Час від часу в засобах масової інформації змальовують жахливі картини хижацтва різних тварин, які нищать усе живе на своєму шляху. Такою інформацією, схоже, намагаються вкрай вразити слухачів і читачів. До найжахливіших ворогів птаства і дрібної звірини нерідко відносять сойку звичайну, сороку звичайну, ворону сіру і грака, а ще згадують ворону чорну.

Та чи виправдано усіх цих птахів, як кажуть, звалювати в одну купу? Почнемо з ворони чорної. Річ у тім, що коли б хтось в Україні натрапив дійсно на ворону чорну, то це стало б науковою сенсацією століття, бо нині цей птах поширений лише в країнах Західної Європи та на схід від Аральського моря і Єнісею. Тож чи залітала до нас колись хоча б одна ворона чорна? Це тема для спеціального наукового дослідження, а не для огульних статей про шкоду птахів вороної масті.

Не раз доводилося пересвідчуватися, що тільки городяни через свою відірваність від природи воронами називають чорних птахів у місті, які насправді є граками. Селянин чітко і ясно скаже вам: «Той чорний птах – грак», – і ніякої тобі плутанини. Де, коли, хто, за яких обставин бачив, щоб граки нищили кладки яєць у гніздах качок, лисок, куликів, фазанів, куріпок чи тетеруків, як іноді можна прочитати у пресі. Хто хоча б колись спостерігав, щоб граки влаштовували напади на зайченят? Ще ніхто не бачив, щоб граки робили хоча б якусь спробу нападати на хижих птахів, навпаки, вони самі чимдуж тікають від них, угледівши поблизу від себе. «Граче, граче, чим ти так завинив, щоб на тебе чіпляли усі гріхи воронячого роду? Хіба тільки тому, що ти чорний?».

Серед раціону грака зрідка трапляються хребетні тварини, в основному цей птах споживає безхребетних і рослинну їжу. На селі людям добре знайома картина, коли за плугом трактора юрмляться зграєю граки, збираючи на щойно зораній землі личинки шкідливих комах, зокрема хробаків травневого хруща, яких, до речі, зараз значно побільшало у сільгоспугіддях. Були повідомлення про те, що граки можуть завдавати шкоди колоніям мартина середземноморського на Чорноморському узбережжі. Але це трапляється як виняток, значно більше цей мартин потерпає від діяльності людини і погодних умов. Схильність до хижацтва аж ніяк не можна приписувати граку як виду в цілому. Знають власники городів, що граки полюбляють молоді сходи кукурудзи. З цією пристрастю граків люди навчилися боротись, не знищують птахів.

Про сойку, на жаль, можна сказати менше втішного. На її рахунку є знищені гнізда дрібних птахів. Але якщо говорити про таке хижацтво, то до запеклих хижаків слід віднести також білок. Ще треба подумати, кому з них належить першість у нищенні гнізд. Проте це лише з погляду людини подібне явище може здаватися надзвичайним. Хижацтво розвинулося у тієї чи іншої тварини за природними законами як спосіб використання доступного джерела живлення. Не використовували б у їжу пташині яйця сойка і білка, то до цього вдалися б якісь інші види тварин. Утім такі тварини вже є, вони можуть залюбки замінити місце білки і сойки, коли ті раптом зникли б, – от хоча б вовчки. У Великій Британії сойку вважали найзапеклішим ворогом дрібноти, її скрізь переслідували. Нині ставлення до неї змінилося, зараз сойку, навпаки, цінують за те, що вона сприяє поширенню дуба. Сойка живиться жолудями і мимоволі, роблячи в землі схованки жолудів, «розсаджує» дуб. Та й у нас сойку називають ще «сійкою» – птах, який сіє, зокрема, той-таки дуб.

Каверзність сороки добре відома. Шкоди сумирному птаству вона може завдавати, та чи такої вже великої. За оцінками фахівців, хижацтво сороки не завдає значної шкоди птахам, зокрема мисливським. Ця шкода була б ще меншою, якби людина не переслідувала найбільшого ворога сороки – яструба великого. З’ясовано, що там, де полює яструб, сорокам, як і сойкам, не дуже затишно. Але, мабуть, нікого не здивуєш розповідями, як люди (чи то зумисне, чи знічев’я) вбивають яструбів. От і виходить, що людям то яструб заважає, то сорока, а причина усіх негараздів у тому, що люди й досі доладу не розуміють, наскільки існування різних тварин пов’язано між собою.

Щодо ворони сірої, то мало хто став би заперечувати її хижацтво. За нею є такий гріх. Та, схоже, не завжди знищені гнізда коловодних птахів є наслідком хижацьких дій ворони сірої. У деяких місцевостях водно-болотяним птахам великої шкоди завдають не ворони сірі, а пацюки, які оселяються в заростях очерету на водоймах, що поблизу населених пунктів. Чи враховується це, чи, може, усі понищені гнізда недоброзичливці воронових приписують вороні сірій?

Від ворон сірих потерпають здебільшого молоді тварини. Хай би як там ворони не наскакували на дорослого хижого птаха, але вони чудово знають, що він може дати їм рішучу відсіч, тільки пір’я полетить. Уміють боронити свої гнізда від ворон відчайдушні крячки річкові і навіть спокійніші мартини звичайні. Варто з’явитися вороні поблизу їхніх гнізд – усім гуртом навалюються на неї крячки і мартини, тож залишається вороні накивати п’ятами. Птахи, які гніздяться окремими парами, також уміють певним чином захищати свої гнізда – не злітають прямо з гнізда, а сходять нищечком, щоб не демаскувати його. Інша річ, коли наполоханий людиною або ще чимось птах зривається з гнізда. Таке гніздо ворона сіра, яка тримається поблизу, помічає відразу. Тож не слід полохати птахів – і ворона не виявить їхніх гнізд.

Закон України «Про тваринний світ» забороняє знищувати тварин; у ньому вказано й на можливість регулювання їхньої чисельності. Трапляється, певні установи організовують кампанії для скорочення чисельності воронових птахів зі встановленням винагороди за лапки здобутих ворон, граків, сорок, сойок. Такий прийом регулювання чисельності з грошовим заохоченням у нас уже був в історії, так би мовити, природоохоронної діяльності. Близько 50 років тому винагороду давали за лапки вбитих хижих птахів, і відомо, чим це обернулося для них – тепер майже усі види хижих птахів потрапили до Червоної книги України-Русі.

Необґрунтоване науково регулювання чисельності тварин та ще й у формі масової кампанії, коли виплачують гроші за вбитих тварин, тим паче під час фінансової скрути серед великої частини людей, коли спокуса отримати кошти для існування може виявитися для багатьох дуже великою, – це аморально і не може відповідати вимогам закону.

Геннадій Фесенко

Запис створено 16 Липня 2015. Рубрики: Нове.