Шанувальникам детективів, коли згадаєш про цього птаха, мабуть, відразу спаде на думку назва вбивчої оповіді англійки Агати Крісті „Таємниця чорних дроздів”. Птахів, як і багатьох інших персонажів у цій історії, таки безжально вбили, а потім підкинули, щоб уже неживими вони, нагадавши про назву забутої копальні „Чорні дрозди” в Африці, виконали функцію піратської чорної мітки, яку в колі вільних від докорів сумління мореходів було прийняти підкидати як виклик супротивнику з погрозою смертельної помсти. Майстрині детективного жанру вдалося досить легко викликати у англомовного читача асоціацію між цими дроздами і чорною міткою піратів, бо в англійській мові дрізд чорний отримав особливу назву – blackbird, яку можна й перекласти особливо – чорноптах. Ох же й туману накинула на птахів авторка, хоча справжньої таємниці дроздів чорних у її розповіді немає. Між тим у цих птахів є реальні таємниці, декотрі з них майже контрабандистські, власне детективні.

Одна із загадок криється у самому забарвленні птаха. Однотонно чорний колір оперення дорослого самця має особливо ошатний вигляд у поєднанні з жовтою або навіть жовтогарячою барвою дзьоба і вузького навколоочного кільця. Насиченість жовтого кольору посилюється з віком. Тільки на дуже яскравому сонці чорне оперення злегка міниться сріблистим полиском, за іншого освітлення воно рівномірно глибоко-чорне. У молодих самців, які до першої осені життя змінюють юнацьке буре оперення на чорне, дзьоб або ще цілком чорний, або рябий, чорно-жовтий. У самок оперення буре, на світліших горлі і волі темні плями або широкі риски, дзьоб бурий. На самку схожі зовсім молоді птахи, на голові й спині яких є світло-вохристі плями.

Щоб з’ясувати, чому самці дрозда чорного набули саме чорного оперення, доводиться зважати і на географічне поширення виду, і на його біотопічні вподобання, і на дещо інше.

Виникнення виду дрізд чорний пов’язують з гірськими і передгірними місцевостями південної частини Євразії, хоча він поширений і у подібних районах Північної Африки. Наразі на нього можна натрапити майже по всій Європі. Із 16 підвидів дрозда чорного у світі найбільша частка – 11 підвидів поширені виключно в Азії, а решта – в Європі та Африці. У птахів, які заселяють гірські райони, усталення чорного забарвлення пояснюють його посиленою здатністю відбивати сонячне ультрафіолетове випромінювання, яке є особливо інтенсивним в горах. І як приклад наводять таких гірських птахів, як галка альпійська, клушиця, а ще їхніх близьких родичів галку звичайну, грака тощо. Утім не варто забувати, що у перелічених видів чорне оперення властиве і самцям, і самкам, тоді як у дрозда чорного самка бура, а не чорна. Тож чи правильно цього дрозда ставити в один ряд з тими видами?

За усіма звичками, поведінкою дроздів у цілому вважають лісовими птахами. Дрізд чорний не є винятком, бо тримається він у широколистяних і мішаних лісах та парках, особливо полюбляє ділянки з густим підліском, кущами. У затінку лісової гущавини було б достатньо й бурого оперення, як у самки дрозда чорного, щоб надійно замаскуватися від сторонніх очей. Чому ж самець став чорним, темнішим?

Саме доречно згадати дослідження нашого співвітчизника, визначного орнітолога ХХ століття професора Олександра Кістяківського про роль статевого добору у формуванні видів. Вважають, що на початку становлення нового виду усі його особини незалежно від статі забарвленні так само, як молоді птахи або самки, якими бачимо їх сьогодні. Так, селезні качок, скинувши шлюбне оперення, у другій половині літа значною мірою стають схожими на самок. У нового виду може набути дії така форма природного добору, як добір самками самців, які забарвленням відрізняються від самок. Можна сказати, що чорними у дрозда чорного самців зробили уподобання самок, які у своїх вимогах до зовнішнього вигляду партнера «зупинилися» на чорному кольорі, водночас не вийшовши за межі потреби маскування. Самець лише демонструє себе, свої здібності. Обирає партнера самка.

Ще однією еволюційною загадкою дроздів є звичка використовувати розмоклу землю або глину для мощення основи і стінок гнізда. Скріплювальний глейовий розчин застосовує і дрізд чорний. Здається, навіщо суто лісовому птахові такий спосіб лаштування кубельця, якщо довкола повно різного розміру стеблин, гілок, листя та іншого добротного будівельного матеріалу? Сойка, берестянка звичайна, вільшанка, щеврик лісовий або вівчарики, котрі оселяються там, де і дрізд чорний, цілком задовольняються рослинними рештками для гніздобудування.

З птахів нашої фауни глиняно-земляні гнізда ліплять ластівка сільська і ластівка міська. За походженням ластівки належать до птахів гір та передгір’їв і призвичаїлися там прикріплювати гнізда в щілинах скель, під карнизами монолітних брил. Інакше як з мокрої землі гнізда там не зліпиш. Лише значно пізніше, маючи вже досвід птахів-горян, ластівки прилаштувалися до життя в поселеннях людини, тобто перетворилися на птахів-урбаністів. Із наразі лісових птахів для опорядкування гніздівлі розмоклу глину використовує повзик звичайний, звужуючи нею під свій розмір завеликі отвори дупел, в яких гніздиться. Повзики, яких у світовій фауні налічують приблизно три десятки видів, первинно також були гірськими птахами. У нагірних місцевостях найбільше представлено їхнє видове різноманіття. Серед скель рідкий глей є чудовим матеріалом для опорядження гнізда, а наш суто лісовий повзик і далі користується звичкою своїх гірських пращурів. Тож, ймовірно, і пристрасть дроздів до глиняного кріплення гнізда є ознакою, котра вказує на їхнє гірське походження в далекому минулому.

На гніздових територіях дрозди з’являються у березні. За кілька останніх десятиліть чорняві красені призвичаїлися і до умов існування в зелених насадженнях великих міст. Для городян звичніше, що прихід весни проголошують своїм співом шпаки, тому, почувши дивовижно красиву пісню всередині лютого, вважають, що прилетіли саме вони, проте сопілковий спів – це пісня дрозда чорного. Влаштовується птах на верхівці дерева, і його вишукана пісня флейтовою хвилею заповнює навколишній простір. Голосна свистова мелодія лунає натхненно, довго. Власне весняну програму складного пташиного співу починає в місті саме дрізд чорний. Упродовж усієї весни його пісня лунає в присмерковий час у лісах і парках, у цей період утворюються пари.

Дрозди влаштовують свої гнізда десь у затишному куточку, на гілках ялин, туй, інших дерев на висоті 2–3 метрів або вище, а трапляється – й між корінням на землі. Вибудовує гніздо тільки самка, витрачає на мощення кілька днів. У гніздо вона відкладає 5–7 яєць, які переважно й насиджує протягом 13–15 днів.

Пташенят обидва партнери вигодовують комахами, дощовими черв’яками, слимаками, що тримаються в листяній підстилці, вправно її ворушачи. Просидівши у гнізді два тижні, дрозденята переміщуються на гілки, де ще тиждень про них піклуються дорослі птахи. У віці трьох тижнів рябенькі підлітки набувають здатності літати. За рік пара може викохати два виводки – у квітні й червні.
У періоди міграцій дрозди летять зазвичай уночі, у цей час доби здійснюють переліт більшість видів птахів. Сповнюєшся таємничим одкровенням, коли спостерігаєш старт дроздів чорних у нічний міграційний політ.

На узліссі старого субору в охоливаючій тиші стоять високі крислаті дуби, які вже майже поскидали листя. Мереживо їхніх цупких гілок бездоганно чітко вимальовується на тлі згасаючої ясно-червоної заграви від вже зниклого за обрієм сонця. Минає безмовна часина, і осінній холод щільних сутінок захоплює ліс знизу, але водночас здається, що його згори на землю насилає й вияснене потемніле небо з прозоро-блакитним вузьким ореолом навколо збляклої сірувато-рожевої барви на заході. У верхній частині крони одного з дубів якоїсь миті помічаєш міцнотілий силует невеликого птаха з видовженим хвостом. То дрізд чорний. Якийсь час він сидить нерухомо і беззвучно, дещо витягнувши тіло вгору, ніби слідкує за порядком переходу дня у ніч. Потім стрибком переміщується вище і завмирає. Аж ось після легкого помаху крил опиняється на самому вершечку дуба, лише на мить зупиняється і враз відривається від гілки, вирушає у нічні мандри до майже зниклої заграви, наче для того, щоб наздогнати її. Дрізд полетів безголосо, а за хвильку з верхівки дальшого дуба навздогін першому з коротким неголосним циканням зривається такий самий раніше непомічений птах. Дрозди чорні під час міграції ніколи не збираються в щільні великі зграї, а у польоті підтримують між собою зв’язок отим тихим циканням.

Зі зміною стереотипу поведінки, певною мірою й міграційної, пов’язана ще одна загадка дрозда чорного. До початку ХІХ століття в Західній і Центральній Європі, як і будь-де в інших районах його поширення, цей птах траплявся лише в лісах і старих густих парках, та згодом, як зазначають декотрі орнітологи, з доброго дива почав освоювати невеличкі деревонасадження в містах, де й залишався масово зимувати. Власне, швидко перетворився на дендрофільного птаха населених пунктів, став птахом-урбаністом.

У зв’язку з такою поведінкою дрозда чорного можна згадати іншого птаха – горихвістку чорну, яка стала таким самим птахом-урбаністом. Спільним у цих видів є те, що ця горихвістка в первинному природному оточенні завжди оселялася в гористих незарослих місцевостях, а дрізд чорний має, ймовірно, також гірське походження. А відміна між ними полягає в тому, що для горихвістки споруди в населених пунктах стали своєрідними ерзац-скелями, а дрізд між цими псевдоскелями знайшов собі притулок у зелених насадженнях, неначе згадавши своє колишнє існування в нагірних лісових масивах. У багатьох місцях він з мігруючого перетворився на осілого птаха не лише у західній, а й у інших частинах Європи.

Тепер можна перейти до детективного епізоду в розповіді про дрозда чорного. До початку 1970-х років в Україні-Русі цей птах гніздився тільки по лісах. Проте одна подія ще тоді наблизила нашу орнітофауну до тих тенденцій, які почали складатися на території Євросоюзу, що тільки утворювався. У тій події взяли участь київські зоологи Анатолій Федоренко разом із Сергієм Чупріним і польський орнітолог Ришард Грачик, причому наші колеги були захоплені зненацька.

Між польським і вітчизняними науковцями ще до виниклих обставин налагодились професійні контакти. Аж одного дня влітку 1972 року закордонний колега зателефонував київським знайомим не звідкись з Польщі, а з аеропорту «Бориспіль», що за 20 кілометрів від Києва на сході, і повідомив: він привіз у коробках 106 молодих дроздів із Познані, щоб для експерименту випустити їх у місті. Але, як пізніше розповідав орнітологу Василю Костюшину його керівник Анатолій Федоренко, привіз їх без будь-яких дозвільних санітарно-карантинних документів, фактично нелегально, як контрабанду, і на митниці його затримали. Контрабандні дрозди впали, як сніг на голову, бо про свій намір іноземець нікого заздалегідь не попередив. З митниками справу таки якось уладнали, і птахи з Польщі опинилися у Києві.
Познанські дрозденята належали до осілої міської популяції. У 4–8 денному віці їх разом із гніздами взяли до лабораторії і вигодовували там упродовж двох місяців. Для цього використали 145 кілограмів фаршу з яловичини, 830 штук яєць і понад 35 кілограмів дощових черв’яків. Усю групу прибульців звільнили на території Київського зоопарку. Так почався експеримент з інтродукції звичних до міського оточення птахів, які уже в рік випуску залишилися зимувати на новому місці. Багато з них там і осіли. Завезені птахи відрізнялися від місцевих особливо мелодійною гарною піснею. Київські птахолови упродовж наступних десятиліть намагалися ловити саме «польських» дроздів чорних через особливу мелодійність їхнього співу. Та дроздів від того не меншало.

З початку експерименту інтродуковані дрозди чорні змішалися з місцевими, тому складно визначити, чи зимують у місті тільки нащадки завезених птахів чи й аборигенні, тим паче, що по всій країні без завезення дрізд чорний почав проявляти осілість у містах. У м’які зими птахи тепер трапляються і поза населеними пунктами в низинних місцях з чагарником і пухким ґрунтом біля малих водотоків.
Якщо у гніздовий період дрозди тримаються парами, то взимку гуртуються у невеликі групи. Найпомітніші вони на видувах – клаптиках землі, звідки вітер здуває сніг, як правило під невисокими ялинами. Перехожі вважають їх шпаками, бо мало хто з городян здогадується, що саме дрозди чорні тепер залишаються зимувати у місті в скверах серед будинків, а шпаки зазвичай відлітають.

Морозної пори дрозди живляться переважно різними ягодами, дуже до вподоби їм плоди рідкісного тиса ягідного. Під час революційних помаранчевих подій у листопаді – грудні 2004 року вони теж були на Майдані, трималися над палатками, що стояли на Хрещатику, в кронах лип, перелітаючи час від часу до дикого винограду, який обплів будинок Міністерства аграрної політики, куштували замерзлі плоди.

У найсутужніший зимовий час, у холоди і снігопади, дрозди збирають їстівні рештки біля сміттєвих контейнерів. Таку картину доводилося бачити біля будинку Укртелерадіо, що на Хрещатику, 26. Від недоїдання багато птахів за зиму гине.

Та однак ввечері одного сонячного тихого лютневого дня у скверах Києва, що вище від Майдану Незалежності, починає співати дрізд чорний, солоспів якого один з найкращих.

Геннадій Фесенко

P.S. У цій оповіді використано нарис з авторської книжки «Птахи садів і парків Києва». На жаль, у цій книжці помилково вказано 1958 рік як дату завезення з Познані до Києва урбанізованих дроздів чорних. Насправді майже того самого року (1959 рік) дроздів перевезли в межах Польщі, з Познані до Любліна. Шкодую, що виникла така плутанина в книжці про птахів Києва.

Запис створено 29 Квітня 2016. Рубрики: Нове.