Як живеш, Сіверський Донець?

Сіверський Донець — транскордонна річка, що тече територією Харківської, Донецької та Луганської областей України, а також територією Бєлгородської та Ростовської областей Росії. На кожного жителя цієї території припадає 0,4 тис. куб. метрів щорічного річкового стоку, а на кожного жителя України — 1 тис. куб. м. Держава, в якій власні щорічні водні ресурси становлять менше 1,5 тис. куб. метрів на людину, відповідно до класифікації Європейської економічної комісії ООН, належать до країн із обмеженими запасами води. Ці дані свідчать про те, що східні регіони України стоять на порозі глобальної водної кризи. Це — найбільша небезпека, яка на нас чатує.

Про Сіверський Донець написано дуже мало. Навіть у системному аналізі стану малих річок України («ДТ», №36, 2009 р.) про проблеми Сіверського Дінця згадується мимохідь усього лише один раз. Однак вони заслуговують на окрему розмову. За переказами й свідченнями писемних пам’яток, Сіверський Донець був багатоводним. Його руслом київські князі плавали до печенігів. У верхів’ях Сіверського Дінця в Бєлгородській області зберігся хутір Маслова Пристань, звідки судна волоком перетягували до річки Сейм. Згодом річка міліла, плавали більше навесні, тому що влітку й восени на ній виступали перекати.

Видатний російський інженер М.Пузиревський на початку минулого століття розробив і здійснив облаштування водного шляху від гирла до самого Бєлгорода. З часом річка почала дуже міліти — вирубали ліси, розорали землю майже до урізу води. Протягом останнього століття висохло багато річок, річечок та струмків басейну Сіверського Дінця. Порівнюючи дані, наведені в «Книге, глаголемой Большой Чертеж», виданій 1627 року, яка представляє історико-географічні відомості Московської держави, з картою сучасної України, бачимо, що за попередні роки в басейні Сіверського Дінця тільки в межах Харківської області зникло близько 20 річок, які живили головну річку басейну.

Ще на початку минулого століття в центрі Харкова протікала річка Нетіч, притока Сіверського Дінця, яку перетворили на колектор для скидання забруднених відходами стічних вод, на звалище для сміття, а потім засипали. І залишилася річка в назвах набережної, вулиці та провулка. Така доля багатьох річок, це про них писала відома українська поетеса Л.Костенко: «Ще назва є, а річки вже немає, пожовкли верби, висохли яри, і дика качка тоскно обминає рудиментарні залишки багви...»

Зв’язок між обмілінням річок та зникненням лісів відзначали багато вчених. Рослини сприяють накопиченню й поступовому витрачанню накопиченої в грунті прісної води. Лісистість областей Східної України становить 8,9%, загалом по Україні — 14,2%. У багатьох європейських країнах запроваджено стандарти землекористування, якими передбачено, що не менше 30—40% території має бути під лісами. Через непомірне вирубування лісів, розорювання прибережних земель відбувається так звана водна ерозія. У річки басейну Сіверського Дінця змивається величезна кількість твердих часток, які замулюють русла річок, виникають броди, зарості осоки та очерету. Окрім того, зникнення лісів створює велику небезпеку для біологічного розмаїття та екосистеми Сіверського Дінця. Порушився водний режим ріки, зникло багато видів риб: стерлядь, варизуб, рибець.

Щоб уберегти Сіверський Донець від обміління, ще в позаминулому столітті великий учений В.Докучаєв заклав у заплаві притоки Деркул заповідник. Одне із завдань для порятунку річок басейну Сіверського Дінця — створення науково обгрунтованого вибору оптимальної площі лісового масиву, зони санітарної охорони для головної річки та її приток.

Водоохоронні нормативи Водного кодексу України встановлюють параметри ширини зони санітарної охорони: для малих річок — не менше 25 метрів, для середніх — 50 метрів, для великих річок — 100 метрів. Ці параметри однакові для всіх регіонів України, тоді як лісистість східних областей в 1,5 разу менша, ніж загалом по Україні, і втричі-вчетверо менша, ніж у європейських країнах. Тому для порятунку Сіверського Дінця санітарна зона лісового масиву має бути значно ширшою, ніж передбачено нормативами Водного кодексу України. Буде ліс — житиме Сіверський Донець.

Русло головної річки басейну Сіверського Дінця перекрите залізобетонними греблями в районі Бєлгорода, Старого Салтова, Печенігів, Райгородка, у нижній течії від станиці Гундарєвської споруджено сім шлюзів. У численних притоках також дуже багато гребель, лише в межах Харкова їх вісім, а в районі Слов’янська — більше десяти.

Зарегульованість річок басейну Сіверського Дінця водосховищами призвела до появи великих просторів мілководдя. На значній довжині річки басейну перетворилися на стоячі водойми, в яких розмножуються водорості, вода «цвіте», відмирають, гниють рештки рослин.

Водосховища внаслідок замулювання з часом перетворюються на болото. Замулювання русел річок призвело до зникнення понад сотні джерел у басейні річки Сіверський Донець, що зумовило зниження рівня води у річках. Повільно занепадає вся річкова екосистема Сіверського Дінця, погіршується якість води.

Сьогодні штучні водойми відіграють велику роль у забезпеченні водою всього регіону. Однак у майбутньому така система водокористування може стати причиною великого лиха.

Аналізуючи збільшення кількості екологічних катастроф, спричинених будівництвом дамб, гребель, спеціалісти США дійшло висновку: там, де починаються греблі, кінчається життя річки. Свого часу американці, які були лідерами в будівництві гребель, стали піонерами в масовому русі за їх ліквідацію.

Звісно, питання збереження гребель на річках басейну Сіверського Дінця має противників і прибічників. Однак із упевненістю можна сказати, що очищення русла ріки Сіверського Дінця та його приток — головний напрям її порятунку.

У ринкових умовах очищення русел річок може бути економічно вигідним заходом, який забезпечить вилучення мулистих відкладень (сапропель), що містять велику кількість органічних речовин. Сапропель — цінний вихідний матеріал для виготовлення різних органічних добрив, із використанням яких можна вирощувати екологічно чисту сільськогосподарську продукцію, конкурентоспроможну на світовому ринку.

Велику небезпеку становить забруднення Сіверського Дінця різними токсичними речовинами. Забруднення басейну річки пов’язане зі швидкою урбанізацією Східного регіону України. Якщо на початку минулого століття на цій території було дев’ять міст, то тепер їх більше сотні. У них сконцентровані підприємства, котрі вирізняються найбільшим рівнем забруднення води. Щоб не отруювати води Сіверського Дінця, хімічні підприємства Луганщини, стічні води яких містять шкідливі токсичні речовини, перед скиданням у Сіверський Донець розбавляють їх дніпровською водою.

З економічною кризою зменшилися обсяги скидання із заводів забруднених стоків, але криза мине, а проблеми забруднення залишаться.

Біди, які приносить Сіверському Дінцю урбанізація, доповнює сільське господарство. У східному регіоні України під ріллею зайнято 58% території (за європейськими нормами, рекомендується не більше 35%). Істотно забруднюють річки басейну Сіверського Дінця паводкові та зливові води. Вони змивають із полів отрутохімікати (пестициди), які провокують онкологічні захворювання.

Спеціалісти вважають, що найбільш забруднені річки в Україні — Сіверський Донець та Дніпро, які є основними постачальниками прісної води.

Щоб виправити ситуацію, воду доводиться позичати у Дніпра, подаючи її каналом «Дніпро — Донбас» (річна подача води — близько трьох кубічних кілометрів). Брак води пов’язаний не тільки зі структурою економіки, а й з технологічною відсталістю та низькою культурою виробництва. На одиницю виробленої продукції промисловість України витрачає удвічі-вчетверо більше води, ніж у розвинутих країнах. Навіть прогресивні розробки, які є в Україні, раціонально не використовуються.

Так, інститут «ДІпрококс» (м. Харків) розробив спосіб сухого гасіння коксу, який забезпечує економію води і використання тепла розжареного коксу для виробництва електроенергії замість мокрого гасіння (водою) коксу. В Україні з використанням цього способу гасіння виробляють понад 20% коксу, тоді як у Японії (за цією ж технологією) — 90% коксу.

Врятувати Сіверський Донець можна завдяки комплексному підходу. Для цього необхідно створювати лісові масиви, очищати русла річок, переходити на новітні енерго- і ресурсозберігаючі технології, будувати сучасні очисні споруди. Вирішення проблем цієї транскордонної річки, звісно ж, потребує об’єднання зусиль із російською стороною.

Автор: Ігор Волков (кандидат технічних наук (Харків))
Джерело: Дзеркало тижня