На заповідні Гомільшанські ліси призначили нового начальника, не продовживши контракт старому. Відбулася ця оказія майже у дусі нашого часу: без мордобою, але зі скандалом. Хоча цей скандал удався невеликим, проте до губернаторської і навіть президентської канцелярій таки дійшов. Екологи, активісти, вчені й різна там «несвідома» громадськість писали владі про різне: що, бачите, непрозоро відбувається призначення нового директора, що той не має досвіду керівництва національними парками, що він «лісоруб», тобто лісівник, а не біолог чи еколог…

ПРО ГАРНИХ ТА ПОГАНИХ

Новий директор Національного природного парку «Гомільшанські ліси» депутат Зміївської районної ради від Партії регіонів Іван Северин у той момент, коли його представляв колективу голова Зміївської райдержадміністрації Євген Мураєв, аж ніяк не виглядів чортом з рогами. Навпаки, виголений, в костюмі та білій сорочці, він постав перед присутніми гарним хлопцем. У той же час опоненти, що сиділи в залі, зі слів очільника району, поставали хлопцями поганими.

Cтосовно ж нового директора, явно закладався позитив. От, скажімо, дехто звинувачував новопредставленого директора у якомусь браконьєрстві. Однак, за словами голови Зміївської РДА Євгена Мураєва, – це голослівні заяви. І про це нібито стверджують довідки правоохоронців – «не затримувався, не притягався». А от природоохоронці, мовляв, своїх слів документально підтвердити не можуть.

Знову ж таки, ситуація дворічної давнини з організацією громадських слухань в Задонецькому. Опоненти стверджують, що вони були затіяні паном Северином якщо не з метою позбавити парк статусу національного, то, принаймні, щоб обмежити його дільність і територію. Cесія Задонецької сільради, зрозуміло, виступила тоді проти такої ініціативи, оскільки, мовляв, звернення з 271 підписом не відображало всього комплексу діяльності парку. Голова РДА заперечував і це. За його словами, у 2010 році до влади зі скаргами на національний парк звернулися мешканці кількох сіл… З їх ініціативи проблема розглядалася, але слова про закриття національного парку нібито не висловлювалися.

А перед цією розмовою було влаштовано своєрідне шоу: публіці показали фільм на привезеному звідкись екрані. Зі спілкування з очільником району та фільму виходило, що «погані хлопці» живуть якраз у протилежному боці, ніж пан Северин. Парк, мовляв, так занедбано, що дерева на Козачій горі ледве не падають на голови, ліс заростає чагарниками, він тяжко хворий, представники фауни так розплодилися, що загрожують людським городам і фермерським полям. Словом, жахіття, а не національний парк, отож потрібно його рятувати. І рятівник пан Северин, потомственний лісник і «хазяїн», наведе тут порядок.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК

Проте «Гомільшанські ліси», здається, єдиний на Харківщині шматок справжньої природи, а не жах. Лісу, який сьогодні нараховує чи не найбільше столітніх дубів в області, вдалося вціліти і за петровських часів, коли зі Слобожанських дерев Російська імперія будувала флот для завоювання Азова, і в час Катерини ІІ, і в ХІХ столітті, тобто часи промислового буму, коли слобожанські ліси пішли під сокиру і на деяких територіях почали панувати піски і навіть піщані бурі.

Рано чи пізно хтось повинен був замислитися над тим, аби надати цим лісам статус заповідних. У 1914 році це запропонував професор Харківського університету В. М. Арнольді, адже тамтешня природа, мовляв, являє резерват рідкісних, реліктових та ендемічних рослин та тварин. Тоді у селі Гайдари було створено гідробіологічну станцію, що перетворилася на наукову базу ХНУ. У 50-х уже й документи були нібито готові, але тут нагодився Микита Хрущов зі своїм указом, що дозволяв віддавати деякі заповідні території заготівельникам лісу. Гомільшанські ліси, переживши цю неприємність, достояли до 80-х, коли про них знову заговорили. Кажуть, розробникові грандіозного проекту навіть орден Леніна вручили. На цьому все й скінчилося. Врешті-решт, аж за незалежної України, точніше у 2004 році, Гомільшанські ліси були перетворені на національний парк.

Лише за кілька років існування парку, за словами вчених, сюди повернулися зниклі комахи, різноманітнішим став пташиний щебіт. А ще комфортніше стало «червонокнижним» кажанам та совам, які живуть у дуплах незайманого лісу, комашні, грибам… Такий закон природи: дерево має померти своєю смертю, щоб дати прихисток і поживу іншим мешканцям. Це буває лише в незайманому лісі, а в тому, що зазнає промислового використання, чи коли він постійно оновлюється завдяки санітарним рубкам, мало що може вижити.

Окрім заповідної і рекреаційної зон, сюди вплітається ще й історія – скіфські кургани, пам’ятки козацької доби. Ніби усе добре. Але хіба в нас так буває?

УСІ ХОРОШІ, КОЛИ Є ГРОШІ

Власне, вся біда НПП «Гомільшанські ліси» в тому, що він свого часу створювався, на жаль, для галочки. Тоді саме в Україні пішла мода на національні парки. У західних областях їх було по кілька, а на Харківщині – жодного. Тобто показник – нікудишній. Отож, згадали про Коропові Хутори. Звернулися до Кучми, добре попросили його… Через якийсь час той підписав Указ. Словом, «бумага» була добра, вона покращила показники, а фінансування – як завжди, було недостатнім.

Кажуть, коли є гроші, то всі хороші. А коли їх вистачає лише на малу зарплату? Пригадую, колишню радість екс-директора парку пана Мотляха, коли йому вдалося придбати форму для охорони. Мовляв, у цій райській місцині відпочиває публіка солідна, «крутьки», охоронця у тапочках ці люди і послати можуть подалі. Що вже говорити про авто чи квадроцикли, які мають їхні колеги у Європі… Нашим хлопцям доводилося охороняти парк переважно пішки, бо навіть на ту техніку, яка була в парку, часто достатньої кількості бензину було ні за що купити. А потрібні були ще й кошти і на догляд заповідних лісів, і на розвиток парку. Дивуєшся, як за такого фінансування «Гомільшанські ліси», як стверджують екологи, стали одними з лідерів серед національних парків України.

Звісно, у такій скрутній ситуації в роботі працівників парку і вчених можна нашукати різних недоліків, як реп’яхів на собачому хвості. Однак його працівники чекали не докорів на свою адресу, а допомоги від місцевої влади… Перш за все, матеріальної. Як я зрозумів з відповіді на поставлене запитання пану Мураєву, останні два роки ні копійки від місцевої влади парку не капнуло.

До речі, однією з головних проблем парку пан Мураєв називає земельну. Наскільки я розумію зі слів очільника району, які цитує інформагентство «SQ», адміністрації парку ніяк не вдається виготовити Державний акт на землю через те, що «не усунуті зауваження по його розробці». Утім, пан голова РДА, мабуть, знає, що ситуація, коли земельні організації «футболять» людей, вишукуючи чергові помилки, – не рідкість. Це скаже вам і той, хто виготовляв державний акт не те що для національного парку, а навіть на земельний пай чи на землю під власною хатою. Чому б тут також було не допомогти національному парку? Як каже губернатор Михайло Добкін у таких випадках: мовляв, беру за руку і веду по інстанціях.

ПОКРАЩЕННЯ. СЬОГОДНІ?

Якщо вірити нинішній районній владі, то вона вивчить ситуацію і почне допомагати парку, щоб перетворити його на центр паломництва, тобто рекреаційну Мекку. Директора вже замінили на свого чоловіка, тепер залишилося замінити науково-технічну раду. А от на запитання, як скоро вони наведуть порядок з потужними катерами, які наносять шкоду природі, він переконливо не відповів.

Натомість відеопроектор демонстрував на екрані заморські дива: європейський чи то канадський взірець цих чудес – доглянутий ліс, канатна дорога, освітлені туристичні маршрути. Але продемонстровані кадри – це національні парки розвинених держав, де грошей на охорону природи не шкодують. До речі, саме державним коштом вони існують, а не завдяки приватним інвестиціям. Тому й називаються вони національними. А що робити у нас, коли бюджетні гроші знаходяться на забаганки урядовців та депутатів, а не на заповідні ліси національного значення?

Євген Мураєв каже, що вони ці кошти зароблятимуть. Це ж повторює і новий директор Іван Северин. З їхніх інтерв’ю постає така картина: у цих місцях має з’явитися козацьке село, місця для елітної риболовлі, «шикарний пляж», станція для човнів… Чи буде розгорнуте будівництво? У так званій зоні стаціонарної рекреації – напевне так. Мають з’явитися стоянки, кемпінги, можливо, якісь будиночки… Словом, з цієї «картини маслом» мусить випливати, що гроші потечуть рікою на розвиток парку. Справді, земля тут цінна. Але приватні інвестиції, на які сподіваються, не завжди ведуть природу у той бік, що потрібно.

Чи так це чи ні, ми дізнаємося, коли будуть реалізовуватися згадані проекти. Хоча у країні, де люди не мають достойної роботи і, відповідно, заробітку, навряд чи це диво станеться дуже швидко. А от щодо благ, які будуть платними і до яких, на відміну від «крутьків», не кожному смертному з довколишніх сіл, мабуть, випаде доторкнутися, – то таке можна передбачити. Та й у країні суцільної корупції та «відкатів» гроші часто-густо йдуть не до тієї кишені, що треба. Звісно, представники екологічних організацій, з якими місцева влада «побила горшки», будуть стежити за кожним кроком і РДА, і директора. Та й за кожним деревом, яке зрубають. У такій ситуації новому директору не позаздриш.

Але питання не лише в цьому. Біологи і природоохоронці турбуються, що залишиться у Гомільшанських лісах після того, як завершиться будівництво і санітарні чистки? Мабуть, лише оті гектари заповідного лісу з його ендемічною рослинністю, «червонокнижними» птахами і тваринами. А що буде з іншими гектарами? Фахівці у цій галузі вважають, що підданий санітарним рубкам і окультурений ліс може втратити свою первозданну цінність. Мовляв, на невеликій території тут маємо велику кількість різних ландшафтів та багате рослинне різноманіття, у тому числі й ендемічне. Кажуть, саме це цікаво і нашим вченим, і гостям з Європи.

До речі, в Європі, яку ми ставимо за приклад, у більшості випадків в національних парках охороняють ландшафти, а не дику первозданну природу. Свого часу вони її «цивілізували». Та й бізнес допоміг позбутися «дикості». А тепер вони щасливі приїхати на Слобожанщину для того, щоб вивчати невисушені болітця з жабами, очерети з різним птаством та ліси, подібні до Гомільшанських. Ми ще жменю цього маємо.

Дополнительные материалы по проблеме на Украинском лесоводе

http://www.lesovod.org.ua/node/13726

http://www.lesovod.org.ua/node/13963

Автор: Леонід ЛОГВИНЕНКО
Источник: Главное, № 22, 2 июня 2012