Називаючи горобця горобцем або ластівку ластівкою, мабуть, мало хто зважає на те, як виникли такі назви, тим паче, що їх майже однаково називаються скрізь по Вкраїні-Русі. Коли ж виявляєш, що одного й того самого птаха в одній місцевості називають “чайка”, а в іншій – “книга”, і до того ж у російській мові назвою “чайка” означено зовсім інших птахів, тоді й може виникнути зацікавленість, яким чином утворено назви наших пернатих сусідів.

Вчені присвоюють птахам, та й усім тваринам і рослинам, латинські назви, які використовують у наукових працях, написаних різними мовами. Тому всім, хто знає ці назви, легко зрозуміти з наукової літератури, про якого з птахів йдеться. Скажімо, “чайкою” і “книгою” в Україні-Русі називають птаха Vanellus vanellus, а в російській мові тією ж таки “чайкою” кличуть птахів роду Larus. Та чи задовольнить таке пояснення тих, хто не знає латинських назв птахів? Науковці скільки завгодно можуть закликати жителів сіл і містечок охороняти рідкісного птаха Aquila chrysaetos, або Tetrax tetrax, або Burhinus oedicnemus, або ще якогось, та якщо він не вкаже їхні українські назви “беркут”, “хохітва” і “лежень”, то його звернення будуть для людей не зрозумілими.

Тож вчені водночас використовують і національні назви птахів, інакше наукові знання залишилися б знаннями самих лише науковців, в будь-якому разі їх було б складно поширювати серед усього люду тієї чи іншої країни.

Мабуть, у кожній мові якихось птахів означають кількома назвами, тобто синонімами, що вживають в одних місцевостях і зовсім не використовують в інших. Кожен з таких синонімів має право на існування, і безглуздо примушувати людей відмовитися від добре знайомої назви птаха. Проте вкрай важливо серед синонімів обрати загальнонаціональну назву, щоб вона стала звичною для всіх людей незалежно від того, в якій частині країни вони мешкають. Це сприяло б поширенню знань про птахів або, як нині кажуть, об’єднало б увесь інформаційний простір країни.

Такої думки, схоже, дотримувалися ті з вчених, хто розпочинав збирати народні назви птахів, щоб у подальшому створити українську зоологічну номенклатуру, тобто обрати загальнонаціональні назви, зокрема й птахів. У другій половині XIX століття такою справою займався Іван Верхратський, який зібрав понад 2000 назв птахів з усієї Галичини й опублікував їх у своїх працях. А протягом 1920-х років існував Інститут української наукової мови, за програмою якого працював Микола Шарлемань. Саме цей вчений створив одну з частин видання “Словник зоологичної номенклатури”, що стосувалася птахів і була схвалена Зоологічною секцією Природничого відділу згаданого інституту. Для декількох видів у цьому словнику наведено більше ніж по 50 назв-синонімів, а для одного – навіть 80. Серед синонімів було обрано головні назви птахів, які мали стати, так би мовити, офіційними, або ж українськими науковими назвами, тобто загальнонаціональними. Умовами укладання словника не були передбачені пояснення походження народних назв, а наводився лише їх перелік. Але ж питання виникнення назв особливо цікаве.
Увесь склад назв птахів можна розділити на дві великі групи – одну становлять ті, що беруть свій початок безпосередньо з української мови, їх ще називають автентичними, а до другої групи належать назви, запозичені з інших мов. До речі, в “Словнику зоологичної номенклатури” назви птахів, обрані як головні, мали переважно автентичне походження.

Виникнення і запозичення іншомовних назв – це окрема історія, про яку, звісно, цікаво дізнатися. Втім, чи не найцікавіше довідатися, яким чином утворювалися власне українські назви, що саме спонукало людину назвати птаха так, а не інакше. Підставою ж для виникнення назви могли бути характерні особливості, властиві птахові, – його зовнішній вигляд, поведінка, голос, місце, якому птах надає перевагу, те, чим птах полюбляє живитися.

Наприклад, особлива зовнішня риса дала привід для виникнення української назви одного з куликів – “чоботар”. А росіяни через ту саму зовнішню рису називають цього птаха “шилоклювка”. Справді, походжає собі мілиною довгоногий птах з довгим, тонким і загнутим догори дзьобом, наче криве чоботарське шило, то чому б не назвати його “чоботарем”, бо ж при ньому завжди чоботареве знаряддя.

Ще цікавішою є назва, яку люди дали іншому птахові, – “пірникоза”. У шлюбний період пірникоза велика, або латиною Podiceps cristatus, має два пучки оздобних пер на голові, які чимось нагадують роги кози. Можна було такого птаха назвати просто козою. Та птах-коза живе на воді і вміє чудово пірнати, ось і поєдналися в назві “пірникоза” вказівки на завнішню ознаку птаха і особливість його поведінки. Ця назва дуже властива українській мові. Зважте, що в ній існують такі прізвища людей, як Козоріз, Стельмах, Кравець, Швидкий, Поміркований, Шульга, Головатий, Черевко та інші, в яких відображено рід заняття, риси характеру та зовнішні особливості людей, для яких спочатку було вигадано відповідні прізвиська, а згодом вони стали прізвищами. Схоже, через характерність назви “пірникоза” її було закріплено за кількома птахами у “Словнику зоологичної номенклатури” Миколи Шарлеманя. Але пізніше цих птахів у науковій літературі стали називати норцями, не враховуючи, що тлумачний “Словарь української мови”, укладений Борисом Грінченком, зазначає: ”Норець. 2) Родъ утки: нырокъ Mergus albellus”, a “Пірникоза… чомга, Podiceps cristatus“. До речі, латинське “cristatus” перекладається як “чубатий”. Пір’я чубом і пір’я ріжками – дуже близькі фізичні риси, тому латинська назва птаха перегукується саме з назвою “пірникоза”.

Один з найменших птахів, які заселяють простори нашої країни, отримав назву “волове очко”. Погодьтеся, в слові “очко” звучить лагідне ставлення людей до цієї пташини. Оскільки пташка невеличка, не більше волового ока, тому Іван Верхратський вважав, що саме малі розміри стали причиною виникнення такої назви. Можливо, й так. Та особливу інтригу створює пояснення у словнику Бориса Грінченка – “Волове очко. а) Птица крапивникъ. Troglodytes parvulus”. Наразі цього птаха латинською мовою називають Troglodytes troglodytes. Але в тому самому словнику є й таке: “Очко волове, риб’яче. Птица Sylvia nisoria”, тобто йдеться про кропив’янку рябогруду. Спробуємо поміркувати. Назва “волове очко”, крім натяку на малі розміри, схоже, говорить про темне око птаха або й про його темне оперення взагалі – ці риси властиві, так би мовити, справжньому воловому очку. У варіанті “очко волове” є суттєве доповнення “риб’яче”, що вказує на власне світле око з чорною зіницею, а це вже ознака, характерна для кропив’янки рябогрудої. Тепер, здається, зрозуміло, чому жвавий малюк Troglodytes troglodytes став в Україні-Русі воловим очком.

Людина не лише фіксувала в пам’яті риси зовнішності птахів, але завдяки своїй допитливості дізнівалася про окремі особливості їхньої поведінки. Спостереження за поведінкою стали основою того, що за одним із птахів закріпилася назва “косар” (російською “колпица”). Птахи, які отримали цю назву, дуже своєрідно здобувають собі їжу: вони збираються на мілководді і ходять там, зануривши дзьоби у воду, при цьому кожен птах рухає головою спочатку в один бік, потім – в інший, і так безліч разів. Це нагадує рухи косаря, який водить держаком коси з боку в бік, викошуючи духмяну траву на лузі.

Поведінка іншого птаха також підказала людині, як можна його назвати. Уявіть… Сидять собі рибалки на березі, закинувши у воду вудки, і чекають, доки хоча б щось почне клювати. А недалечко від них на гілці над водою примостилася чепурненька ошатна пташка, її пір’я виблискує сапфірово-смарагдовим вогником у сонячному промінні. Нудьгуючі рибалки не можуть не помітити цю живу коштовність. Пташина трохи посиділа, а потім раптом шубовсть у воду… за мить виринає і летить на гілку з упійманою рибинкою. Таке мале створіння, а як талановито ловить рибу. От і стала ця пташка “рибалочкою”. Зауважимо, що “рибалочка” справді талановитий, а не талановита, бо це зменшувально-пестлива форма від слова “рибалка”, яке належить до чоловічого роду.

Голос птахів – ще одна причина для виникнення їхніх назв. Мабуть, багатьом відома назва “кроншнеп”. Вона німецького походження: Kronschnepfe, від Krone – вінець, корона і Schnepfe – кулик. Звісно, корони на голові цього птаха нема, але кроншнеп великий найбільший з куликів, вагою до 1 кг, він, так би мовити, посідає перше місце серед куличиного роду і, схоже, є вінцем мрій для мисливця, який полює на куликів. Та в українській мові існує чудова власна назва – “кульон”, яка позбавлена будь-якого натяку на гастрономічну привабливість цього птаха. Вона є звуковідтворенням голосу великого кульона, колись досить поширеного в Україні-Русі з-поміж трьох видів кульонів (нині усіх їх занесено до вітчизняної Червоної книги). У кульона великого гучний, навдивовиж мелодійний і чарівливий голос – його можна передати як “кууу-ліїї” або як “кюююїїї”. Той, хто хоч раз почує його, запам’ятає назавжди. Ось звідки українська назва цього птаха – “кульон”. Не буде зайвим сказати, що у сусідній Білорусі його кличуть подібно – “кулон”, і навіть у далекій Англії в назві цього кулика звучить меланхолійна мелодія його голосу, бо називають його там “келью”.

Добре, коли звуки голосу птаха чіткі, чисті, тоді і в Англії, і в Україні-Русі їх передають практично однаково, як у випадку з кульоном або, скажімо, з зозулею. Але більшість птахів подає менш чіткі звуки, до того ж у різних регіонах птахи одного виду часто мають свої особливості звучання голосу, так би мовити місцевий діалект. А ще зважте на те, що кожна людина може мати особисте сприйняття голосу птаха, іноді дуже відмінне від того, як сприймає той самий голос інший слухач. Тоді й складається так, що одного й того самого птаха в різних місцевостях, а тим більше країнах через його голос називають зовсім по-різному.

Визначний орнітолог Олександр Кістяківський голос одного з куликів, що означений латинською назвою Limosa limosa, записав як “веретень… веретень… веретень”. Від цього, ймовірно, виникла російська назва “веретенник”. А от, за словами відомого орнітолога Миколи Книша, на Сумщині місцеві жителі голос того ж таки птаха передають як “гритю-гритю-гритю” або “грицю-грицю-грицю”. Тому й не дивно, що Limosa limosa отримав українську назву “грицик”, а точніше “грицик великий”. На доказ того, як несхоже сприймають люди голос цього птаха в різних регіонах, наведемо записи, зроблені англійськими орнітологами. Тож голос грицика великого в Англії відтворюють так: “кіу-ві-ві-ву”, “кі-віїку”, “кррреоо”, “ківії-у-ківії”. Погодьтеся, що ці звуки досить відмінні як від “гритю-гритю-гритю”, так і від “веретень… веретень… веретень”.

Нерідко підставою для виникнення назви птаха є одна з характерних особливостей місцевості, де він оселяється. Скажімо, представники цілої групи птахів отримали українську назву “пісочник” (російською “зуёк”). Найпоширеніший з них пісочник малий заселяє піщані коси вздовж річок та інших водойм, іноді гніздиться і на галькових косах. Його співбрат пісочник морський обирає для гніздування солончаки, трапляється також на піщаних косах вздовж узбережжя морів. Перебування інших видів – пісочника великого і рідкісних залітних пісочників каспійського та товстодзьобого – також пов’язане з відкритими піщаними біотопами.

До другої групи належать кулики, до яких застосовують назву “коловодник” (у російській – це черныш, фифи, травник, щёголь, поручейник, большой улит). У чому ж причина виникнення української назви “коловодник”? І коловодник звичайний, і занесений до Червоної книги України-Русі коловодник ставковий, як і решта видів цієї групи, у гніздовий період заселяють заболочені ділянки берегів річок, лук, ставків, болота, отже на цих птахів найчастіше можна натрапити не біля відкритих водних просторів річок чи озер, а на перезволожених, покритих водою ділянках, що заросли травою або невеликим чагарником, тобто коло-біля мілкої води.

До іншої групи належать кулики, які трапляються на території України-Русі лише протягом сезонних міграцій навесні та восени. У цей час вони тримаються взжовж берегів великих річок, переважно Дніпра, на узбережжі морів та на приморських лиманах. Їх пристрасть до берегових біотопів стала підставою для того, щоб їм дали назву “побережник” – побережник малий, побережник білохвостий, побережник червоногрудий, побережник чорногрудий та інші. Варто попередити, що для деяких видів побережників у російській мові використовують назву “песочник”, а це означає, що кулик з українською назвою “пісочник” – не той самий птах, якого в російській кличуть “песочник”. Тож назва “пісочник морський” в українській мові стосується кулика, який означений латиною як Charadrius alexandrinus, а в російській мові назва “морской песочник” належить кулику з латинською назвою Calidris maritima. Будемо сподіватися, що усі, хто стане вивчати куликів, добре запам’ятають цю номенклатурну особливість.

Серед назв птахів трапляються й такі, що прямо вказують на те, чим живиться власник назви. Наприклад, дуже влучною є назва одного з хижих птахів – “змієїд”. Майже всі, кому доводилося спостерігати цього птаха після вдалого полювання, розповідають, як птах у польоті тримав у дзьобі довгу змію і поступово ковтав її. Полює змієїд також на ящірок і жаб. А одного з невеликих співочих птахів називають “коноплянка” за те, що він полюбляє ласувати насінням коноплі, хоча це зовсім не означає, що в його раціоні присутнє лише це насіння. Коноплянка вигодовує своїх пташенят комахами, та й дорослі птахи не відмовляються від цієї тваринної їжі. Втім, значну частину корму коноплянки становить насіння різних бур’янів.

Птахи, які отримали назву “шишкар”, майже виключно рослиноїдні, спеціалізуються на добуванні насіння з шишок хвойних дерев. Тому й не дивно, що птахів з такою назвою завжди бачать там, де ростуть ялини або сосни. Природа дала цим птахам бездоганне знаряддя, яким вони дістають насіння з-під цупких лусок шишки, – у шишкарів міцний дзьоб і кінці щелеп схрещені.

У пташини з назвою “костогриз” дзьоб – теж надійний інструмент для лущення насіння. Дзьобик він має справді нівроку, його висота біля основи більша за товщину пальця людини. Можете при нагоді переконатися, але пальці до таких “обценьок” краще не сунути. Своїм дзьобом костогриз з легкістю розлущує кісточки вишень і, як кажуть, навіть кісточки слив. Яка ж то міць у костогризовому дзьобі. Спробуйте-но розкусити вишневу чи сливову кісточку, щоб відчути, яка сила для цього потрібна. Втім, краще не експериментуйте. Хай ваші зуби залишаться цілими.

Пташині імена можуть багато цікавого розповісти про вподобання, норов, пристрасті, навіть про вади їхніх володарів.

Геннадій Фесенко

Запис створено 21 Серпня 2015. Рубрики: Нове.