Незвичний вирій білого лелеки
Тиха сільська вулиця поринає у густі вечірні сутінки. Обійстя рядком поставали на підвищенні понад запливаю Ірпеня. У хатах уже засвітили. Спокій починає заповнювати принишклі садки. На дальньому кутку щось розбуркало собаку, який спочатку завзято, а потім тихіше відробляє гавканням господарський харч.
Найближчий край вулиці закінчується біля старого лісу, над яким розгорнувся густо-синій оксамит неба з першими блискітливими зорями. Сонце вже сховалося за край землі і звідти виграє у прозорому дзвінкому повітрі рожевою барвою. Неширока рожева смуга при обрії швидко змінюється небагато ширшою блакитною смугою, що вливається у синьо-чорну ніч.
Останні промені зниклого за обрієм сонця забарвлюють у рожевий колір білого лелеку, що влаштувався високо на бічній гілці майже всохлого осокора. Птах вмостився на ночівлю. Ще кілька хвилин і скрізь буде ніч, все навколо огорне холодне оціпеніння, лелека перетвориться на білувату дивну примару.
Згаснуть останні промені світила, і стане зовсім зимно, бо все відбувається у селі Білогородці біля Києва в перших числах грудня. І хоча снігу майже нема, нічний мороз вже гарно хапає за голі руки.
Дуже незвично натрапити на такого птаха у зимову пору: білі лелеки відлітають у свій вирій у Південній Африці вже наприкінці серпня. Але ж білий лелека ось, у грудні, на осокорі.
Втім про випадки зимівлі окремих білих лелек по Україні орнітологам повідомляють мало не щороку. Буває, що птахів бачать у різних областях в одну і ту саму зиму, таких поодиноких зимувальників буває до двадцяти по країні. Найчастіше у нас залишаються травмовані птахи, які зазнали ушкоджень від пострілів або зіткнення з лініями електромережі і втратили здатність літати навіть після загоєння ран на м’яких тканинах.
Не відлітають до африканських зимівель іноді зовні цілком здорові птахи, для яких політ не проблема. Найімовірніше, у них відбуваються якість порушення фізіологічного стану, що гальмують інстинкт далекої міграції.
Згаданий птах, що трапився у грудні неподалік Києва, схоже, мав саме таку ваду. Він кожного дня вранці залишав гілку осокора, на якій ночував, і перелітав за кілька сотень метрів на високу скирду у заплаві Ірпеня. Від неї не відлітав далеко. Головною поживою у той час йому, мабуть, були миші, які зібралися з навколишніх полів до скирди. Лелеці згодиться практично будь-який тваринний корм, і він досить вправний мишолов.
Для підтримання сил у холодну пору птахові потрібно чимало мишохвостого корму. До випадіння глибокого снігу в середині грудня він ще якось тримався, а коли сніг вкрив поля та скирду і мишам стало легше ховатися, лелека пропав, в один з вечорів не повернувся на ночівлю на осокорі.
Інколи в одному місці на незвично холодну зимівлю збираються по кілька білих лелек. Про такий випадок повідомив орнітолог Олександр Архипов, який живе біля Кучурганського лиману на Одещині. Там взимку трималися групою одразу три лелеки. Птахи вільно літали, днювали біля очеретів, де, мабуть, знаходили сякий-такий корм дякуючи тому, що у цій частині Одещини снігу взагалі буває мало. Із зовнішнього вигляду птахів було зрозуміло, що їм ох як сутужно. Холод не так би дошкуляв, якби їжі було достатньо. Врешті до середини зими зник один із птахів, невдовзі й інший. До весняних днів, коли потепліло і вийшли з зимового оціпеніння перші жаби і комахи, дожив тільки один лелека.
Поведінка птаха навесні вказувала, що він почувається впевненіше. Біля місця зимівлі однак не залишився, наприкінці березня відлетів, мабуть до району свого гніздування.
Втім чи й загніздився той лелека після бідної зимівлі, бо саме умови, в яких птах зимує, визначають його готовність до розмноження. Найвірогідніше, впродовж нового сезону гніздування він залишався холостим або, якщо утворив пару, кладка яєць була у нього невеликою, і пташенят у виводку було мало.
Після випадіння снігу навіть у літаючих лелек шансів самотужки перезимувати практично нема, тим паче у тих, які травмовані і не літають. Лелек, які не відлетіли, ще наприкінці літа і восени примічають люди, бо тримаються птахи найчастіше неподалік сіл і містечок. Білий лелека – яскраво виражений синантропний птах, тобто такий, що гніздиться у населених пунктах. До лелек люди традиційно ставляться доброзичливо, а до тих, що опинилися у скруті, особливо турботливо, найчастіше їх забирають на свої подвір’я, де ті зимують у затишку, а коли надто холодно, ховають у хліви і курники.
Коли у селі Кожанці, що недалеко від Фастова на Київщині, після відльоту великих зграй лелек по прибраних городах став ходити одинокий птах, селяни одразу звернули на це увагу. Лелека-одинак не міг літати. За порадою вчительки біології Олени Олександрівни Калюжної з настанням холодів його до двору своїх батьків забрав Максим Сіліч, учень Кожанської ЗОШ І–ІІ ст. Юний природолюб не позбавив птаха волі, той міг ходити по двору і городу, досить швидко звик до підгодівлі і став після мандрів щодня повертатися у гостинний двір.
Найпершою проблемою при утриманні птаха стало, чим його годувати. Сам він міг здобути корму дуже мало. Для нього купували дрібну прісноводну рибу, викладали потрохи забитої птиці – все це для лелеки справжні ласощі. Врешті друзями для цього птаха стали усі селяни, які почали приносити господарям двору різний корм. Лелека охоче брав гостинці навіть з рук, тільки слід було бути обережним, бо хапаючи міцним дзьобом поживу, він міг відчутно вдарити по долоні або пальцях.
Спільними зусиллями лелека перезимував і зустрів весну, але здатність літати у нього не відновилась. Через господарські клопоти люди залишали його надовго без нагляду. Нелітаючого птаха одного разу нагледіли собаки, і ця історія закінчилась трагічно. Усі були налаштовані, що минула найважча пора, а іншого передбачити не змогли.
Історії, коли людина бере на себе опіку над скаліченими тваринами, майже щоразу починаються драматично оптимістично. Проте не у всіх них щасливе завершення. Не завжди вдається запобігти невиправному навіть найдосвідченішим доглядачам тварин.
Художник-анімаліст Ігор Землянських влаштував у своєму рідному селі Воронькові, що на Київщині, прихисток для птахів. Заразом він доглядає інколи до п’ятидесяти крилатих пацієнтів. Серед них був якось і білий лелека, який провів на подвір’ї художника три зими підряд.
Невідлетілий у вирій птах тримався на болотах біля села. Літати трохи міг, навідувався на присадибні городи, людей до себе близько не підпускав. Через якийсь час охлялого птаха принесли художнику. Довелось обрізати йому великі махові пера на одному з крил, щоб не полетів, коли набереться сил.
До нових умов лелека призвичаївся швидко, у будь-яку погоду вдень гуляв на подвір’ї. Помірно холодні ночі проводив на погребищі, а коли морози посилювались нижче –5 чи –10 градусів, ночував у сараї. Денною нормою для нього було 600 г корму, міг з’їсти й більше і потім день-два голодувати. Забезпечували птаха сирою рибою, зокрема і морською – мойвою, субпродуктами – курячими головами або лапами. Заморожений корм спочатку клали у теплу воду, кістки трохи подрібнювали.
Оскільки через підрізані пера на крилі птах не літав, то усю зиму і весну тримався у дворі або неподалік, пари утворити не міг. Коли ж до кінця липня відростали нові махові пера, він переселявся на ближні болота і там вільно собі жив. Корму збирав вдосталь, та коли до нього навідувався його доглядач з їжею, неодмінно підлітав і брав поживу. Контакт між людиною і птахом не припинявся, тому кожної наступної осені лелеку можна було легко направити у знайомив двір на зимівлю. У переліт до Африки він не збирався. Заманений у суточки, він не міг розігнатися, щоб злетіти і добре розправити крила. Так його ловили і обрізали махові пера, йому ж на благо.
Ідилія таких стосунків завершилась одначе скорботно. Восени смертельно раненого птаха знайшли на узбіччі дороги за селом. Саме тоді він вільно літав.
Обидва випадки перетримування лелек взимку наштовхують на думку, що для гарантії безпеки треба було все ж тримати їх у просторій вольєрі. Птахи, яких бере до себе людина, не тільки опиняються у комфортних умовах, навколо них виникають додаткові загрози, які теж пов’язані з людиною. Пильність до таких загроз у напівприрученого птаха падає, і це має враховувати той, хто вирішив опікуватися його долею.
Білий лелека є одним з крилатих символів України-Русі, оберегом родинного затишку, добробуту і злагоди. Може здатися, що птах-символ не бажає ні на день залишати благословенну країну, бути для неї знаком добра повсякчас, тому і не відлітає взимку. Але це алегорія.
У тих окремих птахів, які все ж витримують незвичну зимівлю і утворюють пару, успішність розмноження низька, через те такий тип поведінки не поширюється серед наступних поколінь білих лелек. Якби було інакше, то у нашій країні значно збільшилась би кількість білих птахів на зимівлі.
Геннадій Фесенко
