Природно-заповідний фонд в Україні переважно перебуває без охорони.

Такий висновок зробив народний депутат України (фракція «Батьківщина») Олександр Бригинець після аналізу отриманих від територіальних підрозділів Державної екологічної інспекції України листів.

Як повідомлялося, Бригинець звернувся до всіх територіальних підрозділів Державної екологічної інспекції України з проханням розповісти, які проблеми вони зустріли в своїй роботі, здійснюючи контроль за дотриманням законодавства на територіях природно-заповідного фонду.

«Відтак, мені стало відомо, що державні екологічні інспектори не мають можливості наглядати за всіма 8000 заповідних територій, а землекористувачі більшості з них не зацікавлені в тому, щоб самотужки організувати охорони заповідних перлин. Чого варто хоча б те, що чи не половина заповідних земель України знаходиться на лісових землях. Ми досі не маємо гарантії щодо жодної заповідної території, що на ній не проводяться рубки. Варто взятись за окремо взятий заказник, як виявлені порушення тягнуть на десятки тисяч гривен нанесених державі збитків. Як я вже повідомляв, за моїм зверненням нараховано 86 000 гривень збитків за рубку в заказнику «Іванівський» на Тернопільщині http://bryhynets.com/index.php?nma=news&fla=stat&cat_id=1&page=1&nums=5555», – наголосив О.Бригинець.

Нардеп розповів, що найбільше екоінспектори нарікають на те, що заповідні території не винесені в натуру і не зазначені у земельному кадастрі. Таким чином, їх подекуди важко знайти на місцевості. У ряді випадків, після кількох змін землекористувачів, про невеличкі заказники забувають, в результаті чого нові користувачі знищують їх, не підозрюючи, що підвели себе під кримінал.

«Особливо тривожною ця інформація видається в світлі інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, яку на виконання президентської програми реформ, здійснює Держземагенство. Очевидно, що коли заказник не внесений в земельний кадастр, його і не можуть проінвентаризувати. Таким чином, чимала кількість заповідних об’єктів, що віднесені до земель сільгосппризначення (береги річок, луки, степи, плавні) можуть опинитись внаслідок інвентаризації земель у списку «вільних земель сільськогосподарського призначення». Що це може значити для них у майбутньому – надання новим користувачам та стрімке знищення», – заявив О.Бригинець.

Щоб застерегти природно-заповідні території від знищення, Бригинець планує підготувати відповідні зміни до законодавства, які дозволять уникнути названої загрози.

«Раніше, мною здійснено подібне дослідження думки дирекцій національних природних парків та заповідників (http://bryhynets.com/?nma=news&fla=stat&nums=5557). Пропозиції щодо покращення законодавства у галузі заповідної справи, озвучені ними, викладені мною у відповідних законопроектах, частина яких вже внесена на розгляд ВРУ за моїм авторством, і ще частина наразі готується до подання», – підсумував О. Бригинець.

Проблеми у галузі заповідної справи, названі підрозділами Державної екологічної інспекції (в дужках зазначено, скільки підрозділів назвало дану проблему).

Законодавчі проблеми:
1.Неузгодженість законодавства (конфлікт законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про рибне господарство», «Про промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»(3);
2. У Законі України «Про природно-заповідний фонд України» не розписані функції органів місцевого самоврядування та повноваження органів виконавчої влади на місцях щодо охорони ПЗФ (2); функції сільських рад , передбачені законодавством про ПЗФ, тепер ліквідовані по лінії земельного законодавства, чим створено низку неясностей, хто має погоджувати створення ПЗФ, передавати землі новостворених нацпарків їх адміністраціям або брати на себе охоронні зобов’язання (1);
3. Ліквідація територіальних підрозділів Мінприроди ліквідувала можливість оформлення лімітів на спеціальне використання територій (6); суттєво ускладнилась робота по охороні і управлінню ПЗФ після ліквідації Державної служби заповідної справи України.
4. Слабка правова відповідальність за порушення режиму охорони ПЗФ (1) та недостатній контроль за дотриманням режиму (2). При цьому, власники та користувачі більшості ПЗФ не спроможні самостійно здійснювати охорону територій ПЗФ та виділяти на це кошти (1).
5. При створенні ПЗФ, законодавство не передбачає відповідальність за порушення строків розгляду клопотань та відмову прийняття рішень щодо створення ПЗФ (1);
6. Введення в експлуатацію нових підприємств на території ПЗФ нерідко здійснюється всупереч вимогам охорони заповідних територій (1);
7. Підпорядкування ПЗФ різним відомствам (2);
8. Нема важелів компенсації втрат об’єктам ПЗФ, що не мають власних адміністрацій і фінансування, тому користувачі не хочуть створення ПЗФ, бо грошей більше не буде а винні в порушеннях ,які можуть відбутись на новостворених ПЗФ – будуть саме вони (1), при цьому кошти стягнуті з порушників не йдуть на ПЗФ,а в бюджет (1); користувачі не зацікавлені у створенні ПЗФ на їх території (6).

Адміністративні проблеми:
1. Відсутність винесення меж ПЗФ у натуру, що призводить до прийняття рішень органами місцевої влади про відчуження земельних ділянок (19);
2.Користувачі земельних ділянок не погоджують встановлення меж вже існуючих територій ПЗФ (1); на більшість ПЗФ відсутня земельно-кадастрова документація (1); форма 6-зем не відслідковує ПЗФ, що створені без вилучення ділянок у користувачів (2); відсутня форма 3ДКПЗФ «Карти-схеми розташування територій і об’єктів ПЗФ України». Регіонів – у масштабі 1:200 000, України – у масштабі 1:500000 (3);
3. На більшості ПЗФ не встановлені інформаційні та охоронно-межові знаки (6);
4. Досі не проведено розмежування земель державної і комунальної власності, внаслідок чого місцеві ради відмовляються брати охоронні зобов’язання на ПЗФ, посилаючись на те, що їх повноваження поширюються лише в межах населених пунктів (1).

Порушення:
1. Самовільна забудова, або надання ділянок (3), засмічення (1), розпаювання (1), ведення лісового господарства на території ПЗФ (1);
2. Деякі ПЗФ вже по факту не існують (2); при цьому давно не здійснювалась інвентаризація ПЗФ (2), охоронні зобов’язання видані на суб’єктів, які вже давно не існують (3).

Інституційні проблеми:
Розбіжність наукових і господарських інтересів, що негативно впливає на створення ПЗФ (1).