Про долю заповідників у зоні АТО

Подивившись на схему розміщення заповідних об’єктів на Cході України, важко не помітити, що найбільші й найважливіші з них простягаються вздовж межі зони АТО. Останні півтора року цілком змінили життя працівників заповідників та національних парків. Персонал природоохоронних установ залишився по різні боки фронту: хтось виїхав, зазнавши переслідувань від проросійських бойовиків, а хтось, навпаки, залишився в заповіднику зі справою свого життя. Про будні природоохоронних зон українські ЗМІ пишуть нечасто, тож мало кому відомо, що з ними відбувається від початку бойових дій. Частина заповідних земель упродовж вій­ни перетворилася на згарище, покрилася вир­вами, окопами та бліндажами…

Війна не оминає заповідників та національних парків. Тепер, через півтора року після її початку, підбиваємо перші сумні підсумки. Враховуючи унікальність ландшафтів, рослинного й тваринного світу Донбасу, можна сміливо сказати, що будь-яка втрата природи тут є вагомою в масштабах усієї країни.

Заповідний степ і його вороги

Найпростіший приклад того, як війна шкодить довкіллю, — це пожежі. Їх неконтрольований перебіг винятково спотворює природні ландшаф­­ти. Лише за перші шість місяців конфлікту в зоні АТО сталося близько 3 тис. масштабних займань у лісах, степах та на орних землях. Дослідження впливу вогню на зону АТО вивчали екологи міжнародної благодійної організації «Екологія — Право — Людина» за допомогою відомостей, отриманих із супутників НАСА.

«Ми вирахували площу ділянки, що була охоплена вогнем у червні — вересні 2014 року. Лише в цей короткий період полум’я знищило рослинність на 14% усієї території зони АТО. Якщо казати про окремі типи ландшафтів, то згоріло 18% загальної площі лісів, 23% — степів та 14% — орних земель, — розповідає еколог ЕПЛ Катерина Норенко. — Очевидно, під дію цього руйнівного фактора потрапили й заповідні об’єкти. Сьогодні в нас є дані про масштабне пошкодження вогнем 23 заказників. Але більшої шкоди дикій природі завдали згарища на місці відділень Луганського заповідника «Провальський степ» та «Трьохізбенський степ», регіональних ландшафтних парків «Донецький кряж» та «Зуївський», а також у великій частині національного парку «Святі гори».

Водночас зона АТО окреслила ареал поширення незаконного видобутку корисних копалин на Сході. Активісти Національного екологічного центру України досліджують це питання вже не перший рік.

«Площа незаконних кар’єрів для відкритого видобутку вугілля в Луганській області за президентства Віктора Януковича потроїлась і сягнула 57 км2. Ці масштабні вугільні промисли були донедавна зорієнтовані виключно на нелегальний експорт у Росію. Копанки в межах зони АТО охопили простір, рівний двом третинам її заповідних територій. Тож дивуватися немає чому: від цього промислу постраждали деякі заказники, — розповідає дослідник-еколог Григорій Коломицев. — Тепер, користуючись режимом окупації, відсутністю органів контролю, в зоні АТО ще більшими темпами розгортається відкритий видобуток вугілля. Лише за 2015 рік копанки пошкодили п’ять заказників».

Луганський природний заповідник має чотири відділення, два з яких на окупованій території й одне на звільненій. Адміністрація заповідника, розміщена в Станиці Луганській, серед перших відчула появу «ЛНР». Ще від початку існування самопроголошеної «держави» кілька груп бойовиків навідувалися до його контори. Усе цінне майно природоохоронної установи включно зі службовими автівками пішло на «потреби республіки». Директора, а також кількох наукових співробітників бойовики записали в «агенти «Правого сектору» й оголосили в розшук. Усі ті працівники, що були активістами луганського Євромайдану, мусили швидко покинути область разом із родинами.

«Я працював у заповіднику понад шість років, дружина — теж. Щойно почався конфлікт на Сході, взявся до волонтерства, допомагав українським військовим у нашій області. Після перших збройних сутичок ми організовували вивезення поранених, купували амуніцію, продукти, медикаменти для бійців. Але після захоплення сепаратистами Станиці Луганської та ще деяких населених пунктів мене та інших хлопців, які допомагали українській армії, почали переслідувати. Я особисто був занесений до розстрільного списку. Виїхати ми вирішили тільки тоді, коли українська влада зовсім утратила контроль над областю, а міліція перейшла на бік сепаратистів, — розповідає луганчанин Сергій Глотов. — Мені дуже подобалася робота в заповіднику, я мріяв про неї ще з дитинства, хотів розвивати його. Тепер у деяких місцях там, здається, мін більше, ніж листя. Про повернення поки що не думаю. І не зможу думати до остаточного звільнення та зачистки території».

Весь час, поки адміністрація заповідника була захоплена, жодне з його відділень, навіть у межах підконтрольної Україні території, не функціонувало належним чином. Сьогодні Станиця Луганська знову має законну владу. Контора заповідника відновлює роботу, хоча й залишається у прифронтовій зоні, де небезпечно перебувати колишнім активістам луганського Майдану та патріотично настроєним місцевим жителям.

Друге відділення Луганського заповідника, відомий «Провальський степ», лежить практично на кордоні з РФ, тому російські бойовики заїжджали сюди з перших днів сепаратистського заколоту. Навесні 2014 року тут сталася масштабна степова пожежа, яку гасити було вже нікому й нічим. Адже пожежна техніка і службові автомобілі заповідника теж від перших днів були «вилучені для потреб молодої республіки». Тому вся територія «Провальського степу» вперше за багато десятиліть спопеліла.

Ще одна частина Луганського заповідника, «Трьохізбенський степ», — біля Трьохізбенки, відомої з воєнних хронік. Заповідник розкинувся осторонь населених пунктів. У минулому, ще до оголошення цієї території природоохоронною, тут був військовий полігон, тому обстріли 2015 року не завдали природі непоправних утрат. Водночас адміністрація заповідника діє саме у Трьохізбенці. Окрім пожежі, спричиненої обстрілами, є ще одна проблема: частину угідь бойовики перетворили на мінне поле.

«Буде Україна — будуть і заповідники. Уже понад рік жоден із них на окупованому Донбасі не працює як наукова установа. Територія замінована, фахівці виїхали й повертатись особливо нікуди,» — розповідає науковий співробітник «Трьохізбенського степу» Володимир Тімошенков. Чоловік мусив покинути зону АТО разом із родиною, коли стало зрозуміло, що село стане стаціонарною мішенню для російських «Градів».

На думку Володимира, Україна має зберегти заповідники як наукові установи, незважаючи на окупацію, і чекати, доки їхню повноцінну роботу можна буде відновити. Що стосується заповідних територій у прифронтовій зоні та безпосередньо на лінії розмежування, то науковець вважає за необхідне тимчасово реорганізувати їх охорону, безпосередньо долучивши до контролю за ними армію. Це вбереже заповідники і від місцевих жителів, і від самих військових, які також можуть суттєво нашкодити природі.

Роздивитися з космосу

Український степовий заповідник розміщений на Донеччині й теж має кілька відділень: два із чотирьох окуповані «ДНР», одне вже звільнене. Українські біологи прагнули зробити заповідною Хомутовську цілину ще у 1920-х. Відтоді й донині ця ділянка — останній еталон неораного приазовського чорноземного степу. Жодної іншої цілини у краї не залишилося. У 2016 році планували відзначати 90-ту річницю створення заповідника. Та його окупували «донскіє казакі», мотивуючи потребу свого контролю тим, що в ньому утримують коней, мовляв, це ж так очевид­­но: коні, «казачєство»…

Коней, які стали причиною особливої уваги бойовиків до природоохоронної зони, випасають у заповідних угіддях. Понад півстоліття фахівці Інституту ботаніки НАН України вивчали в «Хомутовському степу» механізми збереження степового ландшафту. Сьогодні адміністрацію заповідника без жодного майна переведено в сусідній — «Кам’яні могили». Частина працівників відмовилася виїхати й покинути напризволяще тварин, що живуть у підсобному господарстві заповідника.

Поставивши собі за мету знайти фото понівечених війною природоохоронних зон в інтернеті, ви зіштовхнетесь із певними складнощами. Вести такі фотохроніки під час бойових дій майже нікому. Однак це принципово робить головний науковець розміщеного неподалік Слов’янська заповідника «Крейдяна флора» Сергій Лиманський. Торік тут точилася кількамісячна боротьба за міст через Сіверський Донець у селі Закітне.

Facebook-сторінка еколога містить безліч фотографій вирв, окопів, укріплень та згорілих лісів. Сергій самотужки відшукує в заповіднику розтяжки й непідірвані боєприпаси, щоб уберегти від лиха колег. Приїхавши працювати сюди ще в 1980-х, він живе біля крейдяних гір досі. Не виїжджав навіть у той час, коли заповідник охопили бої.

У приватній розмові учений жартома називає себе «служителем гір» і бажає, щоб іншим заповідникам не випала така лиха доля, як «Крейдяній флорі». Каже, що зараз головне — вберегти природоохоронні зони обабіч лінії розмежування, однаково усі окуповані землі повернуться в Україну, як повернулася після кількамісячної окупації «Крейдяна флора».

Трохи північніше Новоазовська є ще одне відділення заповідника — «Кальміуське». Мабуть, саме в ньому найбільша terra incognita Донбасу. Настільки химерно вивітрені камені-останці, як у цій місцевості, можна побачити хіба що в Казахстані чи Центральній Африці. Кілька тижнів тут тривали обстріли з російської території, після чого смуга підконтрольних «ДНР» земель розширилася на захід по лінії Новоазовська. Пожежі, що виникли в той день, добре видно на теплових супутникових знімках НАСА.

Національний парк «Святі гори» — найвідоміша природоохоронна територія Східної України. Ще 1914 року харківські біологи Валерій Талієв та Георгій Бризгалін запропонували створити саме тут перший національний парк на землях України за зразком американських.

Сьогодні це єдиний на Донеччині національний парк. До речі, у Луганській області нацпарків немає взагалі.

Святогірська лавра, крейдяні гори й широка заплава Сіверського Дінця тепер овіяні зовсім новою атмосферою. Варто сказати, що «Святі гори» — це лісові масиви, які оточують місто Слов’янськ. Перші бої АТО відбулися саме тут, на території парку. Мені довелося побувати у «Святих горах», коли сили АТО вже відтіснили бойовиків південніше, до нинішньої лінії розмежування. Враження були більш ніж приголомшливими: ліс перетворено на безкінечне мереживо критих окопів та бліндажів, збудованих із того самого лісу... Багато дерев понівечено вибухами. Найбільше згарище, яке утворилося внаслідок обстрілів, займає площу трохи меншу ніж 1 тис. га. При цьому велика частина лісів замінована, а в землі чимало снарядів, які не вибухнули.

Сьогодні «Святі гори» звільнено від бойовиків. Директор парку повернувся з фронту, де визволяв територію самого парку та решти Слов’янського району, і знову працює в заповідній установі.

Найбільше постраждав від війни Регіональ­ний­­ ландшафтний парк «Донецький кряж».

Тут міститься загальновідома Савур-могила —най­­вища точка кряжу. Перебуваючи на ній, відразу розумієш, що Донецький кряж — це дуже старі гори. У Другій світовій війні тут проходили запеклі бої; так і нині: одні з наймасштабніших боїв АТО відбулися тут. Катерина Норенко разом із колегами порахувала кількість воронок від вибухів великокаліберних боєприпасів в районі Савур-могили. Лише за знімками з космосу можна розгледіти понад 16 тис. воронок діаметром від 1 м до 12 м. Екологи мусять констатувати, що майже вся територія парку (понад 3 тис. га) була знищена пожежами під час боїв.

«Сума збитків, завданих лише території Регіонального ландшафтного парку «Донецький кряж» унаслідок згоряння лісів, становить близько 13,89 млрд грн. Натомість ми не маємо можливості оцінити кількість знищених рослин, занесених до Червоної книги України; не можемо оцінити навіть приблизну кількість тварин (включно з комахами та іншими безхребетними), збитків, завданих ґрунтовому покриву внаслідок вибухів. Усе це становить у десятки разів більші суми, обрахувати які неможливо», — розповідає Катерина.

Озвучена екологами сума збитків значно перевищує будь-які інші суми, які раніше називались як ілюстрації масштабів шкоди, що була завдана Україні війною.

Насправді можна перелічувати багато інших негативних наслідків. Чимало заказників понівечені воронками від вибухів. На території низки заповідників викопано окопи та зведено інші фортифікаційні споруди. Крім того, фортифікації зведено також і далеко за межами зони АТО: на Харківщині, у Національному природному парку «Дворічанський», що розташований на кордоні з Росією. Тут, без відома дирекції парку, це зробили самі бійці АТО. За межами зони антитерористичної операції, на території Регіонального ландшафтного парку «Ізюмська лука», що на Харківщині, а також на території заповідної зони «Святих гір» невідомі особи здійснюють масові вирубки лісу, пояснюючи це «потребою армії в деревині».

Співпрацювати, щоб вижити

Варта уваги історія Національного природного парку «Меотида». Цей парк включає в себе все узбережжя та приазовські коси в межах Донецької області. Його адміністрація розташована в Новоазовську. Парк, який був створений не так давно, опинився в особливій ситуації. За одну ніч територія Новоазовська була окупована. Багато проукраїнськи налаштованого населення ви­їхало з міста на підконтрольну Україні територію. У результаті склалася ситуація, коли переважна більшість його території опинилася поза управлінням адміністрації парку.

Улітку 2015 року на окупованій частині національного парку було проведено зйомку рекламного ролика про «військовий флот Новоросії», через що була знищена 50-тисячна колонія рябодзьобих крячків. Через відсутність служби охорони нац­парку зросли масштаби рибного браконьєрства в акваторії «Меотиди».

На відео, яке тепер нескладно знайти в мережах інтернету, видно вишку й паркан заповідної зони парку.

Тим часом у «паралельній реальності» «ДНР» 3 червня 2015 року окуповані території «Меотиди» та заповідника «Хомутовський степ» оголосили «біосферною особливо охоронюваною природною територією республіканського значення «Хомутовський степ — Меотида». Аналогічно регіональні ландшафтні парки «Донецький кряж» та «Зуївський» перейменували на «республіканські ландшафтні парки», а також створили їх адміністрації, підпорядковані органам «ДНР».

Для заповідних територій — це певним чином шанс пережити окупацію. Мені вдалося поговорити з директором окупованої «Меотиди» Олександром Міхєєвим, який рішуче налаштований на те, щоб зберегти заповідні території, котрі потрапили під контроль «ДНР», недоторканими. Розповідає про перші успіхи.

На прикладі «Меотиди» можемо побачити психологічний тиск, під який потрапила велика кількість жителів Донбасу. Частина працівників усе покинула, виїхала й намагається створити нову адміністрацію парку, інша — лишилася в «ДНР» та намагається вберегти як контору парку, так і його територію від численних «свіжих ідей молодої республіки». Дати моральну оцінку діям кожної з названих груп працівників «Меотиди» вкрай складно: перебуваючи по різні боки вимушеного кордону, ці люди намагаються врятувати національний парк, у який прийшла війна.

Міністерство екології та природних ресурсів України перереєструвало парк на містечко Мангуш, де тепер є працівники, велика територія і… голі стіни офісу, в яких біологам незабаром доведеться перебути зиму.
Громадська організація «Друзі парків» оголосила про збір меблів і техніки для офісу української частини «Меотиди». Перший візит із зібраним обладнанням планується вже на початку листопада. Приєднатися до благодійної кампанії може кожен, у кого є зайва полиця, стіл, принтер чи ноутбук.

Проте, як вирішити проблему окупованих заповідників, не зрозуміло й досі. Підтримувати наукові установи на непідконтрольній території неможливо, як і не можна просто залишити напризволяще території, які охороняються майже 90 років.
Володимир Тімошенков каже: «Ми ж працюємо в заповіднику… Хіба нам ніколи не погрожували зброєю, не стріляли в наш бік? Для нас і раніше життя було війною, яку ми самі обрали».

Основними факторами погіршення стану заповідних територій унаслідок бойових дій на сході України є:

• утрата природних ландшафтів унаслідок пожеж;
• фізичне пошкодження території вибухами та під час проїзду важкої техніки;
• спорудження фортифікацій та укриттів (пошкодження ландшафту й вирубка лісів);
• утрата контролю за лісокористуванням та видобуванням корисних копалин;
• забруднення території продуктами вибухів боєприпасів та через пошкодження об’єктів промисловості.

Загалом виявлено 38 об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) у Донецькій та Луганській областях, повністю або частково пошкоджених унаслідок дії одного чи кількох указаних факторів. Також усі установи ПЗФ або їхні відділення, розміщені в межах зони АТО, є тимчасово втраченими як працюючі державні органи.

Джерело: tyzhden.ua