Ще вдосвіта, пройшовши чимало поліською пущею, підходиш до великого осушеного безлісого болота, яке після зими поки що не почало оновлюватися зеленню трав і низьких кущів. Умощуєшся в засідці за невеликим квартальним стовпом, ховаючи під плащем фоторушницю. Початок квітня – пора, коли у одних птахів саме розпал шлюбних церемоній, а у багатьох інших настає час масової міграції.

Щільна темрява ночі стала, здається, прозорішою. Крізь імлисту ковдру туману, що накриває землею, світанок набирає сили неквапливо. Ранок більше схожий на осінній, ніж на весняний. Праворуч – широкий затуманений простір болота, ліворуч – невелике його відгалуження, яке клином врізається в стіну лісу і переходить у широку просіку. На те, що все відбувається таки весною, вказують інтенсивне бурмотіння і чухикання тетеруків, які токують неподалік на болоті, намагаючись привернути до себе увагу подруг. Саме тетеруки є об’єктом цього весняного фотополювання, але їх ховає покривало туману. Бурмотіння розпалених пристрастю тетеруків посилюється, та птахів не можна побачити. Тож ті звуки сприймаєш як голосне таємниче чаклування поліських лісовиків і перелесників. Іншого не чути.

Якоїсь миті ліворуч у проміжку просіки із-за обрію вигулькує червоний серпик сонця, швидко перетворюється в перевернуту донизу розпечену мідну чашу і одразу починає набувати обрисів червоного кола. Туман приглушує яскравість сонячних променів. Раптом на тлі сонця, що сходить, виникає силует птаха. Досі його ховав туман. На забілено-жовтогарячому кольорі сонця на кілька казкових секунд окреслюється його граційна довга шия, гордовита постава, верх довгих ніг. Птах нагнувся і його довгий дзьоб майже зник у нижньому шарі туману. Наче на вишуканій японській мініатюрі, сонце вималювало журавля.

Уже стало не надто важливим, вдасться чи ні сфотографувати тетеруків. Силует журавля в туманному мареві на своєрідному сонцеполотні закарбувався в спогадах назавжди. Ранок став журавлиним.

Сонце ще торкалося краю лісового масиву. Туман майже повністю перетворився на бездоганну прозорість. Простір навколо став чистим і свіжим, наче з’явився з давньої минувшини, в час, коли він тільки-но виник. Аж ось у святковій тиші десь за лісом прозвучало баритональне довге журавлине курликання, якому таким самим лунким криком відповів другий птах. То пара журавлів виконувала свій унісональний шлюбний дует на обраній гніздовій території. Перегук між ними тривав уже кілька хвилин, коли раптом з високого неба до цієї пари коротке курликання подав інший журавель. Миттю дивишся вгору: у височині вервечкою рухалося півтора десятка журавлів, летіли дуже високо, прямували на північ.

Відома всім назва цих птахів виникла через те, що в їхньому глибокому дещо мінорному курликанні восени людині вчувається жаль і смуток. Птахи наче журяться, відлітаючи з місць, де вони народилися. А навесні вони стають веселиками. І хоча своїх мінорних відтінків журавлине курликання не втрачає й весною, та людям завжди ставало весело від їхнього повернення. Приліт шанованих птахів був переконливим свідченням настання весни і викликав у людини радість. Тож щоб не зурочити молоду щедрість весни і майбутнього літа, тужливу назву «журавель» міняли на іншу – «веселик», кардинально протилежну за змістом. Лише в назвах цих птахів наші предки відобразили двоїсту сутність природи, існування протилежностей в ній, журливе завмирання щоосені і веселе пробудження щовесни.

Без найменшого перебільшення журавля можна вважати одним із пташиних символів України. Варто лише згадати, що він є персонажем народних казок і пісень. Один із українських народних танців так і називається – «Журавель»: танцюристи певною мірою копіюють рухи, що властиві птахам під час так званих журавлиних танців. Образ журавля використано не тільки у фольклорі. Спеціальну інженерну конструкцію в побуті також називають «журавлем»: високий вкопаний біля криниці стовп з довгим важелем, закріпленим угорі, на одному кінці якого нерідко прилаштовують нерухомо щось важке, а до іншого на короткому ланцюзі приєднують довгу жердину для піднімання відра води з криниці. Потягнеш за жердину, і важіль нахилиться до криниці, наче журавель тягнеться дзьобом донизу, вклоняючись. Нині таких «журавлів», ймовірно, більше шансів побачити в музеях народної архітектури, ніж по селах. Криниці-журавлі стали, так би мовити, «червонокнижними».

В одній з наших пісень є такі слова – «… заки море перелечу, крилонька зітру…». Вони саме про журавлів, і назву ця пісня має відповідну – «Журавлі». І хоча в пісні на передньому плані змальовано смуток за батьківщиною, та водночас у ній опосередковано вказано на існування перельотів у журавлів. Йдеться про журавля сірого як найвідомішого з видів журавлів, який із середини 1980-х років у статусі рідкісного занесений до Червоної книги України. Для вироблення стратегії охорони довкілля дослідження рідкісних видів є пріоритетними.

Візуальні спостереження за сезонними перельотами журавлів з реєстрацією кількості зграй і кількості птахів у зграях, висоти і напрямку їхньої міграції проводять протягом десятиліть у багатьох країнах Європи, зокрема й в Україні. У дослідженнях використовують і радіолокаційний метод, особливо для з’ясування того, чи мігрують журавлі вночі і на яких висотах. Зграї таких великих птахів добре видно на екранах локаторів. Для визначення місць зимівлі птахів донедавна широко користувалися лише методом традиційного кільцювання: птахам надягали металеве пронумероване кільце в районах гніздування, частину з яких потім знаходили в місцях зимівлі та на шляхах перельоту. Відомостей про міграцію журавлів накопичено чимало, і вже склалося загальне уявлення про неї.

Особливої точності дослідження міграції птахів набули із застосуванням методу супутникового стеження, за яким птахові прикріплюють мініатюрний радіопередавач, що з певною періодичністю посилає радіосигнал супутнику, і це дозволяє визначити точні координати місць його почергового перебування. Так прослідковують увесь маршрут спорядженого передавачем птаха від місця розмноження або появи на світ до районів зимівлі, і навпаки. Передавач може працювати понад рік, тому дослідник дізнається про усі секрети перельотів птаха як восени, так і навесні. На жаль, в Україні для досліджень міграції журавлів сірих цей метод досі не застосовано, але ним користуються в тих краях, з яких журавлі мігрують і перетинають територію нашої країни.

Навесні перші пролітні журавлі можуть з’являтися в Україні на початку або в середині лютого, утім у більшості областей це відбувається переважно в другій декаді березня. Масовою їхня міграція стає в кінці березня – першій половині квітня, і вже з меншою інтенсивністю може тривати навіть до кінця травня. Птахи летять у північному і північно-східному напрямках. Осінній відліт деякі зграї можуть розпочинати вже у перших числах серпня, але зазвичай це відбувається в середині вересня. Найінтенсивніше журавлі відлітають наприкінці жовтня, а окремі зграї трапляються до початку грудня. Переважають південний і південно-західний напрямки перельоту.

Зрозуміло, що восени мігрує помітно більше журавлів порівняно з весною, і в певних місцях вони зупиняються, щоб відпочити і підживитися. Нині на Українському Поліссі, де є й місця їхнього гніздування, і місця відпочинку під час міграції, великі скупчення перелітних журавлів не трапляються. Лише на окремих територіях збирається по 100–500 особин. Водночас у біосферному заповіднику «Асканія Нова» і на Сиваші є місця, де восени формуються одні з найбільших у Східній Європі скупчення мігруючих журавлів. В урочищі Чапельський Под на території заповідника зосереджується 20–45 тис. особин, а на Перекопському перешийку, що в Криму, скупчується в цілому 56–58 тис. журавлів сірих.

Звісно, що такі величезні скупчення не можуть бути сформовані тільки птахами з України, тому що у нас їх гніздиться не більше 700–850 пар. Саме супутникове стеження дало змогу з’ясувати, з яких країв збираються птахи в цих скупченнях.

Із 7 журавлів, закільцьованих на гніздуванні у Фінляндії і споряджених там радіопередавачами, кілька птахів восени обрали західніший шлях міграції, через захід Естонії, Латвію та схід Польщі. Один з них потрапив до України: перетнувши у південно-західному напрямку Волинську, Львівську і Закарпатську області, він долетів до Панонської низовини в Угорщині. Журавель пересувався по центральноєвропейському, або балтійсько-угорському, міграційному шляху. Не затримуючись довго, цей птах, майже не змінюючи напрямку міграції, пролетів над Хорватією, Адріатичним морем, центральними районами Італії, Середземним морем і опинився в місцях зимівлі в Алжирі, тобто в Західносередземноморському регіоні зимівлі журавлів сірих, до якого належать також Іспанія та південь Франції. Крім того, відомо, що з Угорщини частина перелітних журавлів може летіти далі, але в західному напрямку через північ Італії, південні провінції Франції, щоб потрапити на зимівлю в Іспанії. Весною частина птахів, які походять з Фінляндії, повертаються додому не в зворотному напрямку по центральноєвропейському, а по західноєвропейському міграційному шляху через північну половину Франції, Німеччину, Польщу. Власне, якщо з’єднати їхні маршрути відльоту і повернення до місць гніздування, то в цілому переліт буде кільцевим. Ймовірно, що в межах Західної та Центральної Європи функціонує мегазахідноєвропейський міграційний шлях, в якому центральноєвропейський шлях є його східною гілкою, а західноєвропейський шлях – західною гілкою.

Із 12 журавлів з Естонії також тільки один прямував по центральноєвропейському шляху і затримався в Угорщині. Він, як і журавель з Фінляндії, перетнув Волинь, Львівщину і Закарпаття. Маршрути обох птахів засвідчили, що північний захід і захід України входять до системи західноєвропейських пролітних шляхів журавлів сірих, у цьому випадку – до центральноєвропейської гілки.

Однак більшість журавлів з Фінляндії та Естонії, відлітаючи на зимівлю, обирали східноєвропейський міграційний шлях і мігрували на південь. На території України цей шлях є головним. Перетнувши кордон на півночі Рівненської або Житомирської областей, значна частина птахів може дещо корегувати напрямок перельоту. Так, тихої малохмарної погоди 6 жовтня 2019 р. на заході Київської області над с. Кожанкою в полуденну пору спостерігали зграю приблизно із 60 особин, котрі летіли на висоті понад 200 м у південно-східному напрямку, за яким на півдні розташований Перекопський перешийок.

Завдяки традиційному кільцюванню птахів на місцях гніздування в Окському заповіднику раніше з’ясували, що тамтешні журавлі під час осінньої міграції опинялися в Україні, прямуючи на південь або південний захід. Результати стеження за журавлями, яких спорядили супутниковими передавачами на зимівлі в Ізраїлі, не тільки підтвердили попередні висновки, але й дозволили детально дослідити особливості їхньої міграції. З Ізраїлю деяка частина птахів мігрує до України. Зокрема, двох особин повторно зареєстрували на Полтавщині в долинах річок Ворскли і Псла. Однак більшість весняних маршрутів журавлів, які проверталися з Ізраїлю, перетинали східні та південно-східні області України у північно-східному напрямку. Врешті ці птахи завершили переліт у районах, розташованих північніше Верхнього Поволжя.

Якщо об’єднати на одній карті маршрути журавлів, споряджених передавачами в місцях гніздування в Фінляндії та Естонії, з маршрутами особин, які зимували в Ізраїлі, то виявиться, що на території України східноєвропейський міграційний шлях розгалужується на дві гілки – балтійсько-чорноморську і верхньоволзько-чорноморську. Восени журавлі з Фінляндії, Карелії, країн Балтії та Білорусі мігрують через Українське Придніпров’я по першій з двох гілок і біля Перекопського перешийка, як у найвужчому місці лійки, об’єднуються з птахами з пічно-західних і західних районів Східної Європи, які летять другою гілкою.

Лише невелика частина з них облітає Чорне море вздовж західного узбережжя. Значно більше журавлів пролітає над Кримом і перетинає море по прямій. Звуженим потоком вони прямують до Близькосхідно-африканського регіону зимівлі: одні затримуються на всю зиму в Туреччині, інші летіть до Ізраїлю, а деякі опиняються в Судані або Ефіопії.

Супутникове стеження дало змогу з’ясувати, що певна частина журавлів може обирати різні шляхи перельоту в різні роки, всупереч раніше поширеній думці про ізольованість міграційних шляхів один від одного. Кількість журавлів, споряджених радіопередавачами, є доволі невеликою, тому часто їм дають власні імена і прослідковують їхній маршрут так само, як стежили б за пересуванням автомобіля власника з певним прізвищем. Наприклад, молодий журавель на ім’я Ґольяті, який народився на сході Фінляндії, приєднався до перелітних журавлів з Карелії і попрямував на південний захід. Тож спочатку він опинився на центральноєвропейському шляху міграції, що є східною гілкою мегазахідноєвропейського шляху. Мігруючи ним, він досяг північного заходу України і на деякий час зупинився на Львівщині. Потім полетів на південний схід і потрапив у зону східноєвропейського міграційного шляху, балтійсько-чорноморською гілкою якого досяг біосферного заповідника «Асканія Нова». До місця зимівлі він уже не змінював шляху перельоту.

Прийнято вважати, що до зміни міграційних шляхів схильні саме молоді птахи, а дорослі є консервативними в своєму виборі. Супутникове стеження певною мірою спростувало і цю думку. Дорослій журавлисі на ім’я Кароліна прикріпили радіопередавач на зимівлі в Національному природному парку «Агамон Хула», що в Ізраїлі. Навесні вона почала мігрувати на північ через Туреччину і Чорне море, тобто в межах східноєвропейського міграційного шляху. В Криму на Сиваші вона зробила тривалу зупинку і для продовження міграції обрала його верхньоволзько-чорноморську гілку: у північно-східному напрямку перетнула Донеччину і Луганщину, перелетіла в басейн Волги і, повернувши на північ, завершила міграцію в Архангельській області. Восени Кароліна змінила маршрут. Вона обрала найбільш східний міграційний шлях журавлів у Європі – волзько-кавказький. Мігруючи на південь, долетіла до Ірану, а вже звідти повернула до Середземномор’я і опинилася на тому самому місці зимівлі, що і попереднього року, показавши більшу консервативність у виборі місця зимового перебування, ніж у обранні маршруту перельоту.

Результативність охорони значної кількості видів птахів, а особливо рідкісних мігруючих, яким є й журавель сірий, залежить не лише від збереження їхніх гніздових територій. Не меншою, а іноді навіть більшою мірою її визначають умови, що існують у місцях скупчень птахів під час міграції та зимівлі. На жаль, не у всіх місцях України, де зупиняться мігруючі журавлі, люди дотримуються режиму охорони. А одному з найбільших у Східній Європі скупченню перелітних журавлів загрозою стала чергова окупація Криму Московією, оскільки на Перекопському перешийку в місцях ночівлі птахів окупанти розмістили військові формування з важкою технікою і практикою мінування полів, що можна порівняти з діями гітлерівських агресорів у роки Другої світової війни. Проте журавлі здатні змінити тактику своєї міграції і врешті дочекатись припинення окупації надзвичайно важливого для них регіону.

Геннадій Фесенко

Запис створено 6 Квітня 2020. Рубрики: Нове.