Мало який вид птахів не тільки у вітчизняній, але й у світовій фауні отримав чи то українську, чи латинську назву, зміст якої вказує на його бойовий, навіть войовничий характер. Деякі з цих видів у нас називають сорокопудами. У назві сорокопу́д вказівка на схильність птаха до рішучих дій нині є дещо завуальованою, оскільки ця назва пов’язана з лексикою, що певною мірою стала архаїчною. Назву утворено з двох слів: сорока як означення добре знайомого нам птаха і пу́дити – первинно означає гнати, лякати. У деяких регіонах України, наприклад на Буковині, й дотепер вживають слова перепу́джитися, перепу́дитися, тобто перелякатися. Утім нині слово пудити частіше використовують не для означення вольової дії, якою лякають, що відповідало би його первинному змісту, а навпаки: напу́дити – вже не те саме, що й налякати, а часто вказує на переляк – стан підневільності, непідвладності самому собі, що… може призводити до сечовиділення, особливо у немовлят. Означення сили перетворилося на означення слабкості.

До української мови залучали й залучають немало іншомовних слів, однак і з нашої мови використовують певні слова в іноземних мовах. Так, в одній із них є слово сорокопут і пояснення, що походить воно від того, що птаха путають, тобто плутають із сорокою. У назві від нерозуміння причини її виникнення змінено тільки одну літеру і, як наслідок, загублено її первинне значення. На сороку своїми обрисами і деякими елементами поведінки схожий хіба що найбільший із наших чотирьох гніздових видів сорокопудів, який є рідкісним. За розмірами і масою він менший від сороки в 2–3 рази, і сплутати їх можна лише на дуже великій відстані. Для згаданого виду в українській мові на підтвердження змісту назви сорокопуд є синонім сорокого́н, в якому немає жодної незрозумілості – гоне, жене сороку, а ще страхопу́д – лякає страхом, страхає. Усі види сорокопудів успішно відганяють від своїх гнізд не лише злодійкуватих сорок. У певних випадках інший вид з наших сорокопудів, середній за розміром, що має довжину 20 см, нападає на втричі більшого завдовжки і в кількадесят разів важчого канюка у його гнізді і залишається неушкодженим.

Подальша оповідь стосуватиметься найменшого і найпоширенішого з видів сорокопудів, що гніздяться у нас, – сорокопуда тернового. Видове означення терновий в його назві використано не даремно. Оселяється він часто там, де зростають колючі кущі і невисокі дерева – терен, глід, груша, шипшина. Синонімами до його основної назви є терні́вка і вертите́рен – короткі однослівні означення, що вказують на певну схильність птаха до вибору місць перебування. Лише для цього найзвичайнішого виду раніше широко вживали і назву жула́н, або сорокопуд-жулан, яку виводять від застарілого дієслова жу́лити – дерти, різати, шматувати. Тож у поєднанні слів сорокопуд-жулан двічі вказано на неабияку націленість птаха на досягнення свого успіху – нездоланність ворогом і нещадність до здобичі.

Причини виникнення найуживаніших українських назв сорокопуда тернового і його латинської назви виявилися майже однаковими. Повна назва цього сорокопуда латиною Lanius collurio. Перше слово, утім як і друге, у вимові звучить м’яко, наче щось ласкаве – ля́ніус. Воно є відповідником нашого сорокопуд, а переклад дещо неочікуваний: lanius – той, що заколює жертвенну тварину, або різник, м’ясник, кат. Виразну вдачу не приховаєш ніде.

Латинське слово collurio пов’язують з грецьким κολλυρίων, яким Арістотель позначав чикотня – вид дроздів, що гніздиться й в Україні. Тож сорокопуд терновий, за латинською версією, є сорокопудом чикотневим, тобто схожим на чикотня. Справді, певна схожість у забарвленні чикотня і дорослого самця сорокопуда тернового є: голова у них попелясто-сіра, а верх крил каштановий або іржасто-рудий. Крім того, певною мірою подібний у них і короткий крик, через що в українській мові для сорокопуда тернового вживають синоніми че́кіт і че́кут, від його поклику «чек-чек», а стосовно чикотня – квич і квича́ль, від схожих на сорокопудовий поклик «чак-чак» або «чек-чек», які в разі тривоги перетворюються у голосне тривале тріскотіння, а також лунають під час переслідування ворога, що є характерною рисою обох птахів.

На відміну від дроздів, з яких одні види на більшій частині території України не трапляються хіба що тільки взимку, а інших реєструють протягом усього року, сорокопуди тернові тримаються у нас лише 4–5 місяців – з кінця квітня до кінця вересня, хоча більшість із них проводять в Україні тільки 2–3 місяці. У південних районах вони трапляються довше. Частіше появу сорокопуда тернового реєструють чи не одночасно по усіх областях саме в першій половині травня, коли весняна активність майже усіх живих створінь стає найбільшою, що дуже важливо для нього, оскільки деякі з них є об’єктами його живлення. Зазвичай першими прилітають самці, котрі без зволікання займають гніздові території.

Зовнішній вигляд самця, як годиться, – одна з головних умов його привабливості для самки. Оперення дорослого самця сорокопуда тернового є достатньо строкатим і не може не впасти в очі: верх голови і шиї, поперек і надхвістя сизувато-сірі, білі щоки контрастують з вузькою чорною «маскою», спина і верх крил руді або й червонувато-руді, низ білий з легкою рожевуватістю, доволі довгий хвіст чорний з білими контрастними плямами на основі по боках. У самки усі кольори верху значно тьмяніші, з бурим відтінком або взагалі бурі, зокрема спина і верх крил, білуваті боки тулуба без рожевуватості, але з візерунком із дуже вузьких темних смужок, що нагадує ряди луски на рибині. Молоді сорокопуди тернові схожі на самку, та лускатий візерунок вкриває усе їхнє оперення.

На своїй гніздовій ділянці самець сорокопуда тернового поводиться нарочито відкрито. Пісня у нього непоказна: переважно неголосне, дещо скрипуче щебетання або висвистування, яке птах виконує лише інколи і нерідко на такій високій частоті, що не кожна людина здатна його почути. До неї птах додає звуки, запозичені з пісень значно талановитіших пташиних виконавців. Для самки і така пісня, звісно, є одним із видових маркерів, та свої слабенькі вокальні здібності самець вочевидь повністю компенсує виставлянням себе на показ, рекламує свій зовнішній вигляд як найгарніший на ярмарку вишуканостей. Він обирає кілька верхівок кущів, що стримлять над вподобаною місциною, може використати як місце огляду й дроти невисоких ліні електропередачі та регулярно демонстративно облітає свою ділянку від одного присіду до іншого.

Такий стиль поведінки забезпечує птахові досягнення кількох головних цілей: привабити до себе самку, виявити самців-конкурентів і прогнати їх із зайнятої території, побачити з присідів здобич і у шлюбному запалі не залишитися голодним, своєчасно помітити підступного ворога і ухилитися від його пазурів. Власне, вдача у сорокопуда така, що він спроможний прогнати зі своєї території чи не кожного, кого сприйме як небезпеку, хіба що яструби здатні його вполювати. Утім ці хижаки полюють із засідки і нападають зненацька, а відкритість сорокопуда як раз і позбавляє їх потрібної раптовості. На відкритому просторі легко вчасно розгледіти найменший порух і миттю відреагувати – сховатися самому і голосно повідомити інших про небезпеку.

Самка, котра обрала собі самця, вподобавши його гніздову ділянку, поводиться потаємніше. Наступні материнські турботи мають відбуватися поза чужими очима, обов’язками захисту її від небезпек переймається самець.

Зарослі чагарником узлісся, великі лісові галявини з молодим рідколіссям, вирубки, простір з розрідженими кущами між залізничними або автодорожніми шляхами і захисними лісосмугами біля них, окраїни самих лісосмуг і негустий чагарник біля перелогів, байрачні переліски, околиці сіл або й захаращені сади в їх межах – все це місця оселення сорокопуда тернового. А серед них найпривабливішими є ділянки з колючими кущами, невеликими деревами і квітучими травами. Якщо стара лісосмуга утворена переважно білою акацією, що, звісно, є колючою, а десь поряд неї виросла купка деревинок терену, що переплелися гілками, то цей сорокопуд триматиметься саме біля терновища і, найімовірніше, в ньому він вимостить гніздо. На територіях з особливо вдалими умовами для гніздування птахи можуть утворювати щось на зразок групового поселення, в якому відстань між гніздами інколи не перевищує 25–50 м. Та зазвичай сорокопуди тернові гніздяться окремими парами на значно більшій відстані одна від одної.

Свої гнізда сорокопуди будують не аби як. Гніздо надійно закріплене в розгалуженні міцних гілок або біля стовбура на їх найтовстішій частині. Воно здається важким, оскільки має громіздку основу і товсті стінки. Низ і зовнішню частину стінок птахи складають із сухих цупких корінців і гілочок, кінці яких стирчать назовні, як голки в їжака. Всередині гніздо вистелене м’якими трав’янистими рештками, іноді з пір’ям і волоссям. Серед кущів птахи можуть розміщувати гнізда низько – на висоті до 50 см, у купах хмизу – на землі, а на деревцях – на висоті переважно до 2–3 м. Розпочинає лаштування гнізда самець, та його подруга невдовзі повністю перебирає мощення на себе і завершує все самотужки.

Самка відкладає 3–7 яєць і вигріває їх упродовж двох тижнів, а за поганої погоди – на кілька днів довше. Пташенят вигодовують обидва дорослі птахи. Протягом пов’язаності птахів з гніздом помітним на гніздовій ділянці залишається переважно самець. Роль його як охоронця спокою в родині з часом тільки посилюється. Декотрі із самців затято нападають навіть на людей, якщо ті підходять дуже близько до гнізда. У такій ситуації побореною стає людина, тому що їй хотітиметься якнайшвидше піти з місця безупинного галасу і нападу птаха.
З виходом із гнізда пташенят після 9–14-денного перебування в ньому стає помітнішою й самка. Молоді сорокопуди саме виходять-вилазять із гнізда, а не вилітають, оскільки у цьому віці вони ще не здатні літати і від небезпеки ховаються у траві. Через кілька днів пташенята починають перепурхувати, влаштовуються у верхній частині кущів і дратівливими криками вимагають у батьків корму. Із цього моменту понад 10 днів всю сорокопудову сім’ю видно наче на долоні. Дорослим доводиться літати човником, щоб нагодувати своїх голодних нащадків. Згодом, ставши самостійними, до осіннього відльоту пташенята помітні вже значно менше.

Здобиччю сорокопудів тернових стають коники, хрущі, туруни й інші жуки, ґедзі, богомоли, бабки, великі метелики тощо. Крім комах, ці птахи нерідко здобувають дрібних хребетних тварин: жаб, ящірок, мишей. Упольовують вони також пташенят таких невеликих видів, як вівчарики, кропив’янки, плиски та інші. У певних випадках трапляється й канібалізм щодо власних пташенят.

Зі здобуванням поживи у сорокопудів пов’язані дві виразні особливості: перша – анатомічна, друга – поведінкова. З усіх горобиних птахів тільки у видів родини Сорокопудових перед вершиною верхньої частини гачкуватого дзьоба з кожного боку є роговий виріст – зубець, що властивий і таким хижакам, як соколи. Птахи застосовують ці зубці для розрізання, шматування здобичі, тож за цією ознакою сорокопудів, які в цілому є малорозмірними навіть серед горобиних птахів, можна назвати рівнею соколам. А сорокопуд терновий через це отримав ще й назву-синонім жулан. У поведінці ж сорокопудів закріпилася схильність до використання колючок для наколювання здобичі про запас, що можна було сприймати як „жертвоприношення”. Через це у латині за ними закріпилася назва lanius. Проте зумовлена ця риса поведінки тим, що без закріплення великої здобичі на колючці птах не може її розшматувати. Більшу частину решток на колючках протягом кількох днів з’їдають самі здобувачі корму.

Зазвичай вважають, що сорокопуди тернові відлітають у вересні. Завдяки спеціальним спостереженням і кільцюванню з’ясовано, що осінній проліт цих сорокопудів відбувається у нас вже на початку серпня. У цей час у Миколаївські області виявили птаха, котрому надягли кільце у Латвії. Звідти, як і з України, сорокопуди летять майже чітко на південь, прямують за екватор у зону саван південної половини Африки. Зокрема, міченого кільцем у Миколаївські області птаха повторно упіймали в Сирії на шляху до місць зимівлі.

На території нашої країни трапляються й сорокопуди тернові, народжені в Західній Європі, оскільки їхній маршрут на зимівлю в Африці, а потім навесні назад є доволі своєрідним – петлеподібним. Із таких західноєвропейських країн, як Франція та Бельгія, восени вони спочатку летять на схід або південний схід і лише в Італії повертають на південь, і за цим напрямком досягають своєї області зимівлі. Весною ці птахи повертаються східнішим маршрутом: він проходить на північ вздовж Індійського океану, а далі через Близький Схід і Балкани. Звідти птахи повертають на захід, аби потрапити до своїх місць гніздування. Тож через таку особливість міграції весною в західній частині України зареєстрували птаха, якого пташеням закільцювали в Нідерландах.

Стан сорокопуда тернового нині вважають задовільним. Утім приклад Великої Британії свідчить, що цей вид може стати вкрай рідкісним: раніше цей птах там був звичайним перелітним видом, але його чисельність упродовж ХХ століття різко зменшувалася, і врешті він припинив гніздитися наприкінці 1980-х років; на початку 2010-х років там реєстрували зальоти окремих особин і по пальцях однієї руки рахували випадки його успішного або невдалого гніздування. Стосовно ж нашої країни не зайве нагадати, що вирубування вщент захисних лісосмуг у степових агроугіддях, що нині набуло загрозливих масштабів, і знищення внаслідок пожеж великих площ деревостанів у степу, нерідко спричинених зумисними підпалами, зокрема з диверсійною метою загарбників на Донбасі, можуть у майбутньому вкрай негативно позначитися на стані сорокопуда тернового, оскільки буде втрачено значну частину його гніздовий угідь.

Геннадій Фесенко

P.S. Оповідь опубліковано в журналі „Біологія і хімія в рідній школі”, № 4, 2020 р.

Запис створено 2 Червня 2021. Рубрики: Нове.