17 квітня 2014 року в конференц-залі Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України відбувся міжвідомчий круглий стіл «Проблеми природокористування на території об’єктів ПЗФ України: сучасний стан і шляхи їх розв’язання», ініційований науковою радою з проблем заповідної справи і діяльності заповідників при Відділенні загальної біології НАН України, Відділенням землеробства, меліорації та механізації і Відділенням рослинництва НААН України.

У вступному слові І. А. Акімов, голова наукової ради з проблем заповідної справи і діяльності заповідників при Відділенні загальної біології НАН України, директор Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, ознайомив присутніх з причинами скликання круглого столу. Було зазначено, що в заповідній справі України склалася досить складна ситуація, пов’язана з такими невирішеними питаннями, як:

ігнорування наукових засад заповідної справи, напрацьованих науковими установами під час досліджень динаміки процесів на заповідних територіях;
пропаганда суб’єктивних уявлень щодо дотримання заповідних режимів, зонування та природокористування;
значне збільшення чисельності об’єктів ПЗФ при надзвичайно обмеженому бюджетному фінансуванні.

Круглий стіл був організований у вигляді виступів з наступним обговоренням.

В. С. Гавриленко, директор заповідника «Асканія –Нова», в своїй доповіді зауважив, що внаслідок суцільної заповідності на території заповідника зникла велика кількість рідкісних видів. Для збереження території заповідника від пожеж вживаються такі заходи як часткове викошування, що викликає спротив деяких неурядових природоохоронних організацій, які наполягають на абсолютній заповідності території заповідника. Були випадки подання заяв до прокуратури зі скаргами щодо недотримання заповідного режиму. Такі випадки були охарактеризовані доповідачем як «вулична демократія в природоохороні» та «прийоми піару».

У доповіді представника УкрНДІЛГА (тези доповіді додаються) Бондарука Г. В. були коротко охарактеризовані проблеми заповідання лісів в Україні та можливі шляхи їхнього вирішення.

Доповідь представника Національного екологічного центру (НЕЦ) України Олексія Василюка була присвячена використанню матеріалів лісовпорядкування при винесенні в натуру меж об’єктів ПЗФ, а також переведенню до об’єктів ПЗФ розташованих в лісах президентських резиденцій.

Директор Інституту ботаніки НАН України Я. П. Дідух зауважив, що слід юридично закріпити досягнення науки (тобто відмовитися від тотального застосування принципу абсолютної заповідності), щоб захистити заповідники від неправомірної критики.

Співробітник того ж інституту Тарас Дворецький навів результати власних досліджень, проведених у Дунайському біосферному заповіднику і присвячених впливу різних режимів викошування та палів для збереження рідкісних видів рослин.

Представник НЕЦ України Катерина Полянська презентувала регіональний ландшафтний парк «Лісостеповий чорноземний», який планується створити в Шишацькому районі Полтавської області, та інформувала про стан справ щодо утворення національного природного парку «Подесіння».

Заступник голови Національного комітету України з програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» Павло Миколайович Черінько повідомив, що зараз в Україні утворено 8 біосферних резерватів ЮНЕСКО (біосферних заповідників згідно з чинною в Україні класифікацією об’єктів ПЗФ), проте переважна більшість з них (крім Карпатського та Асканії-Нови) функціонують формально. Серед проблем функціонування біосферних резерватів відзначено такі:

– практична неможливість спеціального використання природних ресурсів, проблема отримання лімітів (оскільки основна мета біосферних резерватів – зберігати, використовуючи разом із місцевим населенням);

– відсутність коштів на охорону;

– відсутність сайтів біосферних резерватів, відсутність у штаті людей зі знанням іноземних мов – це негативно впливає на культурно-просвітницьку діяльність установ;

– незадовільна якість законодавства щодо біосферних резерватів, зокрема статті 17–19 Закону «Про природно-заповідний фонд України».

Слід зауважити, що ЮНЕСКО проводило моніторинг 6 біосферних резерватів в Україні і немає впевненості, що всі вони будуть підтримані.

В Україні потрібно ухвалити спеціальний закон «Про біосферні заповідники». За основу такого закону можна взяти подібний закон, чинний у Франції.

Старший науковий співробітник Інституту держави і права В’ячеслав Олещенко зазначив, що Закон «Про природно-заповідний фонд України» був написаний, коли була сильною державна влада, а 100 % землі належало державі. В Європі заповідна справа розвивається іншим шляхом. Оскільки з часу ухвалення Закону соціально-економічні умови в Україні змінилися, слід змінити і сам Закон. Це є кращим, ніж вносити зміни до чинного законодавства. Слід розробити анкету для практиків заповідної справи і з’ясувати їхню думку.

Також пан Олещенко підтвердив тезу, висловлену представником УкрНДІЛГА, про те, що встановлення лімітів на рубки догляду і санітарні рубки є неправомірним.

Обговорювалися також питання розробки проекту організації території об’єктів ПЗФ. Установи, які займаються розробкою таких проектів, не завжди є достатньо компетентними, перш за все з точки зору проектування заходів. Тому такі документи практично неможливо використовувати для реального менеджменту заповідних територій.

В заключному слові І. А. Акімов наголосив, що сучасні наукові дослідження дозволяють стверджувати, що слід відмовитися від принципу абсолютної заповідності. Існують механізми втручання, які дозволяють регулювати біорізноманіття потрібним для збереження чином.

Проект рішення круглого столу буде підготовлений і розісланий учасникам для коментарів і пропозицій.
http://www.uriffm.org.ua/novini/kruglii-st%D1%96l-%C2%ABproblemi-prirodokoristuvannya-na-teritor%D1%96%D1%97-ob%E2%80%99%D1%94kt%D1%96v-pzf-ukra%D1%97ni-suchasnii-stan-