Дивина на балконі
Ця історія сталася вже давненько. Щось незвичайне почало коїтись на балконі дев’ятиповерхового будинку, розташованому в київському житловому районі Русанівка. І про це загомоніли усі мешканці одного з під’їздів.
Якось весняного ранку хазяйка балкона, який знаходився на п’ятому поверсі, помітила, що землю в ящику для квітів хтось порозгрібав. Ніяких тварин у цій квартирі не тримали, дістатися з сусідніх вікон чи балконів сюди ніхто не міг. Господиня прибрала розкидану землю, розрівняла ямку в ґрунті та зайнялася своїми буденними справами. Згадка про дивний випадок ще якийсь час трималася у її пам’яті, але до вечора вона про нього вже й забула.
На другий день з якоїсь потреби жінка вийшла на балкон, а там у квітковому ящику знову хтось розгріб землю, і біля самісінької цегляної стіни утворилася чимала заглибина, розміром з тарілку. Вона її знову зарівняла. Прикрі звички непроханого гостя дуже роздратували господарів, а заразом викликали у них бажання дізнатися, хто ж робить таку шкоду. Напасника вирішили вислідити наступного ранку. Чомусь усі були впевнені, що він спробує попорпатись в ящику ще, оскільки вперто повторив своє намагання.
До того, що діється на балконі, почали прислухатися, тільки-но стало розвиднюватись. Проте звідти нічого не було чути. Господарі вже гадали, що їм вдалося віднадити зухвальця, та визирнувши у балконні двері, вони зрозуміли, що помилилися. В землі біля стіни була утворена нова заглибина. Все, як і раніше, якщо не зважати на кілька дрібних пір’їн, які колихав вранішній вітерець. Чи то їх впустив навмисник, чи може просто прилетіли звідкись? Цього разу господарі балкона вирішили залишити все, як є, щоб подивитися, що буде далі. І події стали стрімко розгортатися.
Наступного ранку перевірка хоча і не викрила винуватця змін у ящику для квітів, але однак спантеличила вкрай. Посеред тієї ж ямки лежала вже чимала купка пір’я, і в ній щось біліло. То було яйце з трохи зеленкуватою шкаралупою, досить велике і відчутно важке. Упродовж ще трьох днів з’являлося по яйцю, але пташину, що їх несла, так досі й не пристерегли.
Ніхто не наважувався турбувати незнайомку, коли вона неслась, хоча усі дуже хотіли дізнатися, що за пташка вибрала таке незвичне місце для свого гнізда. Кілька перших днів, коли почалося відкладання яєць, в гнізді більшало й більшало пуху. Господарка гнізда тихенько прилітала до своєї кладки, неслась, замасковувала яйця пухом і непомітно зникала.
Так тривало кілька днів, і якось на світанку, зазирнувши за балконні двері, хазяйка квартири побачила, що на гнізді сидить качка. Вона поводилася спокійно. Людина зробила крок до неї, але це не примусило качку злетіти чи навіть поворухнутися. Лише допитливе око слідкувало, як відбувається знайомство. Споглядання було коротким. Врешті птах мав поступово звикнути, що у його володіння може хтось навідуватися. Кількома днями пізніше качка незворушно сиділа на гнізді, а людина вже спробувала доторкнутися до птаха. Можливо, це не дуже сподобалось господарці гнізда, але вона дозволила себе погладити.
Качка недаремно влаштувалася в такому незвичному місці. Будь-яка жива істота намагається сховати своє гніздо або лігво від стороннього ока. Завдяки цьому інстинктові та життєвому досвіду тварина чітко розпізнає, хто найзапекліший ворог для її потомства. Для більшості птахів одним з найнебезпечніших ворогів, що спустошує їхні гнізда, є сіра ворона. Недобрий погляд цієї хижачки не минає жодного натяку на місце розташування гнізд інших птахів. Відігнати ворону від викритого гнізда – марна справа, тим паче, що ворони здатні полювати групами. Та сірі розбишаки в той час, коли відбувалася наша історія, ще не наважувалися хазяйнувати на балконах. Зараз же можна побачити ворон, що походжають балконним перилам і щось видивляються. Але балкон – все ж незвичне місце для ворон, тому кмітлива качка-крижень вирішила розмістити гніздо саме тут.
У кладці було вже десятеро яєць, коли качка не полетіла геть після знесення чергового яйця, а вперше залишилася у гнізді майже на весь день. Взаємини між обома господарками балкона складалися непогано. Пташині не надто допікали присутністю, хоча людям коли-не-коли та все ж кортіло її погладити. Спочатку це було досить легко зробити, тільки невеликий острах з’являвся в очах принишклого птаха. Але з часом качка почала давати відкоша. Покльовані руку вже не так намагалися надокучувати птасі.
Про очікуване поповнення на балконі говорили у всьому будинку. Було зрозуміло, що метикувата качка поведе своїх каченят до каналу, який оперізує Русанівку і з’єднується з Дніпром. Проте усіх непокоїло, яким чином крихітні пташенята опиняться на землі, як подолають висоту у чотирнадцять метрів.
І от настав день, коли серед шелесту листя кленів, що кучерявились поряд, стали вчуватися зовсім нові звуки. Це під качкою подавали голос нові створіння, які щойно з’явилися на світ. Ось-ось мало статися їхнє перенесення з гори на землю. Щоб не заважати збудженій появою малюків качці і пташенятам, люди залишили їх на балконі, а самі пішли на вулицю, сподіваючись знизу прислідити, як нова сім’я переселятиметься на моріжок біля будинку. Аж раптом виявилося, що качка вже стоїть на асфальтованій доріжці, а до неї, плутаючись у густих стеблах трави, поспішає шестеро пухнастих грудочок.
Мабуть, хтось втрутився в план людей. Здається, її величність Природа, яка милостиво дозволила їм дізнатися про першу таємницю дикої качки – гніздо на балконі, приховала інше таїнство. Так нікому й не судилося побачити миті, коли каченята вперше торкнулися землі. Настовбурчивши пір’я, перед людьми стояла качка, глухим кахканням кличучи свою дітвору.
Люди знаходились неподалік, а стривожена качка ще більше настовбурчила пір’я, згукуючи до себе малечу. Нарешті всі каченята опинилися біля неї. І почався хід, який нагадував якесь священнодійство, про який довго згадували мешканці сусідніх будинків.
Головна роль належала качці. Розкривши піднятого догори дзьоба, вся виструнчена, наїжачена, вона йшла поволі, раз по раз збуджено озиваючись до пташенят, готова щомиті захистити їх, дати гарного прочухана будь-кому, хто спробував би зробити щось недобре. А за нею тупцювало шестеро каченят, слабко попискуючи до матері. Позаду них і трохи збоку ніби вишикувалася почесна варта, а кілька чоловік побігло далеко наперед. Тепер по доріжках між будинками не міг проїхати ніхто, автомобіль чи велосипед відразу перепиняли. Прохід був дозволений лише качиній сім’ї.
Поступово весь гурт цікавих підійшов до дороги, яку прокладено вздовж канала і якою прямувало багато машин. Коротенькі ноженята не дуже міцно тримали крихітні тільця пташенят – годі було й думати, що вони зможуть швидко перейти дорогу. Залишись качина родина наодинці серед безперервного автомобільного руху, чи й пощастило б їй подолати ті п’ять метрів асфальту.
Наступної миті два ряди людей перекрили дорогу. Розійшовшись, вони утворили прохід. Рух машин зупинився, і птахів направили до проходу. Не було нікого, хто б виявив невдоволення через раптову перешкоду на дорозі. На обличчях перехожих і водіїв були усмішки.
Тепер єдине, що відділяло качку з пташенятами від води, був прибережний крутосхил. Пташенята намагалися встигнути за матір’ю і водночас зберегти рівновагу на крутому місці. Це їм ніяк не вдавалося. Останню частину свого переходу вони подолали досить кумедно – шкереберть, перекидаючись через себе і один через одного. Та от останнє пташеня дісталося води. Вітер, що майже ніколи не вщухав над каналом, гнав невеликі хвилі, і вони підхопили з собою всю качину сім’ю. Ті, хто так вболівав за її долю, бачили, як птахи відпливають далі й далі. Через якийсь час люди повернулися до будинків і там ще довго перемовлялися про те, як чудово закінчилася історія з качкою. Вони й не здогадувались, що ця історія матиме несподіване продовження.
Коли хазяйка балкона, де качка вивела пташенят, повернулася додому, щоб прибрати залишки гнізда, вона була приголомшена. У гнізді, тулячись одне до одного, сиділо четверо пташенят. Чому так сталося? Що завадило їм залишити гніздо? Може не наважилися стрибнути з великої висоти слідом за першими шістьма пташенятами? Погано чули закличний голос матері? Необхідно було негайно вирішувати, що з ними робити.
Жінка поспіхом поклала каченят у коробку і спустилася ліфтом до входу в під’їзд, де сиділо кілька сусідів. Їх здивування було не аби яке. Усі мерщій рушили до канала, сподіваючись розшукати знайому качку, та марно. Вона, мабуть, вже відпливла далеко і знаходилась десь на Дніпрі. У той час на каналі в прибережному лататті збирали їжу дві інші качині сім’ї. В одній було четверо доросліших пташенят, в іншій – семеро майже таких, як ті, що сиділи у коробці.
Неподалік знаходилась станція прокату човнів. Це було дуже доречно. Люди взяли човен і підпливли ближче до тієї з сімей, де було менше каченят, міркуючи, що „малодітна” сім’я охочіше прийме поповнення. Чотирьох каченят-сиріт пустили на воду. Угледівши поруч качку з виводком, вони швиденько попливли до неї. Та поява дрібніших пташенят роздратувало качку. Вона почала відганяти пасинків, б’ючи їх дзьобом. ЇЇ підтримали власні пташенята, які також намагались дошкулити прибульцям. Було зрозуміло, що ця сім’я сиріт не прийме. Довелося обороняти малят – люди відігнати старших і забрали малечу назад до коробки.
Не залишалося нічого іншого, як спробувати приєднати пташенят до другої сім’ї, хоча після першого невдалого випадку у людей були великі сумніви, що це їм вдасться. Але виявилося, що побоювання були зайвими. Можливо, позначилось те, що друга качка мала семеро каченят – а де семеро, там і одинадцятеро, чи може тому, що її каченята були майже такого ж віку, як каченята-сироти. Що б там не було, але ця сім’я спокійно сприйняла їхню появу. Доброзичливу качку найбільше непокоїла лише одна обставина – човен знаходився дуже близько біля неї і каченят. Вона спочатку сторожко споглядала людей, а потім тривожним кахканням покликала до себе усіх одинадцятеро пташенят і попливла з ними подалі від можливої небезпеки, залишаючи людям почуття задоволення від вдалого закінчення незвичайної історії.
Геннадій Фесенко
