Українські військові понищили заказник «Анталовська Поляна»

Ще у 1972 році на межі Перечинського та Ужгородського районів, на площі 193 гектарів, був створений лісовий заказник місцевого значення «Анталовська Поляна». Створювався він для охорони букових пралісів, які вже на той час мали вік від 120 до 200 років. Втім, окрім дерев тут є ще що охороняти. На території заказника зростає 29 видів рослин, занесених до «Червоного списку» Закарпаття та 22 – до Червоної книги України.

Заказник розташований на вершині гори висотою 968 метрів над рівнем моря, яка міліони років тому була вулканом. На пікові гори розташована широка поляна, яка ще досі сфоєю формою нагадує вулканічне гирло, з якого вже давним-давно не витікає лава. Про вулканічне минуле тут також нагадують лавові камінці. Анталовська Поляна є відомим туристичним об’єктом, який окрім кратеру вулкана цікавий і іншими місцями, куди люблять приходити туристи. До прикладу, неподалік є геологічна пам’ятка природи місцевого значення «Ворочівські скелі»; також Ворочівські озера, які за однією із версій є залишками кратеру; старе джерело «Чаша Масарика», біля якого, у двадцяті роки минулого століття, любив відпочивати президент Чехословаччини Томаш Масарик та інше.

На поляну можна потрапити з трьох населених пунктів – сіл Невицьке, Ворочево та з міста Перечин. Можна також ризикнути і спробувати зайти з села Оріховиця, де розташований Ужгородський військовий полігон. Саме він останнім часом став головною проблемою для місця, яке належить до природно-заповідного фонду.

Вже неодноразово науковці піднімали питання щодо підвищення режиму заповідності «Анталовської Поляни» до статуса ботанічного заказника загальнодержавного значення, але чому це досі не зроблено можна лише здогадуватися. Не зважаючи на те, що цей заказник – місцевого значення, це аж ніяк не означає, що цим місцем можна розпоряджатися у будь-яких цілях та кому завгодно. Кожен заказник має своє Положення, у якому чітко зазначені завдання заказника та те, що дозволяється і забороняється робити на його території. Донедавна «Анталовська Поляна» відзначалася своєю незайманою природою, де ростуть червонокнижні види рослин, такі як підсніжник, беладона, лілія лісова. А відтепер на ній їздять БМП, військові вантажівки і проводяться тренування.

Як військові особливо небезпечних журналістів затримували

Очевидно, що Ужгородському військовому полігону, розташованому неподалік від заказника, виявилося замало своєї території, або ж військовим захотілося потренуватися у більш живописніших місцях. 18 вересня та 4 жовтня на військовому полігоні проходили командно-штабні навчання з органами військового управління та військами «Перспектива-2012». На останні приїжджав навіть Міністр оборони України Дмитро Саламатін. Не дивно, що ці навчання проводилися на відстані гарматного пострілу від природоохоронного об’єкту. Тим більше, що на них були присутні представники преси.

Яким же було здивування військових, коли зовсім випадково, 23 вересня, на непублічному тренуванні, яке вони проводили на самісінькій поляні – колишньому кратері вулкану (територія заказника), вони зустріли місцевого краєзнавця та журналістів телеканалу ICTV, які знімали програму на зовсім не військову тему – про вулкани України.

Військові одразу ж запанікували, стали дзвонити керівництву. Втім не меншим сюрпризом виявилася така зустріч і для журналістів. Адже зустріти військові вантажівки і БМП-2 на території природного заказника – не сподівався ніхто. З журналістами поводилися по-армійськи. Запитання були змісту: «Як ви потрапили на територію військового полігону (полігону, а не заказника!), яка мета вашого візиту, а настанови: «мовчати, стояти, чекати настанов, йти за нами!». Час від часу солдати стріляли холостими в повітря, а кілька разів у бік журнаілстів та краєзнавця, коли ті спробували покинути зону навчань. Дорогу перед позашляховиком знімальної групи, невідомо навіщо, військові перегородили деревом. Хто б зміг втекти від цілої армії озброєних солдатів – покрито загадкою. Деякий час військові не знали, що робити зі своїми «заручниками», а потім, нарешті, пролунав дзвінок і їх наказали провести до командирів.

«Після того, як нас зустрів начальник безпеки полігону, він наказав видалити усі фотографії та відео. Але деякі наші фото та відео усе ж таки збереглися (див у галереї- Авт.). Нас знову попередили про те, що ми нібито не мали права без дозволу йти на територію Міністерства оборони. Ми намагалися пояснити, що Анталовська поляна – це природний заказник, а не військовий об’єкт, але вони вперто не погоджувалися і додавали, що нас могли вбити. Казали, що на поляні тренується спецназ, у якого бойові патрони, на відміну від тих, хто нас затримував. Тож, виявляється, що в цей заказник туристам тепер ходити смертельно-небезпечно», – розповідає краєзнавець Олександр БОГДАНОВ, який у той день супроводжував на Анталовську Поляну журналістів телеканалу ICTV.

Після тривалих суперечок та скандалів між військовими, знімальну групу все-таки вирішили відпустити та провести до контрольно-пропускного пункту. Перед шлагбаумом машину знову зупинили і розпочалася нова серія розбірок та суперечок. Нарешті, шлагбаум відкрився, журналісти з полегшенням видихнули і поїхали додому, так і не відзнявши в той день відеоматеріал до своєї програми. Перешкоджання журналістській діяльності – кримінальна стаття, втім, в першу чергу, військові суттєво порушили природоохоронне законодавство. У статті 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд» йдеться про те, що заказниками оголошуються природні території з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. «Якщо ж туди поїхала військова техніка, то це не збереження, це – нищення і це є недотримання вимог положення про заказник, а відповідно і порушення Закону України «Про природно-заповідний фонд», – розповідає «Часу Закарпаття» начальник відділу регулювання біологічних, земельних ресурсів, надрокористування та об’єктів природно-заповідного фонду Державного управління охорони навколишнього середовища в Закарпатській області, Дмитро ТОМЕНЧУК. – І якщо якийсь командир вирішив випробувати можливості техніки в заказнику, то це серйозна проблема. Якщо танки їздили на самій вершині, то вони порушили щонайменше 5-6 пунктів Положення про заказник. – Там не можна їздити технікою, порушувати грунт, стріляти, забруднювати територію»

У Положенні про заказник «Анталовська Поляна» йдеться про те, що на території цього об’єкту ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ: проведення тільки деяких видів лісових рубок; використання лісових ресурсів місцевого значення; проведення науково-дослідних робіт; науковий відлов тварин (у разі отримання спецдозволу); використання території в освітньо-виховних цілях (різноманітні екскурсії). ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ: рубки головного користування; будь-яке будівництво; розвідувальні, підривні роботи; розробка всіх видів корисних копалин; будь-яке порушення грунтового покриву та форм рельєфу; проїзд усіх видів транспорту поза дорогами загального користування, за винятком технологічного і службового транспорту землекористувача; турбування, знищення та відлов усіх видів тварин; будь-яке забруднення території; зберігання всіх видів отрутохімікатів тощо.

Військові: усе це журналістські вигадки

Землекористувачем заказника «Анталовська Поляна» є Ужгородське військове лісництво, яке, до речі, входить до системи підрозділів Міністерства оборони України. Саме на лісову охорону цього лісництва покладаються обов’язки охороняти територію заказника. Звичайно ж не побачити, або не почути постріли на поляні під час навчань лісова охорона не могла. Вона все бачила, але «на своїх» вирішила не впливати. Журналісти інтернет-видання «Час Закарпаття» протягом кількох днів намагалися зв’язатися з начальником Ужгородського військового лісництва, аби роз’яснити ситуацію, втім його мобільний мовчить, робочі телефони також ніхто не піднімає. Втім, нам вдалося зв’язатися по телефону із військовим комісаром Закарпатського обласного військового комісаріату, полковником Іваном ВАСИЛЬЦЮНОМ. Він спростовує той факт, що військова техніка могла знаходитися на території заказника:

«Та ні, це неможливо. Нормальна, розсудлива людина, якими є наші військові, ніколи на це не піде. І те, що ви кажете, що є якісь докази, я в це не вірю, це вигадки тих журналістів, що там були. У полігона є чітко визначені межі – 17,5 кілометрів у довжину та 7 кілометрів у ширину. За ці межі вони ніколи не виходять», – впевнений військовий комісар.

Дуже дивно було почути від комісара службову таємницю (якими є межі полігону), але ще дивовижніше було почути цифру 17,5 кілометрів! Така відстань рівноцінна відстані від села Оріховиця (де розпочинається полігон) до міста Перечин. Тож, комісар або щось переплутав, або так само як і військові, що зупинили журналістів, вважає межі полігону значно довшими, ніж вони є насправді. Припустимо, що довжина полігону 17,5 кілометрів. В такому разі на його території повинен був опинитися заказник, а це неможливо, адже ми вже згадувати про діяльність, яка дозволяється на території заказника, а яка забороняється. Якщо достеменно невідомі межі військового полігону, то це не означає, що невідомими є межі заказника. В управлінні охорони навколишнього середовища області нам надали картографічні матеріали, – частина заказника знаходиться на території Перечинського району, інша частина – на території Ужгородського. Кратер вулкану – «оголена» поляна – це середина заказника (див. Відеодовідку).

«На території заказника проходить лісова дорога загального користування. Військові могли отримати від лісництва тільки разовий дозвіл на перехід військової техніки по цій дорозі. Але вони в жодному разі не мають права звертати з цієї дороги на поляну, чи проводити військові навчання. Дозвіл на таке не може видати ніхто», – розповідає начальник відділу раціонального природокористування Державного управління охорони навколишнього середовища в Закарпатській області Анатолій ПОЛЯНОВСЬКИЙ.

Навкруги – стріляні гільзи, калюжі пального, окопи, розорані дороги

Журналісти, телеканалу ICTV, все ж таки відзняли свою телепередачу до кінця. Вони приїхали на те саме місце через тиждень. Військових та танків вже не було, але було те, що вони там залишили. Навкруги – стріляні гільзи, калюжі пального, окопи, розорана гусеницями військової техніки головна доріжка, що проходить через поляну. Техніка утворила утворили 6 нових доріг, які ведуть у заглибину (кратер). Очевидно, танки імітували атаку зверху. Залишено купи сміття, зокрема пакети від загальновійськового набору сухих продуктів (Див. фото). Невдовзі на вершині «Анталовської Поляни» побували і журналісти «Часу Закарпаття». Ми побачили те ж саме. Єдина різниця – військові поховали від стороннього ока всі стріляні гільзи.

Ми звернулися до Державної екологічної інспекції в Закарпатській області, у завдання якої входить реагувати на всі випадки порушення природоохоронного законодавства. Начальник Державної екологічної інспекції області Сергій РІШКО запевнив: як тільки в пресі з’явиться інформація, вони реагуватитмуть та надсилатимуть на місце перевірку.

«Наша компетенція – дивитися чи є недотримання природоохоронного законодавства. Якщо в пресі з’явиться інформація про те, що військова техніка проїжджала саме на території заказника, то однозначно ми будемо реагувати, звернемося у військову прокуратуру і організуємо перевірку. Якщо буде виявлено чи то сміття, забруднення грунту паливно-мастильними матеріалами, чи просто його значне пошкодження, нищення рідкісних рослин, то винні особи будуть покарані».

Нагадаємо, що до цього часу Анталовська Поляна теж була об’єктом уваги журналістів через масові вирубки лісу на підступах до неї. Було вирубано 2,6 гектарів лісу. Втім, як повідомили в екологічній інспекції, ці рубки є санітарними, вирубують тільки надто старі дерева і це робиться не в заказнику, а на відстані 1,5 кілометра від нього. Як буде цього разу поки що невідомо. Тим часом ми надіслали інформаційний запит з приводу того, що сталося до Міністерства оборони України та чекаємо на відповідь.

Віктор Тар, chas-z.com.ua