На Київському лівобережжі за кілька сотень метрів від Дніпра є озеро Те́льбін. Якщо середмістям Києва вважають Хрещатик і прилеглі до нього вулиці та площі, а історичним центром – так звану Гору, що включає Замкову і Старокиївську гори з навколишнім горбогір’ям, і низинний Поділ, то озеро Тельбін розташоване майже в нинішньому географічному центрі міста. З трьох боків його обступили багатоповерхівки житлового масиву Березняки, а з півдня воно обмежене високим земляним насипом, який з’єднаний з південним залізничним мостом, що неподалік і є головним шляхопроводом у залізничній мережі міста. Вода в озері чиста, на берегах обладнано піщані пляжі, діє прокат човнів і катамаранів для водних прогулянок. Навколо озера створено парк. З усього зрозуміло, що до Тельбіна щодня навідується чимало людей, особливо навесні, влітку й теплі дні осені.

А у жовтні 2019 р. озеро стало прямо-таки місцем паломництва спостерігачів за птахами – птахува́льників, або, як їх ще називають, бьодво́тчерів (від англ. birdwatcher), котрі з інтернет-повідомлень дізналися про надзвичайну новину. Найпершим ту несподіванку виявив киянин Сергій Любченко, він став і фотохроністом тієї події.

На озері з’явився птах, який на водоймах у глибині суходолу трапляється дуже рідко, тож не треба було мандрувати на арктичні острови чи до океанічних акваторій, щоб його побачити. Кияни могли лише доїхати на метро до станції „Лівобережна” і ще проїхати трохи автобусом, а решті охочих до такого надзвичайного – просто прибути до Києва. Кажуть, що птахома́ни приїжджали і з Білорусі заради кількох фото цього птаха. Декотрим вдавалося сфотографувати відразу і себе, і птаха на другому плані. Справді, трофейні фотографії. Таким товариством ті, хто забажав, насолоджувалися впродовж майже усієї другої половини жовтня.

Жагою спостерігачів став птах, який за забарвленням нагадував дорослого мартина звичайного в осінньо-зимовому оперенні. Голова у нього була переважно білою з чималими темними плямами за очима і чорно-бурими потилицею та краями тімені, верх крил і спина – попелясто-сірими, а шия і весь низ – білими. Видовжений дзьоб мав чорне забарвлення. Утім за лінійними розмірами пташка була вдвічі меншою, ніж згаданий мартин, більше схожою на шпака або невеликого дрозда.

Уперше її помітили на мілководді неподалік пляжу. Людей не остерігалася, підпускала до себе близько. Найбільший подив і навіть захоплення викликала одна дуже виразна особливість її поведінки. За обрисами тіла – то був куличок, от тільки він плавав дуже легко, охоче і часто, що взагалі-то не властиво куликам. Та не просто плавав, а наче заразом і танцював, кружляючи в не надто швидкому вальсі. Незаперечний доказ того, що то був кулик-плавунець. Від його кружляння виникали невеликі концентричні хвилі, які розходилися колами від птаха всюдибіч і не більш ніж за півтора метра від нього зникали. Птахолюби визначили, що до озера прилетіла молода особина, на що, ймовірно, вказував легкий світло-вохристий відтінок на перах внизу шиї – залишки найпершого перового покриву птаха.

Куличок плавав на вподобаній ділянці озера переважно за 2–5 м від берега, підхоплював дзьобом якусь дрібну поживу на створених ним самим хвилях-колах або на жовтому листі, що впало на воду. Інколи виходив на берег, і ставало видно його не такі вже й довгі ноги. Проте чимось вони були все ж особливими, раз птах так вправно рухався поверхнею води. Плавунець дуже лякався, коли поблизу пробігали собаки. Він негайно відлітав від берега вглиб озера і зникав з очей спостерігачів. Але завжди повертався до того самого мілководдя, коли поряд не було нічого небезпечного. Часом плавав біля крижнів і мартинів, що також трималися на Тельбіні. Неодноразово його спокій порушували деякі мартини і ворони сірі. Перших найбільше цікавило, а що ж він здобуває, оскільки їм хотілося скуштувати того й собі, а ворони, мабуть, сприймали малого як потенційну здобич. Утім пташина, що була при доброму здоров’ї, від занадто надокучливих сусідів легко відкараскувалася – летіла метрів за сто подалі на озеро, яке слугувало йому домівкою протягом двох тижнів до значного похолодання.

Українська наукова назва цього птаха виникла через дві риси в його зовнішньому вигляді. Плаває він невимушено завдяки широким шкірястим лопатям навколо кожного пальця на ногах, які навпроти суглобів трохи звужені. Назва цих лопатей – фесто́ни. А його дзьоб є відносно широким і дещо сплюснутим у горизонтальній площині на відміну від тонкого, циліндричної форми, як пряме шило, дзьоба двох інших видів куликів-плавунців у фауні світу. Тож повна назва рідкісного куличка з озера Тельбін – плавунець плоскодзьобий. У Києві він трапився вперше за понад півторастолітню історію наукових спостережень за птахами в місті та на околицях. Серед тварин вітчизняної фауни є й жуки-плавунці, але принаймні згадка про дзьоб у назві кулика-плавунця вказує на належність його до птахів.

Латинська назва цього плавунця – Phalaropus fulicarius. Як нерідко трапляється в латинських назва біологічних видів, латинь і в цьому випадку не змогла обійтися без запозичень із грецької мови. Перекладом слова phalaropus (фаляро́пус) може бути – лискосто́п або лисконі́г: від давньогрецького φαλαρις (латиною – phalaris) – ли́ска, тобто назва ще одного птаха, і πούς (латиною – pous) – стопа. Саме лиска, що належить до журавлеподібних, є найвідомішим водоплавним птахом з добре розвиненими фестонами на пальцях, тому в назві плавунця вказано, що ноги у нього такі, як у лиски. Наприклад, у чеській та словацькій мовах в якості його назви використовують прямий переклад з латини – lyskonoh, тобто лисконіг. Подібними до цієї назви є й назви плавунця в мовах балканських слов’ян. Друге слово латинської назви пов’язане із тим самим, так би мовити, еталоном: латинське fulica (фу́ліка) – означає лиска, а fulicarius (фуліка́ріус) – можна перекласти як ли́сковий. У назві цього кулика-плавунця двічі підкреслено певну виразну подібність з лискою – лисконіг лисковий. Дворазова вказівка на схожість з лискою може здатися надмірністю, та зумовлено це науковими традиціями і правилами утворення латинських назв видів.

У період гніздування плавунці плоскодзьобі заселяють прибережені арктичні райони Північної Америки та Азії. Щодо Європи, то вони регулярно в невеликій кількості гніздяться на островах Ісландія та Шпіцберген, на південному острові Нової Землі і лише зрідка в тундрі від півострова Ка́нін до острова Вайга́ч. Якщо оселяються у віддаленіших від арктичних морів районах тундри, то неодмінно біля водойм. Плавунці мають плавати, тому що їхній основний корм – це різні дрібні водяні тварини і частково водорості. А райони їхньої зимівлі розташовані не на водоймах суходолу: в Атлантичному океані на прилеглих до Західної та Південної Африки акваторіях і в Тихому океані в районах уздовж Центральної та Південної Америки. Усі постійні міграційні маршрути цих куликів проходять лише над морськими і океанічними акваторіями, а в глибині континентів під час перельотів вони трапляються тільки зрідка з різних випадкових причин. За понад 180 років, відколи почали публікувати наукові повідомлення про виявлення різних птахів на території нашої країни, зареєстровано всього дещо більше 20 випадків зальотів цих плавунців до нас, тобто один заліт на 8–9 років. Тож не дивно, що поява такої дивовижі в Києві викликала вибух цікавості птахоманів.

Крім рідкісності в нашій фауні плавунець плоскодзьобий має дві риси, які не так вже й часто трапляються серед птахів. Шлюбне вбрання плавунця, котре він носить з квітня до кінця липня, разюче відрізняється від осінньо-зимового, і спостерігачі, які не мають достатнього досвіду, птахів у шлюбному і позашлюбному оперенні можуть сприйняти навіть як різні види. Не менше дивує й те, що ролі статей у плавунців змінено на протилежні. За поведінкою, зумовленою й фізіологічними змінами, самка виконує роль самця, а самець – самки. Природа залишила самці плавунця тільки споконвічну функцію – знесення яєць. Якби і в цьому сталися зміни, тоді то була би вже не самка.

Линяння птахів після зими перед шлюбним сезоном є частковим, однак воно докорінно змінює зовнішній вигляд плавунців. Відповідно до двох названих рис шлюбне вбрання самки є дійсно пишним: голова і підборіддя чорні, пляма навколо ока і її широке відгалуження до шиї білі, покривні пера крил і спини чорні з широкою ясно-вохристою облямівкою, шия і весь них тулуба насичено руді, дзьоб жовтий з чорним кінчиком. Таке у інших птахів личило б тільки самцю. Самець плавунця плоскодзьобого вбраний скромніше за самку: замість чорного кольору – бурий з іржастими рисками на голові, облямівка пер рудувата, замість яскраво-білих плям навколо очей лише ознаки білого, низ тулуба рудуватий з численними тьмяно-білими поперечними смугами, дзьоб буруватий з жовтуватою основою. Взимку самці і самки вбрані однаково – верх попелясто-сірий, більша частина голови і весь низ білі.

До місць гніздування плавунці повертаються тільки наприкінці травня або на початку червня, коли в тундрі снігового покриву залишається мало. Самки зазвичай дещо більші за самців, кожна стає ініціаторкою утворення пари. Нерідко до гніздових ділянок прилітають вже сформовані пари. Самки можуть токувати у нешвидкому круговому польоті, подавати специфічний схожий на дзижчання лункий звук. До шлюбного ритуалу входить і переслідування обранця самкою. Між самками навіть виникають бійки за партнера, кожна захищає свого самця і засвідчує усіма наявними способами своє право на нього. Утім іноді трапляється, що єдиновласність не залишається абсолютною. Кладкою в гнізді опікується виключно самець, і замість типової повної кладки куликів із 3–4 яєць у гніздах плавунців інколи буває до 6 яєць, а це знак того, що в одне гніздо відклали яйця дві самки.

Довіривши самцям вигрівати кладки в гніздах, вимощених серед моху чи трави біля водойм, самки залишають місця гніздування і невдовзі починають морську мандрівку до місць зимівлі в тропічних і субтропічних акваторіях двох океанів. Турботами про кладки і виводки переймаються лише самці. Після тритижневого насиджування вилуплюються пташенята, котрі перебувають під наглядом самця до двох з половиною тижнів. Як і в інших видів куликів, пташенята плавунців від дня вилуплення можуть самостійно знаходити собі корм, зокрема на березі та мілинах. Здатними літати вони стають на третьому тижні життя. Самці можуть залишити виводки ще до цього.

Плавунці вправно хапають поживу у повітрі – різних комах. Однак левову частину корму ці кулики здобувають під час плавання-кружляння на мілкій воді або в морі. Крутячись на плаву на одному місці, птах створює під собою невеликий вир, що піднімає дрібних водяних тварин із дна або просто з товщі води на поверхню, де вони стають здобиччю плавунців. Так птахи виловлюють личинок комах, малорозмірних ракоподібних і м’якунів, тобто молюсків.

Водночас і самі плавунці в тундрі нерідко стають жертвою як пернатих хижаків, зокрема сов, поморників, деяких мартинів, так і хижих звірів, насамперед песців. Пам’ять плавунців міцно тримає образ ворога. Тим-то птах, якого виявили на озері Тельбін, зникав на певний час з обраного ним мілководдя, летів щонайдальше, коли поблизу пробігали собаки. Напевно, він сприймав їх за песців – чи не найбільших його ворогів.

Перед відльотом до районів зимівлі плавунці плоскодзьобі збираються у зграї, і відбувається це в морі, а не на суші. Поблизу узбережжя, на якому вони гніздилися або народилися, затримуються до кінця вересня, іноді трохи довше. А прилетівши морськими маршрутами до океанічних акваторій, де проведуть зиму, найчастіше концентруються там, де трапляється явище, яке називають англійським словом апве́лінг (upwelling) – підйом води з глибини, зазвичай зі 100–300 м. Апвелінг виникає або у прибережній зоні, коли сильні вітри дмуть із суші і зрушують від берега в море поверхневу воду, на місце якої піднімаються глибинні шари води, або далеко в океані в районах проходження циклонів із сильними вітрами, котрі потужно женуть перед собою верхній шар води, і в місцях зіткнення океанічних течій з різкими змінами напрямків руху води в них. У районах частого апвелінгу вода зазнає значного перемішування, через що створюються сприятливі умови для розвитку океанічного планктону, який слугує кормом для плавунців плоскодзьобих. Скупчення цих птахів спостерігають і в місцях живлення китів, що ловлять криль. Рухи велетенських тіл виштовхують на поверхню чимало планктону, чим користуються плавунці.

Плавунець плоскодзьобий довірливий до людини. Та природа обрала йому роль відлюдника, визначивши місцем розмноження майже незаселену нами тундру і окресливши маршрути перельотів та місця зимівлі подалі від суші. Однак і він може потерпати від нашої недбалості через забруднення поверхні морів і океанів нафтопродуктами, а умови існування в місцях його розмноження можуть зазнати катастрофічних змін через різке потепління, спричинене діяльністю людини. Нині залежатиме від нас, аби цей плавунець й надалі жив за визначеним природою порядком. А на заселеному людьми суходолі птахоприхи́льники продовжать чекати його зальотів як найбажанішу дивовижу.

Геннадій Фесенко

PS Оповідь опубліковано в журналі „Біологія і хімія в рідній школі”, № 3, 2021 р.

Запис створено 11 Грудня 2021. Рубрики: Нове.