Жили у приміському селищі з оригінальною назвою Ігре́нь, що нині стало частиною міста Дніпра, двоє хлопчаків – Андрій і Володя. Один одному були вони далекими родичами – братами, тож прізвища у них були різними. Володимир мав прізвище Кунченко. Однолітки називали його по-приятельськи – Куня. Доволі миролюбно й жартівливо як для підлітків. Тісного спілкування між братами не було, оскільки різниця у віці між ними була у понад десять років.

Сталося так, що молодшому Андрію трапився незнайомий односелець, старший за віком юнак Сергій, котрий ще хлопчиком захопився природою – спостерігав за птахами на волі. Потім став тримати їх удома, а в армії тримав кількох навіть у солдатській казармі. Хіба могли командири йому відмовити в цьому, почувши, як цікаво і з яким ентузіазмом розповідає він про своїх пернатих улюбленців.

Познайомившись із Сергієм, Андрій прямо таки «прилип» до нового товариша. Мабуть, то вроджена риса – небайдужість до живого світу. Володимир теж цікавився птахами, тому спільний інтерес врешті також звів його із Сергієм і поглибив стосунки з братом. Утрьох або й дещо більшим гуртом вони почали виходити на екскурсії в навколишні балки, до сусідніх водойм. Спостерігали, нотували у своїх записничках, згодом стали мітити птахів з науковою метою кільцями від вітчизняного центру кільцювання, отримавши на те офіційний дозвіл як знавці птахів.

Рік минав за роком. Хлопці вже досягли віку золотої середин, змужніли, а їхнє захоплення птахами не згасало. Та у кожного своя доля – Володимира не стало. Відтоді пройшло вже з п’ятнадцять років. Сергій і Андрій продовжували свої мандрівки до навколишніх привабливих для птахів місцин. За якийсь час через різні життєві обставини Андрій з дружиною перейшли жити до хати Володимира, що стояла порожньою. Про таку зміну в побуті приятеля Сергій не знав.

У січні цього року саме на Водохреще нові господарі дворища збиралися приймати гостей. Вечоріло. Хата була добре натоплена, на плиті вже щось тихо булькало. Хазяїн залишився наодинці, чистив картоплю для страви. Гості мали скоро надійти.

За нехитрим куховарством, раптом, йому вчулося, що знадвору хтось наче тихенько шкребе вхідні двері. Він на мить прислухався, та шкрябання наче стихло. Але ні! Ось знову хтось таки дряпає дошку. Не причиняючи внутрішніх дверей, він підійшов до вхідних, відкрив їх на третину і прямо таки вкляк на місці з широко розкритими очима від неймовірного подиву.

Перед ним на ґанку впритул до порога між вхідними одвірками стояв… мартин жовтоногий. Не виказуючи ніякої тривоги, без будь-якого звуку птах зацікавлено дивився своїми жовтими очима на чоловіка, неспішно нахиляючи голову трохи донизу то в один бік, то в другий.

Ошелешений чоловік не міг вимовити жодного слова. Він бачив перед собою цілком дорослого мартина без хоча б незначних помітних пошкоджень. Із чистим оперенням і, здається, у доброму гуморі. Усе відбувалося не десь у звичному для мартинів природному довкіллі, а на порозі будинку, в двері якого птах постукав за власним бажанням.

Далі сталося ще непередбачуваніше.

Господар від такої несподіванки, ймовірно, не зумисне відступив на крок назад і ширше розчинив двері, наче запрошуючи гостя увійти до хати. Вмить очі у чоловіка ще побільшали, а на додачу він іще й рота розкрив! Мартин переступив через поріг і повагом пройшов через коридор до відчинених дверей кімнати. Неквапливо зайшов до неї і почав її оглядати. Від нещодавніх новорічних свят у кімнаті стояла вбрана прикрасами ялинка. Вочевидь вона птаха особливо зацікавила.

Чоловік зачинив вхідні двері і, дедалі більше дивуючись, перейшов слідом за мартином до кімнати. Птах стояв й уважно розглядав ялинку, а чоловік усе не міг оговтатися від споглядання всієї цієї дивовижі. Постоявши, мартин сів неподалік ялинки і незворушно став позирати зі свого місця.

Хазяїнові хати кортіло дізнатися причину такої неймовірної поведінки птаха. Трапляється, що в особливих, стресових обставинах тварини шукають порятунку в людини, а не тікають. Він без рвучких рухів поволі підійшов до мартина, нахилився над ним, простягнув руки… Птах жодним чином не виказував незадоволення. Врешті господар взяв мартина на руки. Ні найменшого протесту від пернатого гостя. Обережно, не кваплячись, чоловік пучками пальців обстежив крила і ноги птаха, оглянув, чи, бува, немає слідів удару. Мартин сприйняв огляд терпляче, не виявив ніякого дискомфорту або ознак болю. Він був цілим-цілісіньким і знову зайняв свій присідок біля ялинки.

Повернулася додому дружина господаря. Здивувалася, побачивши в кімнаті птаха, а ще більше розповіді про те, як він тут опинився. За нею й гості з’явилися. Здивувалися не менше. А мартин сидів собі спокійно і на все споглядав зі жвавістю в очах.

Усі готові були сідати до святкового столу. Та спочатку дали скуштувати дечого летючому гостю – шматок хліба. Той не відмовився. Відірвав кілька дрібних шматочків, по черзі ковтаючи. Ще й пару разів легенько ущипнув пальця у того, хто його пригощав. Може, на знак доброго знайомства? Потім, аби застільний гурт не дуже турбував птаха, його віднесли на ніч до літньої кухні, що стояла неподалік хати. Переміщення на руках він сприйняв зі згодою, на вулиці навіть не намагався вирватися й полетіти. У прочинені двері кухні зайшов так само повагом, як раніше в хату, і обрав собі місце трохи далі, за стільцем. Там і сів, наче задоволений нічними апартаментами.

Ще до-схід-со́нця господар у вранішніх сутінках вийшов на подвір’я. Чомусь мимоволі озирнувся навколо, ніби сподіваючись побачити щось таке, що могло переконати його в примарності вчорашнього знайомства з пернатим гостем. Може, подумалося:

– А раптом, мартина в кухні немає?

Підійшов до її дверей, відчинив. Мартин безголосо стояв по той бік порога і так само, як увечері біля вхідних дверей хати, уважно й миролюбно дивився на чоловіка. Споглядання тривало недовго.

Господар відступив у сторону від розчинених дверей. Птах зробив крок на стежку від кухні до городу, пробіг повз вулики біля стежки, в такий спосіб розігнався і злетів. Кілька разів покружляв низько над подвір’ям та й полетів до зграї мартинів, що віддалік прямували в сторону Дніпра. Приєднався до них, і в перших променях сонця зі сходу вже було не зрозуміти, який із птахів побував у гостях на вечері в бідну кутю.

Наступного дня Андрій пішов до свого давнього товариша Сергія, сподіваючись, що досвідчений птахолюб укаже йому на причину дивовижної поведінки мартина. Розповів приятелю все до найменших подробиць, додавши, що нині він із сім’єю живе в хаті Володимира.

– Сергію, як це можна пояснити? Що то було? – запитав він.

– Як, що? То Куня прилітав подивитися, хто і як живе в його хаті. А хто ж іще? – відповів Сергій впевнено, не роздумуючи, без найменшого глузування чи жартівливості.

Невблаганні скептики можуть не повірити в цю бувальщину. Але описаний випадок тому так і називаємо, що він стався, що він був. Раціональне мислення намагатиметься знайти логічне пояснення цьому, хоча навряд чи зможе пояснити. Мартинів зазвичай не тримають у неволі, тому вони не стають настільки ручними, щоб приходити до незнайомих людей в гості на свята. Крім того, прирученим птахам зазвичай надягають на ногу кільце для розпізнавання на віддалі. Чутлива ж людина може сказати, що в незвичності цієї події міститься якась містичність. Не вдаватимемо, що здогадуємося, які причини того, що сталося.

Але… навіть у наукових пошуках вид птахів, про якого йдеться, виявив так би мовити певну самовтаємничіність, оскільки ще 30 – 40 років тому окремого виду мартин жовтоногий для науки не існувало. Усіх чималих розмірів білоголових мартинів, у яких у дорослому віці мантія, тобто спина і верх крил, була різних відтінків сірувато-сизого кольору, вважали такими, що належали до виду Lárus argentátus – мартин сріблястий. Українська назва цього виду є, власне, прямим перекладом з латини. Давньогрецьке слово, латинізоване у формі larus, означає мартин або великий морський птах. Правильніше його вимовляти – лярус, оскільки в латині літеру l пом’якшують. Друге слово походить від назви добре відомого нам зі школи хімічного елементу Argentum – срібло; тож argentatus – срібний, сріблястий, сріблистий.

Тоді було прийнято вважати, що різні підвиди єдиного великого білоголового виду мартинів зі сріблистою мантією у період гніздування поширені на узбережжі усіх північних морів та по внутрішніх морях й багатьох інших водоймах в арктичних, помірних і частково субтропічних широтах Євразії та Північної Америки. Утім прискіпливіші дослідники, застосувавши найновіші аналітичні методи, згодом виявили, що на вказаному широкому просторі поширений не один вид, а кілька видів мартинів, котрі зовні є дуже схожими. Такі види в науці називають видами-двійниками. Врешті з’ясували, що мартин сріблястий гніздиться тільки на узбережжі Британських островів, Північного і Норвезького морів, на Балтійському і Білому морях, скрізь у Фінляндії та Карелії. Важливі ознаки для його визначення: він масивніший порівняно з подібними видами мартинів; у будь-якому віці має рожеві або сірувато-рожеві ноги, лише на південному сході Балтійського моря ноги у птахів цього виду жовтуваті; на чорній верхівці крила багато білого кольору. В Україні мартин сріблястий трапляється тільки в сезони міграції і зрідка на зимівлі.

Саме в цей час на палітрі видів птахів світу, наче із потайних лаштунків, з’являється новий вид – мартин жовтоногий з латинською назвою Larus cáchinnans. Друге слово означає – той, що сміється, регоче. Воно вдало вказує на один із найхарактерніших голосових сигналів цього птаха.

Образно кажучи, у мартина сріблястого залишилося тільки два підвиди, а новоспечений вид мартин жовтоногий об’єднав кілька підвидів, так би мовити, відібравши їх у свого двійника. Новий вид відрізнявся жовтоногістю дорослих птахів і, за уявленнями науковців, був поширений як гніздовий птах від Азорських і Канарських островів в Атлантичному океані, Середземному і Чорному морях до сходу Казахстану, тобто його можна було вважати південним афро-євразійським видом.

Утім, тріумф нового виду над своїм двійником виявився нетривалим. Невдовзі від виду мартин жовтоногий відокремили усі його додаткові підвиди і залишили, умовно кажучи, наодинці, визначивши, що поширений він лише від Дунаю, по північному узбережжю Чорного моря, в Азовському морі і далі на схід до меж ареалу. А усе Середземномор’я і навіть південно-західне, південне та південно-східне узбережжя Чорного моря стали належати ще одному новому виду-двійнику – мартину скельному, що отримав латинську назву Larus micháhellis. У латині його названо на честь німецького орнітолога Карла Міхагеліса, а в українській – через гніздування на скелях, що суттєво відрізняє його від мартина жовтоногого. Виявилося, що мартин скельний є нечисленним гніздовим птахом у нашій країні, гніздиться на скелястих стінках берегових урвищ Керченського півострова, півострова Тарханкуту й Південного берегу Криму, а як кочовий і зрідка зимуючий птах трапляється на північному заході Чорного моря, зокрема біля Одеси. Зареєстровано також його заліт з місць гніздування в Хорватії на Львівщину.

Мабуть, не може не виникнути запитання, як зовні дуже схожі птахи різних видів відчувають відмінність між собою, щоб утворити шлюбну пару для продовження існування свого самостійного виду, не паруються помилково з особинами інших видів, що могло б призвести до зникнення міжвидової ізоляції? Відповідаючи на нього, наголосимо, що види-двійники трапляються не тільки серед мартинів, а й поміж інших видів птахів. Співочі горобині птахи розв’язують проблему розпізнавання один одного через шлюбну пісню: зовні особини різних видів можуть бути дуже схожими, але загальний стиль пісні одного виду дуже відрізняється від пісні іншого, тому самка, шукаючи партнера, обирає за співом лише самця свого виду. Звісно, мартини до співочих птахів не належать, але їм властивий величезний набір різних криків й інших звуків, демонстрація найрізноманітніших поз і рухів. Певне значення мають тривалість звукових сигналів, їхня послідовність, положення голови, тіла, крил і хвоста відносно іншого мартина і поверхні землі. Навіть різні кути нахилу голови, шиї і тулуба в якійсь позі чи русі вказують на певні наміри птаха. Саме у період утворення пар мартини найактивніше демонструють видові відмінності поведінки, щоб вибір виявився на користь партнера свого виду.

Однак змішані пари з особин різних споріднених видів, зокрема мартинів, трапляються в природних умовах, та якщо їхній відсоток не є великим, то види зберігають самостійність. Ймовірно, природний добір на певний час залишає для себе можливість вибору – зберігати й надалі споріднені види самостійними чи розширити між ними гібридизацію і прибрати різницю між ними. Причиною одного або протилежного вибору зазвичай є зміна умов існування видів і, як наслідок, їхня здатність призвичаїтися до нових умов.

У дорослого мартина жовтоногого мантія світла, сірувато-сиза, решта оперення біле, верхівка крил чорна з білими плямами, яких значно більше у мартина сріблястого і зовсім обмаль у мартина скельного. Дорослих особин цих видів у польоті частіше розрізняють саме за цією відмінністю. Статевозрілі особини мартина жовтоногого мають жовтий дзьоб з червоною плямою на вигині його нижнього краю, ноги від рожевуватого до жовтуватого відтінків. За загальною статурою він здається легшим від мартина сріблястого, довгошиїшим, довгоногішим і довгокрилішим порівняно з іншими видами мартинів подібних розмірів і забарвлення.

Молоді мартини усіх згаданих і ще кількох видів на першому році життя схожі на дорослих тільки розмірами і дуже схожі між собою. В однорічних птахів в оперенні немає сизого кольору, воно бурувате або білувате зі значною темно-бурою або сірувато-бурою строкатістю. Дзьоб і ноги у них переважно бурі або темно-бурі. Розрізнити їх за видами складно. Лише спостерігачі з великим досвідом можуть це зробити. Кількаразово змінивши оперення, молоді птахи набувають повністю дорослого вбрання у віці 4 років, коли вони стають статевозрілими. За даними кільцювання, мартини жовтоногі можуть прожити понад 30 років.

Як відповідник латинському слову larus українську назву марти́н для усіх видів мартинів майже 100 років тому використав Микола Шарлемань. Сталося так не випадково, оскільки слово ча́йка в нашій мові віддавна стосується одного з видів куликів з контрастним чорно-білим оперенням і доволі миролюбною вдачею. Слово мартин побутувало в народі як означення великих білоголових птахів морів і великих річок. За свідченням колишнього мешканця Тюменської області Олександра Архипова, їх називають так і в Західному Сибіру, що, можливо, пов’язано з переселенням туди українців. У перекладі з латини mártius означає той, якого присвячено Марсові – богу родючості й врожаю, котрого потім стали вважати богом війни. Тож мартин – значить войовничий. Дуже вдала характеристика принаймні для великих видів мартинів, про яких йшлося вище. Крім вираженої войовничості – домінування над багатьма видами птахів, в останні десятиріччя спостерігається і значна успішність розмноження, що є однією з причин розширення їхніх ареалів.

Раніше мартина жовтоногого, який тоді мав статус підвиду, вважали суто морським птахом, оскільки у нас він гніздився тільки на островах заток, лиманів і озер Азово-Чорноморського регіону, а у внутрішні райони лише залітав. Нині вже як вид він трапляється на гніздуванні мало не по всій Україні. В останній третині ХХ століття почалося значне зростання його чисельності на традиційних місцях гніздування в районі морського узбережжя, і в той таки час на Дніпрі завершили будівництво каскаду морів-водосховищ. Створеними людиною новими водоймами мартин жовтоногий скористався повною мірою, поступово заселив їх і збільшив там чисельність. Освоївшись на них, він став оселятися і на островах великих ставків у басейнах інших річок. Тож нині на внутрішніх водоймах країни існують кілька угруповань цього виду, що складаються з низки колоній і місць гніздування окремих пар: дніпровське, західнобузьке, південнобузьке і сіверськодонецьке. Зайнявши територію України, цей мартин розширив свій ареал і на південний схід Польщі. А по долині Дунаю став траплятися на гніздуванні до Австрії включно.

М’якими зимами в місцях гніздуванні на півдні України мартини жовтоногі з’являються на початку – в середині лютого, а в холодніші роки – на місяць пізніше. До місць розмноження на півночі країни прилітають за кілька тижнів до початку відкладання яєць. Гніздові колонії утворюють на малодоступних для людини і хижих звірів плоских або дещо піднятих островах, як вільних від рослинності, так і повністю зарослих травою і негустим чагарником. Можуть гніздитися і в негустому очереті, а на водосховищах призвичаїлися влаштовувати колонії на відкритих бетонних дамбах. Нерідко ці мартини приєднуються до колоній інших мартинів або крячків. Однак через їхнє хижацтво з часом інші птахи перестають гніздитися поряд з ними. Виняток становить хіба що кулик-сорока, який уміє дати гідну відсіч агресивному мартину.

Залежно від захищеності місця розмноження від штормів і навколишнього субстрату гніздо мартина жовтоногого може мати вигляд або простої ямки в піску, або невеликої купки сухих рослин. На зарослих травою островах гніздові споруди птахи використовують упродовж кількох років, і заввишки вони можуть бути до 30–60 см. Відстань між гніздами лише в окремих випадках не перевищує 2–3 м, частіше вона становить 4–5 і навіть до 15 м. Відносини між самими мартинами в колонії нерідко доходять до канібалізму пташенят сусідів, тому дорослі намагаються застрахуватися від такого значнішою відстанню між гніздами У повній кладці мартинів зазвичай 3 яйця, інколи трапляються кладки з 1 або 4 яєць.

Птахи цього виду утворюють колонії від кількох пар до кількох тисяч пар. Так, на Лебединих островах у Каркінітській затоці Чорного моря в різні роки гніздиться в цілому від 5 тисяч до понад 9 тисяч пар.

На півдні країни відкладання яєць може розпочатися в кінці березня – на початку квітня. Масове відкладання відбувається із середини або в останній третині квітня. У колоніях на півночі країни усі етапи розмноження зміщені на 3–4 тижні пізніше.

Насиджування кладки триває майже 4 тижні, в ньому беруть участь обидва птахи пари. Перші дні після вилуплення пташенята тримаються у гнізді, а на 4–5 день залишають його і ховаються поблизу в траві або причаюються серед камінців, решток водоростей тощо. У віці понад тиждень вони вже впевнено пересуваються суходолом і доволі вправно плавають, тікаючи від сухопутних хижаків. Здатність літати вони набувають у півторамісячному віці.

Мартин жовтоногий, як і споріднені з ним види, є твариноїдним птахом, котрий дуже легко переорієнтовується на масові об’єкти живлення. Професор Олександр Кістяківський указав на необхідність зважати на те, в який спосіб досліджують живлення цього мартина. Якщо аналізувати лише вміст його пелеток, що сформовані переважно із неперетравленої шерсті та кісток гризунів, пір’я, хітину ракоподібних і комах, що їх він відригує подібно до хижих птахів, то можна дійти висновку про незначну частку риби в його кормі. Утім якщо аналізувати склад відригнутої дорослими й пташенятами їжі, зокрема отриманої методом накладання тимчасових лігатур на шию, щоб пташенята не могли проковтнути принесений батьками корм, то виявиться, що в ньому більшу частку становить саме риба, луску і кістки якої мартини перетравлюють майже повністю. Тож у пелетках їх обмаль.

Способи полювання у мартина жовтоногого найрізноманітніші: іноді він кидається з повітря у воду і занурюється майже повністю, але переважає виловлювання з поверхні води; збирає поживу із землі або трави; літає низько над землею і вихоплює наляканих комах, що злетіли, видивляється гризунів. Не минає жодної потенційної поживи. Так, під час спостереження міграції птахів на морському узбережжі Херсонщини орнітолог Сергій Домашевський отримав неочікуване підтвердження цьому. Місцевість там степова, суцільних насаджених лісосмуг немає. Але дендрофільні птахи в тих умовах однак мігрують і намагаються перелітати від однієї групи дерев чи кущів до іншої. Так пересувалася й зграйка золотомушок. Коли в одному місці перша з них злетіла з кущів і опинилася над відкритою місциною, раптом з’явився мартин і на льоту вхопив її. Так повторилося кілька разів, щойно чергова золотомушка вилітала з укриття.

Водночас ґрунтовні дослідження свідчать, що у місцевостях, де розташовані великі колонії мартинів, на орних землях із сільгоспкультурами не доводиться використовувати пестициди. Із виникненням вогнища розмноження шкідників птахи відразу інтенсивно їх здобувають, припиняючи їхнє поширення.

За поживою мартини жовтоногі можуть відлітати від колонії на кілька десятків кілометрів, часто шукають її на суходолі. Такі щоденні перельоти між місцями ночівлі та живлення вони здійснюють й узимку. Біля великих міст мартини є завсідниками звалищ побутових відходів, серед яких знаходять собі їстівні рештки. А на вільних від снігу територіях продовжують здобувати гризунів.

Набувши здатності літати і ставши самостійними, молоді мартини залишають колонії і з липня починають мігрувати. Мічення широкими кільцями з номерами, добре помітними у збільшувальні пристрої, допомогло з’ясувати, що з Кременчуцького водосховища вони летять на захід, південний і північний захід до країн Центральної, Західної та Південної Європи, де статевонезрілими можуть провести перші 2–3 роки свого життя. У цих країнах доволі поширеним захопленням є спостереження за птахами – птахува́ння (цей неологізм є замінником для іноземного бьодвотчін). Тамтешні спостерігачі візуально-дистанційно стосовно окремих мічених особин молодих мартинів напташили понад 10 виявлень кожного. Траплялися закільцьовані молоді мартини з нашого водосховища мало не в усіх країнах Євросоюзу.

Зимують мартини жовтоногі переважно вздовж узбережжя Чорного, Азовського і Каспійського морів, на Близькому Сході, трапляються й у Перській затоці. Повідомлення про виявлення мічених в Україні птахів надходили з Туреччини та Ізраїлю. Місця їхньої зимівлі розташовані й по Дніпру та на заході країни.

Можна назвати лише небагато видів птахів, процвітання яких значною мірою пов’язано з наслідками діяльності людини. Один з них – мартин жовтоногий. Нам би порадіти з того, та ми неодмінно знаходимо якесь… але. Не прощаємо цьому мартину здобування, на нашу думку, виключно корисних тварин, забуваючи, що спричинені нами докорінні зміни довкілля, якими скористався цей вид, завдали набагато більше шкоди тим корисним видам, через яких ми його ганьбимо і подекуди знищуємо. Чужі провини не прощаємо, а свої дуже рідко визнаємо чи виправляємо.

Геннадій Фесенко

Запис створено 17 Грудня 2020. Рубрики: Нове.