Фантастично дикі, ліси, заплави, болота аж до білоруського кордону. Тисяча квадратних кілометрів незайманої природи. Одним краєм вони упираються в деснянські луки, другим – у Київське водосховище. Ця вся велетенська територія і є Міжрічинським парком. Звідси і назва – Міжріччя – парк між річками Десною і Дніпром. З Києва до нього їхати всього лиш годину власною автівкою. Але хто з киян чув про ці місця? До того ж він існує повністю без державного фінансування, лише опираючись на волонтерів.

Проведене в Канаді опитування показало: національні природні парки займають третє місце серед об’єктів, якими пишається країна. Вище нацпарків для канадців є лише прапор і гімн. Рейтинг, гідний подиву, особливо порівнюючи його результати з українськими реаліями. Яке б місце зайняли українські заповідники, національні та регіональні парки і заказники у подібному опитуванні в Україні? 5-е? 10-е? Є підозра, що вони б взагалі не потрапили до цього списку.

Незрівнянна дикість

Створений він 2002 року з метою збереження унікальної природи Дніпровсько-Деснянського міжріччя. Варто лиш раз побувати в парку, щоб закохатися в його природу – безкраї ліси і важкопрохідні болота, широкі заводі Десни і піщані кучугури Полісся, просторі плавні Дніпра і сотні островів Київського моря… Десятки кілометрів без жодного людського поселення!

Своїй незрівнянній дикості парк завдячує, як не дивно, в першу чергу військовим. Раніше між лісами і луками тут були розкидані численні села і хутори, це був густо заселений поліський край. Але у 50-х роках минулого століття більшість лісових сіл було виселено під військові полігони.

Ще й досі «в середині» парку діють два навчальні полігони – тут розташована широковідома навчально-тренувальна база «Десна», а величезні простори в усі сторони перетинають вже закинуті військові дороги та насипи. Тільки назви урочищ на мапах, та поодинокі пам’ятні стели нагадують про колишні села тут – Бондарі, Новий Завод, Сукачі та багато-багато інших…

Але замість хат тягнуться догори молоді дерева та широчіють вересовища. Села ж, розташовані по Дніпру, були виселені при наповненні Київського водосховища. Залишились лише села в заплаві Десни та єдине лісове село, якому пощастило бути не переселеним – Отрохи. Нині тут розташована штаб-квартира парку.

Дуже багато людей щороку відпочиває в його межах, принаймні на берегах Десни, навіть не підозрюючи про перебування на його території.

Може виникнути резонне питання, що ж це за заповідний об’єкт, якщо заповідний режим на берегах Десни відсутній? Суцільні намети, вогнища, туристи, туристи, туристи… Справа в тім, що за своїм природоохоронним режимом парк розбитий на заповідну зону, де всяка людська діяльність, та й навіть сама присутність сторонніх людей заборонені, і на інші зони (рекреаційну та господарську), у яких займаються «традиційним господарюванням» земле-, лісо- та інші користувачі. Таким чином функціонують усі регіональні ландшафтні парки – охороняють територію, не будучи власниками землі.

Переважна частина парку, в тому числі і заплава Десни, звичайно входить до складу господарської та рекреаційної зон. В її межах дозволена обмежена господарська діяльність, що має вписуватись в ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»: «На землях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних комплексів та об’єктів». Але часто людська діяльність виходить за дозволені межі.

Зрозуміло, що величезна площа парку потребує пильної охорони і уваги. По-перше, через близькість Києва і відповідно значну кількість неорганізованих відвідувачів – відпочивальників, рибалок, грибників, ягідників…, які знати нічого не знали про природоохоронний статус території, і після яких лишаються тони сміття, по-друге – через місцевих браконьєрів. Та на жаль, окрім рішення про створення самого парку, сил у держави на послідовну охорону природного багатства регіону не залишилось.

Тому виділяти кошти на створення великого робочого штату, який би контролював дотримання природоохоронного законодавства, не стала. За весь час існування парк не отримав жодної копійки коштів від держави! І весь вантаж по фінансуванню впав на спонсорів, пошук яких обов’язок для Андрія Васильовича Сагайдака – харизматичного директора парку.

Спонсорських коштів вистачало лише на найнеобхідніше, і потреба у чисельному парківському штаті лишилась недосяжною мрією. Проте цього року у благідійників немає коштів, аби підтримувати парк. Фінансування вистачить тільки на 3-4 місяці. Що далі? Як функціонувати парку, як жити його співробітникам?

Служба охорони парку складається лише з кількох чоловік, якими керує начальник відділу охорони Віталій В’ячеславович Набільський. І все. Кілька людей на 100 000 га поліських боліт і лісів!

Мабуть, у кожного б опустилися руки в такій перспективі, але не у Андрія Васильовича. Своєю позитивною енергією він вміє зарядити кожного, хто знайомий з ним. Власне, саме ця життєлюбна енергія ламала всі перепони на шляху і дозволяла директору успішно долати бюрократичні мури та знаходити крихти коштів на реалізацію численних природоохоронних заходів в парку, позбавленому державного фінансування.

За роки діяльності тут було вже зроблено багато гарних і потрібних речей, зокрема, разом з екоклубом «Зелена Хвиля», була обладнана чудова екологічна стежка «Журавлина», що знайомить туристів з природою великого Бондарівського болота на околицях Отрохів. Саме з екологічних стежок починається екологічне виховання туристів, які, проходячи ними, знайомляться з багатством довколишнього світу, вчаться цінувати його і охороняти. Тому подібні стежки конче необхідні в парку, для спрямування туризму в організоване русло.

Парк – це передусім природоохоронна, але також і наукова установа. Наукову діяльність допомагають проводити українські (і не тільки) науковці, що знаходять тут справжній скарбницю дикої природи біля Києва! Силами зацікавлених науковців під керівництвом Андрія Васильовича здійснюються дослідження найрізноманітніших напрямків – ботанічні, зоологічні, гідробіологічні…

Наприклад один із них – це регулярне розвішування гніздових платформ для сов та денних хижих птахів. Сил науковців явно замало, попри величезний потенціал для можливої діяльності,

Завдяки цілковитому безгрошів’ю парк стає центром волонтерського руху, малопоширеного в Україні.

Волонтери для туристів

В ряді європейських країн існують волонтерські організації при національних та інших парках, що допомагають їм на добровільних засадах. Тенденція до виникнення схожого руху виникла і в Міжріччі. Для цього парку, це лишається ледь не єдиний шансом вижити і займатися власне охороною природи. Цей рух – майбутнє Міжріччя.

Історія волонтерства в парку взяла початок з літа минулого, 2012 року. Власне, величезна приваблива для туристів територія ніколи не була поза увагою різних організацій – скаутських, туристичних, екологічних та інших. Але далі нерегулярних поїздок і таборів справа не заходила.

Ситуація стала змінюватись після знайомства директора парку з туристичним клубом «Гряда». На день Конституції минулого року клуб провів перший організований волонтерський табір, під час якого почалися роботи з прокладання нової екологічної стежки «Соколиний Луг», яка має знайомити із заплавою річки Десна.

В серпні 2012 року пройшла Школи Молодого Дружинника. Це щорічний захід, що має глибоке коріння традиційно проходить в різних заповідниках України.

Дружинники і просто активісти Києва, Харкова, Дніпропетровська, Москви та інших міст розмітили майбутні екологічні стежки, знайшли нові маршрути, зробили багато інших корисних справ.

Так зародилась ідея постійного волонтерського руху для підтримки Міжрічинського парку. Близькість Києва, шикарна природа сприяли цьому. Вже з вересня почались регулярні щомісячні волонтерські виїзди на вихідних в парк.

Волонтери сплачували кошти лише за проїзд до парку замовленим автобусом. Взамін отримували в нагороду можливість попрацювати на свіжому повітрі на благо природі, дізнавались багато нового на екскурсіях від Андрія Васильовича і проживали при цьому абсолютно безкоштовно в колоритній сільській хатинці!

На цих вереснево-жовтневих виїздах ми оформляли екологічну стежку «Соколиний Луг», реконстрювали житло ченця-відлюдника на березі Чернечого озера, та встановили поклінний хрест.

Дрібниці, але… вони необхідні для нормального функціонування туристичної складової парків, щоб туризм перестав бути спустошливою навалою, яка ховає природу за смітними купами, вогнищами і порубаними деревами, а став рушійною силою по її збереженню. Якщо приїздитимуть культурні туристи – існуватимуть гроші на підтримку роботи парку.

На новорічних святах волонтерами було розмічено постійний обліковий маршрут для обліку копитних тварин, зроблений ремонт в будиночку для волонтерів та науковців, в офісі парку встановлений сучасний комп’ютер з супутниковим інтернетом для комфортних умов роботи науковців.

База для розвитку волонтерського руху підготовлена – колоритна сільська хатка з краю лісу і болота може прийняти з пару десятків охочих одночасно. А для любителів стояти наметами місця просто необмежено!

Будь-яка допомога парку буде неоціненною! Є приблизний план волонтерських робіт на 2013 рік.

Наразі в Отрохах триває спорудження Музею лісових промислів Придніпровського Полісся, що має стати унікальною скарбницею культури поліщуків, яка вже відходить у небуття. Кожна обрізана чи обстругана волонтерами дошка стане в нагоді!

Зокрема, на квітень в парку заплановано продовження облаштування екологічних стежок, зокрема довершення екостежки «Соколиний Луг».

З травня по жовтень триватиме створення еколого-краєзнавчої стежки «Борова» і облаштування повстанського табору, з квітня по грудень – прокладання велосипедних та лижних маршрутів.

В червні-липні планується спорудження кладки через унікальне болото тайгового типу «Святе озеро».

З 1 по 10 липня планується проведення обліку гнізд білого лелеки, що, з однієї сторони, зробити просто – адже гнізда птахи мостять на сільських подвір’ях, а з другої сторони ця робота потребується багато часу і ресурсів, того ж бензину – бо сіл багато, а відстані чималі, тож без допомоги і тут не обійтись.

Крім того, парк запрошує всіх бажаючих долучитися до спорудження в червні – вересні штучних гніздівель для денних птахів і сов, які розвішуватимуться навесні. Кращою нагородою за проведену роботу буде зустріч жовторотих пташенят у зробленому Вами гнізді!

Також кожен бажаючий має можливість близько поспілкуватись і познайомитись з природою, проводячи обліки тих чи інших тварин або рослин на облікових ділянках. Різні обліки триватимуть в квітні, липні, листопаді і грудні. Для цього не обов’язково бути біологом, брак знань буде заповнено в цьому лісовому краї.

Одним словом, ідей багато. Не вистачає лишень робочих рук і коштів на виконання всього запланованого.

Втім, активістами вже створено сайт регіонального парку, який, хоч і поки що перебуває на початкових стадіях, дозволить дізнатися більше про Міжіріччя. Стежити за анонсом організованих волонтерських виїздів можна і в соцмережах: ВКонтакті і Фейсбуці.

Якщо маєте вільний час – телефонуйте, збирайте речі і мандруйте в казкове Міжіріччя, яке як ніколи потребує Вашої допомоги!

А якщо Ви не маєте можливості поїхати і долучитися безпосередньо до волонтерської роботи, можете відправити, скільки зможете, коштів, на наведений нижче банківський рахунок, а потім приїхати і подивитись, на що пішли кошти! Лише громадськими волонтерськими зусиллями на разі можна врятувати парк.

РЛП «Міжрічинський»

ЄДРПОУ: 32285817,

р/р 260 000 000 377 02 в ПАТ «Укрсоцбанк»

МФО 300023

Призначення платежу – благодійний внесок на розвиток парку

Підвищення статусу до національного рівня

Логічним вирішенням проблеми вічної нестачі грошей, особливо з урахуванням величезної природної цінності парку, мало б бути надання державних заробітних плат, та, в перспективі, підвищення його статусу з регіонального до національного рівня. Парк, як жоден інший, заслуговує на це.

Адже підвищення природоохоронного статусу парку автоматично означатиме підвищення рівня контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, яке що перші, що другі періодично порушують. А без підвищення статусу парк і надалі перебуватиме в безбюджетній трясовині, такій же глухій, як і болота, які в ньому охороняються.

Проте існує інша, прихована небезпека. Вона полягає в бюрократії: згідно нашого законодавства, не можна просто «підвищити» рівень парку з регіонального на національний; національний парк створюється паралельно з існуванням регіонального.

Відповідно, на чолі новоствореного нацпарку можуть поставити «свою» людину, наприклад головного браконьєра району, що зведе нанівець титанічну багатолітню працю Сагайдака.

Очевидно, що керувати новоствореним національним парком (якщо він все-таки буде створений; Янукович, на відміну від Ющенка, котрий створив кілька десятків нацпарків, не підписав ще жодного подібного указу) має саме Андрій Сагайдак, без нього існування парку просто не можна уявити.

Автор від імені звертається до владних структур, в першу чергу Міністерства екології і природних ресурсів України та особисто до міністра Олега Проскурякова з вимогою – прискорити давно заплановане створення національного природного парку «Дніпровсько-Деснянське Міжріччя» на базі «Міжрічинського» регіонального ландшафтного. І нарешті вирішити проблему збереження унікального куточка Полісся та забезпечити його охоронцям нормальні умови роботи. Лише таким рішенням Міністерство екології покаже свою справжню турботу про природу України і наше майбутнє.

Автор: Андрій Плига, командир Дружини охорони природи «Зелене майбутнє». Фото Андрія Плиги, Петра Тєстова, Валеріана Гордієнка, Олексія Василюка, Олега Андроса, Олексія Сілічова, Дмитра Лабудзінського.

Джерело: texty.org.ua