Зелені релікти без права на життя?
Знищується найстаріший у Європі кримський гігант-ялівець віком за два тисячоліття, що росте на узгір’ї мису Сарич.
Дерево-унікум, з обхватом стовбура п’ять метрів, заввишки — 15, не рятує навіть встановлений екологами «іменний» охоронний знак. Губителі природи прибили до старезного стовбура… електрощиток, прибудували сарай, брутально засмічують навколишню територію. На жаль, порятунку від людської байдужості просять багато найдревніших патріархів кримського лісу. Як не прикро, тенденція до винищення унікальних кримських лісів давня.
Дерева помирають стоячи...
На півострові росте п’ять видів цілющого ялівцю. Однак популяції цих загадкових найближчих родичів кипарисів, які обживають землю вже… 50 мільйонів років, загрожує повне зникнення, б’ють на сполох екологи. Справжнім лихом стало нинішнє бурхливе винищення аборигенних сортів неповторної флори Криму. Особливо масово і брутально браконьєри спилюють реліктовий ялівець.
Найбільше страждають сорти високого, деревовидного і колючого, з духмяних стовбурів яких майстри виготовляють для підприємливих ділків силу-силенну всіляких сувенірів, прикрас, амулетів і навіть... підставок для сковорідок. Їх курортники буквально розхоплюють, наслухавшись розповідей торгашів про цілющість запашних ялівцевих смол. А плоди цього кримського ендеміка гурмани використовують як приправу до різних рибних і м’ясних страв, для виготовлення настоянок, сиропів і навіть цукерок.
Ще антична поема засвідчує, що саме пахощами ялівцю Ясон і Медея приспали змію, яка охороняла золоте руно Колхіди. Єгиптяни й аборигени Америки пахощами віковічних ялівців ефективно лікували безнадійних хворих. А наші предки найприземистішим із знаних — козацьким ялівцем, який уже лише де-не-де стелиться темно-зеленими килимами на кримських узгір’ях і плато, відганяли язичницьких злих духів. По всій Україні клали гілки козацького ялівцю за ікони, його святили в церквах у Вербну неділю, щоб обминали біди і нещастя.
Сучасні світила медицини вважають, що саме таємничий ялівець щонайкраще лікує абсолютно всі захворювання органів дихання, включно із сухотами. А лише один гектар ялівцевого гаю здатен оздоровити повітря чималого промислового міста. На жаль, визнана ще в давнину цілющість ялівцю стала його бідою і згубою.
Саме кримінальні заготівельники унікальних духмяних дерев і кущів (для них це просто «дрова на продаж») найчастіше стають призвідниками найскладніших для вогнеборців гірських лісових пожеж, бо регулярно підпалюють ялівцеві гаї, щоб у разі зустрічі з екологічною міліцією чи лісничими уникнути звинувачення в нищенні довкілля «безвинним» виправданням: мовляв, виношу з лісу згорілий «непотріб». І це про безцінний життєдайний релікт!
Шалено розширився гешефт «контрабандними» виробами, напівлегальне виготовлення яких поставлено на потік ще й завдяки тому, що «проплачена» міліція заплющує на це очі. Та й кримінальний бізнес добре дбає про свою невразливість. Надто часто у порушників на руках опиняються офіційно видані лісгоспами документи про те, що це деревина із вирубок лісництв чи конфіскована у порушників та реалізована виготовлювачам сувенірів. Попри те, що суми штрафів за незаконне вирубування звичайних і особливо цінних порід рік у рік зростають, винищувачів дерев і кущів, занесених до Червоної книги, не меншає.
За словами працівників Комітету охорони довкілля і природних ресурсів автономії, провина у цьому попередньої і нинішньої влади, яка недоопрацювала до вимог сучасних реалій природоохоронні закони і майже не фінансує лісгоспи. Тож для проведення в кримських лісах не те що буденної охоронної роботи, а навіть планових рейдів не вистачає ні людей, ні транспорту.
Є, зауважують екологи, «шпаринки» для таких «бізнесменів» й у прийнятому законі про Червону книгу України. Він, зокрема, не забороняє виробництво і реалізацію виробів з «червонокнижних» порід деревини. Тож суди не можуть притягнути навіть до адміністративної відповідальності зловмисника, котрий незаконно зрубав цінне дерево чи кущ, якщо його не застали безпосередньо за цим заняттям.
Не маючи надійного захисту від браконьєрів, «лисіють» не лише кримські ліси, а й заповідні території. Зауважте, на півострові шість державних заповідників, 33 заказники (16 загальнодержавного значення), 87 пам’яток природи (13 загальнонаціональної ваги), 10 заповідних урочищ. Усе це багатство й складає природний заповідний фонд витоптаного ватагами курортників півострова. А чимало ж видів і сортів дерев унікальні не лише в масштабах Криму та України, а й усієї планети, і кожен не уникає загрози нівечення. Притому, що закликами рятувати ці вразливі унікальні насадження буквально захлинаються регіональні ЗМІ.
Повідомлення, як із місць бойових дій: то горять ліси, то грошовиті скоробагатьки чи військові претендують на заповідні землі, то туристи змагаються в масштабах знущання над природою, то кіношники знімають фільми про війну з цілими колонами військової техніки і вибухами серед «червонокнижних» гаїв та галявин, то кримінальні лісоруби «прогулюються». Як ось зовсім недавно в Бахчисарайському районі, де на території Ароматненської сільради під час спільної операції лісової охорони і міліції затримано групу браконьєрів, яка встигла зрубати цілу сотню більш як столітніх дубів. Звісно ж, з метою продажу.
Унікуми кримських лісів
Цьому кримському дубу — 600 років!
Найстарший із відомих на півострові живих нині дубів — дуб скельний — зберігся в горах неподалік села Високого Бахчисарайського району. Йому, за висновками вчених і краєзнавців, набагато більше тисячі років. Про патріарха кримського лісу довго не знали навіть лісники: про його існування їм розповіли місцеві довгожителі. Розміри дуба-легенди вражають: завширшки він понад вісім метрів, кора схожа на шкіру доісторичного ящера, а з північного боку він всуціль обріс товстим шаром густого моху.
Уявляєте, цей дубок випростав із жолудя свої пагони до кримського сонця ще в часи, коли неподалік — на Херсонесі Таврійському — хрестився стольний князь Володимир. Коли хижа монгольська орда заповзялася нищити і уярмлювати наш народ, палити й грабувати землю, дубу виповнилося вже двісті років. Кажуть, неподалік дуба-патріарха було колись караїмське селище. Цей древній, нині реліктовий, народ (представників якого залишилося на всьому світі менше тисячі, близько двохсот з них проживає в Криму) шанував дуби, як святиню роду. Додамо, що хоча точного віку найстаріших дерев Криму достеменно не знає ніхто, їх традиційно називають «тисячолітниками».
Кілька найкрупніших старезних дерев дуба пухнастого відшукали біля Форосу. Їх вік теж тисячолітній, а обхват стовбура — 5,5 метра. До двох тисячолітніх дерев тису ягідного ведуть туристські стежки гір Ай-Петрі та Парагільмен. Два тисячолітні дерева суничника дрібноплідного, обхватом у чотири метри, знайшли на околицях Гаспри й на вершині гори Ай-Нікола. Ще один старожитель кримського лісу — дуб-велет віком у понад півтори тисячі років до нашого часу не дожив. Уявляєте, дуб, що шелестів листям у пору, коли засновники Києва — брати Кий, Щек, Хорив і їх сестра Либідь — були ще юними, у перші роки більшовизму порубали на дрова.
Найстарішого черещатого дуба Європи, окружність стовбура якого майже 12 метрів (за обмірами уславленого садівника Левка Симиренка), біля села Біюк-Сюрень (нині Танкове) прирекли на знищення в 1922 році, у часи, коли руйнували «до основанья» не лише всі ознаки «старого світу», а й пускали в «красний расход» тисячі людей.
До речі, кримський клімат і умови цієї природної приморської оази настільки благодатні для рослин, що гігантами тут нерідко виростають і плодові дерева. І не лише крупноплідні шовковиці та горіхи. Якщо звичайний вік фруктових дерев у промислових садах на материку не перевищує 25-30 років, то на сонячному півострові в долинах річок і в садах на схилах гір зустрічаються плодоносні екземпляри яблунь, груш і черешень, яким… сотня і більше років! Найдовшою тривалістю життя відзначалися дерева місцевих сортів яблунь Канділь і Сари Сінап, груш Ашарапай зелений, Сари Боздурган та багатьох інших.
«Батько» кримського плодового промислового садівництва Левко Платонович Симиренко зазначав, що не тільки він, а й чимало інших садівників-дослідників нерідко зустрічали щедро обсипані запашними смачнющими плодами яблуні Сари і Канділь Сирапів, окружність стовбура яких на висоті людського зросту сягала… півтора метра. Серед див кримської флори можна назвати й єдине тут листяне вічнозелене дерево. Цей реліктовий абориген, який називається суничником дрібноплідним, дійшов до нас ще з… третичного періоду, переконують учені. Ареал його мешкання зберігся лише на Південному березі: від мису Айя до гори Кастель відомо дев’ять його популяцій, загальною площею тринадцять тисяч гектарів. Причому вік деяких екземплярів перевищує триста років!
Рятуймо кримську оазу
Як не прикро, але загроз «зеленому другу» не меншає: на півострові щороку невпинно зростають рекреаційні й антропогенні навантаження, особливо руйнівні в курортний сезон. Авторитетні вчені вважають, що вони вже сьогодні є найвищими у світі: адже щороку в невеличкий за площею Крим прибуває зазвичай більше п’яти мільйонів спраглих до розваг відпочивальників при місцевому населенні у два мільйона душ, чимало з яких теж не дружать із екологією.
Про те, що природу ми продовжуємо губити нещадно й у все зростаючій прогресії, свідчать і регулярні висновки створеного десять років тому за постановою кримського уряду «Про регіональний моніторинг довкілля» міжвідомчого банку екологічних даних. Те, що в його «чорному списку» постійно знаходяться присивашські гіганти великої хімії часів «повної хімізіції радянської країни» — Армянськ і Красноперекопськ, — не дивно. Тільки як туди ж регулярно потрапляє і «столиця кримських курортів» — Ялта разом з її мальовничим лісистим амфітеатром, важко зрозуміти курортникам, які їдуть до неї оздоровлюватися. Проте ці дані не афішуються, аби не збити хвилю відпочивальників у оазі, де… постійно реєструється перевищення допустимих меж концентрацій із вбивчого для «зелених» і людських легень діоксиду азоту. Причому максимальний його рівень перевищує норми в десять разів — і в розпал курортного літа, і в міжсезоння. Це в ареалі знаходження справжніх перлин — парків з національним і міжнародним статусом, унікального за цінністю колекцій рослинного світу Нікітського ботсаду тощо.
Головний винуватець такого прикрого становища — транспорт. Деякі санаторії вирішили проблему просто: категорично заборонили проїзд транспортних засобів на свою рекреаційну територію. На жаль, далеко не всі. Більшість оздоровниць рекордна загазованість, яку спричиняє надто насичений рух транспорту, перетворює, по суті, на рядові готелі, а не зцілюючі заклади з життєдайним зеленим мікросвітом. Та й міські, тим більше, міжміські траси не перекриєш, не кажучи вже про магістральну. Попри це добрий десяток років ніяк не реалізується ідея обмеження в’їзду в Ялту й інші курортні міста та селища з оздоровчим статусом іногороднього транспорту. Головна перешкода — вічний брак місць для автостоянок. На кордонах курорту, який декларує свій рух до європейських і світових стандартів, немає ні пристойних автокемпінгів, ні автостоянок, а починати потрібно з них. Адже саме природа, море і повітря — головні багатства півострова, які й приваблюють сюди численних туристів. Мало розуміти цю тривіальну істину, потрібно нарешті почати робити все можливе, щоб зберегти цей коштовний спадок.
Дивно, що при усвідомленні цього нібито всіма кримчанами, включно з чиновниками найвищого рангу, на півострові залишається все менше територій природно-заповідного фонду. В той же час в переважній більшості держав світу проблеми заповідної справи включені в національні програми, ухвалені відповідні закони, засновані спеціальні міністерства, в коло обов’язків яких входить суворий захист природи.
Україна, проголосивши курс до ЄС, також ніби прагне до розширення заповідних територій (яких у нас залишилося всього ледь чотири відсотки), прийняла ряд документів щодо їх збільшення. Сьогодні дослідники міжнародних природоохоронних організацій ООН з проблем довкілля рекомендують відводити під заповідні території не менше 15 відсотків площі країни. Тільки це допоможе зберегти природну динаміку й самопідтримку ландшафтів.
У Криму ж ідеться про проблеми збереження від брутального винищення особливо унікальних і чарівних скарбів справжнього віковічного природного музею. Ми не маємо права їх втратити — для нащадків, для всього людства. Тому екологи-волонтери все активніше об’єднуються під гаслом: «Красу природи треба виносити не в руках, а в душах».
Джерело:
Фото: Сергій Гладкевич
Автор
