Чому вимирають ліси Херсонщини

Розхвалюючи туристичний потенціал Херсонщини, організатори національних і міжнародних рекламних кампаній частенько згадують, що крім морського узбережжя й дніпровських плавнів, скарбниця південної природи Таврії має два заповідники, Азово-Сиваський національний парк і понад 200 тисяч гектарів рукотворних лісів. Начебто б і пишатися є чим, але водночас ця «скриня зі скарбами» практично порожня. Якщо літнє купання в морі гостям Таврії раптом захочеться урізноманітнити спілкуванням зі світом фауни, то реальна картина їх, швидше за все, розчарує — великі тварини, які завжди були прикрасою степів і дніпровських плавнів, нині залишилися тільки на суворо охоронюваній території. І то не скрізь.

Ні рогів, ні копит

За даними управління лісового і мисливського господарства Херсонщини, сьогодні в області живе всього-на-всього 6145 ланей, оленів, диких кабанів і куланів, до того ж понад половина — у двох крихітних резерватах островів Джарилгач і Бирючий у Скадовському і Генічеському районах. І це на колосальний простір в 200 тисяч гектарів лісу! Нині є цілі райони, де дикі копитні винищені геть, хоча так було не завжди. Для порівняння: два десятки років тому в одному тільки Гаврилівському лісництві Нововоронцовського району налічувалося більш як тисячу голів оленів і ланей, та й загалом по регіону копитних було вдвічі більше. Втім, на сьогодні достатньої кількості копитних з вини людини немає навіть у заповідниках.

— На весь наш заповідник залишилося близько 30 голів дикого кабана, хоча ще кілька років тому їх кількість доходила до 60 голів. Просто звірові тут стало незатишно: зиму кабани перечікують у плавнях, а цей їхній притулок браконьєри постійно підпалюють, і ми нічого з цим зробити не можемо, — бідкається старший науковий співробітник Чорноморського біосферного заповідника Зоя Селюніна. — Невелике сьогодні й поголів’я козулі, оленя.

Одне слово, ситуація складається абсолютно безглузда і вочевидь збиткова для того самого туристичного потенціалу краю. На величезних угіддях від Чорного до Азовського моря не залишилося «ні рогів, ні копит», і водночас на заповідних островах копитних просто дівати нікуди.

Щойно кабанів купили, а їх браконьєри вже перебили

— У мисливському господарстві на острові Джарилгач, яке входить до складу нашого підприємства, під охороною чудово розмножуються благородні олені, лані й муфлони. Їх тут уже налічується загалом понад півтисячі голів. Однак острів «не гумовий», тому ми зацікавлені в тому, щоб продавати надлишки копитних, заселяючи ними українські ліси й степи. Але, незважаючи на те, що ліміт на згадані цілі й виділяється, навіть наші приватні розплідники по всій країні рідко купують для розведення більш як десяток голів тварин, а держлісгоспи останніми роками взагалі перестали що-небудь у нас придбавати. Для них заплатити до 10 тисяч гривень за шляхетного оленя або по 3—3,5 тисячі гривень за муфлона дорого, але ми просто не можемо реалізовувати їх дешевше. Адже дику тварину треба відловити, витримати в карантині, а це витрати на пальне, корм, охорону, — розповідає директор Скадовського держлісгоспу Херсонщини Едуард Бобрицький.

Справді, нинішній стан справ у державних лісгоспах України такий, що вкладати великі суми у відновлення популяції великих травоїдних вони просто не в змозі. Але якщо якісь кошти в «заначці» і з’являються, їх все-таки не поспішають вкладати в такі програми, побоюючись, що браконьєри в гонитві за трофеями миттєво переб’ють рідкісну дичину, на захист якої теж немає грошей. Адже кожний єгер у лісгоспах Херсонської області опікується в середньому 7 тисячами гектарів зелених насаджень, і всюди встигнути фізично не в змозі. Отож врятувати переселених копитних можна лише в один спосіб — загнати їх в особливо охоронюваний резерват уже у «володіннях» лісгоспу, і на волю просто не випускати. До того ж аналогічна ситуація складається по всій нашій державі.

А часом і охорона не рятує: два роки тому компанія офіцерів однієї з виправних колоній розстріляла кабанів з потомством прямо в розпліднику приватного НВО «Екофільтр» біля села Козачі Табори Цюрупинського району області. Єгері викликали міліцію, але й з нею горе-мисливці бійку затіяли. А якщо охорона зовсім на очі не потрапляє, її відсутність сприймається як сигнал творити в лісі, що завгодно. На жаль, не у всіх ще «вивітрилася» радянська звичка жити за принципом «усе навколо колгоспне, усе навколо моє».

І державі, і мисливцям потрібні гарантії

— Державній владі час чесно визнати, що економіка України поки що не дозволяє вкладати бюджетні кошти у відродження природних багатств наших лісів хоча б у тих інвестиційних масштабах, які практикувалися до розвалу СРСР. Однак просто «роздавати» направо і наліво мисливські угіддя приватним користувачам без усіляких гарантій, по-моєму, теж не має сенсу, — вважає завідувач сектору мисливського відділу управління лісового й мисливського господарства Херсонщини Денис Гончарук. — У договорах про передачу угідь 42 місцевим користувачам, безумовно, є пункти щодо збереження тваринного світу, однак цього недостатньо. Потрібні чіткі «правила гри»: хочете землі — беріть на себе конкретні зобов’язання за час користування нею довести кількість дичини до оптимальних показників для конкретної території лісу, степу чи лісостепу. Відповідні зміни, разом з суворістю відповідальності за браконьєрство, варто внести на законодавчому рівні, щоб корумпованим місцевим чиновникам не кортіло міняти умови договорів всупереч вимогам закону.

Втім, у приватних фірм і громадських організацій, які користуються мисливськими угіддями, на цей рахунок є власна позиція. Вони вважають, що зобов’язання мають бути взаємними, і теж хочуть від держави гарантій.

Інша думка

Обласна організація УТМР — найбільший на Херсонщині користувач мисливських угідь. На внески її членів ми утримуємо розплідник з розведення качок і фазанів у селі Підстепному. Проте на масштабне розведення великих копитних жодних добровільних внесків не вистачить — воно потребує й масштабніших витрат. Потрібні довгострокові інвестиції, а бізнес готовий вкладати серйозні гроші тільки під такі самі довгострокові гарантії. І хто сьогодні їх може дати, якщо наближається скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення? Термін дії наших договорів на право користування мисливськими угіддями минає вже через п’ятнадцять років. А переукладати їх, можливо, доведеться вже з новими господарями. І аж ніяк не факт, що ці хазяї будуть раді бачити мисливців у своїх володіннях. Отут варто відрегулювати національне законодавство так, щоб у разі зміни форми власності на угіддя землевласники не могли створювати перешкоди паралельним видам діяльності — і полюванню, і розведенню пернатої дичини, великих копитних, — зазначає заступник голови Херсонської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок Володимир Маловичко.

На думку експертів, ситуація з найбільшими мешканцями лісів на Херсонщині поки що загрозлива, але не катастрофічна. Той «стартовий капітал» генофонду, який накопичено у резерватах на островах Джарилгач і Бирючий, а також у приватних розплідниках, за належних зусиль дає змогу за якихось десять років відновити поголів’я кабанів, оленів і ланей на всій території краю. Ще й із сусідами поділимося. Але для порятунку видів тих тварин, які при негативному сценарії розвитку подій цілком можуть потрапити у вимираючі, потрібно, щоб про це насамперед домовилися люди. А з домовленостями й зрозумілою програмою дій у них поки що не складається.

Сергій Яновський, golos.com.ua