Без перебільшення можна стверджувати, що Київ розташований в унікальному довкіллі, бо в межах міста сходяться дві великі природні смуги – Полісся і Лісостеп, а в його південній частині трапляються й окремі ділянки із суто степовою рослинністю. Дуже поталанило місту й з головною водною артерією – Дніпром, з безліччю островів, заток та проток на ньому, з широчезними заплавними луками вздовж річки. А ще не забуваймо про Десну, що впадає у Дніпро наразі біля адміністративних меж міста. Крім того, більша частина міського правобережжя відзначається нагірністю і значною розчленованістю рельєфу.

Кожна з перелічених ландшафтних особливостей збагачує природне середовище, через що тут виникли найрізноманітніші умови для існування багатьох видів птахів. Тож не дивно, але водночас звичайного городянина й дивує, що в адміністративних межах Києва за останні 100 років виявлено приблизно 320 видів птахів, що складає три чверті від усієї кількості видів орнітофауни країни (Фесенко, 2010). Мабуть, таке пташине багатство мало би бути відображене в назвах урочищ, місцин, вулиць, річок, які розташовані на території міста.

Поглиблене дослідження топонімів Києва, які пов’язані з тваринами, зокрема птахами, ще має бути проведено. Проте вже зараз на окремих прикладах можна показати, що тільки невелика кількість міських топонімів безпосередньо стосуються птахів, а інші хоча і пов’язані з їхніми назвами, але представляють окремих персон або мають зміст іншого характеру, тобто їх можна певним чином класифікувати.

До топонімів, які мають стосунок до птахів, належать як ті, що включають, так і ті, котрі утворені без використання їхніх назв.

З 1571 р. задокументовано згаду про урочище-долину Куликове, пізніше – селище Куликове (Вулиці Києва, 1995). Розташовано воно на лівобережжі у північно-східній частині міста між Воскресенкою, Вигурівщиною і лісом на широкій площі заплави Дніпра. Виникнення назви пов’язують з куликами, які траплялися там у значній кількості. Заплава Дніпра до утворення на річці каскаду водосховищ слугувала місцем живлення і відпочинку під час міграції для великої кількості цих птахів. По лучних ділянках вони й гніздилися. Урочище знаходиться на відстані понад 4 км від головного русла Дніпра, та у високу весняну повінь вода у певні роки піднімалася настільки, що заливала й це урочище. Довелося бути свідком такого явища в останнє надзвичайно високе водопілля 1970 р. У минулому ставалися й вищі повені. Наразі цю місцевість забудовано.

Прямий стосунок до птахів має вул. Солов’їна у Пирогові, що на південній околиці міста. Зазначену назву ця вулиця отримала у 1957 р. (Вулиці Києва, 1995). Власне, це чи не єдиний у місті приклад, коли для означення вулиці обрано назву певного виду птахів. Соловейко є одним із птахів-символів нашої країни, і у характеристиці нашої мови утвердився образ – мова солов’їна, бо ж воно так і є. Свого часу солов’ї, що гніздилися в околицях та й у самому місті, дуже славилися піснею у любителів пташиного співу. Смаки людей змінюються, а от київські солов’ї продовжують лунко й вишукано співати весняної пори. Звивиста вулиця на гористій місцевості не вирізняється фешенебельними віллами, які, здавалося б, мають бути у мальовничому куточку столиці. Назву видатного співочого птаха дали вулиці не десь у щільній забудові центру, а на окраїні, де у городян ще значною мірою зберігся ліризм сприйняття довкілля, що помітно з творчого оформлення деяких табличок з назвою цієї вулиці.

На півночі правобережної частини Києва біля південного боку високого насипу північної гілки залізниці розташований Куренівський ринок, який багато киян знають як Пташиний базар. Друга його назва, зрозуміло, не випадкова. Птицею (означення птиця стосується тільки свійських м’ясо-товарних птахів) торгували на багатьох ринках міста, а от іншу дрібну живність для домашнього утримання пропонували саме на Пташиному базарі, відокремленій частині загальної території Куренівського ринку. Із птахів найбільше були представлені голуби, канарки і папужки хвилясті, яких розводили птахолюби. Відкрито торгували відловленими в природі чижами, щигликами, коноплянками, снігурами тощо. А ще тут було роздолля для акваріумістів і любителів собак, котів, хом’ячків, ручних пацюків, мурчаків (морських свинок) та іншої дрібнорозмірної звірини. Через перебудову Куренівського ринку Пташиний базар на якийсь час перемістили на лівий берег у район Воскресенки до ринку, що на бульварі Перова. Начебто планували його там залишити, однак невдовзі він повернувся на колишнє місце. У переінакшеному вигляді цей базар функціонує й зараз, із птахів у продажу найбільше різноманітних видів папуг вольєрного розведення, нерідко побачиш і деякі види амадинових птахів.

Принагідно зазначимо, що в минулому навіть у центрі міста траплялися голубники. В уяві виникає образ-спомин півстолітньої давнини: у верхній частині вул. Старонаводницької над кількома голубниками у дворі тодішньої старої малоповерхової забудови в небі літають зграї породистих голубів. Піднімали їх у повітря спеціально, для тренування. Голуби-метелики кружляли у повітряних піруетах, і їх можна було помітити навіть з майдану перед Палацом спорту. Задля будівництва новітніх споруд жителів із таких районів переселяли у так звані спальні масиви. Вони переїжджали туди разом з голубами, і, наприклад, на Лісовому масиві голубники стали одними із звичайних, як нині кажуть, малих архітектурних форм. Голубники були діючими, у них тримали чудових голубів, вони могли втішити своєю красою, дивовижним польотом. Наразі більшість з них порожні, багато просто зламано. Прагматизм надто швидкої урбанізації поглинув голубів як об’єкт і зміст цього захоплення, лише подекуди залишилися оті малі архітектурні форми – порожні голубники. Аматорське голубівництво, мабуть, наразі занадто витратне.

Особливу категорію складає прадавній топонім, для утворення якого не було використано жодну з назв птахів, але він має прямий стосунок до них. Йдеться про місцину під назвою Перевісище (Київ. Енциклопедичний довідник, 1981; Вулиці Києва, 1995). Раніше воно було розташовано за містом, на ділянках, що вдовж теперішньої вул. Хрещатик між Майданом Незалежності і Європейською площею, нині у самісінькому серці столиці та, власне, й усієї Русі. У стародавні часи тут проводили лови птахів і дрібних звірів, напнувши високі перевіси-тенета на узліссях, впоперек ярів, уздовж галявин. Перевісище згадано у літописі з 945 р., більше ніж за півтисячоліття до того часу, коли в Московії нащадки фінсько-татарського титульного населення верхнього Поволжя, прикриваючись православ’ям, накинули лихим оком на слов’янські землі Придніпров’я і стали будувати свою політику на бажанні привласнити назву Руської держави. Тож Перевісище – один із найстаріших топонімів у межах Києва й усієї правдивої Русі, власне України.

До іншої групи можна віднести топоніми формального характеру, а саме такі, котрі до птахів мають опосередкований стосунок, бо укладено їх на основі прізвищ окремих персон, які включають означення птаха, тобто ці назви є так званими патронімами. Зокрема, назву лебідь відображено в кількох топонімах: вул. Академіка Лебедєва у Феофанії, вул. Миколи Лебедєва неподалік станції метро „Чернігівська”, вул. Лебедєва–Кумача в районі Караваєвих дач (Вулиці Києва, 1995). Відзначений у топонімі й один з характерних птахів міста – шпак, але також у назві-патронімі: поблизу станції метро „Берестейська” розташована вул. [Миколи] Шпака. Про назву качур, що тотожна означенню селезень і пов’язана зі словом качка, нагадують ще два патроніми однакового походження: вул. Якова Качури і пр-к Якова Качури біля залізничної станції „Київ-Волинський”. У теперішніх межах міста, в його західній частині розташована місцевість Галагани, назва якої має прямий зв’язок із найпоширенішою птицею – курми, а походить від прізвища роду поміщиків Галаганів, котрі були власниками цієї маєтності. Одне із значень слова галаган – півень у загальному розумінні, або головатий півень з неопереною, голою шиєю (він здається дуже головатим тому, що шия у нього тонка, бо гола через особливу породистість, ще й дуже яскравого червоного кольору).

Назви деяких київських вулиць, власне такого самого характеру, що і патроніми, походять від назв інших міст, зокрема вул. Лебединська (Вулиці Києва, 1995) у промисловій зоні Оболоні. Ніхто з топонімістів не заперечує її прямий стосунок до назви птаха, в поясненнях лише обговорюють кілька варіантів виникнення означення міста Лебедина: від відповідної назви озера, лісового масиву, населеного пункту з такою самою назвою в іншій місцевості або від прізвища (http://svitovid6.webnode.com.ua/news/lebedin-man/; http://lebedyn.com.ua/місто/історія-лебедина/).

Виділяється декілька київських топонімів, про які можна сказати, що їхній зв’язок з назвами птахів залишається певною мірою дискусійним. До них належить топонім Бусове поле, про який є згадки з XVIII ст. (Київ. Енциклопедичний довідник, 1981; Вулиці Києва, 1995). Місцевість з цією назвою розташована на півдні правобережної частини міста між Видубичами і залізницею. Із трьох можливих джерел походження наведеної назви одне краєзнавці пов’язують з птахом – буслом, додаючи, що до цього топоніма має стосунок згадка про „часи Бусові” у видатному епічному творі „Слово о полку Ігоревім” (Вулиці Києва, 1995), який укладено у ХІІ ст. Якщо це так, то у ті часи мався на увазі не бусол білий, який багатьом відомий також як лелека білий, чорногуз, гайстер. У великокняжу добу на Русі лелека білий ще не гніздився, не траплявся взагалі (Грищенко, 1996). Він з’явився у нас з заходу пізніше. А от його найближчий родич лелека (бусол) чорний і тоді належав до автохтонних птахів нашого краю. Від головного топоніма походять кілька інших: гора Бусовиця, струмок (річечка) Буслівка – притока Либеді, вул. Буслівська. Варто відзначити, що нині лелека (бусол) чорний належить до рідкісних птахів, його включено до Червоної книги України (2009), але під Києвом він ще трапляється під час сезонних міграцій.

До згаданої групи топонімів має стосунок і вул. Сорочинська (Вулиці Києва, 1995), яку названо на честь селища Сорочинці на Полтавщині, де відбувається відомий щорічний ярмарок. Причини появи цієї назви селища достеменно не відомі, проте із п’яти ймовірних варіантів пояснення у двох підставою називають птаха – сороку (http://zoshvs.at.ua/index/chi_dobre_vi_znaete_sorochinci/0-93).

Окрему категорію складає пара топонімів, які найперше можуть асоціюватися з птахом, хоча топонімісти не висловлюють впевненості в цьому. Йдеться про урочище Совки північніше Голосієвого і річечку Совку, що протікає в ньому і є притокою Либеді (Вишневський, 2005), бо їх нескладно пов’язати з птахом – совою. Найдрібнішу сову нашої фауни іменують саме совкою, або сплюшкою. Тепер у Києві цей птах рідкісний, нечисленний він і по усій країні, тому його внесено до Червоної книги України (2009). Чи був він значно численнішим у столиці у XVII ст., відколи почали у документах згадувати це урочище? Навряд чи. Та й у першій згадці назва цієї місцевості дещо інакша – Сувки (Сувка) (Вулиці Києва, 1995). Походження назв урочища і річечки досі не встановлено.

Варто згадати і кілька таких топонімів, які можна вважати оманливими стосовно зв’язку з птахами. Особливо яскравим прикладом є назва одного куточка Києва – урочище Коноплянка, що між Оболонню та Пріоркою (Вулиці Києва, 1995). Коноплянкою, з наголосом на третьому складі, знавці птахів називають невеличку горобину пташку з мелодійною піснею. Цікавинка криється саме у наголосі: наголошення другого складу того самого слова вказує на походження не від назви птаха, а від назви рослини – конопель, які колись густо тут зростали. Саме від назви рослини дослідники виводять назву цього урочища, де протікала однойменна річечка і нині є відповідна вулиця.

Співзвучні з деякими назвами птахів і кілька інших київських топонімів. Зокрема, місцевість Жуляни, бо нагадує назву птаха – жулан, а у множині – жулани. Утім досліджено, що під вказаною назвою цю місцевість згадують лише з XVII ст., а з XI ст. її описували такою, де протікав струмок Желань, назва якого, за однією з версій, походить від імені давньослов’янської богині скорботи Желі (Жалі) (Вулиці Києва, 1995). З птахом можна б пов’язати й топонім Шулявка, позаяк він подібний до однієї з назв хижих птахів – шуляк, або шуліка чорний, яструб малий і яструб великий (Шарлемань, 1927). Проте цей топонім виводять від означення ландшафтних особливостей місцевості: давньослов’янське шелвов борок – низькорослий лісок з багатьма галявинами (Вулиці Києва, 1995). Саме такою цю місцевість згадують у літописах X–XI ст. Не встановлено й зв’язку назви лебідь із співзвучним легендарним дівочим іменем Либідь, від якого походить назва однойменної київської річки.

Наразі відбувається історично закономірне переосмислення колишніх подій, постатей і символів. Багато з них не просто є застарілими, а їх колись зумисне насаджено, щоб викорінити нашу національну пам’ять або й поглумитися над нею. Відбувається й перейменування вулиць Києва. У цьому процесі можна було б використати нові топоніми, утворені від назв принаймні тих птахів, які є орнітосимволами нашої країни. Так, на Соколину не зайве перейменувати вул. Жукова, що на Лісовому масиві, оскільки теперішній патронім стосується людини, яка, треба визнати, зневажала українців. Великих соколів неодноразово помічали неподалік цієї вулиці під час міграцій і зимівлі. А на сусідній вулиці на шістнадцятиповерхових будинках гніздяться кілька пар невеликого сокола – боривітра звичайного. У місті могли б з’явитися вулиці Жайворонкова, Ластівкові, Лебедина тощо, бо ці птахи ще й нині трапляються на окраїнах міста на привабливих для них територіях. Орнітотопоніми не просто будуть нейтральними у сприйнятті нових поколінь киян, вони викликатимуть безперечно позитивні емоції не лише стосовно птахів, але й сприятимуть існуванню доброзичливих відносин між людьми.

Геннадій Фесенко

Використані джерела

Вишневський В. І. Дніпро біля Києва. – Київ : Інтерпрес ЛТД, Ніка-Центр, 2005. – 92 с.
Вулиці Києва. Довідник / За ред. А. В. Кудрицького. – Київ : „Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 1995. – 352 с.
Грищенко В. М. Білий лелека. – Чернівці, 1996. – 130 с.
Київ. Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. – Київ, 1981. – 736 с.
Фесенко Г. Птахи садів і парків Києва. – Кривий Ріг : Вид-во „Мінерал”, 2010. – 236 с.: 391 кольор. іл.
Червона книга України, тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. – Київ : Глобалконсалтинг, 2009. – 624 с.
Шарлемань М. Словник зоологичної номенклатури. Назви птахів (Проект). — Київ : Держ. вид-во України, 1927. — Ч. 1. — 63 с.
http://svitovid6.webnode.com.ua/news/lebedin-man/
http://lebedyn.com.ua/місто/історія-лебедина/
http://zoshvs.at.ua/index/chi_dobre_vi_znaete_sorochinci/0-93

Запис створено 21 Жовтня 2016. Рубрики: Нове.