(Матеріал інтерв’ю, опублікованого в газеті «Слово Просвіти» 1–7 квітня 2010 р.)

Пам’ятаєте, як лякали горобців, намагалися привабити ластівку, годували взимку синичок з рук? Дитинство минуло, і тепер ми рідко звертаємо увагу на пташок, і голову в небо рідше піднімаємо, бо небо для нас — стелі багатоповерхівок і офісів… Але згадаймо про пернатих друзів 1 квітня, коли відзначаємо Міжнародний день птахів.

До нашої редакції надійшов незвичайний лист від Марії Собко, вчительки біології з Чернівецької області: “Пишу до “Слова Просвіти”, щоб читачі дізнались про киянина Геннадія Васильовича Фесенка — наукового співробітника Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України. З цією неординарною особистістю, скромною людиною, науковцем-орнітологом нас познайомили птахи. Так, саме птахи, бо науковець Фесенко близько 15 років листується з юними орнітологами нашої школи, а я керую роботою орнітологічного гуртка. Ми вивчаємо перельоти птахів, ведемо фенологічні спостереження, моніторинг прильоту і відльоту. Наукові поради і консультацію нам дає Геннадій Васильович. Глибинний зміст пташиного перельоту, його зв’язок з явищами, що відбуваються в рослинному світі, для людини ще багато в чому залишаються загадковими. Саме на вивчення цих зв’язків спрямовані дослідження, які пропонує учням Геннадій Фесенко. Ми вдячні йому за доброчинну просвітницьку роботу, за книжки, які висилає науковець юним натуралістам з подякою за турботу про зимуючих птахів та моніторингово-фенологічні спостереження за орнітофауною своєї місцевості”.

Марія Собко дякує Фесенку за його книжки у співавторстві з А.А. Бокотеєм: “Птахи фауни України” і “Анотований список українських наукових назв птахів фауни України”, а ще — юні орнітологи з нетерпінням очікують на нові книжки Фесенка і, навіть, написали на честь орнітолога вірш.

Ми вирішили познайомитися з Геннадієм Фесенком і поспілкуватися про те, які проблеми існують у вітчизняній науковій орнітологічній номенклатурі, як живеться птахам в Україні, як прилучитися до вивчення пернатих тощо.

— Геннадію Васильовичу, розкажіть про себе.

— Народився я в Києві, навчався тут у середній школі, потім закінчив біологічний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Чому саме орнітологія? Хоч в дитинстві я птахів ніколи не тримав у неволі у клітці, але зацікавлено спостерігав за ними у друзів.

В університеті викладали видатні вчені — орнітологи Олександр Кістяківський, Леонід Смогоржевський, Михайло Воїнственський, і ми з однокурсниками не могли не зацікавитися птахами.

На третьому курсі мене зарахували на кафедру фізіології тварин, але я так наполегливо ходив на кафедру зоології, що мене туди перевели. Там я спеціалізувався на орнітології. 1977 року, ще не закінчивши університет, почав працювати в Інституті зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України і до цього часу тут працюю.

— Розкажіть детальніше про Ваші книжки.

— У сприйнятті автентичних назв птахів і досі існує певна упередженість, обумовлена історичними причинами примусового характеру. Ще не далеко відійшли від нас ті часи, коли функціонування української мови невпинно звужувалося. Тому важко сподіватися на легке сприйняття української спеціальної лексики окремими людьми, однак розуміння необхідності розвитку національної наукової термінології і номенклатури — одна з головних якостей дослідника.

В “Анотованому списку українських наукових назв птахів фауни України” вперше зроблено обґрунтування обрання орнітологічної української номенклатури для вжитку в новітніх наукових першоджерелах. В “Анотованому списку…” одним з головних принципів формування національної номенклатури було визнання пріоритетності тих назв, які вперше було використано в українській науковій літературі ще за часів Івана Верхратського і Миколи Шарлеманя, тобто наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

Ось деякі назви птахів, які всупереч існуючим автентичним власним національним назвам вживають в науковій українській літературі: рябчик (рос.) — орябок (укр.), глухар (від рос. глухарь) — глушець (укр.), малий зуйок (від рос. малый зуек) — пісочник малий (укр.), чибіс (рос.) — чайка (укр.), гаршнеп (рос., походить з нім.) — баранець малий (укр.), бекас (рос., походить з фр.) — баранець звичайний (укр.), вальдшнеп (рос., походить з нім.) — слуква (укр.), кроншнеп (рос., походить з нім.) — кульон (укр.) тощо.

Книжка “Птахи фауни України: польовий визначник” на час виходу з друку найповніше охоплювала сучасну орнітофауну нашої держави – 416 видів, описи птахів у книзі розміщені за систематичним порядком, вони у поєднанні з кольоровими ілюстраціями дають можливість визначити птахів будь-яких вікових і статевих груп в усі пори року та мають дані про найхарактерніші відмінності між схожими видами. У книжці містяться карти сучасного поширення осілих, гніздових та зимуючих видів птахів, а також додаткові відомості в тексті про перебування цих та інших видів на території України, в ній подається інформація про особливості поведінки й характерні місця перебування птахів, зазначені їхні українські, латинські, російські та англійські назви.

— Птахи столиці — які вони?

— Історія вивчення орнітофауни Києва досить тривала, їй уже понад сто років. За весь час орнітологічних спостережень у столиці зареєстровано більше 300 видів птахів. У фауні України налічують 425 видів птахів, тобто в межах Києва відстежували три чверті від усієї кількості. Близько ста видів — дендрофільні птахи, і це зрозуміло, бо Київ оточують ліси, і в ньому поки що є парки. Хоч останнім часом зелених насаджень стає менше, а подекуди вони взагалі зникають, та все ще на віддалених від центру районах дендрофільні птахи тримаються, навіть нові з’являються і освоюються.

Якщо говорити про окремі види, то у 1940-х роках на західних кордонах України з’явилася садова горлиця, а потім у 1960-х рр. – поширилася по Києву. Чисельність цих пташок спочатку зросла, а зараз дуже знизилася, незважаючи на те, що садова горлиця — вид синантропний, тобто оселяється переважно в населених пунктах.

Також із західних областей почав розселятися родич канарки — щедрик, і вже наприкінці 1970-х років навколо Києва гніздилися окремі пари. Нині щедриків багато, їх нерідко можна побачити у столичних житлових масивах.

Зараз у населені пункти активно вселяється припутень — найбільший голуб вітчизняної фауни, і хоча в Києві він поки що сторожкий, але, можливо, незабаром розширить свою територію гніздування.

Зовсім недавно вийшло третє видання Червоної книги України — туди занесено 87 рідких видів птахів, і 67 з них колись спостерігали навколо Києва, а деякі з них навіть раніше гніздилися. Зараз мегаполіс розростається, червонокнижні птахи не затримуються у місті. Птахи призвичаюються до урбаністичного оточення, але, якщо знищувати всі природні місця, де вони можуть оселитися, забруднювати водойми, то ніщо тут не буде затримуватися.

За Бесарабською площею по вулиці Басейній раніше був бульвар із лип, вздовж вулиці Еспланадної росли каштани. Зараз там дерева знищено, утворився кам’яний мішок. Це лише маленький приклад того, як у центрі міста за 10–15 останніх років створили мертву зону. На Хрещатику ви вже не почуєте співу пташок, побачите хіба що голубів. Але ці птахи у природі трималися у скелях, і вони спокійно себе почувають у «кам’яних мішках», та й підгодовують їх місцеві жителі. Горобця рідко побачите у центрі — він не любить триматися у такому шумі, лише у окремих скверах центру почуєте спів синиці.

Якщо тенденція знищення паркових насаджень триватиме, а вона таки триває — біля станції метро «Дарниця» недавно вирубали майже гектар сосен, серед яких і сторічні, знищили зелені насадження на Нивках, у інших районах Києва — то ми поступово ліквідуємо все живе середовище у столиці. Під гаслом, що треба зрізати «аварійні дерева», знищують столітні каштани. І не лише птахам, а і людям не буде комфортно жити у «кам’яних мішках»: тікатимемо з міста.

Болить душа, коли бачиш, що роблять заради наживи. Егоїзм гомо сапієнс знищує умови для існування людини. Ну, птахи кинуть Київ, вони знайдуть інше місце для існування — з чим люди залишаться?

За результатами досліджень екологічних організацій, 86 процентів населення Києва виступають за розширення зелених зон. Якщо не зупинимо руйнування нашого Києва, то наступні покоління нас засудять.

— Порівнюючи ситуацію з птахами в Україні з рештою європейських країн, який можете зробити висновок?

— У Європі в деяких країнах, особливо в Голандії, рух на захист птахів дуже розвинений. Але річ у тому, що поки там усвідомили, що треба захищати природу, багато знищили. Вони наскільки урбанізували довкілля, що тепер навіть невеличку водойму, яку ми можемо сприймати як калюжку, вважають цінною заповідною територією. Прикметно, що на таких водоймах у них таки тримається значна кількість птахів.

Отже, з одного боку, у західноєвропейських країнах у містах птахів кількісно, може, й менше, а з іншого — рух на захист природи дуже потужний. І птахи, завдяки цьому, якщо не дуже численні, то різноманітні. У країнах з давніми традиціями охорони довкілля люди птахів не чіпають, не полохають, не стріляють, тим паче у містах.

У нас громадський рух з охорони птахів тільки зароджується, і, на жаль, переважна більшість людей мало усвідомлює, що потрібно охороняти навколишнє середовище. Ми володіємо великими природними багатствами, в тому числі й орнітофауною, зокрема у нас найбільша в Європі популяція гніздових балабанів — це червонокнижний вид соколів. Коли на наше південне причорноморське узбережжя приїжджають туристи із Західної Європи, вони дуже дивуються багатством української орнітофауни. Але чи збережемо його? Порівнюючи Україну з іншими європейськими країнами, варто також зазначити, що в них є багато загальнонаціональних програм з охорони тварин, які фінансує держава. У нас програм з державним фінансуванням обмаль, охороною птахів займаються ентузіасти, значною мірою самотужки.

— Фільм Альфреда Хічкока “Птахи” малює страшну картину — ворони нападають на людей і забивають їх до смерті. Наскільки сюжет американської кінострічки може бути реальністю і чому птахи нападають?

— У Києві уже існує притча, що ворони нападають на людей. Однак, це не скажені ворони і агресивність у них проявляється у сезон гніздування, а в осінньо-зимовий період такого не буває.
Коли у червні воронята вилітають із гнізд, то можуть підпускати людину дуже близько, життєвого досвіду у них ще немає. А дорослі птахи вже знають, що людина може заподіяти лихо. Тому коли людина проходить біля молодняка, дорослі можуть нападати неспровоковано, так би мовити діють на випередження. Але травм практично не завдають, хоча і лякають добряче.

Правда, на Борщагівці була вороняча пара, в якій самець став нападати на людей вже у квітні, коли самка насиджувала яйця. Є у столичних птахів певні відхилення, адже “з ким поведешся…”. Чи не атмосфера мегаполіса викликає в них агресивність.

Ворони вірно оцінюють свої сили, наскільки людина небезпечна для них, лякають найслабших — дітей і жінок. За рівнем рефлекторних реакцій, можливістю встановлювати логічні зв’язки між подіями воронові птахи – найбільші “інтелектуали”. І пам’ять у них дуже гарна — хто їх образив, пам’ятають роками. До речі, якби не хижацтво ворон стосовно інших міських тварин, кияни могли б пишатися, що у нас їх багато, адже вони не скрізь оселяються, переважно на заплавних територіях або поблизу. Таких ділянок у столиці багато.

Часто воронами називають граків — тут варто пояснити: взимку у столиці наймасовіші чорні птахи, яких влітку майже немає, — це граки. А ворон взимку значно менше, аніж граків: останніх до 150 тисяч, а сірих ворон — кілька десятків тисяч.

Агресивними можуть бути мартини, коли потрапиш на їхню територію, але лякають вони здебільшого голосом. Агресивніші за них крячки можуть напасти, але, знову ж таки, на власній території. Людина, як правило, дуже перебільшує, і пташина агресивність хоча й не виняток, але завжди зумовлена самозахистом або захистом пташенят.

—Якого українського птаха можна одомашнити?

— Усі воронові птахи — і галки, і ворони, і круки, і сойки, і сороки, менше граки приручаються до людини. Втім, утримування людиною цих птахів одомашненням не можна називати. Частіше приручають воронових птахів на Сході для розваги, а у нас це не прийнято, лише окремі люди тримають і дресирують воронових птахів. В Україні частіше заводять яскравих екзотичних птахів — канарок, амадинів, папуг. Вони нерідко вилітають з кліток і влітку до похолодання можуть вижити, знаходять собі корм, наприкінці літа у зграях разом з горобцями можна побачити хвилястих папужок, що збирають насіння, поводяться, як горобці. Але коли настає похолодання, вони гинуть, бо не можуть переключитися на інший корм, та й інстинкту міграції у них немає.

— Чи варто вірити народним прикметам, пов’язаним з птахами?

— Окремі народні прикмети досить умовні, а іншим варто вірити — зокрема тим, що пов’язані з фенологією, тобто з життєвим циклом птахів.

Кажуть, якщо восени починають мігрувати гуси, то незабаром буде похолодання. Це правда, адже у цьому є логіка — на півночі починає сильно холодати, і гуси звідти летять і летять швидше, аніж холод докочується до нас. Так само навесні, коли летять гуси, — можлива суттєва хвиля потепління. Так було і цієї весни: масова міграція гусей біля Києва почалася 19 березня, за день до приходу відчутного тепла. А білі лелеки на території міста з’явилися на день раніше. Лелеки летіли з попутним південним вітром, а гуси – з заходу, з зимівлі у Західній Європі.

Кажуть, ластівки низько літають — до дощу. Логіка в цьому теж є: ластівки комахоїдні, у сонячну погоду, коли повітря прогріте, комахи найчастіше тримаються вище, тому і ластівки вище літають. А коли наближується дощова погода, вологість у повітрі збільшується, і комахи починають літати нижче, а за кормом і ластівки опускаються. Це особливо видно у сільській місцевості — ластівки наче бриють крилами траву.

— Які птахи утворюють пари на все життя?

— Практично на все життя пару утворюють лебеді, однак вислів “лебедина вірність” — міф, адже коли один із лебедів гине, то інший не піднімається в небо і не розбивається від горя, а утворює нову пару. Моногамними є ворони, граки, круки, галки, вірними на роки один одному є і гуси, практично на все життя утворюють пару наші польові горобці, синиці-гаїчки. У хижих птахів також доволі постійні пари. А от у качок, навпаки — щосезону зміна партнера.

— Як залучати нових людей до вивчення птахів?

— До вивчення птахів можна залучити як дітей, так і дорослих. Найголовніше — показати їм нашу багату орнітофауну. Важливо видавати гарно оформлені книжки з малюнками представників української фауни, показувати пізнавальне відео, і тоді навіть далекі від природи люди зацікавлюються птахами, тягнуться до природи. Вважаю, що науково-популярна література — один із найбільших факторів, який викликає інтерес людини до природи.

— Іноді людей за тими чи іншими якостями можна порівняти з птахами: насуплений чоловік— сич, містичний дядько — чорний крук, тонконога дівчина, як чапелька, говіркий, як горобець тощо. З яким птахом Ви себе асоціюєте?

— Одного разу попросив у співробітника Інституту, щоб він мені зробив екслібрис, який би я міг проставляти на своїх книжках. Мені дуже полестило, що він без будь-якої підказки намалював в ньому сову.

Спілкувалася Наталя Антонюк

Запис створено 15 Червня 2010. Рубрики: Нове.