“Телегіз-телегіз – кидай сани, бери віз!”, – згадуєш приказку, коли сонячного лютневого дня, йдучи вулицею міста, раптом чуєш мелодійний спів птаха, якого спочатку не помітив. Пісня обірвалась, а з-за рогу вулиці вилетіла сірувато-бура пташина, сіла на засніженій дорозі, підтюпцем пробігла зо два метри, зупинилася, щось поклювала в придорожньому смітті, потупцювала ще трохи. Несильний, але колючий зимовий вітер пограв перед нею снігом. Вона ж одразу покруглішала: ще більше розпушила пір’я, наче розгорнула плечі і груди, втягнула свою округлу голівку в плечі. На голові чубчик, то притиснутий до тім’я, коли вітер дужчає, то, тихої години, задерикувато піднятий вгору.

Познайомтесь – це жайворонок чубатий, або посмітюха. В одній назві вказується на зовнішність птаха, в другій – на його звичку шукати собі взимку поживу серед усілякого придорожнього пороху.

Неподалік, на іншому боці дороги, дрібно тупцює ще одна така сама довірлива пташина. На часину затримуєшся і роздивляєшся їх. Дзьоби у них довгенькі, хвости, навпаки, відносно короткі, тілом трохи більші і наче міцніші від хатніх горобців, та й крокують по дорозі, а не стрибають. Ближча птаха злетіла і, неквапно змахуючи широкими крилами, стала знову співати в польоті – “Телегіз-телегіз – годі зимі, лаштуй віз”.

Поширений цей птах на значній частині Європи, крім тайгової смуги, в азійських степах, а також в Африці навколо пустелі Сахари. Оселяється в посушливих, позбавлених дерев і кущів місцевостях. Посмітюха частіше гніздяться на півдні нашої країни, оскільки саме там умови для її гніздування кращі. Але й на півночі, на вигонах, перелогах з негустою травою, на пустирях, узбіччях доріг можна також натрапити на гнізда посмітюх. Птахи нерідко гніздяться й на околицях населених пунктів.

З кінця лютого і всю весну в таких місцях лунають трелі посмітюхи-чубаня. Вони не такі голосні й тривалі, як у найближчого її родича – жайворонка польового, і не такі флейтові, як у жайворонка лісового, але однак доволі мелодійні.

Не зраджуючи звичці жайворонків усіх видів, посмітюха свої гнізда влаштовує на землі. Будує їх з решток трави, а в середині вистилає волоссям, шерстю. Вже наприкінці квітня або на початку травня в них з’являються 3–5 яєць, сіруваті, з бурими цятками. Висиджує пташенят самка протягом 12–13 днів, а самець весь цей час не полишає співати.
Коли пташенятам виповнюється 16–18 днів, вони залишають гніздо, але деякий час батьки ще їх підгодовують.
Посмітюшата, короткочубі, дещо строкатіші за дорослих птахів, повсюди прямують за батьками, чекаючи на порцію корму. Та невдовзі вони переходять до самостійного життя, дорослі ж у другій половині червня починають лаштувати гніздо для другого виводка.

Своїх пташенят посмітюхи вигодовують комахами, та й взагалі цей корм є основою їхнього живлення у весняно-літній період, хоча не обминають птахи і насіння бур’янів та зернових сільгоспкультур. Взимку насіння рослин є основною їжею.

Закінчивши розмноження, посмітюхи збираються у невеликі зграйки і кочують у привабливих місцях, нерідко поблизу тваринницьких ферм, де є вибиті скотом ділянки землі. Іноді та чи інша пташка злетить на стовпчик огорожі, що оточує ферму, посидить на ньому, огляне місцевість і, наче маленький м’ячик, одним помахом крил скочується на дорогу. Сутужної зимової пори, коли сніг засипає в полі насіння рослин, посмітюхи туляться до людського житла, біля якого можна так-сяк підживитися. Ось тоді вони й починають мандрувати окраїнними вулицями великих і невеликих міст, по селах, хуторах і селищах.

До середина XIX сторіччя посмітюха була поширена головним чином на півдні Європи, а потім стала гніздитися північніше. Проте нині майже в усіх європейських країнах чисельність цього жайворонка скорочується. У Європі територія його гніздування зменшилася, за різними даними, на 20–50 %. Головну причину цього вбачають у значних кліматичних змінах, хоча діють й інші чинники, що суттєво позначаються на чисельності посмітюхи. Зокрема, умови існування птахів погрішуються через інтенсифікацію сільського господарства. Виражається це в заростанні сухих пасовищ густою трав’яною рослинністю і чагарниками, що викликане скороченням випасання худоби на них через перехід до стійлового утримання. Суттєвий негативний вплив має і залучення до інтенсивного обробітку перелогових земель, а також зрошувальна меліорація, а в деяких країнах і застосування отрутохімікатів в рослинництві та занепад коняртства, внаслідок чого значно знижується чисельність комах, які екологічно пов’язані з кіньми і одночасно складають основний корм для посмітюхи. Крім того, такий чинник, як урбанізація, що раніше сприяв розселенню посмітюхи, наразі став впливати негативно, оскільки щільні забудови все більше захоплюють приміські околиці, де птахи знаходили собі сприятливі умови для гніздування.

Кожен, кому до вподоби наш крилатий соліст, може посприяти його охороні. Посмітюха потребує нашої уваги і турботи. Тож не будемо байдужі до її долі! Зберігши цю краплинку живого, ми не дамо обміліти життєдайному океану природи, завдяки якій ми, власне, й існуємо.

Геннадій Фесенко

Запис створено 24 Березня 2014. Рубрики: Нове.