Самоцвітний рибалочка

Присвячую моєму другові Юрію Янішу,
путивлянину за родом і мрією

Згадуючи юнацькі роки, походи й мандрівки в природу з університетськими однокурсниками, які залишаються мені друзями й донині, ніяк не омину подумки легкі, сяйливі дні перебування в Путивлі, що на Сумщині, який, наче Київ біля Дніпра, стоїть на нагірному правому березі Сейму. А з низинного лівобережного лучного простору, як і Лавру в столиці на кручах, здалеку видно Мо́лченський монастир. Путивль – зменшена подоба Києва, з незайманим лівобережжям.

Мабуть, про Путивль знає або має знати кожен житель України-Русі – він назавжди пов’язаний з образом княгині Ярославни, про яку з трагічною ліричністю оповідає унікальний, неперевершений руський, власне давньоукраїнський, епічний твір „Слово о полку Ігоревім”. Надзвичайний поетичний талант його автора засвітив над Путивлем сяйво легендарності й історичної значущості такої сили, що нині москвофінським зайдам та їхнім посіпакам кортить мало не фізично перетягти це місто собі. Та воно з початку свого існування, як і тисячолітній сусідній Курськ, не зрушило із землі слов’ян сіверців, котрі від утворення Русі на обширі Києва, Чернігова на півночі та Переяслава на півдні стали її невід’ємною частиною. Порівняно з Києвом, Путивль – не таке вже й старе місто, хоча найперша писемна згадка про нього датована першою половиною ХІІ століття – майже 900 років тому, тобто за три-чотири століття до виникнення знавісніло облудної Московії, яка в намаганні здаватися цивілізованішою тільки останні три соті років вимагає позначати себе грецькою назвою Ρωσία (Росія), хоча їй до скону залишатися дрімучою, а через це – наднебезпечною для усіх.

Горбогір’я, на якому стоїть Путивль, досить високо підносить його над просторами плато Засейм’я. Із пагорбів у ясну погоду можна оглянути простір на кілька десятків кілометрів. Прозоре, живе повітря і чистоводий Сейм з невпинною, жвавою течією разом з епічною легендарністю княжих часів є особливістю лише Путивля.

Дещо вище міста від головного русла Сейму, що звивисто прямує до нього, відгалужується доволі широкий і повноводий потік, який місцеві жителі називають Ре́хта. Течія в ньому навіть швидша, ніж в основному. Струмінь дужого потоку часом б’є в один із берегів і відкинутий перешкодою відхиляється до іншого берега, доки не наштовхнеться й на нього. Через таку гру води з берегами русло потоку звивається, де плавно, де крутіше. У давніших місцях наскакування потоку на берег виникли невеликі затони зі спокійнішою водою. Подекуди береги пологі й відкритті, та частіше вони заросли вербовим чагарником, а то й деревами. У місцях, де потік особливо сильний, він підмиває береги і на них виникають оголені обриви заввишки 3–4 метри з корінням кущів, що впали у воду. За кілька кілометрів Рехта впадає в невелике озеро Хати́ш, яке утворилося в пониженні серед луків. В озері вода хоча і розливається широко, через що більша частина його акваторії на вигляд спокійна, проте своїм стрижнем посеред озера потік безупинно прямує далі на захід. Із озера він витікає так само стрімко, як і вривається в нього, але вже як річка Любка. Біля західних околиць Путивля відгалуження Сейму повертається до його головного русла.

Вода в обох руслах річки прозора. Тихцем підійшовши зверху, ставши за пару кроків від підмитого водою крутого берега і крадькома зазирнувши за його край, можна побачити у притіненій воді брускуваті обриси сторожких головнів, які очікують, аби на поверхню води упала якась із комах, щоб її вхопити. Умілі риболови, залишаючись непоміченими, намагаються зловити рибу, кинувши на воду живу наживку на гачку. Інколи їм щастить упіймати котрусь із цих рибин.

Для менш досвідченого рибалки то – вищий риболовний пілотаж. Аматор обирає собі місце на підмитому березі Рехти там, де вона у високу воду з’єднується із Сеймом через вузьку протоку Банний ровець. Умощується з вудкою на краю урвистого берега заввишки півтора метри, щоб спробувати упіймати хоча б щось, бодай невеличке. Перед очима – відкритий простір швидкого потоку, ліворуч – невелике дерево і купка кущів під ним. Трохи далі у вигині берега, за 2–3 метри видно невеличкий затон спокійної води, яку навскіс освітлює післяполуденне сонце. По водній поверхні затону бігають кілька водомірок, а в променях сонця на малій глибині метушиться зграйка рибинок. Для рибалення – замалі. Утім, як для кого.

До спроб щось упіймати можна поставитися філософськи – навкруги просто гарно. Зненацька від сусіднього затону лунає сплеск, щось шубовснуло у воду. За мить з неї вилетіла пташка і сіла на найближчій сухій галузці. У дзьобі рибинка. Ото справжній риболов! Людину через кущі не помічає, кількома рухами дзьоба повертає здобич головою до себе і ковтає, затримується на хвильку. Ох і красивий же птах – це рибалочка!

Оперення птаха виграє самоцвітними кольорами: верх голови чорний із широкими поперечними лазуровими смугами, широкі „вуса” виблискують синім сапфіром, боки шиї та горла – перлисто-білі, щоки і весь низ тулуба – медово-бурштинові, верх крил – темно-бірюзовий, коротенькі ноги нагадують маленькі гілочки яскраво-червоних коралів. Дзьоб повністю чорний – ознака того, що пощастило зблизька побачити самця. У самки нижня щелепа повністю або тільки біля основи дзьоба була би червонуватою.

Не набагато більший за горобця, з коротеньким хвостом і масивним довгим дзьобом рибалочка здавався складеним непропорційно, начебто центр його маси розташовувався надто високо, через що сила тяжіння мала би перевернути пташку головою вниз. Та наше зорове сприйняття оманливе, і тільки після раціонального осмислення ми зважаємо, що дзьоб будь-якого великодзьобого птаха є дуже легким порівняно з масою його тулуба.

Потім рибалочка на Рехті траплявся багато разів. Ймовірно, десь у крутому березі було гніздо цих пташок. Часто один із птахів літав над водою на висоті верху берегових обривів, повторюючи усі вигини русла і подаючи різкуваті голосні крики – щось середнє між „тіі” та „ціі”. У польоті оперення його спини, попереку і надхвістя блищало топазом.

Усталеною латинською назвою цього птаха є Alcedo atthis. Латинське alcedo – у сучасній вимові альце́до (раніше – алькедо) – є прямим відповідником українській назві рибалочка і походить від слова alcedoniaтихі, безвітряні зимові дні, спокій, тиша. Воно характеризує особливості певних періодів саме зимової пори, тож похідне alcedo перекладають з поясненням, що це… птах, який висиджує пташенят у тихі зимові дні. Російська назва рибалочки – зимородок, а також польська – zimorodek повністю узгоджені з цим поясненням. Але ж так розтлумачено латинське слово, що має зрозумілу, хоча більшою мірою помилкову, логічність: у Південній Європі, зокрема в Італії, котра є спадкоємицею латинської мови, місцеві рибалочки є осілими, шлюбне токування у них відбувається протягом усієї зими, початок гніздування припадає мало не на її завершення, хоча переважно на початок весни. Крім того, уявлення про зимове розмноження тамтешніх рибалочок могло скластися за античних часів і через закономірне збільшення кількості птахів взимку, оскільки туди й нині прилітають зимувати особини з північних регіонів Європи. Із Польщі та Росії рибалочки на зиму відлітають, лише поодинокі птахи трапляються там зимою біля незамерзлих водойм. Ймовірно, в обох країнах не відшукали прийнятних власних автентичних назв для цього птаха, а винайшли таку, що відповідає латинському поясненню, хоча назва зимородок суперечить особливостям існування рибалочки на їхній території.

У невеликій кількості рибалочки зимують і в Україні, що не пройшло поза увагою людини і відбилося в одній із їхніх українських синонімних назв: водоморо́з – птах, на якого можна натрапити біля води в мороз. Жодного натяку на розмноження взимку, усе відповідає реальності.

Друге слово у повній латинській назві atthis походить від грецького Ατθίς, і в минулому інколи його латинізували у формі attis, зокрема М. Шарлемань – Alcedo attis attis. У обох випадках вимова однакова – а́тіс. Цікавим є те, що обидві форми слова були власними іменами, але Atthis – ім’я красивої молодої жінки з оточення античної поетеси Сапфо, а Attis – божество у грецькій міфології, фригіський пастух-красень, жрець богині Кібели. У слова дві форми, та їх зміст – однаковий: атіс – означає гарний, красень. Хто ж сперечатиметься, що рибалочка – птах-красень, наче сяюча коштовність.

У нас він має також назву пла́вневий я́тел. Ми більше звикли до слова дятел, утім ятел є його синонімом, архаїчним варіантом. Рибалочка певною мірою схожий на дятлів і своєю контрастністю забарвлення, і міцним довгим дзьобом, і, чи не головне, він видовбує собі нору, як дятел дупло, трапляється на плавневих ділянках річок і озер. Причому тримається там, де вода чиста і наче вбирає у себе синь неба, тому птаха ще називають синьово́дка. Інша його назва івано́к викликає більше припущень, ніж однозначних пояснень. Якщо виводити її від власного імені Іван, то воно означає – дар богів. Стосовно рибалочки з цим поясненням, мабуть, може погодитися кожен. Птаха ще називають рибалка, але не тільки його, а й деяких крячків і мартинів.

Оскільки у світі в родині Рибалочкових налічують понад 90 видів птахів, і в українських назвах багатьох із них вжито саме іменник рибалочка, то для того, щоб їх чітко розрізняти, до іменника додано прикметники. Тож повна українська наукова назва гніздового виду нашої фауни – рибалочка блакитний.

З усіх видів рибалочок світової фауни в Європі гніздиться тільки цей вид, який трапляється і в Азії від південної межі тайги до самого півдня континенту, й на багатьох островах біля нього, а також подекуди на півночі Африки. Решта видів поширені переважно в субтропічній і тропічній зонах по усіх континентах.

До місць розмноження в Україні рибалочки повертаються протягом квітня, оселяються біля різноманітних прісних водойм з прозорою, незабрудненою водою, не надто швидкою течіє чи спокійними затонами і береговими обривами, в яких птахи викопують собі нори для гніздування. Проте наявність крутих берегів не є обов’язковою умовою для рибалочок. Вони можуть гніздитися і за понад 1 кілометр від водойми в урвищах балок і ярів, кинутих глиняних або піщаних кар’єрах. Отже, гніздова ділянка і територія кормодобування іноді значно віддалені одна від одної.

Місце гніздування обирає самець, займає його раніше появи самок, демонструє себе там закличними голосними криками і в токовому польоті, показуючи сяяння небесно-блакитних спини і надхвістя. Під час утворення пари самець наче намагається наздогнати самку у спільному польоті або літає по довгій еліптичній траєкторії навколо неї, коли вона залишається на присіді. Напарники не припиняють перегукуватися дуетом, подаючи різкуваті крики.

Важливою частиною ритуалу залицяння є спонукання самки до викопування гніздової нори. Власне, саме самець вказує самці те обмежене місце, де потім птахи вириють нору. Він відлітає від самки, котра сидить десь на гілці неподалік обриву, вихоплює з його стінки грудочку землі, повертається з нею до самки і лише потім демонстративно її викидає, наче вчить, як слід робити. Так повторюється кілька разів, і в стінці виникає невелика заглибина. Трапляється, що самець приводить самку до вже початої ним нори і також демонструє копання. Врешті самка згоджується з обранцем і береться до лаштування нори, у кінці якої птахи виривають ширшу гніздову камеру.

Із моменту залучення самки до викопування нори її увага зосереджується переважно на цій роботі та ще на невеликій місцині біля нори, де пташка відпочиває. Партнер підгодовує самку, доки вона завершить відкладання яєць, і віддаляється вона від нори не часто. Самець контролює значно більшу гніздову територію, на іншу частину якої може привабити ще одну самку, тому у рибалочок не поодинокими є випадки полігамії – одночасне гніздування з одним самцем 2–3, навіть 4 самок, інколи на відстані 20 метрів одна від одної. Також звичним для рибалочок є розпочинати того самого літа другу кладку, коли перший виводок ще не залишив гніздо, тобто самка залишає пташенят самцю, аби він їх догодовував, і займає іншу нору. Мабуть, через таку схильність у рибалочок блакитних трапляються й нечасті випадки поліандрії – одночасне гніздування однієї самки з кількома самцями. Таке розмноження зареєстровано з двома самцями, з якими самка в один і той самий період почергово вигрівала свої кладки.

Відстань між гніздовими парами або групами розмноження рибалочок змінюється у значних межах – від 100 метрів до понад 10 кілометрів. Частіше вони гніздяться за 5–6 кілометрів одна від одної. Звісно, їхню щільність зумовлюють умови існування на певній водоймі, а ще те, наскільки успішно птахам вдалося перезимувати.

Участь партнерів у викопуванні гніздової нори в різних випадках не однакова: інколи більшу її частину викопує самка, у інших пар – самець або обидва птахи копають порівну; нову нору для другої кладки частіше лаштує виключно самка, а самець без пари може вирити нору сам. Найчастіше її довжина становить 50–75 сантиметрів, проте крайні межі є значнішими – 35–110 сантиметрів. У Західній Європі виявлено нори рибалочок завдовжки майже півтора метри. Розмір нори значною мірою залежить від календарного строку викопування в сезон розмноження, вологості ґрунту, індивідуальної здатності птахів до копання, а не тільки від щільності ґрунту. У сипкому піщаному ґрунті як своєрідний розчин для скріплювання стінок нори птахи використовують свій послід, випорожнюються на них, через що стінки вкриваються міцною кіркою.

Перші повні кладки з 6–7 яєць у рибалочок з’являються наприкінці квітня. У Східній Європі протягом одного сезону розмноження деякі пари вигодовують два, а окремі – навіть три виводки. На вигрівання першої кладки кожен з партнерів витрачає однакову кількість часу, в інкубації другої і третьої кладок бере участь переважно самка. Самець підгодовує пташенят попереднього виводка і лише час від часу навідується до нової кладки. Пташенята вилуплюються приблизно через три тижні від початку насиджування.

Якщо у птахів, які виводять потомство у відкритих гніздах, навіть за нормальних обставин пташенята залишають їх, ще не вміючи літати, з недорослими маховими і стерновими пера, не досягши маси дорослих птахів, щоб якомога раніше розосередитися і стати менш помітними, то нащадки дуплогніздних і норних видів не поспішають з вильотом із гнізда. Зокрема, у рибалочки блакитного вони встигають набрати масу до 60 грамів, що на 20 грамів більше, ніж найбільша маса дорослих птахів. Перед вильотом маса пташенят зменшується.

Провівши в норі майже чотири тижні і залишивши після себе купку риб’ячих кісток з відригнутих пелеток, молоді рибалочки врешті наважуються її залишити. Дорослі птахи лише кілька наступних днів догодовують нащадків. Декотрі з них навіть у день вильоту намагаються щось вполювати самотужки, падаючи за поживою у воду. Виводок розпадається, пташенята стають самостійними, а дорослі повність націлюються на другий цикл гніздування. Кожне пташеня окремо шукає собі вільну ділянку для здобування корму і захищає її до відльоту на зимівлю.

На кормові уподобання рибалочки вказує його назва, він же – риболов. Пірнає, злетівши з присіду, а то й прямо з горизонтального польоту. Може „зависати” над потоком, тріпочучи крилами, і потім кидається у воду. Занурюється до метра, ловить на цій глибині будь-яку рибу, довжина якої може перевищувати 10 сантиметрів. Дійсно, риба – основний корм. Та рибалочка здобуває не тільки її, але й інших водяних тварин: личинки комарів і бабок, жуків-плавунців, певних молюсків, крабів, раків, креветок, інколи й жаб. Ловить й сухопутних – мурашок та інших комах, які трапляються йому на берегових обривах і скелях.

Спарованість і сімейність закінчуються у рибалочок одразу із завершенням гніздування. Після того вони ведуть усамітнене життя, птахи походженням з України проводять так більшу частину року. З районів гніздування починають відлітати у серпні, а з територій, що розташовані за нашими північними кордонами, з’являються й раніше. Останні мігруючі особини зникають протягом жовтня. Рибалочки з нашої країни відлітають зимувати не надто далеко – до Туреччини та Болгарії.

Окремі особини зрідка зимують у нас на постійно незамерзлих водоймах. У Києві в минулі зими зі снігом спостерігачі мали чимало приємних вражень в середині січня, коли їм біля магістрального каналу Бортницької станції аерації неочікувано траплявся рибалочка, що сидів на верхівках стебел пожовклого очерету, і його оперення грало яскравими кольорами на тлі білосніжного краєвиду. У деякі зими там трималися два птахи, але територіально окремо. Найімовірніше, кормом для них слугували акваріумні рибки гупі, які успішно розмножуються у цьому десятикілометровому каналі вже кілька десятиліть, а взимку зосереджуються тільки в межах 200 метрів від місця скидання в канал теплої очищеної води. Зимують там рибалочки не щороку.

Рибалочка блакитний є птахом-індикатором екологічного стану водойм. Забруднені водойми стають непридатними для його гніздування. Нині у нас рибалочка перебуває під значною загрозою, його чисельність суттєво зменшується. Тож такі куточки живої природи, які є поблизу Путивля, слід рішуче захищати від будь-якого зловісного наміру.

Геннадій Фесенко

P.S. Оповідь опубліковано в журналі „Біологія і хімія в рідній школі”, № 1, 2021 р.

Один коментар to “Самоцвітний рибалочка”

  1. Юрій Роговий:

    Дякую, шановному Генадію Васильовичу, за статтю! Справді стаття цікава і повчальна. Бажаємо автору всього найкращого і нових відкриттів!

Написати коментар