної весни вони поверталися до цих нових місцевостей, щоб загніздитися. Такий порядок подій є прикладом післягніздової дисперсії-розселення молодих птахів у нові райони.

На повний гніздовий цикл ластівки міські витрачають 60–80 діб, тож у наших природних умовах у них буває і другий цикл розмноження за один весняно-літній сезон. У Німеччині в районах, розташованих на широті Києва, ці ластівки іноді мають три гніздові цикли за один сезон. Якщо перший цикл виявився успішним, то пара зазвичай не розпадається і починає другий цикл. У протилежному випадку пара найчастіше не зберігається. Між часом остаточного звільнення гнізда від пташенят першого виводка і початком появи яєць другої кладки минає зазвичай тиждень, інколи ж такої перерви зовсім немає. Утім до другого циклу розмноження вдаються не усі пари.

Ластівки міські, які закінчили гніздитися до середини літа, не розпочали другої кладки, а також молоді птахи спочатку тримаються невеликими зграйками, які ближче до початку осінньої міграції об’єднуються у дуже великі зграї, що кочують у кормних місцях, найчастіше по відкритих заплавних територіях. Осінній відліт цього виду ластівок припадає на серпень – вересень, у південних районах нашої країни вони затримуються до початку жовтня.

Тривалість життя у дрібних горобиних птахів незначна. Ластівок міських, вік яких перевищує п’ять років, зовсім мало. Але дослідникам траплялися особини у віці 7–10 років. Тож ці ластівки показниками віку не відрізняються від птахів подібного розміру.

У природному довкіллі головним конкурентом за місця гніздування для ластівок міських вважають горобця хатнього. Кремезний, порівняно з ластівкою, горобець безперешкодно виганяє господарів виліпленого гнізда, щоб загніздитися в ньому або влаштувати там місце ночівлі. Частину гнізд він просто руйнує своїми незграбними рухами, а загніздившись в якомусь, не підпускає ластівок до сусідніх порожніх гнізд.

Людина до ластівки міської ставиться нерідко щонайменше з відразою. Змалечку запам’ятав, що в селі Лю́барці під Борисполем, звідки родом моя мама, із шанобливим спокоєм сприймали ластівку сільську й тоді, коли вона гніздилася навіть у сінях хати. А от ластівок міських ніколи навіть ластівками не називали, неодмінно – щура́ми. Дратувалися, якщо вони влаштовували гнізда під коробкою даху, ліплячи їх на стику з побіленою стіною. Дуже не подобалося селянам, коли на стіні залишалися сліди посліду від підрослих пташенят. Років із 40 потому знову доводилося чути від власників сучасних приміських котеджів невдоволення тим, що ці ластівки намагаються загніздитися на будівлях.

У дні захисту птахів, які традиційно навесні організовують природолюби, зазвичай майструють знайомі усім синичники або шпаківні. І мало кому відомо, що і для ластівок можна зробити штучні гніздівлі чи опори для них. Опора має вигляд неширокої полички, що спирається на вертикальну планку, а штучну гніздівлю можна виготовити із цементного розчину, гіпсу, алебастру, зробивши вгорі отвір-щілину заввишки 2 см чи трохи більше і завширшки 3 см або більше. В отвір заввишки 3 см і понад те може легко проскочити горобець, а у менший він пролізти не зможе. Чисельність ластівки міської у Європі нині зменшується не в останню чергу через нестачу місць гніздування для неї. Влаштування штучних пристроїв для збільшення місць її гніздування може суттєво уповільнити цю тенденцію.

Геннадій Фесенко

PS Оповідь опубліковано в журналі „Біологія і хімія в рідній школі”, № 2, 2022 р.

Один коментар to “Птах-урбаніст – ластівка міська”

  1. Юрій Роговий:

    О! Насилу дочекався нової Вашої, Геннадію Васильовичу, публікації! Дякую Вам за роботу і зичу всього найкращого! Головне – нашої Перемоги! Тримаймося!

Написати коментар