Полохлива горлиця звичайна

Ой, гарна я, гарна, як тая горлиця

Українська народна пісня

 

Починаючи оповідь про нашого пташиного персонажа, варто одразу наголосити, що йтиметься виключно про горлицю звичайну, яка віддавна щовесни повертається до нашої країни. Упродовж століть й тисячоліть вона була єдиним видом горлиць, що гніздився на усій території нашої країни. Та із середини ХХ ст. з Балкан з’явився інший вид – горлиця садова, або кільчаста, котра загніздилася спочатку на Закарпатті, а потім поширилася у нас також скрізь. Новий для України вид горлиці заселяє населені пункти, спокійно ставиться до присутності людей, гніздиться по сусідству, і хоча цей птах є доволі сторожким, та полохливою горлицю садову не назвеш, тому нині саме вона, а не горлиця звичайна, частіше потрапляє нам на очі. Утім, познайомімося ближче не з горлицею, що вселилася, а з нашою звичнішою горлицею, яка стала певною мірою птахом-символом у народній культурі!

Що ж то за птах наша не така вже й звичайна горлиця звичайна? Хіба даремно в народній пісні дівочу вроду порівнюють з красою горлиці?

Невелика голова і пропорційна до неї не довга, але й не закоротка шия, яка завдяки оперенню плавно переходить у мантію спини й крил, охайне й на вигляд щільно притиснуте до тулуба пір’я, видовжений хвіст, невеликі ноги надають особливої елегантності обрисам птаха. У забарвленні, мабуть, найперше помічаєш контрастність на плечових перах і зверху на покривних перах крил. Кожне з цих пер чорне з широкою рудуватою облямівкою, тому накладені одне на одне вони створюють характерний для цієї горлиці черепичний візерунок. Потім дивишся так, ніби хочеш перехопити погляд птаха, і спочатку бачиш сизувато-сіру світлу акварельну барву його голови й шиї, а за тим погляд прикипає до контрастної прикраси на боці шиї – чималої плями із вузьких чорних і сизувато-білих смужок, що є ознакою дорослого птаха. Від очей не сховається й інша оздоба в оперенні горлиці: її воло і верх грудей також світлі, але з легким винно-рожевим відтінком, наче помірно нарум’янені вправною красунею з витонченим смаком. Ой, справді ж, гарна цяя горлиця!

Народне уподобання цього птаха відобразилося не тільки в афористичних описах її зовнішньої привабливості й поведінки. В українській мові з’явився особливий термін – „туркотіти”, котрий, власне, звуконаслідує шлюбні звуки, які подає самець горлиці звичайної в період гніздування. Він вокалізує серіями звуків, подібними до „тур-тур-тур” або „кур-кур-кур”, чи „руу-руу-руу”. Про горлицю звичайну, як про голубів різних видів, з якими горлиці є найбільш спорідненими, іноді говорять, що вона воркує, але найчастіше кажуть – „горлиця туркотить”.

Із майже 30 назв-синонімів, указаних Миколою Шарлеманем для означення горлиці звичайної, три чверті походять від туркотливих звуків птаха. Серед них: ту́ркавка, ту́ркочка, тру́чка, ту́ркалка, турка́ч, турію́чка, ту́ртош, пру́тавка, пру́тайка тощо. Навіть може здатися дивним, що в широкому використанні, зокрема й науковому, стосовно цього птаха закріпилося слово горлиця, синонімічний ряд від якого є значно коротшим: го́рличка, го́рлицє, го́рленок або горлено́к.

Зазвичай слово горлиця виводять від слова горло, що зрозуміло, оскільки вони співзвучні. Й начебто це пов’язано з тим, що через якийсь особливий стан горла шия у птаха роздувається: разом з горловими шлюбними звуками пір’я на шиї самця розчепірюється, наче стає дибки, і птах з тонкошийого перетворюється на вельми широкошийого. Можливо, таке пояснення виникнення пташиної назви є правильним. Також припускають, що назву горлиця можна вивести від закличного звукосполучення гуль, гуль, що ми використовуємо, скликаючи голубів. Утім, як воно перетворилося на назву птаха, значно менше зрозуміло, ніж у першому поясненні.

Серед українських назв-синонім горлиці звичайної є доволі цікавий варіант – о́рлик. За усіма правилами нашої мови, орлик має бути зменшувальною формою від назви орел. Однак у словнику Миколи Шарлеманя назва орлик жодним чином не стосується хоча б якогось із видів орлів, а виключно героїні цієї оповіді – горлиці звичайної. Можливо, горлицева назва орлик, як і ще одна назва цієї пташини – о́рличка, походять від слова о́рлиця, що також є синонімом у згаданому словнику. Утім можливою є й інша послідовність виникнення цих назв. Першою з трьох у давньоукраїнській мові могла виникнути назва орлик, яка потім перетворилася на назву орлиця з характерним для сучасної мови закінченням -ця.

Мовознавці визнають, що слово о́рлиця вживали раніше за назву го́рлиця. Для сучасної української мови властивим є, так би мовити, закривання приголосним звуком голосної на початку слова. Наприклад, від оріх виникло слово горіх (перше значно менше вживане в нашій мові), а від острый – слово гострий (перше нині використовують лише в іноземній мові). У такому разі першоосновою є слово орлиця, а приєднання в подальшому до нього приголосної створило лише співзвуччя зі словом горло, тому виводити з назви частини тіла назву горлиця не є логічним.

Заслуговує на увагу й те, що слово орлиця приховує в собі дуже своєрідну особливість – воно є двозначним: якщо у вимові наголос ставити на першій голосній, то ця назва стосуватиметься виключно горлиці звичайної, коли ж наголошувати другу голосну, то слово набуває іншого змісту, оскільки воно означатиме самку будь-якого з видів орлів. У другому випадку слово орли́ця легко вивести з назви орел як означення самця великих хижих птахів, і його почали вживати в цьому значенні, можливо, пізніше, відколи воно слугувало для означення горлиці.

Можна припустити, що така двозначність назви орлиця не є аж такою випадковою. Мовознавці з’ясували, що у першопочатках багатьох сучасних мов словами, в корені яких вживали звукосполучення ор, ер, ар, яр, позначали те, що було пов’язане з язичницькими богами або й самих богів, наприклад бог Перун і міфічний персонаж Ярило як символ весняної плодючості, що був одним із проявів цього бога. У деяких випадках звуки в цих сполученнях переставляли місця. Так, древні єгиптяни свого верховного бога називали Ра, або Ре, він же – бог сонця. В уявленні слов’ян місцем перебування богів був рай, і перелітні птахи, зокрема горлиці, щороку відлітали у ирій, або вирій, або вирай, власне – до раю. Ймовірно, саме з прильотом із вирію тендітної пташки орлика, або орлиці, коли наставав час буйного весняного росту рослин, наші пращури пов’язували повернення райського весняно-літнього періоду. Люди могли вважати о́рлицю втіленням того божественного, що повертало їм раювання, тому й використали для її назви тотемне звукосполучення ор. Наголос на першому складі у слові орлиця вказував на невелику гарну пташку як посланця від богів, а на другому – на дужу супутницю орла, котра, як і сам орел, має силу й інші якості божеств.

Мабуть, не менш цікаво дізнатися про виникнення латинської назви горлиці звичайної. За усіма вимогами сучасної наукової термінології, вона є двослівною – Streptopélia túrtur. Перше слово в ній – це назва роду, до якого належить птах, і його складено з двох компонентів. Обидва походять із давньогрецької мови: stréptos – хомут, нашийник, комір, муфта; peléia – голуб, у нашому випадку – горлиця. З латини слово turtur перекладають як черепаха. То що ж – горлиця черепахова? Але ні. Написання латинського слова turtur цілком збігається зі звуковідтворення шлюбного голосу цієї горлиці. А ще згадаймо, що на її шиї є виразні плями, наче своєрідний комірець з двох частин. Тож переклад може бути таким: комірцеві горлиця туркотлива, або горлиця туркотлива з комірцем. Плутанину з назвою черепаха в латинському означенні горлиці звичайної було скопійовано в назві цього птаха, наприклад, в англійській мові.

У багатьох народів горлиця уособлює дівочу вроду, символізує настання щастя, вірність у коханні. Пригадаймо ще й такі рядки однієї з українських народних пісень – „Ой, дівчина – горлиця до козака горнеться”. Горлиця звичайна належить до групи птахів, які є символічними в нашій народній культурі. Горлиця – це добрий янгол. Вона щаслива й радісна, коли знаходить собі пару, але стає символом жінки в сумі й тузі, коли втрачає друга. За народним віруванням, горлиця, що втратила пару, на знак скорботи навіть не сідає на зелені гілки, а лише на сухі, змертвілі. Горлицю згадують не тільки в народних і авторських піснях. Один із давніх українських народних танців називається „Горлиця”.

Повір’я, що горлиці у свою щасливу пору тримаються на зеленгіллі, виникло, мабуть, через ту реальність, яку людина спостерігала у природі. З місць зимівлі горлиці звичайні повертаються пізно – лише наприкінці квітня або на початку травня, коли починається останній етап весняного періоду – так звана, зелена весна. О цій порі починає інтенсивно розвиватися листя, і крони дерев та кущів укриваються зеленою барвою всіх відтінків.

У сезон гніздування горлиці звичайні поширені майже по усій Європі, крім Скандинавії та смуги тундри й лісотундри. Гніздяться також у Малій і Центральній Азії, на північному заході Африки. У нас з травня до вересня трапляються на всій території, за винятком високогір’я Карпат і Кримських гір. Птахи оселяються у листяних і хвойно-листяних лісах, байрачних перелісках, невеликих гаях, чагарникових заростях, полезахисних і шляхозахисних лісосмугах, садах і парках населених пунктів, групах із кількох дерев або й на окремішніх деревах серед полів. У південних районах без будь-якої деревно-чагарникової рослинності можуть гніздитися в заростях очерету біля прісних водойм.

Навесні горлиці летять до районів розмноження переважно поодинці або парами, інколи – зовсім невеликими групами. Вони дуже сторожкі й намагаються не потрапляти на очі людям. Про те, що вони недавно повернулися, частіше свідчить їхнє туркотіння, ніж безпосереднє спостереження птаха. Самці одразу після прильоту обирають гніздову ділянку і починають туркотіти. Вони повідомляють про свою присутність не тільки голосом, а й виконують токові польоти: повільно злітають вгору по дугоподібній траєкторії і кілька разів змахують крилами з голосним лопотінням. Шлюбне токування відбувається переважно вранці після сходу сонця, а в найінтенсивнішу пору утворення пар – упродовж усього дня. Та наскільки б збудженим не був самець, від найслабшого тривожного звуку або найменшого руху чогось невідомого він вмить припинає токування, тихо завмирає на гілці, щільно притиснувши пір’я до тіла, готовий щосекунди полетіти геть. Зачаєний прислуховується і придивляється кілька хвилин або більше, а відчувши, що безпеки немає, поновлює токування. Такою великою сторожкістю горлиця звичайна дуже відрізняється від спорідненого виду горлиці садової, яка може токувати на деревах і стовпах біля двору сільського помешкання, незважаючи на людей.

Горлиці звичайні утворюють пари невдовзі після прильоту, і майже одразу на бічних гілках дерев і кущів або на відгалуженнях гілок від стовбура птахи починають мостити гнізда, переважно на висоті 3–4 м. Гніздо – дуже просте, має вигляд купки із нещільно складених сухих гілочок завдовжки до 20 см, майже без заглиблення – лотка в центрі. Крізь нього, наче через сито, дуже часто легко проходить світло. Таку конструкцію інакше як благенькою не назвеш. Усі ці особливості гніздування горлиці звичайної зумовлюють доволі малу успішність її розмноження. Відкрите для огляду гніздо часто приваблює різних хижаків: куниць, білок, сойок, ворон сірих, яструбів тощо. Від них гине до третини яєць і пташенят на гніздах. Слабенькі гнізда з бічних гілок легко скидають сильні пориви вітру, рясні зливи, град. У підсумку успішність розмноження не набагато перевищує третину, тобто лише з кожного третього яйця виростає пташеня, яке вилітає з гнізда, а це означає, що не з кожної кладки виходить хоча б одне пташеня, тому що повна кладка горлиць містить лише 1 або 2 яйця.

Повні кладки горлиць звичайних починають траплятися із середини травня. Між відкладанням першого і другого яйця минає 1,5–2 доби. Кладку почергово вигрівають обидва птахи, але, як зазвичай буває у багатьох птахів, більшу частину часу проводить на гнізді самка. У період насиджування полохливість цих горлиць не зменшується. Туристи й інші мандрівники або відпочивальники можуть ненавмисно обрати собі місце для перепочинку там, де неподалік на дереві влаштували гніздо горлиці. Від тривалого перебування людей поблизу чутливі птахи часто залишають гнізда. Через це гине значна кількість яєць. Горлиці змушені шукати спокійніше місце і ще раз намостити гніздо, щоб відкласти яйця повторно.

Насиджування кладки триває 13–14 днів. У полуденні жаркі години обидва птахи можуть залишити гніздо й полетіти до водопою і місць збирання корму. Тоді вони парами трапляються на просіках, галявинах, лісових дорогах тощо, і їх можна ненароком побачити. Від раптової появи людини птахи негайно злітають, шумно залопотівши крилами. Після спостереження багатьох таких випадків мимоволі може скластися враження, що горлиці в парі є нерозлучними, завжди тримаються разом, дуже вірні одна одній. Спільна полуденна перерва закінчується, й одна з горлиць повертається до гнізда з кладкою.

Щодо птахів добре відомим є термін – „пташине молоко”. Частіше його пов’язують з особливістю живлення голубів, але він має стосунок і до усіх видів горлиць. У перші дні після вилуплення горлиці годують пташенят також „пташиним молоком” – відшарованими редукованими клітинами слизової оболонки вола, що формуються у сироподібну масу. Поступово дорослі додають до неї невеликі порції рослинного корму; з часом змочені у волі насіння, шматочки паростків і листя рослин стають основною поживою пташенятам. Провівши у гнізді до трьох тижнів, вони залишають його і звикають до самостійності. Більшість вже літаючих пташенят збираються у невеликі молодіжні групи, які кочують до відльоту на зимівлю. Ймовірно, на території нашої країни у деяких пар горлиці звичайної після вильоту першого виводка у липні й навіть на початку серпня бувають другі кладки. Але більша частина з липневих кладок насправді є повторними після втрати птахами перших кладок або пташенят. Упродовж 1,5–2 місяців до відльоту горлиці невеликими зграйками й поодинці тримаються біля полів, вигонів, луків, на яких знаходять собі корм. Вони у значній кількості споживають насіння бур’янів: плоскухи, свиріпи, щириці тощо. Збирають багато насіння сосни і молочаю. Для короткочасного відпочинку горлиці можуть сідати на дроти ліній радіопередачі й електропередачі. Групки горлиць, що розсілися на дротах уздовж дороги, раніше були характерною прикметою пізньолітньо-ранньоосінного періоду скрізь по країні.

У серпні птахи особливо охоче відвідують достиглі поля соняшнику, живляться насінням, визбирують його на землі. Часто саме на таких полях на них полюють. Налякані пострілами полохливі горлиці мерщій летять від небезпеки, але не відлітають від поля з ласою поживою, а знаходять спокійнішу ділянку, де тримаються доти, доки їх знову виявить мисливець. Із сусіднього з полем пагорба бачиш, як то там, то десь ще з гущавини стебел соняшнику зривається кілька птахів.

Наїдку з горлиці із середньою живою масою приблизно 160 г – небагато. У недалекому минулому в північних і центральних областях України горлиць звичайних здобували в невеликій кількості, можна сказати – епізодично. Причин, схоже, було дві: частина мисливців самі або в їхніх родинах ставилися до голубів взагалі, і горлиць зокрема, біблійно-шанобливо, оскільки, за стародавнім звичаєм, свідомо чи підсвідомо сприймали їх як втілення святого духа; інші не вважали їх за престижний трофей, от якби качка, і найкраще – крижень. На півдні країни ситуація була іншою. Біля соняшникових полів збиралися зграї горлиці звичайної із 1–2 тисяч особин, причому то були місцеві птахи. І частина мисливців спеціалізувалася саме на їх відстрілі. Нині місцевих птахів там стало у десятки разів менше, але під час міграції ще можуть траплятися пролітні зграї зі 150–300 горлиць, і традиція полювання на них зберігається. Та чи на довго?

Описане полювання на соняшниковому полі відбувалося на Полтавщині 30 років тому. Нині мисливці повідомляють, що у післягніздовий період і протягом осінньої міграції на більшій частині території нашої країни горлиці звичайні трапляються лише зрідка. За оцінками дослідників, в Україні гніздиться 110–176 тисяч пар горлиці звичайної. Начебто й чимало, та ця оцінка, можливо, є завищеною. Також зазначають, що чисельність цього виду зменшується не тільки у нас, але й по всій Європі. За такої ситуації з подивом дізнаєшся про такі статистичні дані: у країнах європейського Середземномор’я щорічно під час міграції впольовують 2–4 мільйони горлиць звичайних. Усі ці країни належать до Європейського Союзу, й такими, що бідують, їх не назвеш. А на Мальті полювати на горлиць дозволено навіть у період весняної міграції, коли птахи після нелегкої зимівлі повертаються до місць гніздування. Чи ж в Європі недостатньо для людей білкового харчу, виробленого на тваринницьких комплексах, щоб так експлуатувати горлицю звичайну? Що це: розвага, непереборний інстинкт доісторичної людини-здобувача чи рефлекс „брати те, що погано лежить”?

Може статися, що природа у відповідь на нещадну експлуатацію ще не раз створить збудників таких хвороб, як цьогорічний коронавірус, якого людина намагається вгамувати з великими втратами. Адже, за одним із вірогідних припущень, коронавірус подолав міжвидовий бар’єр і з якихось тварин природного зооценозу переключився на людину. І це стало можливим через те, що в Китаї, звідки поширилася хвороба, здавна споживають мало не будь-що, що є в зооценозі. Подібне може статися будь-де, особливо там, де люди частіше контактують з дичиною. Зооценоз здатен на такі сюрпризи.

Крім полювання зменшення чисельності горлиці звичайної спричиняє вирубування захисних лісосмуг і чагарників, що нині відбувається в Україні. Шкодить птахам і застосування гербіцидів на великих площах, оскільки ці хімікалії знищують рослини, насіння яких споживають горлиці. У місцях зимівлі птахи потерпають від частих посух, через що зникають звичні місця водопою, а люди вирубують дерева, що засохли і на яких горлиці звикли ночувати.

Та якими не були б ризики у місцях зимівлі, горлиці, підкоряючись вродженому інстинкту, завжди відлітають до них. У північних областях України їхня міграція триває з кінця серпня до кінця вересня, а у південних – до кінця жовтня. Зазвичай мігруючі зграйки складаються з 5–10, рідко – з дещо більшої кількості птахів. Мігрують вони вночі, а вдень живляться і відпочивають. Летять у південному напрямку. Зимують в Африці між південною межею пустелі Сахари і північною межею вологих тропічних лісів, у смузі Сахелю – серед саван. Горлиць з України виявляли під час міграцій у Греції та Ізраїлі, а через нашу територію мігрують птахи з Фінляндії. Одного ж птаха закільцювали влітку у Великій Британії, а наступного року в кінці серпні його вполювали під Очаковом. Ймовірно, ця горлиця восени перелетіла з Британських островів на захід Сахелю, де взимку змінювала місця перебування і опинилася значно східніше, звідки навесні мігрувала на північ до України або Білорусі, однієї з країн Балтії або на південь Фінляндії. Здобули її, мабуть, на шляху міграції.

Різнорідність ставлення людини лише до одного птаха – горлиці звичайної – засвідчує, наскільки ми „нашпиговані” протиріччями в намаганні досягти гармонії між природою та існуванням нас у ній. Саме в такому зв’язку – ми в ній і вона як гарант нашої життєздатності, а не бездонна скриня для наших забаганок. Інакше нам буде непереливки.

Геннадій Фесенко

коментарі 2 to “Полохлива горлиця звичайна”

  1. Юрій Роговий:

    Не перестаю дивуватися Вашому вмінню так гарно-поетично (і водночас орнітологічно-науково) розповідати про птахів! Ви справжній Поет Природи та Орнітолог, шановний Геннадію Васильовичу! Добра Вам і вдалих орнітологічних відкриттів! (А крадії-плагіаторщики – “Та нехай собі, як знають…”).

  2. Юрій Роговий:

    Тримаймося! На ФБ розмістив фото мого (нашого) перебування з Вами на “Лебедівці”.

Написати коментар