Серед природних систем нашої планети водно-болотні угіддя займають особливе місце. Якщо ліси вважають легенями біосфери Землі, то річкову мережу континентів можна назвати кровоносною системою наземних екосистем, завдяки якій відбувається обіг значної частини речовин, що забезпечують їхню життєдіяльність.

Водними угіддями вважають усі типи внутрішніх, континентальних водойм – озера, ставки, водосховища, річки, струмки тощо, а також морські акваторії, на яких глибина під час відпливу не перевищує 6 м. А от болота виокремлюють в особливий тип територій, що мають надмірний рівень зволоженості. Вони виконують функцію накопичувача надлишку води у природних ландшафтах. У бездощові періоди болота поступово віддають свою воду річкам, річечкам і струмкам, не даючи їм обміліти або й зовсім пересохнути. Гідрологічний режим верхових боліт зумовлений атмосферними опадами, а низинних – грунтовими водами. Загалом, водні і заболочені простори з трав’яною і деревною рослинністю на них нерозривно поєднані у цілісні комплекси водно-болотних угідь. У цих угіддях зосереджене чи не найбільше видове різноманіття фауни і флори Земної кулі.

Про важливе значення водних і болотних екосистем та про кончу потребу їх охорони йдеться в Конвенціїї про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як місця перебування водоплавних птахів. Вона ще відома як Рамсарська конвенція, її ратифіковано в нашій країні. Такі угіддя розташовані, як правило, в заплавах великих річок, в їхніх дельтах, на узбережжі морів.

Утім слід зазначити, що 60 % водних ресурсів нашої країни формуються в басейнах малих річок. Наша держава належить до маловодних країн, незважаючи на, здавалося б, потужну систему водосховищ на Дніпрі, який посідає третє місце серед річок Європи. Згадаймо лише гостру проблему водозабезпечення на Донбасі та в Криму.

Назви великих приток Дніпра, Дністра, Дунаю відомі, мабуть, усім жителям нашої країни. А от про річки Іква, Жовта, Лисогір, Базавлук, Унава, Оконка, Кільчень, Ревун, Саксагань, Боковенька, Тарапунька, Бахмут…. знають хіба що ті, хто мешкає в містечках і селах, якими вони протікають. Вони належать до приток третього або й нижчого порядку. Таких малих річок-приток в Україні-Русі десятки тисяч: лише тих, що мають довжину до 10 км, близько 63 тисячі.

Вода саме таких малих річок тамує спрагу людей, що оселилися на їхніх берегах, задовольняє потреби невеликих промислових підприємств, сільськогосподарського виробництва, малої енергетики. Але бездумно експлуатуючи малі річки, без міри розбираючи воду на свої потреби, засмічуючи і розорюючи береги, знищуючи заплавні ліси, людина дуже часто знекровлює їх. І тоді ці річки самі стають спраглими, починають пересихати і, не дочекавшись допомоги, зникають. Про такі річки у Ліни Костенко є віршовані рядки:

Ще назва є, а річки вже немає.

Усохли верби, вижовкли рови,

І дика качка тоскно обминає

Рудиментарні залишки багви.

До пересихання малих річок призводить здебільшого осушувальна меліорація, якою передбачається спрямленням русел і відведення води з боліт у заплавах. Мала річка з вузьким прямим річищем, відкрити берегами, де випасають худобу, стає непривабливою для більшості водно-болотяних тварин, зокрема для птахів, які складають левову частку серед наземних хребетних фауни України-Русі.

У нашій фауні налічують 428 видів птахів, з яких близько 270 видів є гніздовими. Понад 100 видів, що гніздяться, виводять своє потомство у внутрішніх водно-болотних угіддях. А ще майже 80 видів спостерігаються в періоди сезонної миграції, регулярної зимівлі або під час зальотів.

Коли річка звивиста, з затонами, вода підтоплює береги, заплава поросла чагарником або деревами, улоговини поблизу річки заболочені й купинисті, тоді таке біотопне багатство притягує до себе велику кількість коловодних птахів. Запаси корму в таких угіддях відчутно більші, ніж в біотопно збіднених заплавах. Різноманіття коловодних біотопів може зростати і за рахунок створення на малих річках ставків і водосховищ, де навколо відкритих плес починають розвиватися значні зарості надводної рослинності, в яких птахи знаходять умови для гніздування, а також захист.

Різні види птахів серед водно-болотних угідь найлегше виявити у шлюбний період, коли весь простір над річками, ставками і болотами сповнений їхніми голосами. Найактивніше птахи співають перед світанком, на світанку або ввечері. У ці години десь з плес долинають кахкання качки, квекання пірникози великої, дзвінкі трелі пірникіз чорношийої і малої, вереск і стогін пастушка; на верхівках очерету виголошує свою гучну тріскотливу пісню очеретянка велика, а в негустому очереті, в його середині, щебече очеретянка ставкова, якій з гущавини чагарників відповідають своєрідним сюрчанням кобилочки солов’їна і річкова.

Якщо пощастить, на осокових болотах, площа яких внаслідок меліорації наразі катастрофічно скоротилася, можна натрапити на очеретянку прудку. В нашій країні на початку ХХІ століття налічували лише 3,5–4,1 тис. співаючих самців цього виду птахів (через полігамію виду підраховують лише самців у період співу). Він занесений до Червоної книги України-Русі.

Весняної пори на ставках, озерах, болотах, що заросли очеретом і рогозом, мабуть, найприкметнішими є гудіння бугая і хльосткий свист погонича звичайного. Голоси цих коловодних птахів чути здалеку.

На берегах водойм, у низинах заплав, на острівцях серед боліт влаштовують гнізда так звані благородні качки – крижень, чирянки велика й мала, шилохвіст, широконіска. Свої гнізда ці качки розмішують нерідко за кілька сотень метрів від води. А попелюх, чернь чубата і рідкісна чернь білоока гніздяться лише на плавах, заломах очерету, старих пеньках, невеликих острівцях посеред плес і поряд з ними.

В останні десятиліття на ставках і озерах майже по усій нашій країні почали гніздитися гуска сіра і лебідь-шипун, котрі ще в середині минулого, ХХ століття заселяли тільки дельти Дунаю, Дністра і Дніпра.

З пастушкових птахів дуже характерними для водно-болотних угідь є курочка водяна і лиска. Очеретяно-рогозові зарості, що чергуються з чистими плесами, – найулюбленіші місця їх оселення. В таких заростях лиски подекуди утворюють групові поселення, відстань між сусідніми гніздами в яких лише 3–8 метрів.

Взагалі, колоніальність дуже властива для коловодних птахів. На мілководних озерах і болотах, що в заплавах малих річок, влаштовують невеликі колонії крячки чорні і білокрилі, будують свої благенькі плаваючі гнізда в кількох десятках сантиметрах одне від одного. Серед густих заростей очерету на штучних водосховищах, особливо на півдні країни, гніздяться колоніально чаплі руді, а чаплі сірі утворюють власні галасливі колонії як на чагарниках і деревах, так і на заломах очерету на великих ставках і озерах. На окремих зарослих надводною рослинністю водоймах, де з решток рослин утворюються драглисті плави, великими щільними колоніями гніздяться мартини звичайні та крячки річкові, поряд з якими дуже часто виводять своїх пташенят пірникози й черні.

Болота і зволожені ділянки лук є місцями оселення багатьох видів куликів – коловодника звичайного, баранця звичайного, грицика великого, кульона великого, чайки та інших. При значній кількості всі вони можуть утворювати напівколоніальні поселення. Квиління чайки в польоті і шурхітливий звук, що виникає від руху повітря між стерновими перами баранця звичайного, коли він стрімко летить над лукою, – невід’ємні складові весняного звукового фону у водно-болотних угіддях, особливо в Лісостепу і Поліссі.

На зволожених ділянках лук, які майже завжди трапляються навколо водойм і боліт, гніздиться плиска жовта, а на півдні приморських областей України-Русі – і плиска чорноголова. Жовтоголова ж плиска полюбляє купинясті ділянки лук і болітця.

Після закінчення розмноження значна кількість водоплавних і коловодних птахів залишають місця гніздування на малих річках, озерах і ставках та переселяються на великі водойми. Водно-болотні угіддя малих водойм неначе порожніють. Та саме в цей, передвідлітний, час біля таких угідь формуються великі спільні зграї ластівок, берегових, сільських і міських, а також шпаків. Ластівки здобувають собі комах, літаючи над луками, а шпаки – в траві, на ночівлю ж ці птахи влаштовуються в заростях очерету та чагарниках.

Навесні та восени над долинами малих річок проходять шляхи міграції багатьох видів птахів, зокрема куликів-побережників та деяких видів куликів-коловодників, які гніздяться за межами нашої країни. Над плесами водосховищ і озер інколи можна побачити мігруючу скопу, рибоїдного хижого птаха, якого занесено до Червоної книги України-Русі. По долинах малих річок, які у нас орієнтовані здебільшого з півночі на південь або з північного сходу на південний захід, відбувається денна міграція не лише коловодних, але й більшості лісових птахів.

Певна господарська діяльність людини створила умови для зимівлі коловодних птахів у деяких водно-болотних угіддях, які раніше птахи залишали після гніздування і міграції. На окремих водосховищах, споруджених на малих річках, завдяки роботі теплоелектростанцій протягом усієї зими зберігаються значні за площею вільні від криги акваторії. На цих великих ополонках та поблизу них знаходять собі притулок на зиму лиски і качки, лебеді і мартини, іноді навіть гуси, чаплі, бугаї, пастушки, рибалочки та інші види птахів.

Геннадій Фесенко

Запис створено 25 Липня 2013. Рубрики: Нове.