На думку природолюба, науковця-натураліста, мабуть, кожен біологічний вид заслуговує на увагу і збереження, бо природні системи втрачають частину своєї стабільності зі зникненням будь-якого виду. Такий підхід у підтриманні біологічного різноманіття застосовано Конвенцією про охорону дикої флори і фауни та природних середових існування в Європі, яку було відкрито для приєднання в 1979 році в м. Берні (Швейцарія), через що її також називають Бернською конвенцією. Вона є чинною і в нашій країні. Конвенція містить Додаток ІІ і Додаток ІІІ, в першому з яких перелічено види тварин, що мають бути під особливою охороною, а в другому – види, які підлягають охороні згідно загальних норм збереження природи. Прикметно, що із 431 виду птахів вітчизняної фауни лише 11 не включено до цих додатків, тобто з позиції Бернської конвенції їм нічого не загрожує, вони знаходяться у цілком задовільному стані. Поміж них є кілька видів, що у нас гніздяться: припутень, ворона сіра, грак, галка звичайна, сойка звичайна, горобець хатній, сорока звичайна, шпак звичайний, а ще три види трапляються або тільки під час міграцій, або є залітними – мартин чорнокрилий, мартин сріблястий, мартин морський.

Проте часто в різних інформаційних повідомленнях стосовно охорони природи згадують, як правило, не зазначену конвенцію, що було б слушно, а пов’язують майже все з Червоною книгою України. Власне, як-то кажуть, не зморгнувши оком, оголошують червонокнижними види, яких науковці ніколи навіть не пропонували включити до цього виняткового значення видання. Природоохоронний магнетизм Червоної книги став настільки значним, що у недостатньо обізнаних журналістів навіть не виникає думка про особливий національний статус видів, які потрапили на сторінки цієї книги, і шкідливість подання викривленої інформації. Тож представлення, зокрема, птахів, яких включено до чинного видання Червоної книги України, не є зайвим. Про зникаючих птахів у складі 27 видів уже йшлося в дописі, вміщеному в п’ятому числі журналу «Біологія і хімія в сучасній школі» за 2013 рік. Наразі пропонуємо коротко познайомитися з птахами іншої групи національного червоного переліку, і скористаємося для цього даними книги, що стала символом охорони природи.

Застосування до низки видів категорії «зникаючі» засвідчує наявність великої загрози для їхнього існування. На думку фахівців, дещо краще становище склалося з птахами з категорії «вразливі». Таких видів 24, у найближчому майбутньому їх можуть зарахувати до зникаючих, якщо їхній стан погіршиться.

До вразливих належать казарка червоновола і гуска мала, вони трапляються у нас винятково у періоди міграції та зимівлі. У обох вдів спостерігається коливання чисельності, причому казарка зимує в Азово-Чорноморському регіоні в кількості від сотень до кільканадцяти тисяч особин. Гніздиться вона на півостровах Ямалі й Таймирі, зиму проводить на територіях від Східного Середземномор’я до узбережжя Каспійського моря, концентруючись у різних районах залежно від кормових і погодних умов зимівлі. А найменш чисельною серед гусей Євразії є гуска мала. Видання «Birds in Europe» (2004 р.) свідчить, що на півночі Європи в межах її гніздового ареалу налічують лише кілька сотень пар, а до нас на зимівлю прилітають десятки, а частіше – тільки поодинокі особини. Інші вразливі види у тій чи іншій кількості у нас гніздяться.

У чинному виданні вітчизняної Червоної книги в групі вразливих частка вперше включених видів найбільша – їх понад третину, 7 видів. Серед них шуліка чорний, лунь лучний, орябок, голуб-синяк, жовна зелена, дятел трипалий, а також вже згадана гуска мала. Особливістю перших чотирьох з них є те, що чисельність кожного оцінюють у кілька тисяч пар або особин, наприклад у орябка – приблизно 22,5 тис. особин. Включення усіх цих нових видів до червоного переліку зумовлено різким скороченням їхньої чисельності. У випадку з орябком і голубом-синяком до цього підштовхувало зарахування їх здавна до мисливських видів, що може наразі завдати нищівного удару їхнім популяціям.

Якщо брати до уваги чисельність, то серед вразливих видів, включених до складу червонокнижних раніше, лише популяцію кулика-довгонога оцінюють як доволі значну – до 10 тис. особин. Чисельність решти гніздових видів з групи вразливих коливається в межах від 50 особин до 2 тис. пар.

Із вперше включених вразливих видів тільки ареали шуліки чорного і луня лучного формально охоплюють чи не всю територію нашої країни, та гніздяться вони переважно у лісовій і лісостеповій смугах. А такі види, як орябок, голуб-синяк, жовна зелена і дятел трипалий є представниками лісових ландшафтів, що зосереджені переважно у північній частині країни. Про останнього з цих видів варто зазначити, що в лісах Карпат його чисельність скорочується, проте виникли осередки гніздування на Поліссі, чого раніше не спостерігали.

Найменша сова нашої фауни – сичик-горобець, який теж належить до вразливих видів і став червонокнижним раніше, демонструє тенденції, подібні до стану дятла трипалого: чисельність сичика-горобця в Карпатах низька, але з’явилися місця оселення в деяких поліських районах. Поміж вразливих видів-«старожилів» у національній Червоній книзі є два гніздових суто карпатських – справжній беркут і тинівка альпійська. Репродуктивна популяція беркута вкрай незначна – не більше 10–15 пар, хіба що можна втішатися висновком спеціалістів, що вона наразі є стабільною. Взимку цей орел може траплятися по усій країні, зимують у нас окремі особини, які прилітають з півночі. Чисельність тинівки альпійської на порядок більша, однак як для дрібного горобиного птаха, до яких тинівка належить, вона не менш критична, як і у беркута. З-поміж усієї території країни як раз Карпати й вирізняються оселенням багатьох червонокнижних видів.

Долучення до вразливих тих нових видів, ареали яких пов’язані з лісовими біотопами, розташованими переважно на півночі, дещо збалансувало у вітчизняній Червоній книзі представництво орнітофаун різних природно-географічних областей країни. Та все ж серед гніздових вразливих видів представники півдня переважають, у цілому їх 13. З них кулик-сорока доволі активно заселяє не лише узбережжя Чорного й Азовського морів, а й заплавні території біля Дніпра, Десни, окремих приток Прип’яті. Чернь білоока, крім узбережного півдня, зрідка трапляється на Волині та Верхньому Дністрі. Обидва види нечисленні: популяцію кулика-сороки оцінено у 650–800 пар, а черні білоокої – приблизно в 1 тис. пар.

Про інші види можна сказати, що вони суто південні як у широкому розумінні, про що свідчить гніздування балабана по усій степовій смузі, так й у вузькому, що видно на прикладі грифа чорного і сипа білоголового, бо гніздяться вони лише в горах Криму, та й то в окремих районах. Тенденції у зміні чисельності трьох указаних видів хижих птахів дають підстави для обережного оптимізму. З усіх вразливих видів популяція грифа чорного найменша – 50 особин, у сипа білоголового також невелика – 80–100 особин, проте в обох вона стабілізувалася, можливо, завдяки виконанню спеціальних програм, що були започатковані міжнародними фондами для поліпшення стану цих пернатих. За оцінками фахівців, чисельність балабана навіть дещо зростає, і нині в нашій країні гніздиться до 300 пар цього сокола, що становить понад третину популяції виду в Європі. В останні десятиліття балабани призвичаїлися гніздитися на стовпах високовольтних ліній електропередачі, в такий спосіб значною мірою компенсувавши свою колишню потребу у високостовбурних старих деревах, на яких вони масово гніздилися раніше і яких тепер обмаль у лісонасадженнях.

Упродовж останніх десятиріч ще у двох вразливих видів намітилася тенденція до певного зростання чисельності – у огаря і кулика-довгонога. Головним осередком гніздування огаря є Крим, в цілому ж його популяція в країні сягає приблизно 350 пар. Гніздове угруповання кулика-довгонога в кілька разів більше, про що зазначено вище.

Поміж вразливих видів півдня більшість становлять такі, у яких з часу попереднього видання національної Червоної книги чисельність скоротилася або тенденції змін у яких не визначено. Скорочення популяцій сталося у пісочника морського, креха середнього, пухівки, коровайки. Чисельність креха низька – 270 пар. У пісочника морського, пухівки і коровайки стан надійніший – 1–2 тис. пар кожного виду. Характер змін чисельності косаря і крячка каспійського не встановлено, популяцію першого оцінено у 200–250 пар, а другого – у 300–1100 пар. Кількість пар крячка, що гніздяться, щороку може істотно коливатися відповідно до погодних умов, зокрема в залежності від водонагінних явищ на морських островах й узбережжі.

Зазвичай, аби визначити належність червонокнижних видів до якоїсь з природоохоронних категорій, враховують поточні показники чисельності та тенденції її змін за багаторічний період. Як бачимо, чисельність видів, які визнані наразі вразливими, суттєво різниться між собою: грифа чорного у нас збереглося приблизно 50 особин, сипа білоголового – 80–100 особин, тоді як кулика-довгонога – майже 10 тис. особин. Така велика різниця в чисельності популяцій вразливих видів викликає логічне запитання, чи не помилково якісь з видів потрапили до цієї групи? Ймовірно, зараховуючи грифа і сипа до вразливих птахів, а, скажімо, не до зникаючих, фахівці зважали на припинення падіння їхньої чисельності, її достатньо надійну стабілізацію, а також на те, що птахи обох видів вирізняються значною тривалістю життя – до 40–50 років. Включення кулика-довгонога до складу вразливих птахів пояснити складніше. Вірогідно, стан цього кулика, чисельність якого немала і демонструє тенденцію до зростання, не настільки підзагрозний, і його можна було б вважати лише рідкісним, тобто включити до категорії, що відображає меншу небезпеку для виду.

Спонукання до поліпшення стану будь-якого виду – першочергова мета червонокнижних переліків. Тож може скластися ситуація, коли вид відновиться настільки, що не потребуватиме особливих природоохоронних заходів, і його не включать до наступного видання Червоної книги. Так сталося, наприклад, з борсуком, якого бачимо у другому, але його немає у третьому виданні цієї книги. Декотрі види птахів також можуть досягти задовільного стану, і їхнє виключення з червоного переліку не варто драматизувати. За окремими випадками, про які вказано на початку цього допису, фактично усі види птахів залишатимуться під охороною Бернської конвенції, якої слід дотримуватися.

Найголовніше, щоб усвідомлення необхідності охорони довкілля стало рисою чи не кожної людини, власне суспільною моральною нормою. Саме визнання збереження природи як моральної норми є першоосновою дотримання балансу між споживчими потребами людини та забезпеченням для тієї таки людини здорового природного середовища. Коли ж братиме гору так званий принцип фінансово-економічної доцільності, а в умовах нашої дійсності це те саме, що споживацтво і зажерливість, тоді наші красиві слова про поліпшення стану природи і охорону біологічних видів залишаться порожньою балаканиною.

Геннадій Фесенко

Запис створено 29 Квітня 2015. Рубрики: Нове.