Оріль зникає…
Оріль — невеличка притока Дніпра завдовжки 320 км — років 50 тому вважалася найчистішою річкою Європи. Вона дуже гарна, повновода, з надзвичайно мальовничими берегами. Прозорі води Орелі завжди були багаті на рибу та іншу живність — раків, черепах, молюсків. Шлях річки пролягає через державний природний Дніпровсько-Орільський заповідник, чарівні лісові масиви і степові зони. Навіть у дуже спекотне літо завдяки джерелам річка залишається прохолодною. Ще кілька десятиліть тому для сільської дітвори сьорбнути у спекотний день води з Орелі було справою звичайною. Сама бачила, як вони, добравшись до середини річки, через соломину пили холодну орільську воду, чисту і прозору. Але все це в минулому. Останнім часом із нею відбуваються незворотні процеси. Пригадуєте чудове оповідання американського фантаста Рея Бредбері «І вдарить грім...», у якому йдеться про тонкий і міцний взаємозв’язок усього живого на Землі? Може, розчавлений колись метелик і справді загрожує непередбачуваними змінами в майбутньому? Письменницька фантазія, яка здається перебільшенням, цілком може стати для нас мудрим передбаченням і застереженням. Не вдарив би все-таки грім!
Узятися за перо мене примусила звістка про плани будівництва під селом Могилів Дніпропетровської області, поруч із Оріллю, французько-українського підприємства з обробки зерна хімікатами. Панове іноземці вже приїжджали і, як добрі Санта-Клауси, вирішили вразити місцевих жителів неміряною щедрістю, пригощаючи народ халявними заморськими гостинцями — бананами та пивом у великих кількостях. Хотіли, очевидно, підкреслити переваги розвиненого капіталізму! Мовляв, побудуємо у вас заводик — і заживете як люди... Захмелілий народ радів перспективі отримання роботи, хоча багато хто знає, що хімії в нашому житті предосить.
Як діяльність такого підприємства позначиться на самопочутті річки? З цим запитанням я звернулася до професора Дніпропетровського університету, академіка Української екологічної академії наук В.БУЛАХОВА.
Валентин Леонтійович — ініціатор і організатор Дніпровсько-Орільського державного природного заповідника. Ним створена наукова школа, що вивчає функції конкретних екосистем, визначає, яку лепту вносить кожен конкретний організм в існування біосфери. До думки ученого варто прислухатися.
— Проблеми з Оріллю виникли на початку 70-х років, коли на берегах річки почали будувати тваринницькі комплекси зі скотомогильниками. Якась частина відходів життєдіяльності худоби щодня потрапляла в річку, близькість скотомогильників теж робила свою чорну справу. Потрапляння органіки в річку завдає їй непоправної шкоди, порушується гідробіологічний режим, вода «цвіте», в ній розвивається величезна кількість мікрофлори, яка швидко мімікрує і з корисної перетворюється на шкідливу, — розповів Валентин Леонтійович. — Обміління річки відбувається переважно через відбирання води каналом «Дніпро — Донбас». У процесі його будівництва було відрізано джерела, які живлять Оріль. Свого часу ми виступили проти створення Дніпродзержинського водосховища, але влада нашу думку проігнорувала, хоча вже був негативний приклад Каховського водосховища. Коли створювали Дніпродзержинське водосховище, спорудили дамбу, яка змінила русло Орелі, повернувши його вбік на 70 км. Риба має нюх і зазвичай рухається на нерест звичними шляхами за запахом. Зі зміною русла в річку потрапили інші мінеральні речовини, які принесли в неї інші запахи. Риба, що йшла на нерест через Оріль — судак, короп, лящ та багато інших видів, — була дезорієнтована і просто «заблукала». Відтоді в Орелі залишилася тільки не «транзитна» риба, але її дуже мало. Причина цього — потрапляння органіки, хімічних добрив у річку, розростання бурих водоростей, до яких не пристосована ні гідрофлора, ні гідрофауна. Відсутність паводків призвела до втрати природних нерестовищ. Колись повінь заливала низькі місця лук, і ці лагуни риба використовувала для нересту. Оріль почала хворіти. Крім перелічених бід, на її берегах розмістилися маленькі нафтопереробні підприємства, які вже встигли завдати непоправної шкоди довкіллю.
Нафтові плями можна побачити не тільки в річці — в криницях уже є плівочка від нафтопродуктів. Що б не казали власники підприємств про техніку очищення, нафтопродукти, які потрапили в землю, неодмінно потраплять у воду. Влада про це добре знає, але всі ці підприємства продовжують працювати, як і працювали...
У знищення Орелі вносять свою лепту і фермерські підприємства, а також дачники, які разом із річковою водою забирають на свої городи личинки риби. У Харківській області Оріль де-не-де вже зникає, перериваючи свою течію на кілька кілометрів. Колись у Могилівському районі, в заплаві річки Оріль, було багато чудових озер, у яких жила незліченна кількість птахів, водилася риба. Тепер немає жодного озера. Якщо не вжити термінових заходів, така ж доля спіткає Оріль — через 50 років річки не буде!
— Як ви ставитеся до майбутнього будівництва хімічного підприємства на березі Орелі?
— Вкрай негативно. Я не вірю в жодні очисні споруди. Це все фікція. При нинішніх цінах на енергоносії розраховувати на те, що директор заводу зменшуватиме масштаби виробництва і витрачатиме гроші на очистку води, — наївно й смішно. Є сумний приклад. У гирлі Дунаю було створено Дунайський заповідник, який входив до системи міжнародних заповідників і отримав статус біосферного, тобто важливого для цілісності всієї біосфери Землі. Основне русло контролювали румуни, користування річкою для українських комерсантів означало митні побори. Наші бізнесмени, для яких наповнення власної кишені завжди домінуюче, знайшли рішення і проклали через заповідник штучно створений канал. Зупинити це свавілля не змогли ні громадськість, ні Академія наук України, ні Партія зелених, ні Грінпіс... Учасники подій спільної мови не знайшли, захисники заповідника дали висновок про необхідність його збереження в первозданному вигляді, але наші протести не були почуті. Відтак заповідник гине! Навряд чи хтось відповість за цей злочин...
Ще один приклад. Ми організували заказник державного значення «Орільський природний комплекс». Під Павлоградом були солончаки із солоними лиманами, на яких гніздилися рідкісні птиці — шилодзьобки і ходуличники. Заказник, на відміну від заповідника, не має охоронної служби. Щойно ми послабили контроль над заказником, як один із голів колгоспів засипав усі лимани і переорав землю під баштан. Тепер немає лиманів, і немає цих рідкісних птахів, відновити втрачену рівновагу вже неможливо...
— Що може врятувати Оріль?
— Необхідні: контроль за скиданням і забором води, недопущення будівництва хімічних підприємств, розширення берегової зони із забороною господарської діяльності на відстані не менше 500 метрів від річки, облаштування рекреаційних зон із розумним чергуванням недоторканних місць, боротьба з масовим браконьєрським полюванням і браконьєрським виловом риби, особливо електровудками, які знищують разом із рибою все живе в річці; ліквідація всіх стихійних автомобільних доріг, створення штучних нерестовищ для риби.
Чи виконуватиметься хоча б щось із вище переліченого? Ким і коли? Хто відповідальний за землю, на якій живемо? Адже, якщо вникнути, ми вже не дуже далекі від природного лиха. Втішатися тим, що на наш вік вистачить? А далі?..
Автор: Олена Хейфец,
Фото з сайту
Автор
