Чи варто боятись національних природних парків?
21 грудня 2009 року Президент України Віктор Ющенко підписав указ, яким доручив створити на території Богородчанського району івано-Франківської області національний природний парк «Синьогора». В установленому порядку 10 866 га земель державної власності, таким чином, вилучаються у державної організації «Резиденція «Синьогора» і надаються національному природному парку в постійне користування. А Кабінету Міністрів України та Державному управлінню справами Президент України доручив у шестимісячний термін вирішити питання щодо реорганізації державної організації «Резиденція «Синьогора» в національний природний парк «Синьогора». Також Кабмін та Державне управління справами мають за півроку затвердити Положення про національний природний парк «Синьогора», а протягом 2010—2011 років розробити і затвердити Проект організації території національного природного парку «Синьогора» тощо. Указ постановляє продовжити разом з івано-Франківською ОДА роботи з розширення території національного природного парку «Синьогора» за рахунок включення прилеглих земель, передусім лісового фонду, а також у Держбюджеті на 2010 рік передбачити кошти, необхідні для функціонування НПП «Синьогора».
Пропонуємо увазі читачів точку зору столичних екологів на проблеми, з якими в Україні стикаються при створенні національних природних парків.
Нині в справі створення об’єктів природно-заповідного фонду склалась нездорова атмосфера. Нарешті Україна наважилась на створення належної кількості національних природних парків (НПП), але це виявилось не таким простим завданням, як здавалось відразу. Питання формування заповідних територій чи не всюди спричиняє неабияку протидію. Майже скрізь це викликане відвертим бажанням окремих структур (передусім лісових господарств) будь-якою ціною зупинити їх створення. Порівняно велика площа національних парків, а отже, велика кількість землекористувачів — це сприятлива можливість інсценізувати конфлікт природоохоронних та прагматичних інтересів.
Ліси — вогнище напруги
До останнього часу навіть Державний комітет лісового господарства категорично протистояв створенню 18 нових національних парків на землях лісового фонду. Хоча логічним є те, що саме на території лісів формуються нові заповідні території, в умовах, коли ліси становлять більшу частину наявної в Україні природи. У багатьох випадках на території проектованих нацпарків розпочато масові рубки лісу (НПП «Двурічанський», НПП «ізюмська Лука»). На Херсонщині, де заплановано створення НПП «Нижньодніпровський», НП «Джарилгацький» та НПП «Олешківські піски», проти всіх прихильників їх створення (це і журналісти, і науковці, і, головне, сільські голови) дивним чином порушено кримінальні справи. Приміром, про репресії проти В. Маруняка та В. Дригваля вже знає вся Україна. А у випадку зі створенням НПП «Кінбурнська коса» на Миколаївщині відбуваються навмисні підпали лісу.
Як правило, головною причиною протистояння є наявність на території проектованих нацпарків власне лісу як джерела прибутку. Гарний приклад — неподалік Києва, де планується створення НПП «Дніпровсько-Тетерівський», керівництво лісгоспу протидіє створенню НПП, апелюючи тим, що територія радіоактивно заражена.
Та протидія ніколи не позиціонується від імені тих, хто її організовує. Майже завжди на барикади виставляють місцевих жителів з їхніми конституційними правами, яким НПП, власне, нічим зашкодити не може.
Напруги, наприклад, набула і ситуація щодо національного природного парку «Синьогора», який планується створити на Івано-Франківщині. Проти нього висловились жителі с. Гути як один з основних землевласників. Ми не беремось судити місцеве населення, яке небезпідставно налаштовано проти будь-яких дій стосовно розпоряджання природними ресурсами. Однак протидія створенню природно-заповідних об’єктів загалом та національних природних парків зокрема за своєю суттю є абсурдом. Саботуючи створення заповідних природних територій, кожен з нас знищує можливість зберегти природу для наших нащадків. Адже природу ніколи не збереже елітна забудова або рубки лісу.
Перепустка в унію
Нині наша планета перебуває у небезпеці як ніколи. Ресурси вичерпуються, кількість населення збільшується, залишається все менше природних територій. Особливо постраждала Європа як регіон, населений людьми здавна. Україна не є винятком.
Але українська природоохоронна державна політика протягом останнього десятиліття не була спрямована на створення нових заповідних територій. Наразі вони становлять лише 5% загальної площі нашої країни. В той час як у сусідній Польщі таких територій більше 20%. Також варто зауважити, що обов’язковою умовою вступу до Євросоюзу є створення природоохоронних територій на площі не менше 10-12% загальної площі країни.
Нерідко для місцевих жителів стає новиною те, що національні природні парки створюються з метою не лише охорони природи, а й розвитку туризму. А багатьом регіонам, де немає розвиненої інфраструктури або промисловості, дуже бракує гарного приводу привабити туристів. Але будь-які спроби забудови або непомірне використання природних ресурсів нацпарків несуть за собою відповідальність. Вилучити землю з національного парку для забудови можна лише указом Президента України. Саме це і лякає всіх тих, хто роздуває навколо створення НПП скандали.
Без дискримінації землекористувачів
Порядок створення НПП, як і будь-якої іншої заповідної території, відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд України» передбачає обов’язкове узгодження із землекористувачами. Якщо користувач не згоден — ділянка не може бути включена у національний парк. І не варто роздувати скандал на порожньому місці, як це роблять деякі з приводу того, що нібито у когось відбирають ділянки, аби включити їх до національного парку. Таких випадків ніколи не було, бо це неможливо. Як стане зрозуміло далі, саме через страх втратити землю люди найчастіше бояться створення нових НПП. А ті ділянки, які входять до НПП, будучи у чиїйсь власності або користуванні, відповідно і залишаються в тому ж статусі. Тобто це означає, що згідно з чинним законодавством у людей не будуть забирати городи та будинки, буде практично вільний доступ до лісу, до якого весь час доступ був обмежений або взагалі закритий (у випадку з «Синьогорою»).
По суті, створюючи заповідні території, ми захищаємо середовище свого існування та вберігаємо рідну природу. і цьому є багато прикладів. Скажімо, створення національного природного парку «Голосіївський» нарешті надало стовідсоткову гарантію захисту унікальним віковим лісам півдня Києва. Окрім того, передача частини київської землі у межі національного природного парку вберегла ці землі від махінацій.
Не нацпарки — загроза...
В одному з попередніх номерів «Галичини» згадувався наш прес-реліз про те, що «національний парк «Голосіївський» створили, щоб забудувати». Саме через це ми і вирішили написати цю статтю. На жаль, автор некоректно використав посилання на нас, адже наші організації якраз і займаються створенням національних парків та їх пропагандою. У випадку з НПП «Голосіївський», оскільки він цілковито розміщений у межах м. Києва, є неабияка проблема — Київську міську раду очолюють люди, які прийшли продавати і забудовувати столичну землю. Воно й не дивно, що зазіхнули і на національний парк. Про це й був прес-реліз, а зовсім не про те, що національні парки загрожують забудовою природним територіям.
І де буває місцева громада, коли тисячі гектарів земель віддають під мисливські господарства чи десятки гектарів лісу бездумно знищують під гірськолижні траси? Найгіршим прикладом є розбудова курорту «Буковель». А до чого можуть призвести бездумні рубки лісу, жителі Карпатського регіону, на жаль, торік відчули на собі. Звісно, у таких випадках громаду ніхто і питати не хоче. Тому відкритість створення природоохоронних територій, і саме національних природних парків, їхнє обговорення, погодження із землевласниками та землекористувачами є запорукою і гарантією того, що це робиться заради людей та їхнього майбутнього.
Джерело:
Автор
