Яким би метушливим не було життя в місті, весняні зміни в природі не проходять поза увагою городян. Після зимової скутості багато хто з нас помічають приліт шпаків, їхню першу пісню, що найчастіше символізує в місті початок весни. Ще галасливіше про повернення птахів до міста сповіщають серпокрильці. Найчастіше спершу чуєш їхній різкий, пронизливий крик, який на мить розтинає прозору блакить. Самі ж птахи настільки стрімкі, що в той же час вже десь там, поза вашим поглядом. Підвівши голову, поводиш всюдибіч очима, та птахів не бачиш. Минає ще кілька днів, і повітряний простір над центральною частиною міст починає заповнюватися блискавичними гомінливими серпокрильцями. Коли б не календарний початок травня, на який, як праило, припадає їхній приліт, можна було б говорити, що з поверненням серпокрильців до міст приходить літня пора: буяння зелені, цвітіння садів, масова поява комах.

Десь на околицях міста ще можуть з’явитися вивільги і сорокопуди, бджолоїдки і деркачі, та в багатоповерхових забудовах з перелітних птахів серпокрильці повертаються останніми. Їх нерідко плутають з ластівками, не менш маневровими в польоті і за обрисами дещо схожими. Утім якщо у ластівок політ і легкий, і тріпотливий, то серпокрильці, здавалося б, на майже нерухомих крилах стрілами літають у височині, ніби крають небо на шматочки, в нестримному русі подаючи свій войовничий крик, сповнений наснагою життя. У пошуках поживи серпокрильці можуть за добу долати сотні кілометрів і на відміну від ластівок живляться також вночі на значних висотах, куди розігріте повітря захоплює дрібних комах.

Спорідненість серпокрильців з колібрі, найменшими птахами у світі, спочатку дивує. Але ті й інші мають довершений політ: колібрі напрочуд майстерно зависають у повітрі біля квіток, креслячи крилами складні петлі, а серпокрильці – неперевершені майстри швидкого і водночас верткого польоту.

У повітряному океані серпокрильці мають все для існування, крім одного. Щоб вивести потомство, вони повинні обрати щось земне, нору або дупло. У містах вони вподобали різні порожнини зі щілинами під карнизами багатоповерхівок. У піддашші деяких споруд птахи гніздяться колоніями і юрмляться навколо в нескінченному хороводі, залітаючи до гнізд та вилітаючи з них.

Місто принаджує птахів своїми особливими умовами, що чимось подібні до природних, і в той же час розставляє пастки. Тільки в місті з середини травня до початку серпня бувають випадки, які можна об’єднати під загальною назвою – серпокрильцепад.

Чудової травневої днини до твоїх ніг на асфальтовану доріжку з чистого неба грудкою падає серпокрилець. Не одразу й розумієш, що сталося. З подивом береш його до рук і бачиш, що це дорослий птах, та й у травні серпокрильці лише починають відкладати яйця, до вильоту пташенят ще далеко.

У запалі шлюбних польотів-переслідувань, попри їхню надзвичайну маневровість, серпокрильці таки наражаються на різні перешкоди: повітряні дроти різних міських комунікацій, гілки дерев. Достатньо перами крил сильно вдаритися об перешкоду, щоб отримати розтягнення м’язів і втратити здатність літати. Той птах, що впав на асфальт, не мав переломів крил, і коли його підняли, був живий. Його долю остаточно вирішив удар об тверде покриття доріжки, від якого він врешті загинув. Якби він упав на газон, то, можливо, залишився б живим.

Протягом гніздового періоду в деякі роки орнітологам приносять серпокрильців мало не один за одним. Причому дорослі птахи опиняються на землі як у травні, так і червні чи липні, а наприкінці липня у серпокрильцепад включаються і молоді птахи, зі світлою облямівкою на покривних перах крил. У той час їм ще дуже бракує навичок точної орієнтації в повітряному просторі міст.

Переломи крил у серпокрильців, що потрапили на землю, спостерігаються нечасто. Зовні птах може здаватися неушкодженим. Проте удар об землю ніколи не минає безслідно. У найкращому випадку птах отримує забиття грудних м’язів, що тимчасово позбавляє його можливості літати. Бувають і підшкірні гематоми на грудному відділі, розтини шкіри на грудях, травми киля грудної кістки. У таких випадках серпокрильці надовго, як-то кажуть, виходять з ладу. В будь-якому разі слід допомогти птахові. Коли травма помірна, можливо, навіть не доведеться витрачати час на підгодовування птаха. Відпочивши, серпокрилець знову зможе полетіти.

Прикладів швидкого одужання було чимало. Якось щойно підібраного серпокрильця посадили в коробку з невеликим отвором, що зімітувало порожнину десь під стріхою. Коробку поставили на підвіконня розчиненого вікна. Птах чіпко вмостився на краю отвору і з годину або трохи більше сидів майже нерухомо. На нього вже менше стали звертати уваги, коли він відштовхнувся від краю і полетів. Перша спроба, щоправда, була невдалою: серпокрилець опинився у сміттєвому контейнері. Його звідти дістали, і вже з рук він спробував злетіти знову. Цього разу він полетів упевненіше, піднявся над будинком і зник за баштовим краном.

Будь-якому птахові, особливо з травмою, потрібен, у першу чергу, не корм, а вода. Серпокрильці ніколи не сідають на землю, щоб напитися. Воду отримують з корму – комах, павуків, яких ловлять у повітрі. Можуть пити на льоту з поверхні водойм. Травмованому птахові варто піднести чайну ложку або піпетку з водою, обережно притулити до кута рота. Як правило, спраглий птах обов’язково трохи ковтне води. При небажанні пити стане струшувати головою. Якщо після кількагодинного перепочинку він не полетить, доведеться його підгодувати.

Ще й досі навіть серед професійних орнітологів побутує думка, що в штучних умовах прогодувати серпокрильців не можна. Киянка пані Надія Батова довела, що доглянути серпокрильків, які опинились у скруті, цілком можливо. Варто лише мати трохи терпіння і добре серце. Птахи з цілими крилами, без переломів, у неї досить швидко одужували. Найперше вона створювала комфортну обстановку для птахів: саджала в порожній невеликий акваріум або коробку, одну стінку яких завішувала грубою тканиною. Як на шкарубкій цеглині під карнизом будинку, серпокрильці чіплялися за тканину і у звичній позі спокійно висіли на ній. Підгодовували птахів шматочками вареного яйця, як білком, так і жовтком, а також сирою яловичиною. Корм не повинен бути жирним, тому свинину чи баранину не використовували. Додавали іноді м’якого сиру, стежили, щоб він не був жирний чи кислий. Шматочки їжі розміром з горошину обвалювали в сухому кормі, який використовують для годівлі акваріумних рибок і складається з висушених дафній або гамарусу. Такий корм містить хітин, потрібний для нормального травлення у комахоїдних птахів.

Спочатку майже будь-якого серпокрильця доводиться годувати силоміць, розтуливши рота і кладучи грудочку корму ближче до кореня язика. Птах ковтає такі грудочки, а наївшись, викидає чергову порцію. Більшість птахів, яких доглядала пані Надія, дуже скоро навчались брати корм з рук, без усякого примусу. Для підтримання доброго стану достатньо було годувати серпокрильців тричі на день. Минало близько тижня, і птахи повністю одужували. Щоб випробувати сили, „пацієнта” виносили на вулицю і над зеленим газоном витрушували з рук, або він злітав з них сам. Із землі злетіти серпокрильці не можуть, їм треба зіскочити з якогось високого місця, щоб у падінні розправити довгі крила. Іноді деякі птахи не летіли, а падали на м’який газон. Тоді ще кілька днів їх підгодовували. Врешті кожний з них повертався в рідну повітряну стихію.

Досвід значно тривалішого спілкування з серпокрильцями є у іншої киянки, пані Наталі Логвин. У клітці розміром 35х60х30 см вона тримала чотирьох серпокрильців, які остаточно втратили здатність літати. Перший птах потрапив до рук у липні 2002 року, другий – на початку серпня 2003 року – невдовзі після вильоту з гнізда, третій – у липні 2005 року, четвертий – у травні 2007 року. Три пташки були вже дорослими, коли зазнали травм. У однієї з них розколовся киль грудної кістки, і краї кістки значно розійшлися, у другої було пошкоджено і киль, і крило. У третьої було зламане крило. Стан двох птахів ускладнювався тим, що суглоби пальців були розпухлими. Після лікування протизапальною маззю „Альгофін” гнучкість суглобів до кінця не відновилась, тому птахи весь час були змушені триматися на дні. У молодого птаха не було ураження ніг, і він полюбляв висіти на дротяній сітці, що обтягувала клітку, вчепившись за неї кігтями.

З міркувань гігієни дно клітки застеляли папером, на який клали також паперові серветки. Їх міняли щодня. Однак коротконогі серпокрильці, повзаючи по дну, забруднювалися рештками посліду, тому час від часу пера черева та підхвістя доводилось обтирати вогкою серветкою або обмивати водою.

Пані Наталя говорить, що варене яйце і м’який сир можуть бути лише допоміжним кормом для серпокрильців. При годівлі тільки таким кормом у птахів починається розлад шлунка. Найкращою збалансованою їжею є личинки хрущака малого, яких у побуті називають „борошняними хробаками”. Для живлення трьох серпокрильців упродовж місяця потрібно 4–5 склянок цих хробаків, яких купують на пташиному ринку. Годувати вихованців слід щонайменше тричі на день, а бажано частіше.
Кожен птах потребує індивідуального підходу при годівлі. Одному треба підносити одразу купку хробаків на долоні, нахиленій трохи донизу. Птах занурює дзьоб між хробаками і, розкриваючи рота, намагається підхопити котрогось з них, рухаючи нижньою щелепою, як підсакою. Іншому кожного хробака слід давати окремо, підносити до дзьоба. Третій сам з’їдає корму зовсім небагато, і його доводиться догодовувати примусово. У штучних умовах серпокрильці досить безпорадні, з ними слід поводитися дуже обережно.

Усі серпокрильці у спільній клітці були дуже дружними, як і належить зграйним птахам. На ніч вони влаштовувалися один біля одного, тулячись головою до голови. Їхній фізіологічний стан був настільки задовільний, що впродовж усіх років линяння у птахів відбувалося нормально, а найбільший за розмірами птах, найвірогідніше самець, намагався створити пару з іншою пташиною.

Серпокрильцепад припиняється на початку останнього місяця літа, коли серпокрильці вже не жнуть високу голубінь неба над містами. Птахи залишають населені пункти, забираючи з собою чи не останні звуки літа. Починається передосіння. Тихими примарами силуети поодиноких серпокрильців можуть майнути серед хмар у кінці серпня і навіть на початку вересня. Мовчазні, безмовні. А у доброзичливих городян як згадка про літній серпокрильцепад залишаються птахи-метеори, яким люди віддають своє душевне тепло.

Геннадій Фесенко

Запис створено 27 Травня 2014. Рубрики: Нове.