Міжнародне законодавство.
Долину р.Десни доцільно розглядати з точки зору низки міжнародних угод та конвенцій, підписаних і ратифікованих Україною. Враховуючи те, що після ратифікації, міжнародні угоди набувають сили Закону України, викладені у них вимоги та зобов’язання набувають в Україні обов’язкового характеру а в нашому конкретному випадку – стають вагомими аргументами для створення НПП «Подесіння». Розглянемо найважливіші для нас моменти Міжнародного природоохоронного законодавства:
1. Європейська ландшафтна конвенція (конвенцію ратифіковано Законом № 2831-IV від 07.09.2005). «Держави – члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, беручи до уваги, що ландшафт відіграє важливу суспільну роль у культурній, екологічній, природоохоронній та соціальній сферах і є ресурсом, який сприяє економічній діяльності; що його охорона, регулювання та планування може сприяти створенню нових робочих місць; (…) усвідомлюючи, що ландшафт сприяє формуванню місцевих культур і є основним компонентом європейської природної та культурної спадщини, який сприяє добробуту людей та консолідації європейської ідентичності; визначаючи, що ландшафт є важливою складовою якості життя людини всюди: в містах і сільській місцевості, у занедбаній місцевості та місцевості високої якості, в місцевості виняткової краси та в звичайній місцевості; (…) бажаючи задовольнити прагнення громадськості насолоджуватися ландшафтами високої якості та відігравати активну роль у розвитку ландшафтів; (…) домовилися про таке:
Стаття 5. Заходи загального характеру. Кожна Сторона зобов’язується: a) визнавати ландшафти у законі як суттєвий компонент оточення людей, як вираження різноманітності їхньої спільної культурної та природної спадщини, та як основу їх ідентичності; b) встановлювати та впроваджувати ландшафтну політику, спрямовану на охорону, регулювання і планування ландшафту шляхом прийняття конкретних заходів… (…).
2. Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, або Бернська конвенція (конвенцію ратифіковано Законом України N 436/96-ВР від 29.10.96). «Держави — члени Ради Європи та інші держави, які підписали цю Конвенцію, (…) визнаючи, що дика флора та фауна є природною спадщиною непересічної естетичної, наукової, культурної, рекреаційної та економічної цінності, яку необхідно зберегти і передати прийдешнім поколінням; визнаючи виключно важливу роль, яку відіграють дика флора та фауна у підтриманні біологічної рівноваги; відзначаючи, що численні види дикої флори та фауни зазнають серйозного виснаження і що деяким з них загрожує зникнення; усвідомлюючи, що охорона природних середовищ існування є важливим елементом захисту і охорони дикої флори та фауни; визнаючи, що проблема охорони дикої флори та фауни повинна враховуватися урядами в їхніх національних завданнях і програмах і що для захисту, зокрема, мігруючих видів необхідно започаткувати міжнародне співробітництво (…), погодились про таке:
Стаття 2. Договірні Сторони вживають необхідних заходів для підтримання популяцій дикої флори та фауни на такому рівні або для приведення їх до такого рівня, який відповідає, зокрема, екологічним, науковим і культурним вимогам, та враховують при цьому економічні та рекреаційні вимоги, а також потреби підвидів, різновидів чи форм, що знаходяться під загрозою на місцевому рівні.
Стаття 3. 1. Кожна Договірна Сторона відповідно до положень цієї Конвенції вживає заходів для здійснення національної політики охорони дикої флори, дикої фауни та природних середовищ існування, приділяючи особливу увагу видам, яким загрожує зникнення, та вразливим видам, особливо ендемічним, та середовищам існування, яким загрожує зникнення (…).
Стаття 4. 1. Кожна Договірна Сторона вживає відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення охорони середовищ існування видів дикої флори та фауни, особливо тих, які зазначені у додатках I і II, а також охорони природних середовищ існування, яким загрожує зникнення. 2. Договірні Сторони у своїй політиці планування забудови і розвитку територій враховують потреби охорони природних територій, що охороняються згідно із попереднім пунктом, для того щоб уникнути будь-якої деградації таких територій або у міру можливості звести її до мінімуму. 3. Договірні Сторони зобов’язуються приділяти особливу увагу охороні територій, що мають значення для мігруючих видів, зазначених у додатках II і III, і що належним чином розташовані по відношенню до міграційних шляхів, таких територій, як місця зимівлі, скупчення, годівлі, виведення потомства чи линяння. (…)
Стаття 6. Кожна Договірна Сторона вживає відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення особливої охорони видів дикої фауни, зазначених у додатку II. Стосовно цих видів, зокрема, забороняється таке: (…) b) навмисне зашкодження місцям виведення потомства або відпочинку чи їхнє знищення (…).
Стаття 10. 1. На додаток до заходів, зазначених у статтях 4, 6, 7 і 8, Договірні Сторони зобов’язуються координувати свої зусилля, спрямовані на охорону мігруючих видів, які зазначені у додатках II та III і ареал яких поширюється на їхню територію (…)».
Ця конвенція має низку додаткових міжнародних угод, пов’язаних з нею, що мають силу окремих конвенцій.
3. Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів. «Договірні сторони, (…) визнаючи, що мігруючі водно-болотні птахи є важливою частиною біологічного різноманіття Землі, яке, згідно з духом Конвенції про біологічне різноманіття ( 995_030 ) (1992 р.) та Порядком денним на 21 сторіччя, необхідно зберегти на користь нинішніх і прийдешніх поколінь; (…) усвідомлюючи, що мігруючі водно-болотні птахи є особливо уразливі через те, що вони мігрують на дуже великі відстані та залежні від мережі водно-болотних угідь, число яких все зменшується, і які через нераціональну діяльність людини деградують, що відображено в Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (1971 р.); усвідомлюючи потребу термінових дій, щоб зупинити зниження чисельності мігруючих водно-болотних птахів та скорочення середовищ існування в межах географічної системи міграцій афро-євразійських водно-болотних птахів; (…) домовились про наступне: (…)
Стаття III. Загальні заходи збереження. (…)Сторони мають: (…)(c) визначати середовища існування мігруючих водно-болотних птахів, які знаходяться в межах їх територій, та сприяти охороні, управлінню, реабілітації і відновленню цих середовищ у взаємодії з органами, які зайняті збереженням середовищ існування і перелічені в пунктах (a) і (b) Статті IX цієї Угоди; (…)
Стаття IV План дій та керівні принципи збереження. 1. План дій входить в цю Угоду у вигляді Додатка III. У ньому спеціально розглянуто дії, які мають бути прийняті Сторонами стосовно пріоритетних видів і напрямків роботи згідно з загальними заходами збереження, що розглянуті в Статті III цієї Угоди, під такими заголовками: (a) збереження видів; (b) збереження середовищ існування; (…)».
4. Угода про збереження кажанів в Європі (до угоди Україну приєднано в 1999 р.). «Договірні Сторони, усвідомлюючи, що загроза існуванню кажанів в європейських і в позаєвропейських державах ареалу є однаковою як для мігруючих, так і для немігруючих видів, і що місця оселень часто є спільними для мігруючих і немігруючих видів; (…)
Стаття III. Основні зобов’язання. (…) 3. Під час визначення ключових середовищ існування для цілей загального збереження будь-яких об’єктів флори та фауни кожна із Сторін має приділяти належну увагу середовищам існування, які є важливими для існування кажанів (…)».
5. Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (Ратифіковано в Україні Законом України N 535-XIV від 19.03.99 ). «Договірні Сторони, визнаючи, що дикі тварини в усьому їхньому різноманітті є незмінною частиною природної системи Землі і повинні бути збережені для блага людства; усвідомлюючи, що кожне покоління людей є хранителем ресурсів Землі для наступних поколінь і зобов’язане забезпечити збереження цієї спадщини, а там, де вона використовується, її невичерпне використання; беручи до уваги наростаючу екологічну, генетичну, наукову, естетичну, рекреаційну, культурну, освітню цінність диких тварин, а також їхню цінність із соціальної та економічної точок зору; відчуваючи занепокоєння, особливо по відношенню до тих видів диких тварин, які мігрують через кордони або за межами кордонів національної юрисдикції; визнаючи, що держави повинні зберігати мігруючі види тварин, які живуть в межах кордонів національної юрисдикції або пересікають ці кордони».
6. Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (Рамсарська конвенція) (ратифікована Законом України N 437/96-ВР від 29.10.96 ). Фактично, Рамсарська конвенція є найважливішим міжнародним документом в питаннях створенння НПП «Подесіння», адже він визначає необхідність надання природно-заповідного статусу водно-болотним угіддям, що входять до списків конвенції, серед яких і ділянки заплави р.Десна. Відтак, заповідання заплави Десни. Крім іншого є і міжнародним зобов’язанням України. Зокрема, у тексті конвенції сказано таке: «Договірні сторони,(…) беручи до уваги суттєві екологічні функції водно-болотних угідь як регуляторів водного режиму і таких, що підтримують існування характерної флори та фауни, особливо водоплавних птахів; маючи впевненість у тому, що водно-болотні угіддя є ресурсом великого економічного, культурного, наукового і рекреаційного значення, втрата якого б була б непоправною; бажаючи призупинити прогресуючий наступ людини на водно-болотні угіддя та їх втрату нині і в майбутньому; визнаючи, що водоплавні птахи під час своїх сезонних міграцій можуть перетинати державні кордони і, таким чином, мають
розглядатися як міжнародний ресурс; маючи впевненість у тому, що збереження водно-болотних угідь, їхньої флори та фауни може бути забезпечене через поєднання далекоглядної національної політики із скоординованими міжнародними зусиллями; (…) домовились про наступне: (…) Стаття 4. 1. Кожна з Договірних сторін сприятиме збереженню водно-болотних угідь і водоплавних птахів через створення природних резерватів на водно-болотних угіддях, незалежно від того, внесені вони до Списку чи ні, і забезпечує належний нагляд за ними (…)». Детально про Рамсарські угіддя українського Подесіння сказано в окремому розділі цього обгрунтування.
Підсумовуючи сказане у названих Конвенціях та Угодах, бачимо, що всі вони визнають надзвичайну актуальінсть охорони диких виідв фауни та середовищ їхнього існування. Так, особлива увага надається мігруючим видам та біотопам, через які пролягають шляхи міграції. Відтак, основним біотопом, необхідним для збереження мігруючих видів фауни, є водно-болотні угіддя, охорона яких не лише постулюється конвенціями конвенціями щодо біорізноманіття а і регулюється окремою конвенцією (Рамсарська конвенція), що охороняє стратегічні водно-болотні угіддя міжнародного значення, два з яких розташовані в заплаві р.Десна.
Історія ідеї надання охоронного статусу заплаві Десни
Думка про те, що всій долинй р.Десни має бути наданий охоронний стутус, існує не одне десятиліття та є актуальною темою серед науковців та природоохоронців. Що стосується рекреаційного та водогосподарського значення Десни, то воно практично ніколи не обговорювалось і здавна вживались охоронні заходи щодо заплави цієї річки.
У радянські часи, ще у 1936 році, постановою ЦИК та СНК СРСР від 2 липня 1936 року № 66/ІІ62/С3СССР, вздовж Дніпра та Десни виділялися водоохоронні зони. Пунктом 4 цієї постанови під загрозою кримінальної відповідальності заборонялися рубки лісу по берегах Десни та у смузі завширшки 20 кілометрів вздовж них (у верхів’ях річки). В середній та нижній течії річки ширина охоронної зони визначалася в 6 кілометрів. Для притоків – 4 км.
Першою ідеєю заповідання деснянської заплави була пропозиція (1980-х років) колективу науковців, що наразі є класиками заповідної справи України (Ющенко А.К., Мережко А.І., Андрієнко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р.), якими було розроблено для всієї території теперішньої України мережу природно-заповідних об’єктів національного значення та першу версію схеми національної екомережі України. Серед цих пропозицій, частина спроектованих національних природних парків стосувалась і долини р.Десна. Серед них – НПП «Деснянсько-Старогутський», НПП «Мезинський» та РЛП «Міжрічинський» (пропонувався, як НПП «Дніпровсько-Деснянський»), що створені і функціонують в наш час. Крім того, було запропоновано і нереалізований досі НПП «Деснянський» (Шеляг-Сосонко Ю.Р., 1987). Цей проектований національний парк мав роташуватись на відрізку р.Десна від с.Крехаїв на півдні до с.Лебедівка та с.Надинівка на півночі. Також в кількох місцях проектувалась рекреаційно-сельбищна зона (в сучасному законодавстві – зона регульованої рекреації), агропаркова зона (тепер – зона стаціонарної рекреації), господарська зона, що включила освоєні ділянки заплави, та водоохоронна зона, що відповідає по сучасним стандартам зоні заповідній. Детальний опис цього НПП подано у відповідній частині цього обгрунтування. Проект меж НПП «Деснянський» у 1980 р. розроблявся в Інституті «Діпромісто» та передбачав створення значної природоохоронної території із специфічною, найкраще на той час спланованою і прорахованою структурою. Так, навколо самого НПП створювався буфер з рекреаційно-курортних зон навколо міст Чернігова та Києва, що відповідно носили проектні назви «Києво-Деснянський природно-рекреаційний район (у т.ч.заміський лугопарковий комплекс в межах комплексної зеленої зони м.Києва)» та «Чернігово-Деснянський природно-рекреаційний район (у т.ч. заміський лугопарковий комплекс в межах комплексної зеленої зони м.Чернігів)». Така буферна зона, відповідаючи взірцевим світовим зразкам структури охоронюваних природних територій, мала стати чи не найбільшим досягненням заповідної справи на той час. Натомість, саме цей НПП з усіх пропозицій 1980-х років, лишився нереалізованим і до нашого часу. Між іншим, НПП «Деснянський» увійшов також і до складу Генерального плану розвитку м.Києва (1986 р.).
Паралельно із пропозиціями розвитку мережі національних природних парків, у 1980-х роках розроблялась більш масштабна концепція так званої Деснянської заповідної зони – принципово нової категорії природоохоронних територій, яка мала охопити всю територію басейну р.Десна (разом з усіма притоками) в адміністративних межах України із запровадженням на цій території специфічного охоронного режиму. Було розроблене спеціальне «Обґрунтування створення державного республіканського еколого-гідрологічного заказника в басейні р.Десна і її приток» та підготовлено низку наукових праць (Про необхідність введення нової категорії заповідності на території Української РСР. Мережко А.І., Гриб І.В., Ющенко А.К., Францевич Л.І. (УДК/(574:556:58):502.31/(477) та ін.), автори яких зазначали, що «існуюча заповідна мережа республіки (України) склалась, в основному по принципу консервації цінних в природничому плані об’єктів «дикої природи» або мало змінених природних комплексів без врахування оздоровлення основної зв’язуючої ланки – гівдрографічної мережі. В крайньому випадку, до меж заповідних об’єктів включені групи живописних озер».
З цього приводу Комісія НАН УРСР по заповідній справі збирала попередні матеріали та напрацювання.
По ініціативі Українського та Всеросійського товариств охорони природи, Міжреспубліканського комітету по проблемах басейну р.Десна, науково-виробничого об’єднання «Річка» у 1990 році була проведена комплексна експедиція «Десна-90». Під час експедиції були виконані наукові дослідження по формуванню екологічних умов в басейні річки, підготовлені пропозиції по створенню єдиної системи контролю за станом якості навколишнього середовища, створення в басейні річки мережі охоронюваних територій, виявлені основні фактори забруднення навколишнього середовища і надані пропозиції по втіленню першочергових природоохоронних заходів, підготовано і погоджено технічне завдання на розробку «Схеми охоронюваних територій в басейні річки Десни» із закінченням проекних робіт в 1992 році. Глибоко схвильовані долею Подесіння, учасники експедиції «Десна-90» пропонували визначити для басену Десни статус обмеженого природокористування; створити громадський фонд порятунку Десни; обговорити весь комплекс проблем, пов’язаних з відновленням Деснянського природно-територіального комплексу на науково-технічній конференції, спільних засіданнях Міжреспубліканського комітету по проблемах басейну річки Десна, президіях Українського та Всеросійського товариств охорони природи на початку 1991 року. Також були підготовлені Пропозиції «Про відновлення природно-етнографічного комплексу в басейні р.Десни». Натомість розпад СРСР став причиною, по якій жодна з названих пропозицій та ідей не була втілена у життя.
Таким чином, ідея створення НПП «Подесіння», що розкривається у цьому обгрунтуванні, багато в чому є розвитком попередніх напрацювань у напрямку охорони заплави річки Десни, актуальність яких до наших днів лише зросла.
Заповідна справа в російській частині «Подесіння»
Думка про необхідність заповідання долини р.Десна також активно розвивається і російськими науковцями. Адже значна частина басейну Десни розміщена на території Курської, Смоленської та Брянської областей Російської Федерації. В межах придеснянських лісів так званого Неруссо-Деснянського Полісся (Російська Федерація) вже зараз розміщено великі особливо охоронювані природні території, зокрема заповідник «Брянський ліс», ландшафтні заказники «Трубчевський партизанський ліс», «Деснянсько-Жеренський», «Колодезь», «Неруссо-Севний», «Болото Рижуха», «Княжна», «Будимля», «Горемля», «Максимовський», пам’ятки природи «Теребушка», «Озерки» та інші. Загалом 16% всього Неруссо-Деснянського Полісся мають природно-заповідний статус, що складає 39 031 га. (Федотов Ю.П., Косенко С.М., 1998). Екологічна мережа Неруссо-Деснянського Полісся є транграничною конструкцією і поєднує собою як лісові і заплавні масиви Брянської області РФ, так і землі НПП «Деснянсько-Стаорогутський» (Сумська обл., Україна). Протягом 12 км відбувається безпосереднє межування природно-заповідних територій Росії і України. В межах російського Подесіння зберігаються стабільні популяції великих хижаків – ведмедя бурого, рисі та вовка; висока чисельність та щільність популяцій лося, європейського оленя, кабана, козулі, видри. Серед рідкісних птахів тут зустрічаються глушень, мохноногий сич, сірий журавель. З флористичних показників варто відзначити присутність тут понад 20 видів орхідних (Федотов Ю.П., 1999).
В наш час планується створення транскордонного біосферного резервату «Брянсько-Старогутські ліси». Вперше ця ідея була озвучена у 1995 році, на спеціальній українсько-російській конференції, що проходила в заповіднику «Брянський ліс». Проте, в той час, коли російська сторона пропонує включити до його складу значну частину долини р.Десни зі свого боку, Україна надає до цього біосферного заповідника лише територію НПП «Деснсько-Старогутський» з буферною зоною навколо нього. Крім того, в РФ розроблена схема Деснянської екологічної мережі, до складу якої входить НПП «Деснянсько-Старогутський» в Україні та російські ООПТ: заповідник «Брянський ліс», національний парк «Придеснянський», національнйи парк «Орловське Полісся» та заповідник «Калузькі засіки» (Федотов Ю.П., 1999). Такий стан справ не вирішує потреби комплексної охорони долини р.Десна, оскільки як створення біосферного резервату, так і розробка транскордонної екомережі, включать лише російську частину Подесіння. Відтак, всі ці ініціативи не вирішують потребу заповідання українського Подесіння. Тому потреба планування суто українського «деснянського» національного природного парку лишається актуальною.
Література про Подесіння
В цьому розділі розміщуємо список літератури, що має відношення до території та характеристики створюваного НПП “Подесіння”. Для зручності, література розділена за тематичними розділами:
Природно-заповідний фонд, екомережа
Художня література про Подесіння
Література про Подесіння. Зоологія
- Акуленко Н.І. До вивчення вищих водних рослин деяких водойм долини р.Десни. – Тр. Гідробіол станції., 1935, №10. с.181-189.
- Афанастев В.Т. Экология гнездования некоторых редких и малоизученных видов птиц на севере Сумской области и на сопредельных территориях Украины и России. // Актуальні проблеми створення Деснянсько-Старогутського національного природного парку та перспективи їх вирішення. Матеріали науково-практичного семінару (Середина-Буда, 19-20 листопада 1997 р.). – КИЇВ, 1998. – 103 с.
- Афанасьев В. Коротченкіські луки.// ІВА-території України: території важливі для збереження видового різноманіття та кількісного багатства птаїхів/ УТОП. – К. – 1999. с.232-234.
- Афанасьев В.Т., Гаврись Г.Г., Клестов Н.Л.Орнитофауна деснянской поймы и ее охрана. – Киев, 1992. – 58 с.
- Белінг Д., Ролл Я. Гідробіологічна характеристика заплавних водойм середньої течії Десни // Тр. Гідробіол станції. №1. 1, – 1935. с.19-141.
- Гаврись Г.Г. Изменение орнитофауны долины Десны (украинская часть) за последние 100 лет // Заповедные территории и охрана биоразнообразия, 1995, 19-23.
- Грищенко В.М., Яблоновська-Грищенко Є.Д., Атамась Н.С., Кушка Т.Я., Негода В.В. До орнітофауни середньої течії Десни // Беркут, №8, Вип.1., – 1999.
- Клестов М.Л., Гаврись Г.Г., Кузьменко Ю.В., Новік В.В. Нарис фауни хребетних проектованого національного природного парку «Деснянсько-Старогутський». // Актуальні проблеми створення Деснянсько-Старогутського національного природного парку та перспективи їх вирішення. Матеріали науково-практичного семінару (Середина-Буда, 19-20 листопада 1997 р.). – КИЇВ, 1998. – 103 с.
- Клестов Н.Л. Гаврись Г.Г. Роль природно-заповедного фонду Украинской части долины Десны в сохранении орнитофауны // Заповедные территории и охрана биологического разнообразия: м-лы. Р-У конф «Природные резерваты и охрана биологического разнообразия среднего течения Десны». – Нерусса. – 1995. 23-27
- Кныш Н.П. Встречи краснозобой казарки в сумском Подесенье // Беркут 9, Ввып.1-2. – 2000.
- Кузьменко В.В. Сови проектованого Деснянсько-Старогутського НПП. // Актуальні проблеми створення Деснянсько-Старогутського національного природного парку та перспективи їх вирішення. Матеріали науково-практичного семінару (Середина-Буда, 19-20 листопада 1997 р.). – КИЇВ, 1998. – 103 с.
- Матвеенко М.Е. Серая цапля в Сумской области// Колониальные гнездовья околоводных птиц и их охрана. М.- 1975, с.44-45
- Міграційні шляхи птахів в Україні // Розбудова екомережі України. – Київ. – 1999.
- Щербуха А. До створення кадастру іхтіофауни України / Жива Україна, №1-3, 2004.
- Влияние рыбного хозяйства на биологическое разнообразие в бассейне реки Днепр. Определение пробелов и проблем / В.Д.Романенко, С.А. Афанасьев, В.Б.Петухов и др. – Киев: Академпериодика, 2003. – 188 с.
- ІВА-території. Коротченківські луки. Утоп. 2006 (буклет).
- N. MATUSHKINA. NEW RECORDS OF RARE ODONATA IN UKRAINE (INSECTA) // Праці зоологічного музею, – 2006.
- Кирієнко А.В. Вивчення біології та біорізноманітності лускокрилих Київщини, зокрема с.Жукин та його околиць. // Тези доповідей Конференції молодих дослідників-зоологів – 2009 (м.Київ, Інститут зоології НАН України. 8-9.04.2009 р.) – Київ, 2009. – 61 с.т.4.
