Навряд чи помилимося, стверджуючи, що більшості наших сучасників навколишній світ видається малозмінним, хіба що в теленовинах лунають повідомлення про шаленство природних стихій десь у далеких екзотичних куточках планети або у наших помірних широтах відчувається, що літо стає дещо спекотнішим. У цілому ж усе наче на одних і тих самих місцях: після зими розпочинається весна, після літа приходить осінь, птахи то повертаються з вирію, то відлітають на зимівлю. Усе таке знайоме і передбачуване у природі. Утім озирнувшись хоча б на кілька поколінь назад, у часи наших недавніх прабатьків, років так на сто, ми не побачили б у нашому природному оточенні чималої кількості видів тварин і рослин, яких сьогодні можна вважати звичними. За останні сто років у нашій країні поряд з людиною з’явилося чимало зовсім нових видів-вселенців.

На більшій частині України-Русі горихвістка чорна є саме таким новим видом – птахом-вселенцем. Її найближча родичка горихвістка звичайна здавна заселяла лісисті території у Поліссі, Лісостепу та подекуди у Степу. Чорна ж горихвістка стала захоплювати нові регіони порівняно недавно, до того вона селилася у своїх гірських цитаделях у Карпатах і по скельних масивах та кам’янистих схилах берегів Дністра.

У горах чорна горихвістка й досі трапляється у лісовій зоні до субальпійських лук, тримається по кам’янистих або щебенистих місцях, де є скупчення валунів, зарості ялівця.

У сусідній Польщі достатньо детально простежено етапи появи цього нового птаха на рівнинних територіях. У першій третині ХІХ століття вона була ще суто гірським птахом, гніздилася у Польських Татрах, що на півдні країни. Проте захоплення чорною горихвісткою рівнинної частини наших сусідів почалося не з півдня, а із західних областей, від межі з Німеччиною. За наступні сто років чорна горихвістка заполонила всю сучасну територію Польщі, просунувшись широким фронтом на схід.

Причиною такого разючого розширення території існування називають те, що чорна горихвістка почала гніздитися у великих містах на будівлях, які, наче звичні для неї скелі, рясніли різними архітектурними деталями, що утворювали ніші, щілини, комірки. Власне, чорна горихвістка все більше і більше ставала птахом-синантропом. У цьому випадку термін «синантроп» утворений від двох грецьких слів: син – означає разом та антроп – людина, тобто птах, який існує разом, поряд з людиною, у створених штучних умовах. На додачу у чорної горихвістки виявилися риси птаха-урбаніста, цей термін походить від латинського слова урбанус – міський. Новими гніздовими районами для неї ставали здебільшого великі міста і лише згодом вона освоювала менші населені пункти.

Темп захоплення території України-Русі чорною горихвісткою був швидшим, ніж у Польщі, яка із заходу на схід простяглась на вдвічі меншу відстань, ніж наша країна. До 1930-х років цей птах вже був гніздовим і численним у населених пунктах рівнинної частини Закарпаття, у Львові та навколишніх районах, на Станіславщині – теперішній Івано-Франківщині, подекуди траплявся на Тернопільщині.

На схід від цих областей чорна горихвістка спочатку загніздилася в Києві: орнітолог Микола Шарлемань перші випадки її гніздування спостерігав у 1921 і 1922 роках безпосередньо в історичному центрі столиці, неподалік від Володимирської гірки, біля Михайлівського Золотоверхого собору. За десять років по тому гнізда або виводки пташенят цього виду горихвісток стали траплятися по усій горішній придніпровській частині міста – у садибах по теперішній вулиці Грушевського від Європейської площі до Верховної Ради, біля особняка на вулиці Банковій, який колись розташовувався навпроти Будинку з химерами, у дворах будинків на славнозвісному Андріївському узвозі. З 1934 по 1937 роки кілька орнітологів бачили самця чорної горихвістки, який час від часу у гніздовий період злітав для співу на хрести вцілілого тисячолітнього собору міста, нашої національної святині – Софії Київської. Спостерігачі припускали, що протягом цих років там гніздився один і той самий птах. Чорну горихвістку в Києві привабили насамперед особливо ландшафтно-мальовничі місця, як свого часу засновників міста на Дніпровських кручах. Даючи оцінку вибору птахами нових місць для гніздування, дещо олюднюючи їхнє сприйняття, можна сказати, що вони виявили неабиякий смак.

Від 1931 року чорних горихвісток у весняно-літній час щодня спостерігали у центрі Житомира, але перший виводок пташенят було виявлено у серпні в околицях міста на скельних виходах біля річки Тетерева. Схоже, птахи у нових місцях оселялися в першу чергу на ділянках, які були подібними до гірських. У наступні п’ять років кількість цих горихвісток у Житомирі зрівнялася з кількістю звичайних горихвісток.

Так у ті роки новий вид нарощував чисельність, і тоді вважали, що він інтенсивно розширює свій ареал у північно-східному напрямку. У подальшому ж напрямків розселення побільшало. До 1950-х років птахи стрімко просунулися на південь і схід, захопивши значну частину Придніпровського Лівобережжя, у 1970-х роках вони зайняли Харківщину, а до середини 1990-х років опинилися вже на усіх східних кордонах нашої країни. На той час в Україні-Русі чорна горихвістка не заселила хіба що Крим, який зараз нею також захоплений.

Тож наразі до територій, де гніздиться цей вид, входить більша частина Європи, від Атлантичного океану до західних областей Росії, за винятком майже усієї Скандинавії, вона також гніздиться на Кавказі, у гірських районах Центральної Азії, на півдні Сибіру, в Гімалаях і Атлаських горах Північної Африки.

Саме час придивитися до такої пташини-захоплювачки уважніше. Розміром вона не більша від горобця, але стрункіша, здається вищою на ногах, обрисами дещо нагадує невеличкого дрозда або соловейка, бо й тому, й іншому вона близька родичка – належить, як і вони, до родини Дроздових. Очі виразні, чорно-карі, у самця вони менше виділяються у зовнішньому вигляді, бо його оперення зверху темно-сіре, горло ж, воло і груди пекельно-чорні, на згорнутих крилах часто помітні білуваті плями, а от майже усі пера хвоста іржасто-руді. У птаха, який злітає, розгорнутий хвіст засвічується-загоряється під променями сонця. Через такі особливості забарвлення пташина й отримала свою назву: горихвістка – бо хвіст наче горить, чорна – бо самець таки чорний. У самочки в оперенні немає чорного кольору, вона одноколірно бура, тільки хвіст тьмяно-рудий, очі ж блищать, як дві зрошені дощем ягідки чорного пасльону.

Чорній горихвістці дали ще й таку назву – «чорногрудка». Зрозуміло, через що. Ще для неї використовують назву «каменяр». Чому? Ця українська назва за змістом подібна до наукового означення певної групи тварин або рослин – наприклад, птахи-петрофіли: петрос – грецькою означає камінь, філос – друг або той, який щось полюбляє. Тож виявляється, що наша знайома – камнелюб, тому й каменяр. Серед її назв є й така – «жидок», з натяком на схожість, принаймні самки, на горобців, до яких теж нерідко застосовують цю назву.

На місцях гніздування навіть у північних областях України-Русі чорна горихвістка може з’являтися уже у двадцятих числах березня, зрідка раніше. Вона належить до тих птахів, яких можна виявити ще до того, як розпочнеться їхній весняний спів, бо не надто намагається критися від людського ока. Поглянеш ненароком у двір, що серед кварталу старої забудови великого міста, аж біля стіни протилежного будинку на освітленому місці у повітрі тріпотливо зависла на кілька секунд довгохвостенька темна пташина, якої точно не було взимку. Політала так трохи, підхопила щось з розігрітої стіни і легко злетіла на карниз між верхніми поверхами. Таке тріпотіння невдовзі може повторитися. Помилитися майже неможливо – до міста повернулася чорна горихвістка, почала збирати собі корм. Без остраху перед людьми пташка стрибає по парканах, виступах стін.

У наступні сонячні дні вранці самці починають активно співати. Пісня їхня простенька, нетривала, але дзвінка і щебетлива. Виконують її птахи за принципом – наша пісня гарна й нова, починаєм її знову. Повторюють завзято, раз по раз. У коротке щебетання майже обов’язково вставляють шиплячо-тріскучий звук, за яким дуже й дуже легко впізнати пісню цієї горихвістки. Самець для співу злітає на підвищення на обраній гніздовій території – полюбляє співати на гребенях дахів, антенах, у радіусі 20–100 метрів від центра ділянки.

Самка поводиться потаємніше, вона обирає місце для гнізда – заглибини і розколини у стінах будинків, неглибокі напівніші, технічні пристрої у вигляді коробок, щілини у купах каміння, прикореневі частини густих заростей, частенько мостить гніздо у старих гніздах сільських ластівок. Лаштує кубельце тільки самка, ківшик гнізда вистеляє волосом, шерстю, пір’ям. Все це вона робить крадькома, як і належить розважливій пташині.

Але коли ви зайдете на гніздову ділянку птаха, самка не полетить геть, не сховається, а навпаки, з тихим потріскуванням, яким виражається і легка схвильованість, і зацікавленість, підлетить на відстань 3–5 метрів до вас. Сяде, наприклад, на дах найближчої невисокої споруди і роздивлятиметься: чи ви не надто велика загроза для її гніздечка. Манери пташки досить прикметні: вона може трохи нахилитися вперед і різко піднятися або наче трохи присісти і так само різко вирівняти ноги-цівочки. Наче від хвилювання, від таких різкуватих рухів птах кілька разів посіпає хвостом, він іграшково дрібно затремтить. Ця вправа може бути повторена кілька разів, вона дуже властива як самкам, так і самцям. При цьому птах просто випромінює товариськість, наче закликає до мирного співіснування. Хіба можна не піддатися такому прояву віри в вас?

Квітневої пори горихвістки будують гнізда, перші кладки яєць з’являються у них на початку травня. На насиджування витрачається 12–14 днів, причому цим займається також тільки самка. До вигодовування пташенят приєднується і самець. З гнізда ще короткохвості пташенята вилітають на 14–17 день життя. Один гніздовий цикл птахів триває трохи більше від одного місяця, зважаючи, що поза гніздом вони догодовують пташенят близько тижня. Як правило, у першій половині червня у них починається другий цикл розмноження. Нерідко другий виводок виростає у тому самому гнізді, що й перший. У кладці горихвісток 4–6 яєць, інколи 7, і такої ж величини виводки, хоча серед яєць трапляються розбовтки.

Птахів з гніздовою поведінкою інколи спостерігають і у першій половині серпня, тому виникає питання: чи не розмножується чорна горихвістка тричі на рік? Утім найвірогідніше, таке запізніле гніздування – це результат впливу несприятливих погодних умов, через які два цикли гніздування розтягнулися на три місяці, птахи можуть відкладати повторні кладки після втрачених перших або других. Проте якби таки були треті кладки, пташенята з них цілком могли б стати самостійними й зміцніти до початку осінньої міграції. Чорні горихвістки, що гніздяться в Європі, належать до близьких мігрантів, відлітають на зимівлю відносно недалеко – до Південної Європи і Північної Африки.

Горихвістки – комахоїдні птахи, поживою їм слугують метелики, мухи, гусінь, павуки. В їхньому раціоні трапляються й соковиті ягоди, наприклад шовковиця.

У передвідлітний час, у кінці серпня – вересні, розосереджені зграйки чорних горихвісток тримаються по населених пунктах на будівельних майданчиках, по малоповерхових спорудах біля стадіонів, гаражів тощо. Зблизька у таких зграйках можна почути характерний шиплячо-тріскучий поклик пташок. Відлітають на зимівлю вони у жовтні, але не зникають повністю з нашої країни, окремі птахи, здебільшого самці, інколи зимують у містах Півдня і Центру. На півдні Криму чорні горихвістки у невеликій кількості стали зимувати регулярно.

Іноді таки дивуєшся, що птахи знаходять комфорт у штучних умовах. Невже людина чинить, як справжній творець, благо для живої істоти? Виявляється, діяльність людини викликає не лише планетарні катаклізми й місцеві екологічні катастрофи, а й створює гарні умови хоча б для такої товариської пташини, як горихвістка чорна. Це таки дивує, але й радує тим, що, схоже, ми, якщо постараємося, здатні на добрі справи. Чи ні? Що б то відповіла на таке чорна горихвістка, яка нам на втіху заполонила нас.

Геннадій Фесенко

(Рецензія на книгу Олеся Ільченка «Наші птахи. Круки, шуліки, мартини та інші птахи», Київ : Грані-Т, 2008. Опублікована в журналі „Біологія і хімія в школі”, № 1, 2010 р.)

Просвітницьких науково-популярних видань на тему збереження природи, які б по-справжньому зацікавили читача і своїм змістом, і відповідним оформленням у нас друкують надто мало. Такі видання особливо потрібні для читачів дитячого і підліткового віку, коли відбувається становлення особистості, формується відношення до різних сторін буття.

Тим приємніше було побачити в книгарні доробок «Наші птахи…». Вона вигідно виділялась серед книг, що були поряд і своїм незвичним вертикально видовженим форматом, і опорядкованістю палітурки. Спокійні тони фону гарно підкреслювали кольори малюнку з птахами. Від погляду на оригінально оздоблений форзац ще більше хотілося погортати книжку.

Увага майже до будь-якого незнайомого видання з’являється спочатку завдяки художньому оформленню як зовні, так і всередині. Згадана книжка в цьому сенсі дійсно приваблива – дизайнер майстерно поєднав окремі малюнки птахів і оздобне тло з краєвидами неба, в якості особливо вишуканого декору використав оригінальні зображення окремих пер птахів. Обидві групи елементів оздоблення підкреслюють саме особливості птахів – життя в повітряній стихії і характерне оперення.

Певну монотонність використання схожих варіантів основного типу декору урізноманітнено додатковим підходом, коли для створення тла вибрано частину малюнку. Втім таке опорядження зроблено лише для нарисів по чотирьох птахах з тридцяти, описаних у книзі. Можливо, варто було розмістити додаткові зображення птахів, бо вільного простору на окремих сторінках вдосталь. Наприклад, до ілюстрації по грифу чорному можна було додати малюнок птаха у польоті, майже тільки так бачать його навіть у місцях поширення в Криму, про що пише й автор книжки у відповідному нарисі. (більше…)

Тварини, що живуть поряд з людиною в містах, селах, містечках, як правило досить потайні. Про їх близьку присутність ми часто навіть не здогадуємось. Та й ті, що не ховаються від людей, а тримаються відкрито, зокрема деякі птахи, завжди сторожкі і намагаються не надто привертати до себе увагу. Проте є серед них одна, так би мовити, особистість, яка вирізняється показною зухвалістю в стосунках з людиною – це сіра ворона, або ґава.

Оперення сірої ворони скромно вишукане – насичено чорний колір хвоста, крил, голови і вола елегантно поєднується з сизувато-сірою барвою тулуба, декорованого негустими тонкими чорними рисками на боках. Поведінка ґави завжди впевнена, з самоповагою і водночас з лукавством. Але в шлюбний період птах іноді справляє досить кумедне враження, коли з витягнутою вгору шиєю і настовбурченим пір’ям на голові, з трохи нахиленим дзьобом і випнутими вперед грудьми, повагом походжає по газонах, сердито зиркаючи темним оком на чорних граків і сизоперих голубів, що знаходяться поруч. І зовсім розвеселишся, спостерігаючи за ґавою, яка через надмір весняних почуттів грається в повітрі якоюсь гілкою чи кісточкою: злетить з нею височенько, випустить з дзьоба і, напівсклавши крила, починає падати слідом за іграшкою, через кілька метрів вільного падіння наздоганяє її, хапає і знову злітає вгору, випускає паличку-іграшку вдруге, знову падає за нею; і так повторюється безліч разів. Ворона радіє життю? Чом би й ні. (більше…)

Досвідом науковців, які опікуються збереженням природи, встановлено, що в межах будь-якої значної за площею території (країни, регіону) в сучасних умовах рідкісними стають 10–15 % видів тварин та рослин, які потрапляють врешті до Червоної книги. Цей висновок у цілому підтверджується на прикладі птахів фауни України-Русі: з усього теперішнього складу у 427 видів до третьої редакції Червоної книги України (2009) потрапило 87 видів, тобто 18 %. Частка червонокнижних видів птахів дещо вища від прийнятої норми, але не дуже.

Утім часто в узагальненні губляться вкрай важливі деталі. Це стосується в першу чергу складу денних хижих птахів у загальному переліку фауни і в Червоній книзі України. Соколоподібні складають майже 25 % від усіх червонокнижних видів, тоді як їх частка у фауні птахів становить тільки 8,1 %, тобто вони найпершими опиняються на межі зникнення. (більше…)

Тиха сільська вулиця поринає у густі вечірні сутінки. Обійстя рядком поставали на підвищенні понад запливаю Ірпеня. У хатах уже засвітили. Спокій починає заповнювати принишклі садки. На дальньому кутку щось розбуркало собаку, який спочатку завзято, а потім тихіше відробляє гавканням господарський харч.

Найближчий край вулиці закінчується біля старого лісу, над яким розгорнувся густо-синій оксамит неба з першими блискітливими зорями. Сонце вже сховалося за край землі і звідти виграє у прозорому дзвінкому повітрі рожевою барвою. Неширока рожева смуга при обрії швидко змінюється небагато ширшою блакитною смугою, що вливається у синьо-чорну ніч. (більше…)

Буває, з’являється бажання зробити собі щось приємне й корисне, щось не зовсім звичне, щоб було небуденне, довго радувало око, але щоб не надто дорого те обійшлося. Тоді не відмовте собі в задоволенні зробити синичник для жвавої, чепурної, гарноголосої пташини. Розмістіть щойно змайстрований власними руками будиночок для пташиного сімейства на дереві чи жердині, і пташки кілька років щовесни та щоліта щоденно радуватимуть вас то щебетливою дзвінкою піснею, то діловитою метушнею при влаштуванні гнізда чи вигодовуванні пташенят, то цвіріньканням тих таки пташенят з отвору синичника або біля нього. Своїми руками ви не тільки зробите цілком певну річ, але й допоможете вирішити птахам гостру проблему нестачі затишного житла, примножите пташину спільноту, додасте часточку своєї доброти у шумливо-зелене довкілля, яке навзаєм подарує вам чарівні хвилини спілкування з живою природою.

Частенько бажання змайструвати синичник наштовхується на відсутність під рукою посібника, як правильно і вправно його зробити. Наводимо уривок з розділу нової книги „Птахи садів і парків Києва”, в якому описано усе, що необхідно знати, аби виготовити синичник чи шпаківню, правильно розмістити їх на дереві і доглянути між часом, коли їх заселяють різні птахи.

Завантажити рекомендації з виготовлення синичника (pdf).

Радості вам від приязного ставлення до Природи!

Ця історія сталася вже давненько. Щось незвичайне почало коїтись на балконі дев’ятиповерхового будинку, розташованому в київському житловому районі Русанівка. І про це загомоніли усі мешканці одного з під’їздів.

Якось весняного ранку хазяйка балкона, який знаходився на п’ятому поверсі, помітила, що землю в ящику для квітів хтось порозгрібав. Ніяких тварин у цій квартирі не тримали, дістатися з сусідніх вікон чи балконів сюди ніхто не міг. Господиня прибрала розкидану землю, розрівняла ямку в ґрунті та зайнялася своїми буденними справами. Згадка про дивний випадок ще якийсь час трималася у її пам’яті, але до вечора вона про нього вже й забула. (більше…)

Передмова

Природа завжди вражає людину розмаїттям своїх проявів. Багатство видів рослин і тварин будь-якого регіону нашої планети є надійним показником задовільного стану довкілля. У фауні України-Русі налічують біля 45 тисяч видів тварин, серед яких близько 750 видів – хребетні, решта – безхребетні тварини. Безперечно, птахи чи не найпомітніші і найпривабливіші серед хребетних.

Птахи оточують нас всюди – на відпочинку серед природи, в місті, під час роботи в саду чи на городі. Навіть через закриті шторами вікна долинають в квартири їхні спів та галаслива метушня. Вони пристосувалися до життя поряд з людиною і не ховаються від нас. Коноплянку, чорного та співочого дроздів, зяблика частіше можна почути, хоча не так важко і побачити. Голос вивільги, зозулі, одуда чув багато хто з нас, але мало хто бачив цих птахів. (більше…)

– Геннадію Васильовичу, що спричинило масові смерті птахів?

– Випадки масової загибелі птахів спостерігали й раніше, наприклад восени минулого року: на Азово-Чорноморському узбережжі загинуло понад тисячу бакланів і жовтоногих мартинів. Смерть цих масових видів птахів зумовлена спалахом хвороби – сальмонельозу, яка дуже небезпечна і для тварин, і для людей.

У Північній Америці 1 січня цього року загинуло кілька тисяч червоноплечих еполетників, які за класифікацією ближче до шпаків, а не дроздів, про що пишуть у ЗМІ. Це також масовий вид пернатих, який часто стикається з людиною.

Я чув коментарі науковців, що смерть птахів спричинили спалахи феєрверків. Характер їхніх поранення вказував на зіткнення з якимись предметами. Спалахи дезорієнтували птахів, і вони від переляку шарпалися в різні боки, стикалися зі спорудами, лініями електропередач.

Ось у Румунії загинули шпаки, масовий європейський вид. Птахи наїлися вижимків від винограду – сталося алкогольне отруєння відходами виноробства.

Цікаво, що на Азово-Чорноморському узбережжі осередок захворювання міг виникнути незалежно від людини, так іноді трапляється у природі. А в американському і румунському випадках діяв антропогенний чинник. Птахи загинули через необдумані дії людини.

Зазначені випадки із загибеллю птахів вказують на егоїстичність людини, некультурність, бо людина, займаючись господарською діяльністю, розважаючись, думає тільки про себе, а який вплив цієї діяльності на навколишнє природне середовище, їй байдуже.

Варто зазначити, що у всьому світі здебільшого гинуть масові види птахів, які частіше контактують з людиною, їхня загибель наочніша й помітніша, аніж рідкісних видів.

З одного боку, ті види птахів, які оселяються поряд з людиною, мають переваги від такого сусідства, бо людина створює комфортніші умови для існування, і навпаки – нерідко пернаті можуть постраждати від людської необдуманості і зарозумілості. Птахи потрапляють у своєрідну антропогенну пастку: поряд з людиною на певних територіях створюються кращі умови для їхнього існування, пернаті з довірою зосереджуються у цих місця, і тут же виникають значні ризики для птахів.

– Вважаєте, що почастішання випадків загибелі птахів у всьому світі – це наближення Апокаліпсиса?

– Вважаю, що це простий збіг випадків за короткий час, таких повторень може й не бути в найближчому майбутньому. Загибель птахів – не означає наближення кінця світу, страшного суду.

Варто зазначити роль преси у цьому: ЗМІ все більше охоплює своєю увагою те, що раніше обминала. Проте років п’ять тому в Харківській області стався випадок, про який журналісти не достатньо поінформували громадськість: під час міграції на озимині загинула зграя диких гусей. Смерть птахів настала, найвірогідніше, від отруєного зерна.

Зараз кожен подібний випадок із птахами журналісти сприймають гостро, реагують блискавично і роблять свої висновки, іноді незважені.

– Розкажіть, як діяльність людини впливає на птахів, адже у всьому світі сьогодні відбуваються катастрофи.

– Катастрофи, наприклад вилив нафти, поки що мають здебільшого локальний характер, поширення їх негативних наслідків людина намагається обмежити.

Як правило, у зони катастроф потрапляють масові види птахів, які згодом можуть відновити свою чисельність. Коли ж таке стається в місці поширення рідкісного виду птахів, то ця катастрофа може бути для нього фатальною.

Якщо діяльність людини врешті не призведе до змін клімату (як прогнозують кліматологи), безпосередньо не знищить біотопи, де існують тварини, не спричинить прямого винищення птахів, то стан теперішніх видів пернатих кардинально не погіршиться.

– Які види птахів зараз перебувають на межі зникнення?

– У деяких гірських долинах Анд існують ендемічні види птахів, у кожній долині та по схилах гір біля неї окремий вид. Через суцільне вирубування стиглих лісів у таких місцевостях види стали траплятися тільки на схилах окремих гір, тобто на клаптику лісу в кілька десятків гектарів і більше ніде у світі.

Проблемні види птахів в Україні – степовий лунь, степовий орел, степовий журавель, степовий боривітер, хохітва, дрохва. Степи настільки розорали, що ці види значно зменшили свій ареал.

Відбулася поступова катастрофічна зміна для існування степових видів, яким важко пристосовуватися до нових умов. Поки що у відносно задовільному стані лісові території в Україні, якщо їх не почнуть нещадно експлуатувати, то загрози для лісових птахів немає.

– Зараз погода стає непередбачуваною. Як це впливає на птахів, їхні міграційні маршрути?

– Птахи динамічно реагують на зміни в навколишньому природному середовищі. Наприклад, наші попередники в 1950-х роках встановили, що граки, які гніздяться біля Києва, зимують у Франції. Наприкінці 1970-х років ми в урочищі Гористому (місцевість за греблею Київського водосховища) теж кільцювали пташенят граків. З повернень кільце виявилося, що закільцьовані нами птахи відлітали на зимівлю до Центральної Європи (Угорщини).

Отже минуло 30–40 років, і міграційний маршрут птахів скоротився вдвічі. Більш м’який клімат Центральної Європи і доступність кормів сприяли зупинці на зимівлю граків на половині колишнього міграційного шляху. За останні 30 років, зважаючи на потепління клімату, відстань могла ще скоротитися. Але ми цього точно не знаємо, бо кільцювання граків зараз майже не проводиться.

Цього року тепла зима, ставки біля Святошина зарибили, і біля них залишилося зимувати близько 30 особин сірої чаплі. Цей вид не належить до далеких мігрантів, біля Києва взимку іноді реєстрували окремих птахів, а тут аж 30 особин. До речі, в районі річки Ірпеня є колонія сірих чапель, ці птахи взагалі можуть бути місцевими.

Пернаті реагують на конкретні погодні умови. Якщо продовжуватимуться і надалі такі теплі зими, то зимівля птахів у місті може закріпитися і стати закономірністю, якщо їх, звісно, не розлякуватимуть.

Те, що погода буває непередбачуваною, здавна впливає на життя птахів. Під час весняної міграції у них переважає інстинкт повернення додому, до місць розмноження, і птахи часто прилітають раніше, ніж створюються комфортні умови для їхнього існування, тому можуть загинути, особливо дрібні комахоїдні види.

Інтерв’ю для газети „Слово Просвіти”, 4 (589), 27 січня – 2 лютого 2011

Передмова

Київ – легендарний, оспіваний, звеличений, обдарований життєдайним Дніпром, пишними лісами, запашними луками. Вийшов він на пагорби біля могутньої річки тисячоліття тому та й залишився так стояти, залюблено вдивляючись у неозорий простір задніпровської далини, поринувши у зелені шати пралісів. До його імені з віку додавали – місто-парк, місто-сад. Кияни любили своє місто, доглядали його, створювали все нові й нові парки, насаджували сади. Жителі інших міст, слухаючи розповіді про місто-красень, прагнули його побачити, приходили, приїжджали, прилітали до Києва і закохувались у нього миттєво і назавжди.

Київські парки сполучалися зі скверами, виходили до бульварів і вулиць, обсаджених всюдибіч деревами. У кожному куточку міста відчувалося життя, істинне, природне, не штучне. Наповненість міського простору життям виникала значною мірою завдяки присутності птахів, які навесні і влітку сповнювали парки і сади багатоголосим співом, а восени і взимку заповнювали великими зграями.

Природні умови навколо Києва дійсно особливі. Багатьом відомо, що північна частина міста належить до смуги лісів, а південна – до лісостепової смуги. На межі поєднання двох природних зон різноманіття життя особливо велике. Полісся і Лісостеп збагачують тут один одного тільки їм властивими видами рослин і тварин. Для птахів значущим є також Дніпро, долиною якого восени з Балтики до Причорномор’я прямують перелітні види. Біля столиці України-Русі у Дніпро вливається найбільша ліва притока Десна, по якій навесні відгалужується пролітний шлях до північної частини Руської рівнини, а восени птахи мігрують у зворотному напрямку.

За останній столітній період, за даними науковців, у Києві та поблизу було виявлено 316 видів птахів, тобто фауна птахів міста представляє три чверті усього складу птахів нашої країни, до якого входить 425 видів. Утім вже давно з навколишніх місць зникла низка видів, наприклад таких лісових, як глушець, орябок, тетерук, яких внесено до Червоної книги України. З тією чи іншою вірогідністю у місті і біля нього зараз можна натрапити на майже три сотні видів птахів різних екологічних груп.

Наведене число може приємно здивувати, та сімдесят видів є виключно залітними, причому немало з них – рідкісні залітні. Ще вісімдесят видів бувають тільки під час міграцій, їх найбільше серед коловодних птахів – близько семидесяти. Основу гніздової фауни птахів Києва становлять дендрофільні, тобто лісові види, яких понад вісімдесят, а решта видів, що гніздяться, припадає на коловодних та інших птахів.

Значна частина дендрофільних видів на гніздуванні може підтверджувати думку, що Київ справді заквітчаний парками й садами, скверами й бульварами. За даними різних офіційних природоохоронних установ, зараз у місті до озеленених територій загального користування належить 101 парк, площа яких дуже різна – від 0,6 га парку „Борців за свободу і незалежність України” до 508 га парку „Труханів острів”; 104 території та об’єкти входять до природно-заповідного фонду країни, з яких 16 – загальнонаціонального рівня; на одного киянина у тримільйонному місті припадає 163 м2 зелених насаджень. Останній показник особливо вражає, якщо зважати, що на одного жителя країни загальнодержавна норма площі зелених зон загального користування становить 20 м2.

Утім, можна адміністративно включити в межі міста приміські ліси і потім розподілити їх площу на кожного городянина – так показник забезпеченості озелененими територіями буде дуже високим. Водночас громадські об’єднання доводять, що на одного киянина припадає лише 16,5 м2 зелених зон загального користування.

Птахи є одними з індикаторів природності умов життя у місті. Завдяки великим лісопарковим територіям до пташиного населення Києва входить дві третини видів птахів, що виводять потомство у деревонасадженнях – таких майже шістдесят. Тільки сім дендрофільних видів навідуються у наші парки і сади головним чином у осінньо-зимовий період, з них городянам більш-менш знайомі омелюх і снігур. До звичайних і масових гніздових птахів зелених насаджень столиці можна віднести тільки двадцять п’ять видів, з яких мешканці міста розрізняють, може, трохи більше десяти. Решта, як і більшість птахів узагалі, поводяться настільки потаємно, що на очі городянам майже не потрапляють. Наблизити їх до нас, детальніше ознайомити з їхнім зовнішнім виглядом і способом життя, аби стало зрозуміліше, що ми можемо втратити, покликана ця книга. Вони поки що живуть поряд, бо й досі довіряють нам. Не зрадьмо ж цієї довіри!

З любов’ю про птахів Києва (враження від книги Геннадія Фесенка «Птахи садів і парків Києва»)Свою думку про книгу висловив Віктор Анатолійович Волошин, вчитель-методист Кудашівської ЗСШ І–ІІІ ступенів на Січеславщині. Автор належить до когорти вчителів-сподвижників, ентузіастів у царині шкільництва і природничого просвітництва, пасіонаріїв в освіті. Пасіонарність особи, власне пристрасть, одержимість у будь-якій справі в поєднанні з вдумливістю і цілеспрямованістю завжди створює підґрунтя для розвитку. Саме таке розуміння виникає, коли спілкуєшся з паном Віктором. Рецензію надруковано у багатогранному просвітницькому часописі «Свята Справа», в назві якого відображено дійсне ставлення усіх, хто бере участь в його нелегкому створенні, до збереження історії, природи і культури славетного Наддніпрянського краю, центром якого є Січеславщина.