Коли зателефонували знаному біологу, професору УжНУ Василю Комендарю, аби домовитися про інтерв’ю, він спершу категорично відмовив, гадаючи, що хочемо розпитувати про особисте, та, дізнавшись, що маємо на меті вести мову про екологічні проблеми краю, радо погодився.

Коли ж у переповненій книгами, газетами, списаними листками паперу, картинами і вазонами кімнаті науковця вже зав’язалася розмова, Василь Іванович знову наголосив: «Говоритиму лише по ділу і абсолютно відверто. Треба бити на сполох, бо Карпати гинуть. Напишіть про це, може люди схаменуться». Невже ми й справді, не усвідомлюючи цього, перебуваємо на межі екологічного колапсу?

Карпатські ліси по-хижацьки знищують
«1993 року, вперше мені довелося побувати в Альпах. Колеги-науковці з Нойшательського університету показали не тільки передгір’я – крейдяні Альпи, але й вічні льодовики. Загалом проїхали понад тисячу кілометрів територією Швейцарії та Австрії. Був вражений красою і багатством тих місць. Природно, запитав як живуть місцеві мешканці і використовують такі природні ресурси, — розпочав Василь Іванович. – Довідався, що швейцарці не мають власного газу і основним видом палива є деревина, а основний напрямок господарювання – рекреаційна індустрія. Я ніде там не побачив суцільних рубок і оголених гір. Дивувався, що тамтешній люд справді живе за комуністичним принципом «від кожного за здібностями – кожному за потребою». Рівень життя людей надзвичайно високий. У нас, як це не гірко, все навпаки».
— Василю Івановичу, вважаєте, що основною проблемою Українських Карпат, зокрема Закарпаття, є неефективне лісокористування?
— Хижацьке знищення лісів, яке триває останніми десятиліттями і нині не бачимо ніяких змін на краще.
— Але ж маємо чимало галузевих програм, іноземці запроваджують у нас новітні технології…
— Це все слова. Нещодавно, повертаючись із Шаяна, бачив як їдуть лісовози, набиті буком. Ми свої ресурси знищуємо, причому хаотично і катастрофічними темпами. Роблять це окремі люди, хижаки-підприємці, які рубають і продають деревину за кордон за безцінь, а наша деревообробна промисловість простоює. Виникають катастрофічні паводки на ліквідацію яких витрачаються сотні мільйонів бюджетних, тобто наших з вами коштів. Що бачимо натомість? Усть-Чорнянський держлісгосп перетворився у пустелю – нарубано, накидано. А колись там були темнохвойні джунглі. У Косівській Поляні були чудові букові праліси. Там я знайшов новий вид рослин «кострицю волохату». А нині там на вирубках зсувається ґрунт, повені почалися. На Іршавщині у Загатянському держлісгоспі такі площі буків повирубувані! Схожа ситуація всюди. Поблизу міст і сіл, доріг ліс росте. Та вище у горах цілі гірські хребти оголені. Про це мало хто говорить і пише, бо це не любиться начальству.
Попри заповідники ліси пропадають
— Але ж працюють державні лісгоспи, які мають господарювати розумно…
— А господарюють насправді хаотично. Ніхто не дотримується правил лісокористування. Маємо «лісовий» кодекс, закони про охорону природи, але їх не виконують. Коли нині ходжу нашими лісами, плакати хочеться, як бачу суцільні рубки. Такого хижацтва нема ніде у світі. Загалом у горах можна рубати лише вузькими лісосіками, а в тих які мають понад 35о нахилу не дозволено рубати дерева взагалі. У нас же цілі гори стоять повністю лисі. Ліс у горах мусить бути як важливий компонент живої природи, бо він виконує надзвичайно важливі функції: захисну – грунтозахист кореневою системою, водорегулювання. Дивно деколи чути, мовляв, скільки води затримують дерева! Затримують під час дощів 15-20%. Та всі забувають, що у лісі на поверхні ґрунту є так звана мертва підстилка, яка немов гігантська губка, вбирає всю вологу під час злив, танення снігу. Капілярами ґрунту ця волога спускається у підземні струмочки, далі у потічки і ріки.
— Останнім часом чуємо про створення нових заповідників і заказників у нашій області, розширюються межі раніше створених. Очевидно, це допоможе зберегти ліси в Карпатах?
— Це добра справа, але не забуваймо, що корінь проблеми – у господарюванні в лісах. Приклад показали нам ще за часів Чехословаччини, коли господарство у горах вели суворо на науковій основі, по законах лісоексплуатації і лісовідновлення. Діяли державні інспекції, які слідкували за цим. Завдяки цьому ми ще й досі маємо у горах давні лісові пам’ятки. Професор Златнік з Праги першим запропонував створити резервати пралісів. Перші заповідники, зокрема Карпатський біосферний, було створено вже за часів Союзу. Я з професором Степаном Стойкою, нашим земляком воювали за його створення. Не прийміть це за мовихваляння. Також домоглися збереження Угольсько-тисового масиву. Буштинський держлісгосп хотів його продати Німеччині. Чотири тисячі гектарів планувалося вирубати. Я тоді був головою Товариства охорони природи. Дуже неспокійним, постійно воював (сміється). Зав. відділом лісового господарства Поляновський по секрету прозрадив мені, що на засіданні техради тресту «Закарпатліс» мають затвердити це рішення. Я написав статтю «Під захист карпатський праліс», яку розіслав по всьому Союзу, в тому числі у Київ референту з охорони природи Колосу. На засідання техради мене запросили як автора статті. Нині, за схожих умов, коли б вирішувалися такі речі, хто б мне запросив? Усі виступаючі казали, що треба продати цей ліс, бо державі потрібна валюта. Директор «Закарпатслісу» Шепа чекав. Зателефонував референт Колос і наказав виділити ці ліси у першу групу (недоторкані), а потім створити заповідник. Так за хвилину вирішилося питання.
Так само було й з Широколужанським пралісом, Карпатським біосферним заповідником. Та воювали постійно вже й після створення останнього. Перший директор Саїк, за фахом лісоексплуататор, взимку почав потрохи рубати дерева у заповідних зонах. Це ж необлікована деревина… Хотів, напевно, догодити начальству з держкомітету деревиною для побудови дач. Я випадково пішов у гори і побачив рубки. Написав статтю в обласну газету – ситуація не змінилася, тоді — у «Правду України». Після цього директора звільнили. Праліси вдалося врятувати.
60 років ми з Василем Павлище боролися за створення національного парку «Зачарований край» на Іршавщині. А почалося все з унікального сфагнового оліготрофного болота мох якого може увібрати у 20-30 разів більше вологи, ніж його вага. Болото приймало вологу з лісу і поступово передавало річці Іршавка. Ніколи не було жодних проблем з великою водою. Поряд – гора Бужора з суцільними буковими пралісами де вже почали рубати дерева. Причому керувалися думкою швейцарського комерсанта, який сказав, що треба рубати старі ліси і садити нові. Отакої! В Карпатах старих і престарілих лісів немає! В наших лісових екосистемах, які формувалися століттями, є різновікові дерева які ще тримають у більш-менш належному стані природні компоненти. Тому й повеней не було. Але прийшли, бо ліси вирубали.
Так, нині заповідники створюються, розширюються межі раніше створених. Але скільки лісів пропадає?..
Через століття туристи на Закарпатті милуватимуться… пустелею
— Окрім науковців, природоохоронців збереженням лісів займаються й державні установи…
— На жаль, переважно на папері. Ви чули про Державну лісову інспекцію? Вона є, бере гроші, люди отримують зарплату, ще якісь доходи з лісу, а толку немає. Держкомітет лісового господарства сам себе контролює, хвалиться досягненнями. Ліс поновлюють де-не-де, «для ока». Водночас рубають усюди і хто де хоче. Санітарні рубки перетворені на суцільні, промислові. Найгірше, що вирубані ділянки не заліснюють. Проходить самозаростання, поширюються ерозивні явища. Триває страшне знищення лісів. Майже щороку в Карпатах виникають паводки. Та нині, таке враження, що проблема нікого не цікавить. Уявіть, що буде через століття? Що ми залишимо нашим дітям!? Я не випадково почав нашу розмову зі Швейцарії. Ще кілька десятиліть тому Закарпаття називали «карпатською Швейцарією». Нині наша область вже не має права на цю назву. У Швейцарії немає голих гір і такого варварського знищення природи як у нас. Ми декларуємо, що хочемо, аби наш край став рекреаційною зоною, щоб сюди приїжджали туристи. На що вони дивитимуться? На скелі і пустку?
Справа й у тому, що лісом треба займатися постійно. Це не пшениця, яку весною посіяв, а восени зібрав урожай. Ліс росте десятиліттями. Якщо ж його знищити. Розвиваються ерозійні явища. Посадити потім на цьому місці дерева буде неможливо. На чому вони будуть рости? На камінні? Та й дочекатися нового лісу можна буде за століття. Тому дивитимуться діти не на живу природу Закарпаття, а на фото…
— Який же, на вашу думку, вихід із ситуації? Хто і що має робити, щоб Карпати відновлювалися?
— Ситуацію може змінити лише мудра державна політика. Суцільні рубки треба законодавчо заборонити. Треба створити два міністерства, як це було раніше і є за кордоном: лісового господарства і лісової та деревообробної промисловості. Перше має займатися посадкою, вирощуванням, доглядом та охороною лісу. Друге – промисловою його експлуатацією суворо у відповідності з законом. Також треба негайно створити дієву лісову інспекцію, підпорядковану уряду, яка б контролювала лісове господарство та промисловість, виконувала покладені на неї завдання і не продавалася. Вирішити проблему можна лише на загальнодержавному рівні.
— Проти розширення заповідників виступають чимало мешканців гірських сіл, кажучи, що від них забирають можливість господарювати на своїй землі, годувати сім’ї, перетворюють на жителів резервацій?
— Не можу погодитися з такою думкою. Землі заповідників діляться на три категорії: абсолютно заповідні, які виконують захисні і наукові функції; обмеженого користування і господарського використання, але під керівництвом науковців. Тобто господарювати там не заборонено, але не за принципом «роблю, що хочу». Тому не вживаючи грубе слово, пробачте, противники заповідників кажуть неправду. Це люди, які хочуть творити у цінних лісах будь-що. Безумовно, що праліси потрібно зберегти недоторканними, але поряд дозволити людям випасати худобу, вести господарство, проводити санітарні рубки дерев. Але мають бути й абсолютно заповідні території, щоб можна було бачити як формуються ліси без втручання людини. Коли «підправлятимемо» щось, то не зможемо вивчити природні процеси.
Ще не все втрачено
— Чи збереглися ще на Закарпатті цінні ліси, які не охороняються і які слід оголосити заповідними?
— Поблизу Буштина на Тячівщині зберігся шматочок, 40 гектарів, гляціальних лісів, тобто дубових лісів льодовикового походження. Якщо ще є… У них росте сфагновий мох, білий. Такий зустрічається лише у тайзі. Те, що він росте на Закарпатті – диво. Люди ж зривали його, спалювали, бо хотіли вирубати ліс. Це дурість, бо тоді уся навколишня земля стане пустелею, адже цей ліс утримує вологу і живить траву на толоці, де випасається худоба. Постійно прошу директора біосферного заповідника Федора Гамора взяти цю територію під опіку. Це унікальний об’єкт, який потрібно обов’язково зберегти! Цей ліс – свідок льодовикового періоду, свідок тієї епохи. Для науки в рекреації – це перлина. Але хочуть вирубати. То це такий погляд у нас не розвиток рекреації? Якби у путівниках написали, що на Закарпатті є 40 гектарів гляціальних дібров, де росте сфагновий мох, ми мали б наплив туристів не менший, ніж у Долину нарцисів. Це був би один з найвизначніших рекреаційних куточків Європи. До речі, Долину нарцисів також у гонитві за славою і нагородами хотіли розорати. Мені знадобилося багато сил, аби її врятувати. На жаль, нині вже їх немає…
— Чи були у нас пам’ятки природи, рослини які вже втрачено і відновити їх не можна?
— На жаль, є. На Закарпатті росла тропічна орхідея «Венерині черевички». Повністю знищена! На межі повного знищення лілія цибулинконосна. Така ж доля спіткала й чимало інших рослин. Боюся, що скоро не буде кандика, ковили – степової рослини, яка історично потрапила до нас. Але рвуть, знищують, продають… Нині борюся за едельвейс альпійський, який зберігся у нас лише на двох горах Рахівщини. До речі, нині обласне управління екології і природних ресурсів створило комісію яка має сформувати список рослин, що знаходяться на межі зникнення, аби внести їх до «Червоної книги України». Гадаю, це хороша ініціатива.
— Василю Івановичу, маєте фахову мрію, екологічний проект який обов’язково хочете здійснити?
— Потрібно піднімати культуру, свідомість, патріотизм наших на людей. Це мій проект, який реалізую, в тому числі через ЗМІ. Без цього нічого не побудуємо. Біля кожної рослини не поставиш міліціонера. Лише висока культура і патріотизм мешканців, думка про майбутнє нашого краю врятують його.

http://ua-reporter.com/novosti/109055