На високих міжнародних форумах визнають, що в Україні-Русі ще збереглися такі недоторкані куточки природи і таке багатство видів тварин і рослин, на які вже не натрапити у довкіллі індустріально розвинутих західноєвропейських країн. Наша країна приєдналася до міжнародних конвенцій, спрямованих на збереження природної спадщини та поліпшення її стану, і моніторинг змін у довкіллі нині має стати елементом державної політики.

Основою для усвідомлення суспільством нагальної потреби збереження природи стали знання, накопичені не такою вже й великою громадою вчених та інших природозновців. Були сподвижники і у вітчизняній орнітології, які доклали своїх зусиль для вивчення видового складу птахів нашої країни, дослідження їхньої біології та екології.

Щоб змалювати стан української орнітофауни в минулому, ХХ столітті, зміни, які в ній сталися, передусім слід згадати про вичначну роль відомих природознавців, завдяки яким в Україні-Русі відбулося становлення орнітології як науки. Систематичні орнітологічні дослідження в нашій країні започаткував професор Київського університету К. Ф. Кеслер, опублікувавши їх результати у своїй праці, яка вийшла в середині ХІХ століття і стосувалася птахів губерній тогочасного Київського навчального округу. Зусиллями вченого в університеті було засновано Зоологічний музей, широко відомий нині й поза межами України-Русі. Майже у той самий час В. Й. Дзедушицький почав створювати природничий музей у Львові. Згодом він опублікував каталог місцевих птахів. Загалом, друга половина ХІХ століття і перша третина ХХ ст. були періодом регіонального вивчення орнітофауни України-Русі. Знаними дослідниками птахів східних областей країни були М. М. Сомов і В. Г. Аверін, центральні області вивчали В. С. Вальх, Г. Ф. Гебель, а згодом М. М. Гавриленко, на заході працював О. О. Грабар, на півдні – О. О. Браунер, а також інші відомі вітчизняні орнітологи. Традиція регіонального дослідження орнітофауни триває й досі.

Утім, у 1930-х роках розпочався період узагальнення результатів орнітологічних досліджень, проведених на території країни в цілому. Він ознаменувався виходом у світ праці М. В. Шарлеманя “Птахи УРСР”. Його послідовниками стали М. А. Воїнственський та О. Б. Кістяківський, котрі склали, мабуть, чи не найвідомішу в нашій країні книгу з орнітології  “Визначник птахів УРСР”. Починаючи з середини 1950-х років виходили присвячені птахам випуски фундаментальної академічної праці “Фауна України”, авторами яких були О. Б. Кістяківський, В. М. Зубаровський, Л. О. Смогоржевський, В. І. Лисенко. Тож, знань з орнітології впродовж ХХ століття накопичено багато.

Вдаючись до узагальнень людина часто намагається висловити їх мовою цифр. Наочність такого підходу зрозуміла, тому, говорячи про зміни в українській орнітофауні впродовж століття, нам також варто вдатися до цього засобу. Отже, в середині ХХ століття у фауні України-Русі налічували 358 видів птахів, а наразі, в середині другого десятиліття ХХІ століття, – їх уже 433. Зростання кількості видів відчутне. Можна лише дивуватися, якими швидкими темпами збагачується наша орнітофауна. Проте це зростання певною мірою ілюзорне. Скажімо, з усіх видів у середині століття в Україні-Русі гніздилося близько 260, а наприкінці  лише на 5–7 видів більше. Збільшення загальної кількості видів птахів, які будь-коли траплялися в країні, відбувається в цілому завдяки реєстрації нових рідкозалітних видів. Так, в останні десятиріччя спостерігали зальоти буревісників середземноморського і кочівного, кукші тайгової і соловейка рудохвостого, кропив’янок співочої і червоноволої та багатьох інших видів птахів.

У той самий час приблизно 40 видів вітчизняної орнітофауни можна віднести до таких, які вже впродовж 50 і більше років не траплялися у нас, чи до таких, відомості стосовно яких потребують документального підтвердження (опудала в музейних фондах або чіткої фотографії).

Наприклад, чи залетить ще колись до нас дрізд Свенсона, який заселяє Північну Америку і який був здобутий під Харковом більше як 100 років тому, у 1893 р. Дуже проблематичною є можливість повторних зальотів до України-Русі журавля білого, оскільки найближча до нас його обська популяція вкрай мізерна. Але інші види, такі як чапля єгипетська, фламінго рожевокрилий, турпан білокрилий, синьга, кречет, сови біла і яструбина, бджолоїдка зелена та інші час від часу з’являються у нас. Деякі з них, наприклад чайка білохвоста і ластівка даурська, навіть роблять спроби гніздування.

За рахунок чого збільшилася у ХХ столітті кількість гніздових видів птахів у нашій країні? Так би мовити, адміністративним шляхом до вітчизняної орнітофауни потрапили 4 види. Після приєднання Західної України ці види, які гніздилися лише в Карпатах та на Прикарпатті, увійшли до переліку видів фауни  дятел трипалий (його недавно почали реєструвати на гніздуванні і на Поліссі), щедрик європейський, тинівка альпійська, горіхівка крапчаста. З цієї самої причини змінився статус снігура звичайного, сови довгохвостої та золотомушки червоночубої. Вони стали гніздовими, тоді як раніше перший вид був тільки зимуючим, а два інші – залітними. Після приєднання Криму до України-Русі гніздовим птахом став і гриф чорний, який раніше лише залітав у південні області нашої країни. Завдяки штучним заходам у переліку видів вітчизняної фауни опинились куріпка даурська і кеклик кремовогорлий. У середині ХХ століття їх спеціально завезли до нашої країни з метою збагачення мисливської фауни. Куріпку даурську було випущено в Київській області та Криму, але вона не прижилася. Через якийсь час її перестали реєструвати в природі. А кеклик, навпаки, цілком натуралізувався в Кримських горах.

Зміна статусу виду і причини, що її зумовлюють, – це досить цікаві аспекти дослідження орнітофауни. Переслідування хижих птахів, яке відбувалось до середини ХХ століття, призвело до різкого зменшення їхньої чисельності. Згодом обсяг безпосереднього знищення дещо зменшився, але на чисельності хижих птахів дуже позначилася хімізація сільського господарства. Для боротьби зі шкідниками сільгоспкультур почали застосовувати отрутохімікати, які через отруєну здобич потрапляли в організм хижих птахів, нагромаджувалися там і призводили до зменшення успішності гніздування. Крім того, заміна природних ландшафтів на штучні і чинник непокою також негативно впливали на існування хижих птахів. Тому з гніздового на залітний змінився статус орла степового і стерв’ятника гірського. Лише поодинокі пари скопи ще гніздяться у нас, а лунь степовий остаточно зник з гніздування, хоча під час міграцій обидва види трапляються регулярно. Значно скоротилася кількість районів, де на гніздуванні ще трапляються беркут і сапсан: у першій третині ХХ століття. вони заселяли Полісся і Лісостеп, тепер залишилися у Карпатах, а сапсан також у Криму. Дуже звузилися ареали гніздування сипухи крапчастої і пугача палеарктичного, хоча чисельність пугача на сході України-Русі останнім часом зростає.

На тлі негативних змін у статусі одних видів відбувалися позитивні зрушення у інших. Ще донедавна пухівка зеленошия, сич волохатий, сова бородата, очеретянка садова і вівчарик зелений належали да залітних видів, а нині вони вже є гніздовими. Пухівка зеленошия, яка раніше гніздилася лише на узбережжі північних морів та на Балтиці, в останні десятиріччя утворила своєрідний гніздовий осередок-анклав у районі Чорноморського біосферного заповідника. При цьому на фоні значних коливань намітилася загальна тенденція до зростання її чисельності. Інші зазначені види розсунули межі свого гніздового поширення і „захопили” окремі прикордонні місцевості країни.

Особливо вражають приклади двох інших видів, які стали гніздовими в Україні-Русі нещодавно і стрімко, протягом 20–30 років захопили цілком або більшу частину території. З’явившись у середині ХХ століття на західних кордонах країни, горлиця садова дуже швидко стала поширюватися на гніздуванні в усіх напрямках, оселяючись в населених пунктах і витісняючи з них горлицю звичайну. Інший вид – плиска жовтоголова – почав свій „наступ” у 1970-х роках з північного сходу і вже „захопив” майже всю країну. Дещо повільнішими темпами у південно-східному і південному напрямках поширюлися трав’янка чорноголова та горихвістка чорна. Зараз вони освоїли також майже усю територію країни. Південніше стала гніздитися і синьошийка, тепер вона трапляється на Одещині. На схід, до державного кордону, по поліських районах просунулася межа гніздового поширення щедрика європейського.
Деякі наслідки перетворення природи людиною для певних видів птахів є позитивними. Створення захисних лісосмуг і штучне заліснення територій на півдні країни спричинили зміщення в південному напрямку меж поширення таких птахів, як вівчарик-ковалик, вівчарики весняний і жовтобровий, мухоловки строката і білошия.

У вирішенні проблем довкілля значну увагу акцентують на збереженні рідкісних видів тварин, яких включено до Червоної книги України-Русі. Так, у виданнях цієї книги, які вийшли з друку у ХХ столітті, кількість видів птахів збільшувалася: до першого видання (1980 р.) потрапило 28 видів, до другого (1994 р.)  67 видів. Поміж них денних хижих птахів – 20 видів і 6 видів сов, що разом становило мало не половину усіх видів птахів Червоної книги України-Русі. Крім того, до неї було внесено 12 видів сивкоподібних, по 8 видів гусеподібних і горобцеподібних, по 4 види пеліканоподібних, лелекоподібних і журавлеподібних, а також 1 вид куроподібних птахів. До третього видання Червоної книги України-Русі (2009 р.), яке укладено значною мірою за даними кінця минулого століття, включено вже 87 видів птахів.

Найвразливіший серед цих видів, безумовно, кульон тонкодзьобий. Цей птах перебуває у надзвичайно загрозливому стані, бо його загальна чисельність у світі становить лише 50270 особин. Драматизм ситуації посилюється тим, що через малу чисельність не вдається виявити місця його гніздування, які можна було б взяти під охорону. Ймовірно, вони розташовані в Західному Сибіру. Тому охорона цього птаха в Україні-Русі, де він трапляється під час міграцій, – вкрай важлива умова його збереження.
Такий вид, як савка білоголова, був занесений до Червоної книги України-Русі тому, що впродож останніх 70–80 років його не реєструють у нас на гніздуванні через різке погіршення умов  степові водойми, де траплялася савка, стали інтенсивно використовувати для господарської діяльності людини.

Певна кількість видів птахів потрапила до Червоної книги України-Русі через обмеженість області їхнього поширення в країні: баклан чубатий, гриф чорний, сип білоголовий, тинівка альпійська, скеляр строкатий тощо. У інших область поширення більша, але чисельність загрозливо низька: це чернь білоока, підорлик великий, боривітер степовий, хохітва, дерихвіст степовий. До того ж, їхня чисельність не збільшується.

Заходи зі збереження рідкісних видів можуть бути різні. Кілька років тому оприлюднено національні плани дій зі збереження 17 глобально вразливих видів птахів, які розроблені вітчизняними орнітологами. У цих планах визначено головні напрямки збереження та поліпшення умов існування рідкісних птахів з метою досягнення стабілізації і подальшого зростання їхньої чисельності. Зокрема, один з планів стосується дрохви євразійської, чисельність якої в Україні-Русі в літній період не перевищує 700 особин; з них до розмноження щорічно приступає приблизно 150 самок.

Нині вітчизняна популяція цього виду зосереджена головним чином на півдні країни, хоча ще в першій половині ХХ століття він був поширений по усій степовій і лісостеповій смугах, а також траплявся на Поліссі. З метою збільшення чисельності дрохви передбачається штучне розведення в неволі і створення напіввільної популяції з подальшим випусканням у природу. Найбільша складність штучного розведення цього птаха у тому, що потрібно до 10 років для створення групи плідників, які б почали давати потомство. Статевої зрілості самці дрохви, найбільшого за масою літаючого птаха у світі, досягають у віці 5–6 років. Ентузіазм і фаховий підхід у втіленні зазначеного плану дій могли б опиратися на фінансову підтримку принаймні з боку приватного меценатства, якщо у держбюджеті для цього не достатньо коштів. Утім довготривала меценатська ініціатива згасає в оточенні чиновницької заформалізованості.

Тимчасове зменшення інтенсивності господарської діяльності людини в останнє десятиріччя ХХ століття, спричинене економічною ситуацією, на деякий час створило певні умови для поліпшення стану окремих біотопів. Це позитивно позначилося на деяких рідкісних видах птахів. Так, у середині ХІХ століття на півдні України-Русі, на узбережжі Чорного моря гніздилися пелікани рожевий і кучерявий. Протягом майже всього ХХ століття. ці птахи траплялися у нас тільки під час зальотів. І от кілька десятків пар пелікана рожевого загніздилися в Чорноморському біосферному заповіднику. Пелікан кучерявий став робити спроби гніздування на озерах Придунайського регіону, та невдовзі найнеочікуванішим виявилося його гніздування на Кривій косі в регіональному ландшафтному парку „Меотида”, починаючи з 2009 року. Поява цих великих рибоїдних птахів була доволі негативно сприйнята місцевими жителями на територіях, біля яких загніздилися пелікани, бо люди вважають птахів конкурентами у використанні рибних запасів. У такій ситуації роль природоохоронців полягає в тому, щоб показати дійсно малозначущий вплив рідкісних птахів на запаси промислової риби. Пелікани виловлюють головним чином малоцінні супутні види риб.

Зростає чисельність і збільшується область поширення таких рідкісних птахів, як баклан малий, канюк степовий, орлан-білохвіст, хоча у характері їхньої поведінки при цьому істотних змін не відбувається. А лелека чорний – птах, який також потрапив до Червоної книги України-Русі, виявляє риси, які не були йому властиві. Через свою відлюдкуватість раніше він намагався гніздитися на найглухіших лісових ділянках, і тому скорочував область свого поширення. Тепер гнізда окремих пар лелеки чорного почали знаходити неподалік від сіл і хуторів. Такі зміни у поведінці, мабуть, стали основою того, що лелека чорний почав відновлювати свій колишній ареал і нарощувати чисельність.

Зміна стереотипу поведінки, пристосованість до умов існування, які склалися у населених пунктах, зумовили появу тут таких птахів, які раніше траплялись лише за їх межами, або збільшення чисельності інших, які здавна тримаються біля людського житла. Так, припутень усе більше виявляє схильність до синантропізації. Певною мірою штучно, після завезення з Польщі, з середини ХХ століття у Києві, а потім в інших великих містах країни почали з’являтися осілі групи дрозда чорного. Раніше цей птах відлітав на зимівлю в південніші регіони. У цей період почала зростати чисельність воронових птахів, які залишалися взимку в населених пунктах. У Києві, наприклад, у цілому граків, галок і ворон сірих щозими налічують до 150–170 тис. особин. У граків, які гніздяться біля Києва, досить суттєво змінилася довжина міграційного шляху: він скоротився вдвічі. Ще в середині ХХ століття граки з-під Києва відлітали на зимівлю до Франції, а тепер вони зимують в Угорщині, частина ж, мабуть, залишається на зиму в районі гніздування. Водночас на території України зимує значна кількість граків з районів Середнього Поволжя.

Питання визначення чисельності птахів завжди стояло дуже гостро. Для цього розроблено спеціальні методи, їх застосування на місцевому і регіональному рівнях дає гарні результати. Проведення обліку того чи іншого виду птахів у загальнонаціональному масштабі потребує великих організаційних зусиль і значних коштів. На сьогодні найдокладніше вивчено, мабуть, зміни чисельності птахів Червоної книги України-Русі, про яких вже йшлося, а також водоплавних і коловодних видів. Птахи з двох останніх груп зазвичай гніздяться колоніально або утворюють значні скупчення під час міграцій і зимівлі, що полегшує їх облік. Саме щорічний контроль за такими скупченнями на окремих показових ділянках водойм і дає змогу визначити тенденції у зміні чисельності птахів.

Зміни чисельності водоплавних і коловодних птахів пов’язані, як правило, зі станом водойм, які вони заселяють. А в перетворенні природного режиму водойм у ХХ столітті людина досягла неймовірних результатів. Чого лише варте зарегулювання течії Дніпра каскадом гребель, через що утворилися величезні водосховища, які поглинули найбільш екологічно продуктивні заплавні біотопи… Випрямлення русел малих річок та інші гідромеліоративні заходи в цілому змінили рівень ґрунтових вод, що також спричинило негативні зміни в місцях оселення тварин.

Користь від цих змін здобули дише окремі види птахів, наприклад мартин жовтоногий. Ще в середині ХХ століття цей птах гніздився тільки вздовж узбережжя Чорного і Азовського морів, а також на Сиваші. Нині мартин жовтоногий утворив гніздові колонії практично на усіх водосховищах Дніпра. Чисельність цього виду зростає, він став гніздовим птахом багатьох великих водойм більшої частини країни.

Ті самі перетворення значно вплинули на чисельність деяких коловодних птахів, які не гніздяться, а лише мігрують територією країни. До зарегулювання Дніпра в його заплаві відбувалася значна міграція побержників чорногрудого і червоногрудого. Тепер тут трапляється невелика кількість цих птахів, а шляхи їхньої інтенсивної міграції збереглися в Азово-Чорноморському регіоні. З тієї самої причини в заплаві Дніпра погіршилися умови гніздування крижня, нерозня, шилохвоста. Зниження чисельності цих видів качок спостерігається майже в усіх регіонах.

Можна навести і приклади позитивної зміни чисельності гусеподібних птахів. Звичайна на гніздуванні у ХІХ столітті гуска сіра в першій половині ХХ століття значно скоротила свою чисельність і зникла з багатьох водно-болотних угідь. Але в 1960-х роках гуска сіра почала нарощувати чисельність, адаптувавшись до умов існування у біотопах, змінених людиною. Майже така сама ситуація склалася і з лебедем-шипуном. У першій половині ХХ століття його чисельність була дуже низькою, а область гніздування звузилася практично до неширокої смуги вздовж морського узбережжя, в Криму він не гніздився. Згодом завдяки охороні цих птахів і їхньому призвичаєнню до перебування поряд з людиною чисельність шипуна збільшилася. Лебеді почали повертатися не тільки в заплави річок, а стали заселяти навіть середні за площею ставки. Тепер область поширення лебедя-шипуна охоплює більшу частину країни, і він усе більше виявляє схильність до осілості.

Сучасна орнітофауна України – це динамічна складова довкілля, яку слід поглиблено вивчати і в майбутньому. Низка досліджень характеризує птахів як індикаторів стану природного середовища, яке вони заселяють. У змінах видового складу та чисельності птахів наочно відображаються як позитивні, так і негативні зміни в місцях їхнього гніздування, зимівлі, на шляхах міграцій. Тому в моніторингу стану довкілля різних регіонів нашої країни птахам має приділятись якнайбільше уваги. Саме такий підхід обрано, наприклад, в комплексних дослідження водно-болотних угідь Азово-Чорноморського регіону.

Одним з етапів узагальнення вивчення фауни може стати складання Кадастру тваринного світу України-Русі, зокрема кадастру вітчизняної орнітофауни. Якщо сьогодні своєрідним паспортом для рідкісних видів птахів є дані про них, зазначені в такому державному законодавчому акті, як Червона книга України-Русі, то Кадастр міститиме дані про статус, поширення, тенденції змін чисельності, а за потреби – і про необхідні заходи охорони усіх видів, які трапляються у нас. Складання Кадастру, звичайно ж, не є самоціллю. Вкрай необхідно, щоб дані, які він міститеме, брали до уваги під час укладання господарських планів розвитку природних територій. Ці плани можна вважати обґрунтованими лише тоді, коли в них буде враховано життєво важливу для людини потребу мати повноцінне здорове довкілля. І птахам у такому довкіллі належить не останнє місце.

Геннадій Фесенко

Запис створено 23 Квітня 2014. Рубрики: Нове.