Багато хто з нас ще, мабуть, пам’ятає, як у двадцятих числах березня 2013 року на нас насунувся небувалий, могутній циклон і засипав півкраїни товстезним шаром снігу, через що навіть у столиці сталися тривалі перебої з підвезенням хліба до магазинів. Березнева зима наостанок щосили вдарила дводенним сніговієм, після якого настала ясна, тиха й морозна днина.

У стихлій природі серед сліпучо-білого глибокого снігу, що виблискував під ранковим сяючим сонцем, на автобусній зупинці одного з буковинських сіл стояли троє чоловіків і дівчинка. Чоловіки гомоніли про клопіт із сніговими переметами заввишки з людину, один з них тримав у лівій руці утеплену всередині замшеву перчатку, горловина якої звисала. Розмовляли неквапливо, очікували на автобус. Зненацька з гущавини засніженої туї, що росла поруч, щось миттю майнуло і сховалося в перчатку. Може, люди не відразу й зауважили б той майже невловимий рух біля себе. Але те щось не зачаїлося у знайденій затишній нірці, а почало рвучко смикати вовняну внутрішню обв’язку. Перчатка затанцювала в руці чоловіка, чим усі були неабияк здивовані. Що ж то могло бути? Чи не миша шмигонула у схованку?
Та чи ж миші літають?

Чоловік вільною рукою затулив горловину і спробував упіймати нового власника його перчатки. Та новоселець не став чекати полону. З-під пальців випурхнула темна невеличка, менша від горобця, пташка і гулькнула в рятівну крону туї. То було волове очко, якому не пощастило облаштуватися у новій оселі, тому воно обурено затріскотіло в гілках хвої.

У другій половині березня у нас уже відбувається масовий приліт птахів, і вони можуть опинитися в складних погодних умовах ранньої весни. Утім сміливе волове очко із замшевої перчатки, можливо, усю зиму провело неподалік буковинського села і лише насамкінець зими таки вирішило погрітися. Та не судилося. Птахи цього виду, маса яких лише 9–11 грамів, у невеликій кількості зимують по усій території нашої країни.

Майже усі види птахів з родини Воловоочкових трапляються лише на обох Американських континентах. Налічують від 60 до 75 видів, які поширені переважно у тропіках. Єдиним винятком є наше волове очко, що гніздиться не лише у Північній Америці, а й на значній частині Євразії та у Північній Африці, переважно у лісовій та лісостеповій природних смугах. У деяких краях, що межують з нами, волове очко можуть назвати американським шпигуном, який прослизнув на територію Старого Світу. Проте волове очко стало євразійським аборигеном за кілька сотень тисяч років до появи на історичній арені тих країв та й існуватиме ще не менше років після їхнього відходу в історію.

Винятковість цього птаха ще й у тому, що в його загальному ареалі виокремлюють понад 40 підвидів – особливих воловоочкових рас. Таке різноманіття відмінних між собою форм майже не трапляється в інших видів птахів з подібним поширенням і вказує на те, що воловому очку притаманний значний консерватизм в обранні районів гніздування та зимівлі. Птахи кожного підвидового угруповання тримаються переважно певних територій, тож обмін особинами між такими угрупованнями є незначним. Змішування між підвидами обмежене, тому в кожного з них закріпилися власні особливості забарвлення або розмірів.

Волове очко є рекордистом і за кількістю назв, якими його іменують в Україні-Русі. У своєму словнику Микола Шарлемань, визначний орнітолог ХХ століття, навів 80 назв-синонімів цього птаха. На маленькі розміри пташки вказують назви мишачок, орішок, пробочка. Різкуватість крику відображено в назвах тріщук, тріскопліт, трищ, різжак. Оманливе поєднання невеликих розмірів із сильним, гучним голосом, який більше пасував би чималому птаху, проступає в назвах блудик, облуда, дурильце, зводитель. Натяк на темне, наче закопчене-курьоне, оперення помітний у назві куреник, та й назва волове очко, мабуть, виникла теж через буро-каре забарвлення птаха розміром, не більшим від око вола. А за усі особливості зовнішності й поведінки йому присвоїли навіть такі назви-титули, як король, королик, миший краль або пташачий краль. Волове очко хай вже саме обирає, кому він є королем.

Із настанням перших теплих весняних днів у березні можна почути спів волового очка. Пісня настільки гучна, що просто дивно, звідки у нього стільки сили в голосі. Крім того, пісня волового очка мелодійна. З короткими перервами птах повторює її знову й знову, вмостившись на верхівці кошлатих кущів або в густій кроні дерева. Таку голосистість пояснюють великими розмірами гніздової території дрібної пташини. Самець контролює площу у понад півгектара, і гучний спів має здалеку попереджати суперника про те, що територію зайнято. Своє невдоволення і збудження волове очко виражає також сильними тріскучими звуками.

Найчастіше птах трапляється на зволожених лісових ділянках з густим підростом, купами хмизу, поваленими деревами, заростями лісових ягід, що чергуються з маленькими відкритими, освітленими сонцем майданчиками, а також на неприбраних після лісоповалу вирубках. Такі ділянки люди вважають захаращеними. Зовсім інакше сприймає їх волове очко, тому й приваблюють його не надто окультурені куточки великих міських парків.

Про присутність птаха дізнаєшся насамперед саме завдяки голосу. Побачити ж його складніше. Дрібніший за мишу, він пересувається у сплетінні тоненьких гілок, як ртутна кулька. Щойно був з одного краю кущів, де смикнув своїм задертим догори хвостом, аж за півмиті – на іншому краї. Наче кричав угорі, а тієї самої секунди вигулькнув знизу.

Свої гнізда волове очко будує в основі розгалуження кущів, нагромадженнях хмизу, під великими шматками кори, які лежать на землі, у гущавині гілок дерев, розщепах стовбурів. У ямах, прикритих вивернутим корінням, гнізда розміщені нижче поверхні землі, на гілках кущів і дерев – найчастіше на висоті 2–3 м, але буває й значно вище. Гніздо має вигляд кулі з боковим отвором. Мабуть, через таке гніздо-печерку волове очко у латинській мові отримало назву troglodytes (троглодит, та й годі), що означає «тварина, яка ховається у печері». Таких гнізд самець до появи самки споруджує кілька.

Остаточний вибір котроїсь із споруд як місце виведення потомства залишається за самкою. Перед відкладанням яєць вона вистилає всередині обране гніздо мохом, пухом рослин і пір’ям. У решті гнізд такої вистілки немає, в них спочатку ночує лише самець.

Влаштуванням гнізд волові очка зайняті у квітні. У повній кладці зазвичай 5–8 яєць, шкаралупа біла з червонувато-бурими цятками. Насиджує їх самка, впродовж двох тижнів.

Вигодовуванням пташенят переймається також переважно самка. У віці 2 тижнів молоді волові очка залишають виводкове гніздо. Ще понад тиждень батьки їх догодовують, і в цей час вони для ночівлі займають гнізда-спальні, збудовані самцем на початку гніздового сезону, причому кожен з дорослих з частиною виводка може влаштовуватися в окремому гнізді. Коли ж самка одразу після вильоту поршків починає відкладати другу кладку яєць, то до повної самостійності пташенят про них піклується самець. Після розпаду виводка молоді волові очка тримаються поодинці, та ще якийсь час можуть навідуватися до вподобаних гнізд-спалень на гніздовій території батьків.

Кормом птахам слугують різні дрібні комахи, їхні личинки і лялечки, павуки, молюски, навіть невеликого розміру ракоподібні, які тримаються на мілинах водотоків і боліт. У своїй гілково-хмизовій стихії волові очка знаходять поживу і холодної пори. Якщо для влаштування гнізда вони зазвичай не використовують дупла, то під час зимівлі нерідко можуть скористатися ними для ночівлі. У таку схованку іноді збираються по кілька птахів разом, у гурті в захищеному від вітру дуплі значно тепліше. А ранком бачиш, як один за одним з дупла вилітають взагалі-то не дуплогніздні птахи.

Де б не побачив волове очко, помічаєш не лише акробатичну вправність його швидких рухів серед густо сплетених гілок, але й відчуваєш, немов пташка демонструє переконливу впевненість у тому, що вона завжди на своєму місці: чи в оточенні лісу і парку, чи в загущених насадженнях на дачних ділянках і житлових масивах великого міста. Усвідомлюєш, що б не вигадувала людина у намаганні перевершити усе й усіх, вона навряд чи буде спроможною надати власним витворам стільки переконливості, надійності й довговічності, яких у своєму творенні досягає природа. Маленьке, крихітне, завзяте волове очко є тому доказом.

Геннадій Фесенко

PS У цій оповіді використано нарис з авторської книжки „Птахи садів і парків Києва”, 2010.

Запис створено 12 Листопада 2015. Рубрики: Нове.