Довірливоока вільшанка
Навесні над річками, луками, лісами летять птахи, линуть до своєї батьківщини, а восени відлітають у вирій. Великих, ширококрилих птахів ми помічаємо часто. Не обминає наш погляд і скупчені зграї дрібних пташок – разом вони наче одна велика дуга, стрічка, куля на тлі неба. Малі пташки, які летять поодинці або розрідженими групами, губляться, вони непомітні у височині неба, розчиняються серед безлічі деталей краєвиду. Лише під час перепочинку дрібні птахи стають помітнішими, збираються біля водойм, в чагарниках, на узліссях.
Йдучи лісовою просікою, вздовз краю лісу, парком чи садом, мимоволі помічаєш, як тут і там по гілках перепурхують якісь невеличкі пташки. Шукають поживу. Ось до однієї майже впритул підлітає інша, і починається своєрідна гра “спробуй, наздожени”. Ганяються одна за одною, то злітаючи до вершечка невисокої сосни, то пірнаючи всередину крони сусідньої молодої берізки, метушаться на одному місці, нікуди не летять. Коли підходиш ближче, одна з пташок прудко зникає, а друга лишається на гілці черемхи, що трохи вища за людину. Розсіяне сонячне світло відбивається в її карих очах, і птаха, яка менша й тендітніша за горобця, наче каже: “Я ось така, а хто ти, що підійшов так близько? Познайомитись хочеш?”.
Саме так найчастіше поводиться вільшанка при наближенні людини. А коли й відлітає, то недалечко, у найближчий затінок, під кущ ліщини, барбарису, у сплетіння пагонів-батогів дикої малини. За пристрасть до вологих затінених місць з негустим трав’яним покривом і розвинутим підліском, де нерідко росте вільха і є малинники, наша знайома отримала свої назви – вільшанка і малинівка, хоча друга з них частіше вживається в російській мові.
Поширена вільшанка у листяних і мішаних лісах майже повсюдно в Європі, Західному Сибіру, на Кавказі, в Малій Азії і Північно-західній Африці. На зимівлю відлітає в південні регіони свого поширення. В нашій країні вона не гніздиться тільки в південних районах, проте регулярно в невеликій кількості там зимує. До місць гніздування повертається вже в березні.
Вільшанка – найближча родичка соловейка і дроздів, найкращих солістів наших лісів. Співочі здібності у неї не менші, хоча піснею вона відрізняється від своїх знаменитих родичів. Дуже активно співає в густих сутінках, а інколи і середночі при повному місяці. Схильність співати на вечірніх і ранкових зорях стала причиною того, що пташка отримала свою третю досить відому назву – зорянка. Нічна активність взагалі притаманна вільшанкам, їхні відносно великі очі як раз і пристосовані до пошуку корму при малому освітленні.
Після прильоту самці вільшанки займають гніздові території і починають інтенсивно співати. Їхня пісня мелодійна, дуже різноманітна, у період найактивнішого співу досить тривала, повторюється через короткі проміжки часу, подібна до звуку маленького, але голосного, дзвіночка. Інколи вільшанку так і кличуть – дзіночок. Якщо самці зайняли гніздові ділянка на невеликій відстані один від одного, тоді між ними відбувається своєрідне пісенне змагання. Почувши голос сусіди-суперника, господар ускладнює свою пісню, змінює порядок звукових фраз, робить її тривалішою. У відповідь суперник змінює власну пісню. Такий пісенний двобій може тривати досить довго, у пісні з’являються скрипучі звуки. А буває, що демонстрацією сольної майстерності суперечка не закінчується. Тоді самці злітаються і починають, настовбурчивши пір’я, показувати один одному руде воло.
Після появи на гніздовій ділянці самки і утворення пари в житті самця спочатку великих змін не відбувається. Він продовжує натхненно співати. Влаштуванням гнізда займається самка. Найчастіше гніздо моститься на землі між корінням кущів, у трухлявих пеньках, під купами хмизу, біля стовбурів повалених дерев. Але трапляється, що воно розміщується в дуплах чи напівдуплах на деякій висоті від землі. Воно складене з рослинних решток і всередині вистелене тонкими корінцями, шерстю, мохом та кінським волосом.
Кладку з 5–6 яєць, яка з’являється у квітні – травні, протягом двох тижнів насиджує тільки самка. З моменту вилуплення пташенят батьківськими турботами переймається й самець. Разом із самкою він інтенсивно годує своє потомство. Але бувають випадки, коли вільшанки вигодовують одне-єдине пташеня, та ще й не своє.
Вільшанка належить до видів, у гнізда яких підкидає яйця зозуля, відома своїм гніздовим паразитуванням на дрібних горобиних птахах. І якщо самець вільшанки вчасно не відігнав від гнізда зозулю, а самка не помітила в кладці чужого яйця, тоді їм доводиться піклуватись про зозуленя, яке в дорослому стані втричі більше і вп’ятеро–вшестеро важче, ніж його прийомні батьки.
Поживою дрослим вільшанкам та їхнім пташенятам слугують різні безхребетні тварини, які ховаються в підстильці, під опалим листям, у нижній частині кущів, серед негустої трави. Птахи нерідко, подібно до дроздів, у пошуках корму перевертають дзьобом рослинні рештки.
Упродовж двох тижнів пташенята знаходяться у гнізді, а потім залишають його, ще не вміючи літати. Протягом наступних 10 днів дорослі підгодовують малюків, а потім починають другий цикл гніздування. Зовсім молоді птахи лише розмірами, обрисами тіла і загальним тоном оперення подібні до своїх батькі. Через строкатість у забарвленні та відсутність рудого кольору на лобі, щоках, горлі й волі пташенята сприймаються як птахи іншого виду. Невдовзі у них починається линяння, і до осені вони стають маловідмінними від дорослих.
Осінній відліт вільшанок відбувається у жовтні – листопаді, причому мігрують вони майже виключно у нічні години і поодинці. Коли за теплою осінню наступає м’яка зима, то невелика кількість птахів затримується на півночі нашої країни.
Навіть якщо знаєш про можливість натрапити на вільшанку зимової пори, зустріч з нею завжди трохи дивує і навіть зворушує. Пташина зовсім неполохлива, не летить світ за очі. Пригостивши її чимось смачним, наприклад личинками борошняного жучка, можна поступово приручити її. Вона може наважитися брати корм з ваших рук. Її нелякливість – наче символ довірливості до людини.
Можливо, саме в цій тендітній пташині природа виражає свою довіру до нас, людей. Не ошукаймо ж цієї довіри.
Геннадій Фесенко
