Активісти-екологи підготували огляд ситуації в Україні із заповідним фондом
У своєму огляді фахівці із заповідної справи – члени громадських екологічних та еколого-правових організацій, висловлюють своє бачення ситуації, яка складається в цій сфері в Україні.
Своє дослідження вони виклали у виданні «Льдовиковий період у заповідній справі України», яке вийшло як спеціальний випуск журналу «Екологія. Право. Людина». Дослідження містить огляд проблем заповідної галузі, аналіз виконання чинних документів державного рівня, що мають відношення до заповідної справи та перелік конкретних рекомендацій для державних органів, виконання яких може сприяти вирішенню виявлених в огляді проблем. «Льдовиковий період…» розрахований на журналістів, депутатів та посадовців всіх рівнів.
Огляд охоплює два контрастні періоди у розвитку галузі заповідної справи в Україні. Перший період (2008–2010), коли відбувся найбільший сплеск у розвитку заповідних територій та декларацій про розвиток заповідної галузі, та другий (2010–2012) – коли відбувся різкий занепад галузі.
Реальний стан заповідної справи в Україні нині викликає велике занепокоєння. Останніми десятиріччями Україна була одним з лідерів в розвитку природоохоронної діяльності в Європі. Її представники взяли участь в розробленні сучасних міжнародних документів екологічного права і широко застосували ці підходи на Батьківщині. В 90-х – на початку першого десятиліття цього тисячоліття були розроблені і схвалені державні екопрограми, впроваджені проекти, створені інституційні засади для збереження біорозмаїття шляхом заповідання і формування екомережі. Протягом 2008–2010 років було створено ще понад 30 національних природних парків (НПП) і природних заповідників. Проте після цього Україна перестала опікуватись заповідними територіями в інтересах суспільства і держави – наприклад, більшість новостворених НПП досі не мають оформлених актів на право постійного користування земельними ділянками.
Протягом 2010–2012 років у розвитку заповідної справи відбувся спад: виявилися вкрай негативні тенденції та відбулись тривожні прецеденти. Нові важливі програмні документи в цій галузі не прийняті, рішення про перспективні заходи не виконані, затверджений перелік перспективних заповідних територій загальнодержавного значення відсутній, цільова бюджетна стаття стосовно фінансування установ природно-заповідного фонду (ПЗФ) у лісовій галузі скасована, відбуваються неодноразові спроби пролобіювати на законодавчому рівні сумнівні законопроекти. Вперше мали місце скасування НПП та вилучення території ПЗФ загальнодержавного значення, відмови державних органів виконувати укази Президента про створення національних парків, спостерігається практика надання заповідних територій в оренду мисливським господарствам, регулярно відбуваються випадки рейдерського захоплення заповідних територій. Багато свідомих працівників і керівників установ ПЗФ зазнають утисків, репресій і навіть збройних нападів.
Найбільшим ударом по галузі стало скасування Державної служби заповідної справи, що відбулося у рамках адміністративної «реформи», чим майже зруйновано систему заповідної справи як таку та суттєво порушено інституційну пам'ять галузі.
Наведені факти свідчать, що пріоритетність галузі заповідної справи, проголошена на рівні Верховної Ради України та Президента України, стала просто декларацією.
Сьогодні заповідну справу, якщо все так і далі розвиватиметься, очікують кардинальні негативні зміни, передбачити наслідки яких поки важко. В світлі земельної реформи і тотального розпаювання земель в Україні кількість територій, придатних для розвитку мережі ПЗФ, які залишались у державній власності, катастрофічно скоротилась. Створення нових територій об’єктів ПЗФ зустрічає спротив на всіх рівнях погодження. Врешті, оприлюднення в кінці 2012 року публічної кадастрової карти України показало, що недоторканість багатьох територій ПЗФ суттєво порушена. Таким чином, ситуація є тривожною і потребує негайного втручання суспільства.
Повний текст дослідження можна переглянути за посиланням:
Автор
