Високі стрункі сосни оточили всюдибіч лісову вирубку, яка почала заростати молодими берізками і висадженим низькорослим сосняком. У невеликій низині з-за соснових стовбурів вийшли на узлісся зеленокорі осики, на яких з протилежного боку галявини поглядають висококронисті гіллясті дуби. У відкритий простір вирубки через вінця виднокраю ллється сонячне світло, зазирають білобокі купчасті хмари, накочується блакить неба. Там зблискує свіже павутиння, там граються в польоті бабки, там перелітає з квітки на квітку метелик, сюрчать коники, щось легенько шарудить в кошлатій траві…

За кілька кроків від вирубки в глиб лісу все інакше – різкі й прозорі тіні від дерев і кущів творять таємничість, загадковість. Здається, що у найгустіших тінистих місцях ховається справжній господар цього рослинного світу – казковий лісовик.

Зовсім несподівано з того густого затінку на окрему сосну, яку залишили на вирубці, вилітає чималий геть чорний птах, такий незвичний… І виникає враження, що то лісовик зі своїх тінистих покоїв послав вартового подивитись, чи все гаразд у лісовій господі. Тим вартовим лісу є жовна чорна, доволі рідкісний, потайний птах.
Птахи з повністю чорним оперення часто мають додаткові особливості вбрання, які створюють їм своєрідний, навіть ошатний чи поважний вигляд – інтенсивний різноколірний металічний полиск, яскраво забарвлений або особливої форми дзьоб. Завдяки цьому вони стають помітнішими. У забарвленні жовни чорної теж є особливі риси: у самця – червона „шапочка”, у самки – червона пляма на потилиці. Та чомусь ці ознаки не надто впадають в очі. А білуватий колір дзьоба і райдужної оболонки не додає особливої вишуканості. Навпаки, це ще більше підкреслює чорноту птаха, наче він і справді є абсолютною чорною тінню, уламком гілки або наростом на темному стовбурі. На сіруватій деревині оголених від кори стовбурів цей чорний птах ще якось виділяється, та й то наче обгоріла, обвуглена гілка.

Ворогів у жовни чорної небагато: на неї може полювати яструб великий, а на гніздах – куниця лісова. У жовни чорної чудове захисне забарвлення, яке добре маскує її в густих тінях старого лісу.

Нічого не знаючи про жовну і натрапивши на неї вперше, відразу помітите риси, що нагадують строкатих дятлів. Вона легко тримається на вертикальних стовбурах, вчепившись кігтями й обіпершись на хвіст, так само вільно рухається короткими стрибками вгору по стовбуру. Жовна чорна і є дятлом, найбільшим дятлом нашої фауни, масою понад 350 грамів.

Крім означення цього птаха в назвах ще двох видів дятлів, поширених у лісах нашої країни, використовують слово „жовна”. У словниках української мови зазначено, що слова „дятел” і „жовна” є синонімами, з яких перше нині уживаніше. Втім птахи, за якими в науці закріпилась назва „дятел”, мають строкате, зазвичай біло-чорне забарвлення, а у птахів з назвою „жовна” оперення строкатістю не вирізняється.

Походження слова „жовна” пов’язують, по-перше, зі словом „жовтий”. Як не дивно на перший погляд, у цьому є логіка, бо в оперенні двох інших видів жовн справді є жовтий або зеленкувато-жовтий кольори. Жовною інколи називають і вивільгу, яка належить до горобиних птахів і самець якої жовто-чорний. Ці види спочатку, вірогідно, й стали називати „жовна”. А згодом це слово пов’язали переважно з майже суцільночорним птахом. По-друге, вважається, що назва „жовна” походить від давнього слова у значенні „довбати” або „колоти”, які точно відображають особливості поведінки птаха. Цікаво, що й застаріле слово „жовнір” може бути споріднене зі словом „жовна”. Жовнірами в минулих століттях називали солдат, на озброєнні яких була рушниця зі штиком, щоб колоти супротивника. Так само і жовна чорна видовженим загостреним дзьобом, наче штиком, дуже легко проколює, точніше розкльовує, деревину.

У польоті цей птах радше нагадує грака або ворону, ніж дятла. Незвично спостерігати, як жовна чорна пролітає над галявиною: на відміну від інших дятлів зовсім не втягуючи голову у плечі, майже не переходить на пірнаючий політ. Пряма траєкторія руху досягається періодичними частими помахами крил, так птах уникає спусків у повітрі. Він наче зісковзує вниз лише перед тим, як сісти на стовбур або приземлитися. Через велику голову на витягнутій шиї одразу видно, що це не вороновий птах, а саме жовна чорна. До птаха, який вмостився на окоренку, можна обережно нищечком підкрастися, ховаючись за стовбурами. Підпустить він до себе метрів на 6–7, і ви роздивитесь зосереджений вираз його чудернацьких білих очей. Він обстежуватиме кору, весь час контролюючи ваші рухи. Спробуєте підійти хоч трохи ближче – птах негайно полетить, розтане в гущавині лісу.

До систематичного роду, з яким пов’язують жовну чорну, належать ще шість видів жовн, два з них поширені у східній частині Південної Азії, решта – у Північній та Південній Америці. Вважають, що саме Південноамериканський континент є місцем виникнення дятлоподібних птахів, серед яких налічують понад 200 видів.

Жовна чорна трапляється в лісовій смузі Європи і північної частини Азії, переважно у тайзі. В Україні-Русі вид поширений на Поліссі, в Карпатському регіоні, по заплавних лісах Дніпра і Дністра заходить у Лісостеп, зареєстрований як гніздовий у пониззі Дунаю. Оселяється в старих соснових і сосново-дубових лісах, у Карпатах – також у смерекових, ялицевих і букових масивах.

Жовну чорну побачити нелегко, та сліди її діяльності можуть точно вказати на присутність птаха у вашій місцевості. Якщо у хвойному лісі зростають купками осики або берези і серед них є висохлі дерева, то жовна неодмінно зверне на них увагу і залишить на них свою „візитну картку”. Надто вже вона охоча робити ряди отворів у змертвілій деревині м’яких порід. Буває, що стовбур всохлої нетовстої осики з низу до гори аж рясніє дірками різного діаметра, найчастіше до 4–5 см. Наче потужний перфоратор дірявить жовна й підгнилі стовбури сосен. Такі дірки – незаперечний доказ, що десь неподалік тримається жовна чорна. Дуже часто саме за цією прикметою орнітологи виявляють нові місця потенційного гніздування цього дятла.

Жовна чорна – осілий птах, лише незначна частина особин вдається до сезонних кочівель. Шлюбні пари зберігаються протягом кількох років. Гніздова ділянка однієї пари охоплює площу щонайменше 100 га, а найчастіше – декілька сотень гектарів залежно від того, наскільки вона багата необхідним кормом.

З початком шлюбного періоду жовну чорну виявити легше. Наприкінці лютого птахи обох статей починають стукотіти по висохлих деревах. Звук від стукотіння дуже характерний, значно відрізняється від подібних звуків решти дятлів, бо має більшу частоту і вищу тональність, птах наче кудись поспішає. Чути стукотіння далеко, воно лунке, повторюється кілька разів. Йдучи на цей звук у завмерлому зимовому лісі, обов’язково натрапиш на виконавця.

Не менш енергійні у жовни чорної і голосові поклики. Вони різноманітніші, ніж у дрібніших дятлів. У шлюбному азарті жовна подає різкі свистові трелі і крики, які доволі дикувато звучать серед мовчазних дерев. Посилена голосова активність може починатися ще до стукотіння по сухостою. Крім згаданої подоби пісні птахи спілкуються і за допомогою інших різких, коротких, але достатньо високотональних покликів.

Дуплочинна активність жовни чорної дуже значна. Птахи для гніздування можуть займати одне й те саме дупло впродовж кількох років і одночасно десь неподалік влаштовують нове дупло, в якому загніздяться згодом. Видовбуванням гнізда займається переважно самець, хоча й участь самки помітна. Дупла птахи будують наприкінці березня, триває цей процес 10–20 днів. Найчастіше гнізда розмішені на висоті понад 10 м, у високостовбурних старих борах – навіть вище 25 м.

Льоток дупла, де гніздиться жовна чорна, не округлої, а овальної форми, розмір його від 8 до 14 см, що значно більше, ніж у дуплах інших дятлів; глибина дупла значна – 25–55 см, ширина – до 25 см. Така собі міні-комора у верховітті.

У квітні птахи відкладають кладку з 3–5 яєць. Вони білого кольору, що властиво для більшості птахів, які гніздяться в дуплах. Попри значні розміри жовни чорної тривалість насиджування яєць така сама, як у дрібних горобиних птахів, – 12–13 днів. Пташенята, які вилуплюються голими і сліпими, залишаються у гнізді досить довго – близько місяця і вилітають з нього приблизно на початку червня. За забарвленням молоді самці та самки ще у гнізді відрізняються так само, як і дорослі, що спостерігається у птахів нечасто. Тільки на червоних ділянках оперення у молодих є чорні риски. Після вильоту пташенят сімейні групи деякий час тримаються разом, а потім молоді птахи починають кочувати самостійно у пошуках нових місць гніздування.

Улюбленою поживою жовни чорної є різні види мурашок. Щоб здобути їх, птахи розкопують мурашники, роблять у них довгі ходи. Саме біля мурашників на цього дятла можна натрапити найчастіше. Та про загрозу мурашкам від жовни чорної не йдеться, надто вже нечисленний цей птах. В Україні-Русі гніздяться лише 5–9 тис. пар. Значну користь приносить жовна чорна, знищуючи осередки розмноження шкідників дерев, які виникають серед сухостою. Живиться короїдами, вусачами, заболонниками, видовбує їх зі стовбурів і взимку.

Важливе позитивне значення цього птаха полягає не лише у скороченні чисельності комах-шкідників. Порожнини, які виникають у стовбурах дерев від морозобою, ударів блискавки, в результаті природного гниття деревини, в окультурених лісах трапляються нечасто. Тому дупла, зроблені жовною чорною, охоче використовують для гніздування інші рідкісні види птахів – качка-гоголь, голуб-синяк, сиворакша євразійська, сич волохатий, жовна зелена, які потрапили до Червоної книги України-Русі. Кинуті дупла жовни чорної використовують і кажани – одні з найвразливіших тварин.

Суцільне вирубування стиглих лісових масивів – головний чинник негативного впливу на жовну чорну. Ще більше ускладнює ситуацію те, що для оселення птахи потребують значних площ старого лісу. Збереження таких лісових масивів – це запорука виживання найбільшого дятла нашої фауни.

Жовни дуже прив’язані до рідних місць гніздування. Проте не тільки на Поліссі, але й у Лісостепу і подекуди в перелісках Степу можна натрапити на цих незвичних птахів. Деякі з них туди залітають, а на Правобережжі інколи й гніздяться. Якщо вам пощастить їх побачити, вважайте, що зустріли справжніх охоронців пралісів, посланців пращура-лісовика, який наказав своїм вартовим оглянути свої колишні, а, можливо, й майбутні володіння.

Геннадій Фесенко

Запис створено 8 Червня 2015. Рубрики: Нове.